Шляхи вдосконалення ринку банківських послуг

    Лізинг можна розглядати як різновид довгострокового кредиту, що надається в майновій формі і погашення якого здійснюється в розстрочку.

    У лізинговій угоді беруть участь три  сторони:

• постачальник, який є виробником об'єкта лізингу;
• лізингодавець, який оплачує об'єкт лізингу і здає його в лізинг;
• лізингоодержувач, той, хто отримує і використовує об'єкт лізингу.

    Виходячи  з наведених вище двох ознак класифікації (за ступенем окупності об'єкта лізингу  і умов його амортизації), які пов'язані  між собою, розрізняють фінансовий та оперативний лізинг.

    Оперативний лізинг припускає багаторазове надання  об'єкта лізингу в оренду.

    Фінансовий  лізинг передбачає виплату протягом твердо встановленого періоду сум, які достатні для повної амортизації  капітальних вкладень і здатні забезпечити  лізингодавцю прибуток.

    «Найпростіша схема лізингової операції передбачає:

    - подачу заяви клієнтом, в якій  зазначаються об'єкт лізингу,  його характеристики, бажаний строк  угоди тощо. Також надаються фінансові  документи; 

    - аналіз документів і прийняття  рішення щодо підписання договору про лізинг;

    - передача об'єкта лізингу»[12, 37].

    Зміст та послідовність лізингової угоди  приведені на рис. 3.2

    

    Рис. 3.2 Зміст та послідовність лізингової операції 

    Отже, як видно з рис. 3.2, лізингова послуга виникає таким чином: на прохання клієнта банк купує майно (обладнання, транспортні засоби, обчислювальну техніку та інше) і приймає на себе практично всі зобов'язання власника: відповідальність за зберігання майна, внесення страхових платежів, сплату майнових податків. Клієнт, на прохання якого було придбано майно, укладає з банком угоду про оренду, в якій визначаються, разом з іншими умовами, розмір та періодичність орендної плати. До складу лізингового платежу включаються амортизаційні відрахування, плата за ресурси, лізингова маржа, премія за ризик.

    У міжнародній банківській практиці значного поширення набув лізинг із залученням коштів. При здійсненні такої лізингової операції банк організовує  отримання довгострокової позички в одного чи кількох кредиторів на суму до 80% вартості активів, що здаються в оренду. За організацію позички банк отримує від орендаря додаткову винагороду.

Б) Комісійно-посередницькі  та трастові операції

    Комісійно-посередницька діяльність комерційного банку полягає у здійсненні різноманітних операцій за дорученням клієнтів за певну плату ¾ комісію. До складу цих операцій належать: розрахункові, касові, валютні, трастові, консультаційні, гарантійні та деякі інші види банківської діяльності.

    Провідне  місце серед зазначених операцій належить розрахунково-касовому обслуговуванню клієнтів, що визначається базовою  функцією банків - посередництвом у  платежах.

    Розрахункові  операції пов’язані із здійсненням внутрішніх та міжнародних безготівкових розрахунків за дорученням клієнтів шляхом перерахування коштів по рахунках у банку. В банківській практиці розвинутих країн даний вид операцій залежно від способу організації розрахунків поділяється на три основні групи: інкасові, акредитивні та переказні.

    Здійснюючи  інкасові операції, комерційний банк за дорученням свого клієнта на основі отриманих від нього грошових документів стягує кошти з боржників  та зараховує їх на рахунок клієнта. Серед документів, що пред’являються до оплати, найбільше поширення мають векселі та чеки.

    Форми векселів, що використовуються у розрахунках, порядок їх виставлення, оплати, обігу, права і обов’язки сторін та всі інші відносини регулюються нормами вексельного законодавства. Банки, приймаючи векселі на інкасо, виконують доручення векселедержателів на отримання платежів за векселями. При цьому банки беруть на себе відповідальність за пред’явлення векселів у строк платнику і отримання належних за ними платежів. Якщо платіж надійде, вексель повертається боржнику.

    «Більш поширеним способом безготівкових розрахунків в сучасних умовах є чековий обіг. У США і Канаді, наприклад, на його частку припадає понад 90% всіх господарських угод. Процедура інкасування чеків у більшості країн стандартизована і характеризується простотою оформлення та здійснення розрахунків, оскільки не вимагає складання додаткових документів (наприклад, як при інкасуванні векселів)»[12, 42].

    Якщо  платник і одержувач коштів є  клієнтами одного банку, то на основі пред’явлених до оплати чеків банк списує гроші з рахунку боржника і зараховує їх на рахунок кредитора. У випадку, якщо платник обслуговується іншим банком інкасова операція ускладнюється необхідністю попереднього отримання коштів від банку боржника. В цьому разі інкасування чеків найчастіше здійснюється через мережу клірингових палат, які проводять взаємне зарахування вимог банків один до одного.

    «Акредитивні операції полягають у дорученні клієнта банку виплатити певну суму коштів третій особі при виконанні нею умов, передбачених в акредитивній заяві клієнта. В акредитивній операції беруть участь: клієнт, що дає доручення про відкриття акредитиву; банк, який відкриває акредитив (банк платника); банк, у якому відкрито акредитив і який перевіряє виконання його умов (банк одержувача); особа, на користь якої відкрито акредитив (бенефіціар)»[12, 39].

    У внутрігосподарському обороті дана форма розрахунків застосовується порівняно рідко, коли постачальник не повністю впевнений в оплаті покупцем відвантаженого товару і бажає заручитися гарантією банку. Більш поширені акредитиви у міжнародних розрахунках.

    Переказні операції полягають у тому, що клієнт дає доручення своєму банку переказати певну суму коштів в інше місто (країну), де їх може отримати він сам, або інша особа, на адресу якої здійснено переказ.

    Касові  операції комерційних банків полягають  у прийомі банками від своїх  клієнтів готівки і зарахуванні  сум на різні види рахунків, видачі готівки на вимогу клієнтів, забезпеченні надійного збереження довірених  банку коштів.

    Удосконаленню касового обслуговування клієнтів сприяє широке застосування банкоматів, тобто електронних термінальних пристроїв, поєднаних з банківським комп’ютером, або таких, що функціонують в автономному режимі.

    Основне призначення банкоматів - видача готівки з рахунку клієнта або прийом від нього готівки та зарахування її на депозит. Доступ до банкоматів здійснюється за допомогою магнітної пластикової картки, а встановлюватись вони можуть у приміщеннях банків (всередині і зовні), у торгових центрах та в інших місцях, зручних для клієнтів.

    В Україні серед перспективних  напрямків функціонування комерційних  банків особливе місце може належати трастовим операціям, які передбачають управління майном та виконання інших  послуг в інтересах і за дорученням клієнта на правах його довіреної  особи. При здійсненні трастових операцій банк на підставі укладеного договору або за заповітом набуває відповідних прав і виступає розпорядником певного майна на користь довірителя чи третьої особи.

    Управління  майном за своєю специфікою близьке  до банківської справи і пов'язане з виконанням операцій з обліку, збереження цінностей, розміщення грошових коштів, фінансового аналізу тощо.

    «У трастових операціях беруть участь декілька сторін:

• довірена особа (траст) - суб'єкт, що здійснює управління майном за дорученням на користь довірителя;
• довіритель - юридична або фізична особа, яка передає право управління своїм майном довіреній особі;
• бенефіціар - особа, на користь якої надаються довірчі послуги. Це може бути як сам довіритель, так і третя особа»[16, 128].

    Зміст договору про трастове обслуговування може мати багато варіантів, наприклад, розпорядження майном за заповітом, агентські послуги, обслуговування та зберігання коштів тощо.

    Можна виділити два напрями надання трастових послуг:

• на користь фізичних осіб (розпорядження спадком; управління персональними трастами; опікунство на збереження майна; агентські функції);
• на користь юридичних осіб.

    Зараз досить поширеним є управління майном на користь пенсійних фондів, страхових  компаній.

    До  розпорядження спадком належать операції з отримання рішень суду, збору та забезпечення зберігання спадку, сплати адміністративних витрат по розрахунках з кредиторами, сплати податків, розподілу майна.

    Управління  персональними трастами (майном, що було передано банку для управління) передбачає: розміщення коштів; депозитні операції; отримання доходів; виплату доходу клієнтові; облікові операції; фінансовий аналіз.

    Агентські послуги дещо відрізняються від  трастових тим, що клієнт не втрачає  повноважень власника, а лише доручає банку проведення операцій від свого імені. Агентські послуги включають: страхування майна, інвестиційні та комерційні операції за дорученням власника, сплата рахунків, податків та інші.

    Підприємствам комерційні банки надають такі види агентських послуг: розпорядження активами, агентські операції, ліквідація підприємств тощо.

    Доходи  від трастових послуг формуються за рахунок комісійних винагород (щорічні  відрахування від доходів трасту, щорічний внесок з первинної суми трасту тощо). Ставки внесків диференційовані залежно від видів трастів та пов'язаних з ними послуг по управлінню трастами.

    Надаючи трастові послуги, банки оперують як грошовими коштами, так і іншими активами довірителів. Відповідно до Інструкції про застосування Плану рахунків бухгалтерського обліку комерційних банків України виділяються такі основні активи клієнтів, які залучаються банками для подальшого управління ними: готівкові кошти; безготівкові кошти; цінні папери; банківські метали; інші активи.

    Під час проведення аналізу трастових послуг використовуються дані аналітичного та синтетичного бухгалтерського обліку. У бухгалтерському обліку банків трастові операції враховуються на відповідних балансових і позабалансових рахунках.

    Розглянемо  обсяги та структуру фінансових результатів  від проведення трастових операцій у  табл. 3.3.

    Таблиця 3.3

    Обсяги  та структура прибутків за трастовими операціями

 

    За  даними табл. 3.3 серед активів, які перебувають у довірчому управлінні, найбільш прибутковими є цінні папери, за якими рівень прибутку зростає і становить 38 % у загальному обсязі прибутку за звітний рік. Хоча темпи приросту прибутку, одержаного за вкладеннями в цінні папери, становлять 225 % відносно даних за попередній рік, найбільші темпи приросту спостерігаються за рівнем прибутку, отриманого за банківськими металами, що перебувають у довірчому управлінні, — 246 %.