Згідно  даних таблиці 1.2., про динамічний розвиток банків свідчать високі темпи приросту активів, обсягу залучених коштів, капіталу, що в декілька разів перевищували темпи приросту цих же показників за відповідні періоди минулих років.

    До  особливостей розвитку банківської  системи України на сучасному етапі, що негативно впливають на її діяльність, можна також віднести високу вартість фінансового посередництва, недостатній для країн із ринковою економікою розвиток фінансової інфраструктури, відсутність стимулів для заощадження коштів і розміщення кредитів, невирішеність питань діяльності небанківських фінансових посередників і об'єднань, інституційного розвитку банківської системи.

    Загалом, специфіка функціонування комерційних  банків полягає в тому, що їхнім  продуктом є, з одного боку, надання різного роду послуг шляхом проведення пасивних, активних і комісійно-посередницьких операцій, а з другого, - створення безготівкових платіжних засобів.

    Безготівкові  платіжні засобі створюються комерційними банками у процесі депозитної емісії на основі видачі позик клієнтам, що призводить до загального розширення грошової маси. При зростанні попиту на банківські кредити сучасний емісійний механізм дозволяє збільшувати грошову масу, а при зниженні попиту - зменшувати її. Тому здатність комерційних банків створювати гроші має важливе значення для економіки, що реалізується в еластичній грошовій системі, яка є необхідною умовою відносно стійких темпів економічного росту.

    Другою  складовою частиною банківського продукту є різного роду послуги, що надаються комерційними банками, - депозитні, кредитні, розрахункові, касові, інвестиційні, трастові, валютні, консультаційні та інші.

    Заздалегідь, потрібно наголосити, що поняття "операції банку", "банківська операція" та "банківська послуга" не є тотожними.

    В зарубіжній і вітчизняній літературі відсутній єдиний підхід до визначення елементів, що характеризують ринок  банківських послуг. Вітчизняні економісти звичайно відносять до банківських  послуг сукупність банківських операцій. Зарубіжні вчені розглядають банківські операції лише як різновид банківських послуг. При цьому, до банківських послуг вони відносять такі види діяльності банку, як управління грошовими ресурсами, споживчий кредит, лізинг і т.д.

    Більш того, законодавство України не містить  більш точного визначення поняття „банківська послуга”, незважаючи на те, що у текстах нормативних актів воно вживається. «Без розкриття юридичного змісту даного поняття фактично унеможливлюється практичне застосування деяких положень банківського законодавства України. Наприклад, у ст. 2 Закону України „Про банки і банківську діяльність”  від 7 грудня 2000 року № 2121/ІІІ поняття „клієнт банку” визначається як „будь-яка фізична чи юридична особа, яка користується послугами банку” [4, 61].

    Аналіз  наукових робіт більшості західних вчених вказує на те, що під  банківськими послугами вони розуміють усі види операцій та угод, які здійснюються банками. Зокрема, Ж. Матук зазначає, що «банківська послуга є задоволенням фінансового попиту клієнтів з урахуванням фінансових можливостей банку» [14, 11].

    У російській літературі по банківській  справі поняття „банківська послуга” визначається, з одного боку,  як „масова операція”, а з іншого – як  „проведення банківських операцій за дорученням клієнта і на користь останнього за визначену плату” [5, 185].

    Зокрема, О.М. Іванов розглядає банківські послуги  як „комплексну діяльність банку, спрямовану на створення оптимальних умов для  залучення тимчасово вільних  ресурсів і задоволення потреб клієнтів при проведенні банківських операцій та отримання прибутку”[18,47].

    Протягом  останнього часу спостерігається пожвавлення  інтересу і українських  учених-економістів до даного питання. Так, О.А. Брегеда визначає банківську послугу як „набір упорядкованих дій банку, які безпосередньо не є пов'язаними із формуванням та використанням ресурсів банку і не несуть ризику їх втрати” [6, 5].

    Н.М. Перепечай під поняттям „банківська  послуга” розуміє „результат комплексної  діяльності банку (технологічної, інтелектуальної, фінансової та ін.), який становить економічні блага для задоволення певних потреб людини при проведенні банківських операцій. Специфіка банківської послуги полягає в тому, що потреба клієнта є первинною, а надання послуги може виконуватися без участі клієнта за допомогою певних банківських технологій із дотриманням стандартів у межах діючого законодавства” [11, 6].

    Економіко - юридичні  аспекти банківських послуг у контексті сучасної діяльності банків Франції досліджували К.Гавальда та Ж.Стуфле. Вони наголошують, що «приймання вкладів і розподіл кредитів залишаються ядром банківської діяльності, проте, зараз вона збагатилась різноманітними послугами, винагорода за надання яких забезпечується постійно зростаючою частиною їх ресурсів» [7, 12-13].

    Зміст поняття “банківська послуга” можна  розглядати через призму поняття “фінансова послуга”. Закон України „Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг” від 12 липня 2001 року № 2663-ІІІ (п.5 ст.1) визначає фінансову послугу як „операції із фінансовими активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, - і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, із метою отримання прибутку або збереження  реальної вартості фінансових активів”. Таким чином, указаний Закон також визначає поняття “послуга” через поняття „операція”.

    Отже, «банківська послуга – технологічно взаємозв'язана сукупність банківських операцій, які реалізуються банком клієнту на договірній основі і направлених на задоволення потреб клієнта в банківському обслуговуванні”[4, 61].

    «Банківська операція – операція банків по залученню грошових коштів і їх розміщенню, випуску в обіг і вилученню з нього грошових коштів, проведенню розрахунків” [4, 62].

    «Банківський  продукт – це комплекс взаємозв'язаних послуг і операцій банку, направлених на задоволення потреб клієнтів в окремих видах банківської діяльності” [4, 62].

    Саме  послуги, відповідно до досліджень міжнародної  консалтингової компанії McKinsey, є джерелом довгострокового економічного зростання країн, що розвиваються, причому важливішим, ніж промисловість. Достатньо подивитися на динаміку розвитку названого сектору за останні 30 років — у розвинених країнах частка сфери послуг у ВВП зросла з 55% у 1970 році до 70% — на початку нинішнього тисячоліття (рис. 1.1).

    «У  США, Євросоюзі, Японії галузь забезпечує до 60% зайнятості населення, а висока продуктивність праці в цьому  секторі приводить до вагоміших  темпів зростання ВВП, ніж зазвичай здатна забезпечити промисловість.

    

   
Рис. 1.1. Доля послуг у ВВП країн з різним ступенем розвитку

    (Джерело: Український діловий тижневик "Контракти" / № 03 вiд 16-01-2007, с.17) 

    Як  видно з рис. 1.1, розвиток економіки і зростання сфери послуг тісно пов’язані між собою. З одного боку, економічне зростання у довгостроковій перспективі супроводжується підвищенням рівня добробуту населення, що призводить до більшого споживання банківських послуг. З іншого — послуги впливають на темпи зростання ВВП не менше, ніж обороти важкої й легкої промисловості” [5, 195].

    Стримуючим  фактором для розвитку галузі банківських  послуг є нечисленність середнього класу — найактивнішого споживача, оскільки доходи населення активно  зростають лише протягом останніх кількох років. А великі бізнес-групи вкладають кошти здебільшого у виробничий сектор — структура українського експорту визначає інвестиційну привабливість металургії, хімпрому та сільського господарства.

    Гальмують розвиток цього сектору економіки й відсутність законодавчої бази, і поки що низький попит на деякі сервіси. Наприклад, фінансовий сектор залишається нерозвиненим через безліч законодавчих обмежень, а фондовий ринок — через відсутність чіткого законодавства.

    В основу класифікації банківських послуг може бути покладено кілька критеріїв.

    Насамперед, залежно від особливостей формування та розміщення ресурсів комерційного банку, його послуги можуть бути реалізовані  у формі проведення трьох основних груп операцій: пасивних, активних та комісійно-посередницьких. При здійсненні пасивних операцій банки залучають тимчасово вільні грошові кошти для формування своїх ресурсів. Активні операції полягають у розміщенні банками сформованих ресурсів з метою отримання прибутку. Комісійно-посередницькі операції проводяться банком за дорученням і на користь клієнта за певну плату. У цьому випадку має місце не власне формування і розміщення ресурсів, а переміщення вже наявних у банку коштів клієнта за його розпорядженням або здійснення інших операцій, які не пов’язані безпосередньо з рухом грошей - так звані збалансовані послуги.

    Виходячи  із специфіки основних функцій банку, його операції можна поділити на базові й додаткові. Базові операції пов’язані з реалізацією банком своїх функцій посередництва в кредиті та посередництва в платежах, що знаходить відображення у проведенні депозитних, кредитних, та розрахунково-касових операцій. Окремі з них можуть здійснюватись іншими фінансовими установами (наприклад, прийом вкладів і видача кредитів - спеціалізованими кредитно-фінансовими інститутами, деякі види розрахунків - поштовими відділеннями).

    Однак, у своїй сукупності ці операції проводяться  лише банками, визначаючи їх місце і  роль у кредитній системі, а тому є базовими. Усі інші операції, що здійснюються банком відповідно до потреб своїх клієнтів у різних послугах і не визначають фундаментальні аспекти суті комерційного банку, можна вважати додатковими (хоча у деяких спеціалізованих банках їм може належати досить значна і навіть пріоритетна частка операцій). До складу додаткових відносяться валютні операції, операції з цінними паперами, трастові, факторингові, лізингові, консультаційні та деякі інші операції.

2. Аналіз основних  банківських послуг

    Усі банки незалежно від форми  власності, величини капіталу та спеціалізації здійснюють такі види послуг:

    • приймання вкладів (депозитів) від  юридичних і фізичних осіб;

    • відкриття та ведення поточних рахунків клієнтів і банків-кореспондентів;

    • розміщення залучених коштів від  свого імені, на власних умовах та на власний ризик;

    • емісію власних цінних паперів;

    • організацію купівлі та продажу  цінних паперів за дорученням клієнтів;

    • здійснення операцій на ринку цінних паперів від свого імені (включаючи  андеррайтинг);

    • надання гарантій і поручительств  та інших зобов'язань від третіх осіб, які передбачають їх виконання у грошовій формі;

    • придбання права вимоги на виконання  зобов'язань у грошовій формі  за поставлені товари або надані послуги, беручи на себе ризик виконання таких  вимог та приймання платежів (факторинг);

    • лізинг;

    • послуги з відповідального зберігання на надання в оренду сейфів для  зберігання цінностей та документів;

    • випуск, купівлю, продаж і обслуговування чеків, векселів та інших оборотних  платіжних інструментів;

    • випуск банківських платіжних карток і здійснення операцій з використанням цих карток;

    • надання консультаційних та інформаційних  послуг щодо банківських операцій.

    При отриманні спеціального дозволу  Національного банку України  банки також мають право здійснювати  такі операції, як внесення інвестицій до статутних фондів та в акції інших юридичних осіб, випуск, обіг, погашення державної та іншої грошової лотереї, операції за дорученням клієнтів або від свого імені з інструментами грошового ринку, ф'ючерсами та опціонами, довірче управління коштами та цінними паперами за договорами з іншими особами, депозитарну діяльність.

    «Банківські послуги класифікують за різними  ознаками:

    1. Залежно від руху матеріального продукту:

    — послуги, пов'язані з рухом матеріального  продукту (наприклад, розрахунково-касове обслуговування);

    — чисті послуги (наприклад, консультаційні).

    2. Залежно від контингенту споживачів:

    — послуги юридичним особам;

    — послуги фізичним особам.

    3. Залежно від відображення послуги у балансі:

    — балансові;

    — позабалансові (операції, що певний час не відображаються в балансі, поки не будуть відображені в прибутках або збитках банку).