Розвиток міжнародного науково-технічного співробітництва в Україні

Прикладом таких договорів  може бути Договір про принципи діяльності держав щодо дослідження і використання космічного простору, у тому числі Місяця та інших небесних тіл (1966 р.). Цей Договір, зокрема, передбачає свободу наукових досліджень і використання космічного простору, протизаконність присвоєння державами самого космосу і не забороняє присвоювати його ресурси. Крім того, відповідно до цього договору державам-учасницям забороняється виводити на орбіту навколо землі ядерну зброю та інші види озброєння масового знищення, встановлювати на планетах або розміщувати їх у космічному просторі [16].

Договором про космос було передбачено, що дослідження космічного простору здійснюється в інтересах  усіх країн незалежно від рівня  їх економічного або наукового розвитку, що космічний простір є здобутком  усього людства, відкритий для досліджень і використання всіма державами на основі рівності й відповідно до норм міжнародного права і не підлягає національному привласненню, що небесні тіла використовуються виключно у мирних цілях.

Договір передбачає відповідальність держав-учасниць за всю національну діяльність у космічному просторі незалежно від того, здійснюється вона урядовими чи неурядовими юридичними особами.

До міжнародно-правових актів, що стосуються космічного простору, можна також віднести Угоду 1967 р. про врятування космонавтів, повернення космонавтів і повернення об’єктів, запущених у космічний простір, Конвенцію 1971 р. про міжнародну відповідальність за шкоду, заподіяну космічними об’єктами, Конвенцію 1974 р. про реєстрацію об’єктів, які запускаються в космічний простір, та ін.

Не менш важливим напрямом міжнародного співробітництва у  галузі науки і техніки є використання Світового океану. Правовою основою  такого співробітництва є передусім  Конвенція ООН з морського  права 1982 р. Вона регулює досить широкий  спектр використання океанів людством. Це – мореплавство, прольоти над океанами і морями, розвідка і розроблення ресурсів, охорона і забруднення океанічних просторів, рибальство, судноплавство тощо. Конвенція складається з 320 статей і 9 додатків, в яких закріплені положення щодо поведінки держав у світових океанах, визначаються морські зони, наводяться правила проведення морських кордонів (меж), юридичні права, обов’язки і відповідальність держав, а також механізм урегулювання спорів тощо [17].

Міжнародно-правові акти широко використовуються і в інших напрямах міжнародного науково-технічного співробітництва.

3.2. Сучасний стан міжнародного  науково-технічного співробітництва  в Україні

Інновації як фактор економічного зростання давно привертають  увагу вчених. Питання розвитку інвестиційної діяльності розглядали у своїх працях такі вітчизняні вчені, як В. Будкін, З. Адаманова, В. Атоян, Н. Ермасова, Н. Казакова, Т. Панченко та інші, а також зарубіжні вчені: Й. Шумпеттер, Б. Твісс, Р. Нільсон, С. Уінтер та ін.

Україна проголосила свій вибір на інтеграцію в Європейське співтовариство. Процес інтеграції має декілька показників, причому перше місце займають економічні показники. У свою чергу, стан національної економіки все більше визначається можливостями тієї чи іншої країни реалізувати ефективну науково-технічну та інноваційну політику. У сучасному світі дедалі активніше діють глобальні закономірності і тенденції, характер яких визначається, головним чином, інтересами і можливостями невеликої кількості найбільш сильних держав і наднаціональних корпорацій. У таких умовах більшість країн світу швидше пристосовуються до таких умов, ніж самостійно і активно піклується про власні інтереси. Однак орієнтиром для їх розвитку є країни або групи країн, які вже досягли певного рівня соціально-економічного та науково-технічного розвитку. Безумовно, ЄС являє собою таке угруповання країн, яка намагається ефективно і послідовно проводити свою, загальну для країн ЄС, науково-технічну політику, виходячи з інтересів усіх учасників об'єднання [18].

Країни ЄС проголосили курс на формування єдиного наукового простору в Європі, до якого мають бути задіяні всі країни континенту. Для України це створює умови для більш активної співпраці з іншими країнами та надає можливість більш ефективного використання існуючого науково-технічного потенціалу. Але, в той же час, інтеграція в європейські науково-технологічні структури вимагає більш значних зусиль на реформування вітчизняної науки.

Стратегічними факторами, які мають значення для ефективного  міжнародного науково-технічного співробітництва, є: по-перше, наявність розвинених інноваційних систем, інтегрованих у глобальний економічний простір, які забезпечують конкурентні переваги суб'єктам міжнародних економічних відносин на кожному етапі інноваційного циклу, по-друге, синергетичні ефекти коопераційних зв'язків у кластерних структурах, інноваційних мережах, по-третє, мотиваційні механізми для креативного сприйняття нових знань, навичок, винахідництва; по - четверте, конкурентність технологій.

Негативні характеристики інноваційного процесу в Україні свідчать про те, що в України на сучасному етапі склалися досить сприятливі умови для інноваційного розвитку, що є суттєвою загрозою технологічної та економічної безпеки України.

Таким чином, можна сказати, що вітчизняна інноваційна система є деформованою і недостатньо конкурентоспроможною, в порівнянні з ЄС, що за відсутності прогресивних поліпшень в державній інноваційній політиці загрожує втратою існуючого інтелектуального потенціалу, перш за все через «витік умів».

На сьогодні можна стверджувати, що, незважаючи на значні проєвропейську спрямованість у структурі зовнішньої торгівлі, іноземних інвестицій та у зовнішньоекономічній політиці Україна, вітчизняна інноваційна система є недостатньо розвинутою і суттєво відрізняється від інноваційних систем країн ЄС. Тому розширення науково-технічного співробітництва з ЄС і конвергенція в європейський дослідницький простір має стати основою національної стратегії зближення з ЄС і інструментом формування ефективної моделі інноваційного розвитку України [20].

В останні роки в Україні  істотно покращилася договірно-правова  база міжнародного наукового співробітництва. Підписано понад тридцяти угод на міжурядовому рівні про співробітництво в сфері науки і технологій. Розвивається науково-технічне співробітництво між Україною та Європейським союзом (ЄС) – головним чином в рамках П'ятої рамкової програми в сфері науково-технологічного розвитку за фінансової підтримки Комісії ЄС з питань науки і технологій. Зокрема, реалізуються ініціативи ЄС у сфері науково-технічного розвитку програм (INTAS, ТАСIS, СОРЕRNICUS та ін.). Однак відсутність угоди про науково-технічне співробітництво України з Європейським союзом гальмує розширення напрямів такої співпраці [21].

Вагомим є співпраця  з США через американські міжнародні фонди. Особливу роль у розвитку наукових стосунків між Україною та США відіграє Фонд цивільних досліджень і розвитку США, за програмами якого вітчизняні вчені беруть участь у виконанні спільних наукових проектів, проводять спільні наукові конференції, робочі зустрічі та ін.

У межах наукової програми з НАТО українські наукові співробітники  отримали понад 480 грантів, а за їхньою кількістю Україна посідає друге  місце серед країн Ради євроатлантичного партнерства, поступаючись тільки Росії. Протягом 1998-1999 рр. було профінансовано участь 300 українських науковців у наукових форумах НАТО.

Значні обсяги міжнародної  співпраці здійснюються з Українським  науково-технологічним центром, заснованим США та іншими провідними державами  світу. Тільки за два останні роки виконано близько 180 контрактів на загальну суму понад 40 млн. доларів.

Україна підтверджено її членство в міжурядовій міжнародній  організації - Об'єднаному інституті  ядерних досліджень, що, як і участь у програмах Європейського центру ядерних досліджень, дозволяє українським науковцям брати участь у фундаментальних дослідженнях у галузі високих енергій.

Традиційно значне місце  у міжнародній науковій кооперації України займає Росія та інші країни СНД. Особливої ваги в цьому напрямі  набуває формування і виконання спільних українсько-російських науково-технічних проектів у сфері нових технологій, зокрема у спільному пріоритетному напрямку «Нанофізика і нанотехнології» [21].

Незважаючи на помітні  успіхи у розвитку міжнародного науково-технічного співробітництва, їй бракує певної системності і стратегії. До недоліків сучасного стану міжнародного співробітництва слід віднести: безсистемний характер участі українських вчених у заходах міжнародних організацій, що зумовлено відсутністю фінансового забезпечення міжнародного науково-технічного співробітництва з боку України; відсутність налагодженої системи інформування про профільні міжнародних організаціях, строки проведення міжнародних науково-технічних заходів і тощо; систематичне невиконання Україною зобов'язань за міжнародними програмами науково-технічного співробітництва з-за припинення фінансування проектів зі свого боку.

На сучасному етапі  розвитку вітчизняної економіки  міжнародний науково-технічний обмін  має виконувати важливі завдання:

• Запобігати надходженню в Україну застарілих та малоефективних технологій;
• Допомагати застосуванню сучасних високоефективних технологій;
• Підвищувати рівень інтелектуалізації вітчизняного експорту [22].

Невідповідність продукції  машинобудівного та металургійного комплексу вимогам світового ринку (наприклад, вищому технічному рівню відповідає не більше 10% продукції українського машинобудування), ряд інших причин призводять до імпорту технологій.

До сприятливих чинників, що дозволяє очікувати поліпшення міжнародного трансферу технологій, відносяться: все ще досить високий рівень науково-технологічних розробок, підвищення питомої ваги продукції, виробництво якої освоєно вперше, збільшення обсягу поставок нової продукції на експорт.

Міжнародна взаємодія  має сприяти входженню України як рівноправного партнера до міжнародної економічної спільноти, а також прискорити реалізацію передумов поліпшення якості української високотехнологічної продукції і налагодження регіональної співпраці з сусідніми державами у вирішенні спільних проблем, обумовлених їх геополітичним становищем.

Україна, перш за все, турбують такі проблеми. По-перше, ліквідація наслідків чорнобильської катастрофи. Вона передбачає комплекс науково-технологічних заходів по утилізації «саркофагу», поліпшенню екологічної ситуації на значній території східноєвропейського регіону (Україна, Білорусь, Росія, Польща та інші держави), виведення з експлуатації самої Чорнобильської АЕС та утилізації ядерного палива. Вирішення цієї проблеми має глобальне значення і потребує зусиль всього міжнародного співтовариства, залучення передових наукових технологій всього людства.

По-друге, проблема забруднення  Чорного моря та Дніпровського басейну, що турбує не тільки країни Чорноморського регіону, а й держави Європи та Азії. Вона вимагає різкого зменшення скидів забруднень в такі великі річки, як Дунай, Дніпро, Дон, Південний Буг, Дністер та ін. Сюди необхідно додати видобуток нафти та газу в Чорноморському шельфі, інші чинники, що впливають на отруєння Чорного моря. Наявність каскаду гідроелектростанцій на Дніпрі вже призвело до зміни клімату в Україні, а порушення встановленої рівноваги хоча б на одному з каскадів може викликати регіональну катастрофу. Цю глобальну проблему необхідно вирішувати всій міжнародній спільноті з залученням новітніх технологій.

По-третє, рішення проблеми повеней та зсувів ґрунту в Закарпатській  України, Словаччини, Угорщини, Румунії. Потепління клімату, необґрунтована вирубка лісів, порушення технології при будівництві дамб призводять до трагічних наслідків для цього регіону [23].

Поодинці цю проблему не вирішити жодній з держав цього регіону.

У свою чергу Україні, володіючи  значним науково-технологічним потенціалом, пропонує міжнародній спільноті  співпрацю в галузі авіакосмічних  технологій (проект «Морський старт», спільне виробництво літаків АН-140, АН-70 і т. п.), ресурсозбереження та енергозбереження (економічні тепло-енергогенеруючі технології), розробки нових речовин і матеріалів (матеріали, що запам'ятовують форму, біосумісні матеріали, матеріали з керованими функціональними властивостями), захисту природних екосистем і покращення умов життя населення (технології очищення питної води, технології переробки сільськогосподарських відходів) [25] і т. п.

3.3. Практичні рекомендації  щодо подальшого розвитку міжнародного науково-технічного співробітництва в Україні на основі світового досвіду

Перспективи участі України  в міжнародному науково-технічне співробітництво. Участь України в МНТР, безумовно, є об'єктивною необхідністю. Для  заняття гідного становища в міжнародній інтеграції, кооперації та поділі праці в галузі фундаментальної і прикладної науки, участі у вирішенні загальнолюдських завдань, здійснення глобальних проектів і програм, закріплення української наукомісткої продукції на нових перспективних ринках потрібно, на наш погляд, зробити такі кроки:

• Визначити пріоритетні напрями МНТР.
• Налагодити інфраструктуру підтримки МНТР.
• Розвивати співробітництво України з країнами СНД [26].