Міжнародне співробітництво в сфері туризму

ЗМІСТ 

ВСТУП…………………………………………………………………..………3

1 РОЛЬ  ТА ЗНАЧЕННЯ МІЖНАРОДНОГО СПІВРОБІТНИЦТВА  В СФЕРІ ТУРИЗМУ……………………………………………………………...5

1.1 Вітчизняний та закордонний досвід вивчення ринку туристичних послуг……………………………………………………………………………5

1.2 Міжнародне співробітництво в сфері туризму…………………………...8

1.3 Сегментація споживачів закордонного ринку туристичних послуг…...13

2. АНАЛІЗ  ВПЛИВУ МІЖНАРОДНОГО СПІВРОБІТНИЦТВА  НА ДІЯЛЬНІСТЬ ТУРИСТИЧНОЇ КОМПАНІЇ  «АЛВОНА»………………….21

2.1 Коротка характеристика туристичної компанії «АЛВОНА»…………..21

2.2 Напрямки  міжнародного економічного співробітництва туристичної компанії «АЛВОНА»…………………………………………………………23

2.3 SWOT – аналіз туристичної компанії «АЛВОНА»……………………..26

З. РЕКОМЕНДАЦІ ТА ПРОПОЗИЦІЇ ЩОДО РОЗВИТКУ РИНКУ ТУРИСТИЧНИХ ПОСЛУГ ЯК ФАКТОРА МІЖНАРОДНОГО ЕКОНОМІЧНОГО СПІВРОБІТНИЦТВА…………………………………..32

ВИСНОВКИ………………………………………………………………...…38

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ…………………………….…40 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

ВСТУП 

     Актуальність  теми дослідження. У період переходу до ринкової економіки міжнародний туризм є одним із перспективних напрямків економічного співробітництва країн світу. За умов належної організації туристичної діяльності можна розв’язувати соціальні та економічні проблеми сучасного світового співробітництва, прискорити розробку напрямків досягнення нового рівня суспільного розвитку.

     Питання про розвиток ринку туристичних  послуг висвітлені в ряді праць українських  та зарубіжних вчених. Серед них  – В.О. Квартальновим, Д.К. Ісмаєв, О.О. Бейдик, Є.П. Пузакова, В.А. Честнікова, Ф. Котлера та інші. Разом з тим на сьогодні існує ще ряд проблем, які ще не є вирішеними та потребують подальшого дослідження.

     Метою роботи є розробка рекомендацій та пропозицій для покращення розвитку ринку туристичних послуг та міжнародного економічного співробітництва у цій сфері.

     Для досягнення поставленої мети потрібно вирішити такі завдання:

• проаналізувати роль та значення туризму у міжнародному співробітництві;
• провести SWOT-аналіз підприємства туристичної галузі;
• розробити ґрунтовні рекомендації та пропозиції щодо розвитку ринку туристичних послуг.

     Об’єктом  дослідження виступає міжнародний  ринок туристичних послуг.

     Предметом дослідження є теоретичні та методичні  аспекти розвиту економічного співробітництва  у сфері туризму.

     Суб’єктом дослідження є туристична компанія «АЛВОНА».

     В основу дослідження було покладено  такі загальнонаукові та прикладні  методи: синтезу та аналізу, індукції та дедукції, порівняння.

     Інформаційну  базу дослідження склали: Закон України  «Про туризм», статті періодичних видань, навчальна та наукова література з теми дослідження.

     Робота  включає вступ, три розділи, висновки та список використаної літератури.

     Перший  розділ присвячений розкриттю сутності та стану міжнародного співробітництва  у сфері туризму; другий - проведенню SWOT-аналізу туристичної компанії «АЛВОНА»; третій – розробці ґрунтовних рекомендацій та пропозицій щодо удосконалення економічного співробітництва у досліджуваній галузі. У висновках сформульовано результати роботи. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

     1 РОЛЬ ТА ЗНАЧЕННЯ МІЖНАРОДНОГО  СПІВРОБІТНИЦТВА В СФЕРІ ТУРИЗМУ 

     

1. Вітчизняний та закордонний досвід вивчення ринку  туристичних послуг.

     Закон України "Про туризм" визначає туризм як один із пріоритетних напрямків  розвитку економіки. Просування України  на міжнародний ринок сприяє збільшенню закордонних туристичних потоків, зростанню валютних надходжень, що викликає велику потребу у проведенні й удосконаленні маркетингових досліджень індустрії туризму як у цілому в країні, так і в окремих її регіонах, а також у розробці стратегічних напрямків популяризації України як туристичного об'єкта, створенні теоретичної бази, вивченні кон'юнктури національного і закордонного туризму тощо. Туризм - тимчасовий виїзд особи з місця постійного проживання в оздоровчих, пізнавальних, професійно-ділових чи інших цілях без здійснення оплачуваної діяльності в місці перебування [1].             Аналіз останніх досліджень і публікацій свідчить, що до теперішнього часу в законодавчих та нормативних документах, спеціальній літературі з питань розвитку туризму відсутнє єдине розуміння змісту туристичних термінів. Часто усі поняття ототожнюються, що пов’язано з неоднозначністю трактування понять “туризм” та “товар” у широкому і вузькому їх розумінні. Так, наприклад, на думку відомого вченого з США Котлера Ф. “продукт – це сукупність всього того, що можливо запропонувати на ринку увазі споживача для придбання, використання чи споживання, що здатне задовольнити потребу або бажання. Він включає в себе фізичні об'єкти, послуги, місця, організації та ідеї” [11].           Група українських авторів розглядає туристичний продукт з суто організаційно-технологічного боку формування та реалізації туру; окремі російські вчені – характеризують туристичний продукт з правової точки зору (Пузакова Є.П., Честнікова В.А.)[12]; певна частина вчених, враховуючи особливості ринкових відносин, вказує на економічну роль туристичного продукту в процесі задоволення платоспроможного попиту туристів на туристичні послуги під час їх подорожі (Бейдик О.О [3], Ісмаєв Д.К. [6], Дурович О.П., Копанєв О.С.[12]).     Повна солідарність авторів щодо комплексного характеру туристичного продукту роз’єднує їх платформи щодо складових елементів туристичного продукту. Відсутність методологічних підходів до сутнісної характеристики туристичного продукту як об’єкту пропозиції на ринку в подальшому негативно впливає на чіткість розроблення стратегії та обґрунтування економічної та комерційної політики туристичних підприємств.          Таким чином, до невирішених проблем в туризмі слід віднести необхідність визначення економічної сутності туристичного продукту та його складових елементів з різних точок зору, виокремлення характерних особливостей туристичних продуктів як об’єктів пропозиції на споживчому ринку.          О.О. Бейдик у словнику - довіднику з географії туризму наводить наступне визначення: туристичний продукт - це набір послуг, що входять у вартість туристичної поїздки за певним маршрутом з комплексним обслуговуванням [3]. таке тлумачення не враховує той факт, що послуги надаються не тільки під час туристичної поїздки, але і в процесі підготовки до неї. Також існує внутрішній туризм, який інколи не потребує переміщення споживача за допомогою транспортних засобів.  Російський дослідник Ісмаєв Д.К. вважає туристичний продукт будь-якою послугою, що задовольняє ті чи інші вимоги туристів під час їхньої подорожі та підлягає оплаті з їхнього боку, а основним туристичним продуктом є комплексне обслуговування, тобто стандартний набір послуг що продається туристам в одному пакеті [6]. Це визначення саме по собі є суперечливим, оскільки перша його частина не відповідає змісту другої. Найбільш повне визначення туристичного продукту, подано доктором історичних наук, професором, ректором Російської міжнародної академії Туризму Квартальновим В.О.: "Туристичний продукт - це сукупність речових (предметів споживання) і неречових (у формі послуги) споживчих вартостей, необхідних для задоволення потреб туристів, що виникають під час подорожі" [10].       Індустрія туризму є складною за структурою галуззю, особливо потребує чітких та прозорих правових взаємовідносин як між всіма суб’єктами діяльності у сфері туризму, так і з клієнтом. Практика доводить, що Українське законодавство потребує вдосконалення, розширення і зміцнення.  Для України, як і для багатьох країн світу, туризм є стимулюючим чинником вдосконалення суспільних відносин, становлення неформальних соціальних інститутів, котрі констатуються як суттєві складові громадянського суспільства.     Державне регулювання туристичної сфери має за мету таку організацію туристичної діяльності, яка б сприяла:     - зростанню національного прибутку за рахунок туризму і розвиткові національної індустрії туризму;- розширенню сфери туристичної діяльності задля урізноманітнення тур продукту, в тому числі шляхом залучення нових ресурсів і територій при одночасній спрямованості на стійкий розвиток національного туризму;      - задоволення потреб населення в послугах туризму в необхідній кількості, обсязі та якості. Тобто, мета державної туристичної політики має полягати в сполученні державних та бізнесових інтересів в задоволення туристичних потреб населення і спрямовуватись на розвиток ринку туристичних послуг. Діяльність суб’єктів ринку регулюється дією Закону про туризм, законодавчих та нормативно-правових актів, які регламентують порядок реєстрації суб’єктів туристичного ринку, проведення сертифікації їх послуг, визначають систему податків, характер зовнішньоекономічної діяльності тощо [4].      Ринок туристичних послуг має являти собою відкриту соціально-економічну систему з високим рівнем саморегуляції, основу якої складають високо локалізовані взаємовідносини, пов’язані із виробництвом, збутом і споживанням туристичних послуг або комплексного тур продукту в межах певної території, причому критерієм виділення регіонального ринку виступає як місце купівлі туристичного пакету, так і місце споживання туристичних послуг, що входять до його складу. Інструментом урівноваження туристичного попиту та пропозиції є ціни – основний індикатор єдності регіонального ринку [9].   Це передбачає розвиток матеріально-технічної бази туризму, удосконалення організації туристичної діяльності, фінансове та юридичне забезпечення і має за мету поліпшення якості обслуговування і посилення конкурентних позицій на макрорегіональному та світовому туристичних ринках.

2. Міжнародне співробітництво в сфері туризму

     Нині  туризм став справді інтернаціональною  та демократичною сферою суспільної діяльності. Для багатьох країн міжнародний  туризм став найприбутковішою галуззю  економіки, а доходи від нього - важливою складовою національних бюджетів. Подорожі та туризм стимулюють розвиток інвестиційних проектів з розбудови транспортної та готельно-туристичної інфраструктури (зокрема, аеропортів, шляхів, морських портів, реставрацію історичних пам’яток, музеїв, розвиток природних охоронних зон), що підвищує і якість життя корінного населення, і обслуговування туристів. За даними Державної туристичної адміністрації України, на цю галузь припадає 10% виробленого у світі валового продукту, близько 35% світової торгівлі послугами, а також майже 11% світових інвестицій. Протягом останніх років прибутки від міжнародного туризму збільшувалися щорічно в середньому на 9%, темпи їх зростання випереджають аналогічні показники експорту таких товарів-«лідерів» світової торгівлі, як нафтопродукти, автомобілі, телекомунікаційні матеріали, текстильна продукція [16].       Досвід соціально-економічного розвитку провідних країн показує, що перехід світової спільноти на якісно інший рівень орієнтований на мобілізацію інтенсивних джерел зростання і, перш за все, на посилення ролі людського чинника і формування працівника нової якості як основи продуктивних сил. Вирішення вищезгаданих проблем тісно пов'язане з розвитком туризму і курортної справи, які з одного боку, є засобом забезпечення фізичного і психічного благополуччя нації і розвитку особистості. З іншого боку, туризм, функціонуючи як галузь, сприяє збільшенню суспільного багатства за рахунок відновлення трудових ресурсів, забезпечує зайнятість населення і дозволяє вирішувати багато інших соціально-економічних завдань курортно-туристичнних регіонів країни [2].          Найважливішою тенденцією в розвитку національної і світової економіки останніми роками стало безпрецедентне зростання впливу і ролі туризму, який сьогодні є однією з галузей, що найдинамічніше розвивається. Унікальність туризму на сучасному етапі розвитку суспільства полягає в тому, що жодна інша галузь не володіє таким величезним потенціалом зростання, генерування прибутку і залучення населення до виробництва. Це - галузь, що сприяє розвитку і стабілізації господарств багатьох регіонів, дозволяє вже сьогодні деяким країнам фактично жити за рахунок туризму. Експерти оцінюють вклад туризму у ВВП розвинених країн приблизно на рівні 5,5% [4].     За прогнозом Всесвітньої туристичної організації (ВТО) до 2020 року число міжнародних туристичних поїздок зросте з 564 млн. до 1,6 млрд. в рік, тобто майже в 3 рази; доходи від туризму, у свою чергу, зростуть з 399 млрд. дол. до 2 трлн. дол. в рік, тобто в 5 разів [6]. Потрібно враховувати, що ці показники характеризують лише об'єми міжнародного туризму, який більшою мірою є об'єктом дослідження учених, політиків і громадських організацій. Що ж до внутрішнього туризму, то на його долю доводиться до 80% загального числа туристів в світі [6]. На думку більшості дослідників, туристична галузь є такою ж крупною галуззю суспільного виробництва (а в багатьох країнах навіть більше), як сільське господарство або основні галузі промисловості (автомобільна, електронна, сталеливарна та інші) [1].         Як показує практика міжнародних відносин, міжнародний туризм на всіх етапах свого розвитку є фактором, що сприяє покращенню взаємопорозуміння між державами і народами, важливим засобом укріплення миру і дружби, активним стимулятором розвитку зовнішньоекономічних, торгових і культурних відносин. В цьому плані туризм завжди був, є і буде сприятливим підґрунтям розвитку міжнародного співробітництва. Тому більшість країн, зацікавлених у розвитку власних туристських зв'язків, проявляють турботу щодо встановлення й розвитку широкого міжнародного співробітництва в цій сфері.            За роки еволюції масового міжнародного туризму були розроблені й широко застосовуються різноманітні й ефективні форми співпраці в цій сфері. Основними цілями такої співпраці є:      - використання туристських зв'язків для укріплення взаємопорозуміння й довіри між країнами;      - використання туризму для розвитку взаємовигідних економічних і торгових відносин;          - розширення зв'язків і контактів по лінії науково-технічних та культурних організацій і окремих особистостей;     - створення на взаємних засадах більш сприятливих умов для туристського обміну між зацікавленими країнами, організація технічного співробітництва шляхом обміну туристською інформацією, розробка спільних стандартів і технологій обслуговування туристів, спрощення туристських формальностей.       Міжнародне співробітництво в сфері туризму розвивається в двох формах:            1) співробітництво на двосторонній основі;     2) співробітництво на багатосторонній основі.    Двостороннє співробітництво виникає тоді, коли дві сторони домовляються між собою щодо довгострокових дій відносно розвитку взаємних туристських зв'язків. Цілі, форми і методи співробітництва закріплюються в спеціальних договорах, які зазвичай мають назву міждержавних (міжурядових) угод про співпрацю в сфері туризму. Такі угоди являють собою найбільш доступну й ефективну форму міжнародного співробітництва, тому що для їх узгодження й реалізації не потрібно створювати якихось складних організаційних структур. Тому практика двосторонніх угод широко застосовується багатьма країнами, зокрема й Україною. Нині наша країна уклала більше тридцяти двосторонніх міжнародних угод з країнами СНД, Західної Європи, Азії (Індією, Республікою Корея, Китаєм, В'єтнамом), Африкою (Єгиптом, Тунісом), Кубою, Ліваном, Сірією та Ізраїлем [3].     Багатостороннє співробітництво передбачає координацію спільних дій щодо розвитку міжнародного туризму між кількома країнами. Така співпраця здійснюється на основі регулярного скликання міжнародних нарад, форумів з питань туризму і подорожей, а також створення і роботи різних міжнародних туристських організацій.     Головним координатором багатостороннього співробітництва в сфері туризму виступає ООН. З перших днів створення ООН туризм став об'єктом прискіпливої уваги як цієї організації, так і багатьох її спеціалізованих установ. Особливо важливу роль у розвитку міжнародного туризму відіграла ціла низка документів ООН. Перш за все це:   - Всезагальна декларація прав людини, що була прийнята у 1948 р., у 24-ій Статті якої оголошується, що кожна людина має право на відпочинок і вільний час, включаючи розумне обмеження робочого часу й періодично оплачену відпустку;          - Міжнародний пакт про економічні, соціальні і культурні права, прийнятий у 1966 p., у 7-ій Статті якого визначено, що держави зобов'язуються забезпечувати кожній людині право на відпочинок, вільний час, розумне обмеження робочого часу й періодично оплачену відпустку; - Міжнародний пакт про громадянські й політичні права, прийнятий у 1966 р., у Статті 12-ій якого говориться, що кожна людина вільна залишати будь-яку країну, включаючи свою власну.    Головні установи ООН, що займаються питаннями міжнародного туризму, - це Генеральна асамблея, Економічна і соціальна рада, Секретаріат; допоміжними установами по вирішенню цих питань є регіональні економічні комісії для Європи, Азії, Африки, Америки, які також регулюють проблеми регіонального туризму.   Активізація міжнародного співробітництва у розвитку іноземного туризму, посилення його комунікаційних функцій та формування позитивного іміджу України може здійснюватися як на рівні держави, так і шляхом участі в роботі відповідних міжнародних організацій. Укладення міжурядових угод і угод між спеціалізованим національним й іноземними органами управління туризмом про співробітництво у сфері туризму (на сьогодні такі угоди укладено з 28 країнами і готується низка нових), зокрема опрацювання питань про можливість розширення застосування безвізового режиму за обміну туристичними групами, є чинником інтенсифікації двосторонніх відносин та поглиблення інтеграції передусім на субрегіональному рівні. Співпраця з міжнародними організаціями, зокрема над створенням і просуванням на світовому ринку спільних туристичних продуктів, є вагомим чинником інтеграції України у світовий простір, а також євроінтеграції.        Нині Україна розвиває міжнародне туристичне співробітництво у рамках ВТО, СНД, організації Чорноморського економічного співробітництва (ОЧЕС), Центрально-Європейської ініціативи (ЦЄІ), співпрацює з Європейським Союзом, Радою Європи, Радою держав Балтійського моря, ГУАМ тощо. Його стратегічною метою є: створення єдиного туристичного простору як зони вільної торгівлі туристичними послугами та свободи туристичного руху; ефективне використання туристично-рекреаційного потенціалу для інтенсифікації туристичних потоків; розробка спільного конкурентоспроможного туристичного продукту країн-учасниць, спільне просування турпродукту на міжнародному ринку; підвищення економічної ефективності туризму як передумови соціально-економічного розвитку країн та активізації цивілізаційно-комунікаційних зв’язків.        Отже, можна стверджувати, що в результаті активної державної політики та узгоджених дій усіх органів державної та місцевої влади з розвитку туризму, зокрема в міжнародних транспортних коридорах, створення прийнятних і прозорих «правил гри», сприйняття міжнародного туризму як засобу інтеграції у світовий та європейський простір, а також як форми розвитку інтеграційних комунікацій туризм стане потужною індустрією. Вона буде джерелом значних і стабільних надходжень до бюджетів, сприятиме розвитку суміжних галузей та регіонів відвідання, відповідно й сталому розвитку цих регіонів та країни в цілому, а також підвищенню іміджу України у світі (Додаток А).

3. Сегментація споживачів закордонного ринку туристичних послуг.

     У туристичному бізнесі як і в будь-якому  іншому виді діяльності необхідне вивчення проблем попиту та пропозицій на ринках, тобто проведення маркетингових досліджень. При виконанні послуг фірма повинна орієнтуватися на потреби туристів, що визначають за допомогою опитування потенційних клієнтів. Не менш важливим джерелом інформації є й аналіз рекламних проспектів і листівок, що доставляються російськими та зарубіжними фірмами-партнерами та конкурентами.

     Слід  враховувати, що за метою поїздки  туризм класифікується так:

     1. Курортний туризм з метою відпочинку  і лікування.

     2. Екскурсійний туризм — знайомство  з природними, історичними і культурними пам'ятками.

     3. Діловий туризм — для проведення  ділових переговорів.

     4. Науковий туризм — знайомство  з досягненнями науки і техніки,  участь в конгресах, конференціях  і т. д.

     За  чисельністю учасників розділяють груповий та індивідуальний туризм.

     На  схемі відображена структура  потреб туристів, що лежить в основі туристичної програми і показує, що організація турів на відпочинок повинна враховувати такі фактори як місце відпочинку, престиж або навпаки економію коштів, а також вік туристів; при організації ділових поїздок і шоп-турів особливе значення має місцезнаходження країни туризму, а для турпоїздок з метою навчання до останнього додається аналіз вікової структури туристів, (рис.1.1).  

       

     Рис. 1.1. Сегментація ринку міжнародного туризму. 

     Процес  створення будь-якої туристичної  програми починається з розробки загальних цілей, попередніх прогнозів, що базуються насамперед на вивченні попиту споживачів та пропозиції конкурентів. В діяльності туристичних фірм, особливо на етапі їх виходу на ринок, велике значення має правильно розроблена рекламна кампанія. Туристична кампанія може бути націлена на турагентів або на потенційних клієнтів. Інформація, що відноситься до першого виду розповсюджується насамперед на туристичних виставках, де представляють свій продукт всі найкрупніші компанії різних країн. Дуже важливе значення в туристичній рекламі мають спеціалізовані документи — листівки, брошури і т. д. Звичайно двозірковий і більш високого класу готель випускає свої власні брошури, наявність яких необхідна насамперед в курортних зонах, центрах спортивних заходів, архітектурних і культурних центрах. Всі вищезгадані засоби представляються турагентам туроператорами, які використовують також проспекти курортних зон і відеореклами, де відображаються насамперед своєрідність даної місцевості, культурні традиції та історичні пам'ятки. В цьому випадку основною метою, що обрана туроператором, є створення іміджу того чи іншого регіону. [21].

     Рекламою  різноманітних туристичних зон  і турпрограм займаються насамперед туроператори: користуючись інформованістю потенційного споживача, публікують невеличкі оголошення в друкованих чорно-білих виданнях, що стосуються запропонованих послуг і рівня тарифів. При цьому для майбутніх клієнтів основним аргументом виступають низькі ціни.

     Один  із основних етапів — просування товару. На міжнародному рівні необхідна не тільки реклама, а й участь в міжнародних ярмарках і виставках, що дають можливість привернути увагу не до одного конкретного продукту, а до фірми в цілому. Розрізняють наступні види виставок:

     — туристичні виставки загального призначення для професіоналів і публіки;

     — спеціалізовані виставки, що організуються  за визначеними критеріями, наприклад, зимові види спорту;

     — багатоцільові ярмаркові експозиції.

     Основними туристичними центрами, де організуються  відомі в усьому світі ярмарки і виставки, є Брюссель, Мілан, Люксембург, Париж, Лондон [26]

     Окрім сегментації ринку і вибору маркетингової  стратегії необхідно враховувати, що туричтичні послуги мають свій життєвий цикл, що складається з декількох фаз:

     1. Розробка — період дослідження ринку, аналізу інформації, розрахунку вартості послуг, пошуку партнерів, налагодження зв'язків.

     2. «Запуск» — період розповсюдження рекламних оголошень, завоювання потенційних клієнтів, для якого характерні непостійний об'єм збуту і коливання ціни.

     3. «Зрілість» — період, коли турпродукт стає відомим, з'являються постійні клієнти, число бажаючих скористатися послугами зростає, збільшується об'єм продажу.

     4. Спадання — період, коли попит на даний вид послуг спадає, якщо з'являються нові удосконалені тури.

     

     Рис.1.1.Життєвий цикл товару

     Необхідно пильно аналізувати і продукти, що є маловідомими, новими для певного  ринку, і добре відомі, для збуту  яких потрібна зміна іміджу. Крім того, для туризму характерні фази, що залежать від пори року. Вони основані на перевагах клієнтів, які можуть вибрати для відпочинку найбільш принадний для їхніх інтересів сезон. Сегментування належить до основного маркетингового інструментарію, що допомагає підприємству адаптуватися до бізнесового середовища та налагодити ефективні ринкові обміни. Як відомо, на більшості ринків задовольнити всі потреби за допомогою якогось одного товару чи послуги практично неможливо – настільки великими є розбіжності у смаках, уподобаннях, природі ринків та діяльності конкурентів. Понад те, навіть один і той самий товар різні споживачі куплять, керуючись різними і часто до кінця незрозумілими причинами. Внаслідок сегментування компанія отримує знання про структуру ринку, на підставі чого своєю чергою ухвалює рішення стратегічної ваги.