Розрахунок та аналіз показників зовнішньої економічної діяльності Індії

                            МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ТОРГОВЕЛЬНО-ЕКОНОМІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

      ФАКУЛЬТЕТ РЕСТОРАННО-ГОТЕЛЬНОГО  ТА ТУРИСТИЧНОГО  БІЗНЕСУ 
 
 
 
 
 
 
 
 

Розрахунок  та аналіз показників зовнішньої економічних

                                 діяльності Індії 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

                                                                                    Робота з дисципліни:

                                                                                    Міжнародні економічні

                                                                                    відносини

                                                                                    Студентки ФРГТБ 2-3

                                                                                     Калашнікової Ганни 

                                                        Київ-2011 
Індія. Індійська економіка

      

    Індія, Республіка Індія — держава розташована  в Південній Азії. Поділяється на 22 штати і 9 союзних тереторій.

    Входить до Співдружності.

    За  формою устрою — федерація.

    Глава держави — призидент.

    Площа Індії — 3,3 млн. км².

    Населення — 950 млн чоловік.

    Столиця — Делі.

    З-поміж  мінеральних ресурсів світове значення мають поклади залізної, марганцевої  руди, слюди.

    В Індії налічується кілька сотень націй, народностей племінних груп, що говорять різними мовами. Офіційні мови — гінді та англійська.

    У валовому національному продукті частка промисловосьті становить близько 22%. Розвивається механізована промисловість видобування нафти.

    Головну роль відіграють залізниці, будівництво  яких почалося ще в ХІХ ст.

    Важливе значення має гужовий і в'ючний транспорт, мускульна енергія людини.

    За  роки незалежності фактично заново було створено хімічну, нафтову, алюмінієву промисловість, більшість галузей машинобудування. В експертних поставках Індії найбільше значення мають бововняні, джутові і шкіряні вироби, бавовник, цукор, вивозять залізну й марганцеву руду, слюду, хімікати, нафтопродукти, добриво зерно. Її участь у світовій торгівлі дуже мала. Країна має велику зовнішню заборгованість.

    Для Південної і Південно-Східної  Азії характерні дві головні ознаки: по-перше, це найбільш заселена частина  земної кулі, по-друге, це найвідсталіший і найбідніший регіон світу. Більшість  людей живе в сільській місцевості.

    Головним  їх заняттям є малопродуктивне споживче землеробство, зокрема культура поливного  рису. Провідну роль відіграє малопродуктивне  кустарне і ремісниче виробництво.

    Перехід в індустріальну епоху здійснюється в регіоні зі значним запізненням і територіально нерівномірно. Найбільші досягнення за обсягом вироюництва має Індія, а в розрахунку на душу населення — Бруней і Сінгапур.

    З ліквідацією колоніального режиму і здобуттям політичної незалежності уряд Індії вживає заходів для досягнення економічної самостійності країни шляхом розвитку національної економіки, створення нових галузей виробництва, піднесення сільського господарства, розв'язання продовольчої проблеми, раціонального розміщення продуктивних сил.

    Природно-ресурсний потенціал Індії включає три фізико-географчні області: гори Гімалаї з навколишгіми передгір'ями, Індо-Ганська рівнина та плоскогір'я Декану.

    У числі основних проблем, які гальмують  розвиток країни, є низький рівень грамотності населення, що складає 60%.

    Однією  з основних проблем Індії є  свідоме регулювання чисельності  населення.

    Кустарне  і дрібне виробництво поки що в  Індії займає провідне місце. Ця галузь виробляє близько 40% промислової продукції. На кустарних і дрібних підприємствах, які розміщені в усіх населених пунктах, виробляється половина бавовняних тканин, взуття, більше половини цукру.

    В умовах слаборозвинутої економіки  і нерозв'язаних соціальних проблем внутрішні джерела нагромадження в Індії досить обмежені, а торговельний баланс зводиться з хронічним дефіцитом. Звідси потреба в іноземних позиках і кредитах. Економічний стан країни суперечливий. З одного боку, Індія - одна з багатющих країн світу по запасах корисних копалини. Тут є вугілля (четверта частина розвіданих світових запасів), залізо, марганець, боксити, слюда, хроміти, золото, нафта, газ. Сільськогосподарські угіддя складають 55% території Індії. Індія - одна з якнайдавніших світових цивілізацій, друга за чисельністю населення країна миру. Індійські учені - одні з авторитетних в світі, країна володіє власною ядерною зброєю і є космічною державою. Країна самостійно проводить ракети і програмне забезпечення (місто Бангалор - один з найбільших в світі центрів по експорту програмного забезпечення). На території країни розташовані дослідницькі центри найбільшого світових ТНК (наприклад, центр компанії Daimler-Chrysler). І разом з тим Індія - аграрний-індустріальна країна, 2/3 бідного населення планети проживає в Індії. Величина ВВП на душу населення складає 300 дол.

Партнери по експорту: США 16,7 %, ОАЭ 8,5 %, Китай 6,6 %, Сінгапур 5,3 %, Великобританія 4,9 %, Гонконг 4,4 %.

Експортує: одяг, хімічні речовини, машини.

Імпортує: топливо, автомобілі.

Партнери по Імпорту: Китай 7,3 %, США 5,6 %, Швейцарія 4,7 %.

Регіональний  розвиток Індії неоднорідного. Північ країни опинилася поза впливом західної цивілізації, тут діють місцеві звичаї, склалася культура, гальмуюча промисловий розвиток. В той же час на півдні сучасна культура склалася під впливом британців. Існують певні проблеми в розвитку заходу і сходу країни. На заході пріоритет розвитку має легка промисловість, основою якої є приватний бізнес. На заході ще з 1950-х років стали розвиватися важка і добувна промисловість (металургія і видобуток вугілля). Ці галузі, ставши неконкурентоздатними приходять, в занепад. Таке положення справ в національній економіці склалося із-за проведення з 1950-х років політики ізоляціонізму і опори на власні сили. Політика імпортозаміщення; що проводиться індійським урядом в 1950-1980-х роках привела до витоку капіталів за рубіж, розквіту корупції і організованої злочинності, зростанню тіньового сектора, контрабанди. Результатом такої політики стала загальна і технологічна відсталість Індії. У країні спостерігався украй низький життєвий рівень, а передові технології були недоступні напівкустарному виробництву. Програма реформ, почата в 1991 р., включала наступні положення;

- відміну  ліцензування в промисловості; 

- відміну  імпортних обмежень (відміна квот  і зменшення імпортних тарифів);

- відміну  державного контролю за цінами, повернення до ринкового ціноутворення;

- відміну  і раціоналізацію митних зборів  і правив;

- відміну  системи державних субсидій і  субвенций; 

- реформу  банківської і фінансової систем;

- скорочення  державних расходое і бюджетного  дефіциту;

- залучення  іноземних інвестицій (вільний їм  порт сировини і інвестиційних  товарів, забезпечення кредитів  МВФ);

- введення  конвертованої рупії. 

Проте реформи йдуть повільніше, ніж  очікувалося. Проблеми у сучасної індійської економіки наступні:

- низька якість товарів;

- невдача  в приватизації суспільного сектора; 

- низький  рівень споживання на душу  населення, повязанний не тільки з низьким рівнем доходів каселенія, але і недовиробленням суспільних товарів і послуг;

- низька  продуктивність праці із-за низького образовательного рівня;

- значна  диференційована населення але  рівню доходів, соціальному і  релігійному положенню, що веде  до сепаратизму і релігійних  зіткнень, з храняєтся корупція  в економіці. 

Індія в значній мірі забезпечена мінеральними ресурсами, але, що критично для такої густонаселеної країни, відчуває дефіцит в родючих землях, водних ресурсах, нафтових родовищах. Серед мінеральних ресурсів найширше поширені залізняк, марганець, хром, у меншій мірі - мідь, глинозем, цинк, олово, свинець, золото, срібло, алмази, графить, магнгзіт, доломіт По всій країні поширені вугільні місці народження (видобуток вугілля ведеться в більш ніж 500 шахтах і вугільних ямах), але головні вугільні басейни розташовані it штатах Західний Бенгал і Біхар. Родовища нафти знайдені в східному Ассаме, Гуджарате, на шельфі Аравійського моря. У штаті Біхар в невеликих об'ємах ведеться здобич урану. Залізняк здобувають переважно в штатах Мад-хья-прадеш, Біхар, Гоа, Карнатака, Оріса. На другому місці, із значним відставанням в об'ємах здобичі йде мідна руда (штати Раджастан і Біхар).

Більшість підприємств важкої промисловості  Індії після отримання незалежності були націоналізовані або створювалися вже самою державою Підприємства важкої індустрії сконцентровані в  оснозном на Кота-нагпурськом плато, де родовища коксую і вугілля є сусідами з родовищами залізняку. Доступ до ринку Калькутти сприятливо позначився на розвитку в цій області підприємств металургії і супутніх їм хімічної промисловості і машинобудування. Однозременно з державними діють і тисячі приватних підприємств. Характерний в цьому випадку приклад компанії «Tada Iron and Steel Company», що заснованої в 1911 р. і є по теперішній час найбільш крупним і успішним виробником. Разом з тим іноземні інвестори не поспішають вкладати гроша в індійську індустрію, причина цього - надмірна зарегульованість механізму інвестування і обмеження на право володіння власністю іноземцями.

Легка промисловість Індії представлена головним чином кустарним виробництвом посуду, одяг, малими підприємствами по переробці сільськогосподарської продукції. Текстильна промисловість була широко розвинена в Індії ще в колоніальний період. Немає міста в країні, де зараз не працює хоч би одна фабрика по виробництву бавовняних, шерстяних, шовкових, джутових або синтетичних тканин. Велика частина підприємств по переробці джуту знаходиться в районі «Хуглісайд» - ланцюги міст па річці Хуглі на північ від Калькутти. Цим пояснюється той факт, що більшість працездатного населення зайнята в текстильній промисловості.

Ще ширше  поширені підприємства по переробці  сільгосппродукції і мінеральних  копалин.

Зазвичай  вони розташовуються поблизу від  місць здобичі сировини. Це заводи по очищенню бавовни, переробці арахісу, цукрового очерету, заморожуванню  і в'яленню продуктів, первинній обробці металів.

Виробництво споживчих товарів зосереджене  в крупних містах. Уряди штатів всіляко вітають розвиток галузей  промисловості; для цього ведеться створення промислових парків - невеликих  вільних зон, що відрізняються зниженими податками і низькими цінами на землю.

Склад експорту: текстиль, коштовні камені і  ювелірні вироби, промислові товари і  товари широкого споживання.

Склад імпорту: нафта і нафтопродукти, устаткування, ліс і продукція  хімічної промисловості.

Всі залізниці Індії знаходяться у власності уряду. По такому показнику, як пасеажірокиломстри, Індія поступається лише Росії, Японії і Китаю. Управління залізницями розділене між дев'ятьма регіональними представництвами. Поступово йде заміна узкоколей них дорогий на ширококолійні, перехід з паровозної тяги на дизельну, прокладка другої колії на особливо завантажених напрямах. У 1989 р. вперше в Південній Азії була відкрита лінія метро (місто Калькутта). Хоча з моменту отримання незалежності нових залізничних магистрачей було побудоване зовсім небагато, автодорожнє строїтел ьство пережило справжній бум. Довжина автодоріг з твердим покриттям виросла з 105,6 тис. км. в 1947 р. до 883 тис. км. в 1983 р. Невелике число сіл (переважно в районах мешкання племен) все ще залишається неохопленим мережею шосейних доріг. Міжміське повідомлення підтримується автобусними перевезеннями. Цивільна авіація була повністю націоналізована в 1953 р. Було створено дві державні авіакомпанії: «Air India», ш, що спеціалізується, внутрішніх і міжнародних перевезеннях з Делі, Бомбея, Калькутти, Мадраса, і «Indian Airlines», що працює в основному на внутрішніх авіалініях і частково на авіалініях, що сполучають сусідні країни. Об'єм авіаперевезень росте, і все бол зшєє число міст мають в своєму розпорядженні власні невеликі аеродроми. Так звані «головні» морські порти: Бомбей, Мадрас, Калькутта належать безпосередньо центральному уряду, а близько 20 «второстепенных»портов - урядам штатів. Раніше близько 90% всіх морських перевезень здійснювалося державною компанією. У каші дні діє близько 50 приватних компаній, найкругліша з яких «Shipping Corporation of India». Тільки третя частина річок Індії судноплавна і використовується для комерційного судноплавства.