Основні етапи розвитку вітчизняного економічного аналізу

    Основні етапи розвитку  вітчизняного економічного аналізу

В Україні, як і в інших  державах, економічний аналіз розвивався паралельно з документуванням та обліком. На думку дослідників, на території сучасної України елементи економічного аналізу вперше почали використовувати племена у VI ст. до н. е. Підтвердженням цього є листи, документи, вірші (збереглися донині) мислителя з Подніпров'я Анахарсіса, в яких він вперше використовує такі економічні терміни, як вартість, справедлива ціна. У своїх листах до філософів та правителів він аналізував економічний стан, господарську торговельну діяльність, побут та звички скіфських і грецьких народів. У цих письмових історичних пам'ятках можна спостерігати започаткування графічного методу аналізу та праобраз сучасних діаграм з метою передбачення, прогнозування ситуації.

Збереглася також інша історична пам'ятка – "Руська правда", яка свідчить про проведення аналізу економічного і політичного стану на найвищому – державному рівні з використанням різних аналітичних методів, термінології та показників. Так, в аналізі суспільних відносин вивчалися чисельність та здійснювалося групування населення за ознаками, що характеризували соціальні верстви: князі, мужі, прості люди, бояри, смерди, наймити, холопи, закупи. Крім того, економічний стан визначали за допомогою таких термінів як: "істе" – капітал, "рез, ріст" – відсоток, товар, "куна" – гроші.

Ширшого застосування набув  економічний аналіз з обліком, відображенням, систематизацією, фіксацією господарських та інших операцій. За результатами досліджень М.Р. Лучко та М.Я. Остап'юка, встановлено, що облікові записи велися в Київській Русі в XI ст., а дещо пізніше – в Галицько-Волинському князівстві. Вони призначалися переважно для обліку майна великих приватних власників – князів. Це надавало можливість дворецьким та підпорядкованим їм печатникам (канцелярам) аналізувати і контролювати збереження та використання майна шляхом порівняння наявних грошових і майнових цінностей з обліковими за матеріально-відповідальними особами (комірниками) з використанням натуральних і грошових показників.

Подальший етап розвитку економічного аналізу пов'язаний із заснуванням  Запорозької Січі. Тут вівся чіткий облік майна, доходів і видатків, на основі якого скарбник січового скарбу (тафар) регулярно складав і подавав кошовому отаману і козацькій раді звіт.

Одним із перших намагався  провести аналіз, насамперед фінансовий, на рівні держави гетьман І. Мазепа. Завдяки запровадженню калькуляції в обліку в XVII ст. в Україні почали широко використовуватися оперативний аналіз собівартості продукції і господарських операцій. У ролі документальних інформаційних джерел виступали різноманітні книги обліку, наприклад Книга грошових надходжень, Книга видачі грошових коштів, Книга про видатки борошна, одягу та іншого інвентарю, Ужинна книга, Обмолотна книга, Столова книга.

Розвиток фінансового  аналізу активізувався у XVIII ст. з  посиленням аналітичних і контрольних  функцій державних контролерів  щодо дотримання кошторису магістрату.

Отже, становлення та розвиток економічного аналізу в Україні  відбувалися одночасно з аналогічними процесами в інших країнах  світу, насамперед Росії. Це пояснюється  тим, що ще з XVIII ст. Україна втратила свою незалежність як самостійна держава  і була підпорядкована царській Росії.

Є різні погляди щодо періодизації розвитку вітчизняного економічного аналізу. На нашу думку, в цілому історію економічного аналізу в Україні, як важливої складової економічної науки, доцільно умовно розподілити на такі чотири хронологічні етапи:

– перший – від початку XIX ст. до Жовтневої революції 1917 р.;

– другий – від Жовтневої  революції до Другої світової війни (191 7–1941 pp.);

– третій – воєнний та післявоєнний періоди (1941 – 1991 pp.);

– четвертий – з початку  досягнення політичної незалежності України  і донині (з 1991 р. до теперішнього часу).

Перший, дореволюційний, етап розвитку економічного аналізу відбувався в умовах утворення великих промислових  підприємств, банків, кооперативів, сільськогосподарських артілей, що потребувало відповідного вивчення стану господарювання, пошуку шляхів підвищення його ефективності, прийняття обґрунтованих управлінських рішень. Це стало передумовою виокремлення економічного аналізу в самостійну галузь науки і практики.

Аналіз цього періоду  призначався для дослідження фінансових результатів господарювання, балансу та його статей, платоспроможності окремих підприємств, монопольних об'єднань, банків. Проте незважаючи на досить широке практичне використання економічного аналізу, не було достатньо наукової літератури, спеціальних методик з аналізу, а існували лише окремі рекомендації, інструкції, наприклад з перевірки платоспроможності потенційних клієнтів, видавалися поодинокі статті, написані на основі матеріалів невеликих підприємств.

Характерними рисами другого  етапу розвитку економічного аналізу (від Жовтневої революції до Другої світової війни – 1917–1941 pp.) були розробка та обґрунтування теоретико-методологічних засад економічного аналізу в умовах усуспільнення засобів виробництва, індустріалізації та колективізації країни, нової економічної політики, побудови планово-адміністративної системи господарювання.

Особливістю післяреволюційного періоду та періоду воєнного комунізму було здійснення згідно зі Спеціальним положенням (1917 р.) жорсткого робочого контролю за виробництвом, реалізацією, витрачанням, зберіганням продукції, фінансовою діяльністю промислових, будівельних, сільськогосподарських підприємств та організацій, кооперативів, банківських структур. При цьому було відмінено комерційну таємницю, запроваджено гласний облік, контроль, державну статистику. У1918 р. прийнято Положення про державну статистику, а в 1920 р. – Положення по державному рахівництву і звітності. Були опубліковані перші книги з аналізу господарської діяльності кооперативів, зокрема "Аналіз балансу" П.Н. Худякова (1920 p.).

Усі ці заходи сприяли широкому використанню в економіці аналітичних  методів, відпрацюванню єдиних методологічних Історичні аспекти становлення  та розвитку економічного аналізу підходів до організації бухгалтерського обліку, статистики, контролю та аналізу.

Перехід до нової економічної  політики супроводжувався впровадженням  госпрозрахунку, заходів державного економічного регулювання, фінансової звітності. Періодично збиралися з'їзди бухгалтерів. Протягом 1922–1926 pp. відбулося  чотири з'їзди головних бухгалтерів  державних промислових підприємств. На першому з'їзді бухгалтерів первинних кооперативів Росії у 1925 р. велика роль приділялася питанням аналізу господарської діяльності, а саме: рекомендувалося проводити аналіз показників як за сукупністю, системою підприємств, так і за кожним із них окремо, диференціюючи їх за рівнем економічного розвитку (кращі, передові, середні, відстаючі).

Особлива увага приділялася  аналізу бухгалтерських балансів. Так, у 1925 р. бухгалтерам було надано для  користування конспект – програму "До аналізу балансів та звітів державних  органів (керівництво для рахівників"). В ній містилися рекомендації з проведення комплексного аналізу балансу, обсягів та витрат виробництва, собівартості продукції за допомогою нормативного методу, порівняльного аналізу, а також заробітної плати, ефективності використання основних засобів тощо.

На початку 20-х років вийшли перші наукові праці з економічного аналізу, зокрема П.Н. Худякова "Аналіз балансу" (1920 p.), де розкрито сутність бухгалтерського балансу та прийоми його аналізу; Н.Р. Вейцмана "Розрахунковий аналіз", "Методи вивчення діяльності підприємства по даним його бухгалтерії" (1924 р.), в яких наголошувалося на необхідності використання методу дедукції в аналізі оперативної діяльності за допомогою чітких балансових показників.

Методичні засади економічного аналізу активно розвивали і  відображали у своїх роботах  також А.М. Яковлев – "Аналіз балансу  кооперативу", АЛ. Міхєєв – "Керівництво  до аналізу балансів споживчих товариств" (1925 р.), АЛ. Усачов "Економічний аналіз балансу" (1926 р.), А.П. Рудановський та І.К. Крейбиг – перші книги з аналізу звітної калькуляції.

Період 30-х років характеризувався комплексним підходом у вивченні ефективності використання основних та оборотних засобів, у системному аналізі собівартості, економічної інформації. У цей час виходять роботи науково-практичного плану, зокрема А.Я. Локшина "Аналіз звітності" та "Розрахунковий аналіз – основні прийоми аналізу діяльності промислового підприємства по даним обліку" (1933–1934 pp.). Крім того, були опубліковані наукові монографії, присвячені зниженню собівартості продукції в різних галузях суспільного виробництва. Серед них можна назвати такі: Н.Є. Колосов "Основи економічного механізму собівартості в підприємстві", "Методика техно-економічного аналізу собівартості в машинобудуванні", БМ. Мокшанцев "Аналіз калькуляції у виробництві", М.Х. Щербак "Принципи організації аналізу собівартості". Аналізу балансу підприємств та організацій були присвячені також розробки Н.І. Блатова, М.Ф. Дьячкова, С.І. Кобизєва.

Перед Великою Вітчизняною  війною активно будувалися та реконструйовувалися  фабрики, заводи, були організовані перші  колгоспи, створені машинно-тракторні  станції, відбулося масове переселення  людей із Західної у Східну Україну, завдяки чому було забезпечено підприємства Донбасу робочою силою. Зростали промислове та аграрне виробництво, торгівля.

У сільському господарстві збільшувалися посівні площі, урожайність сільськогосподарських культур, поголів'я і продуктивність тварин. Крім того аграрний сектор виступав основним постачальником продовольства і сировини. Тут вирощувалися третина зерна, 60% цукрових буряків від загального обсягу союзного виробництва. Цьому сприяло активне поширення, починаючи з 20-х років, кооперативного руху на селі, що потребувало проведення аналітичних досліджень прибутковості діяльності організацій споживчої кооперації.

У 1940 р. в Українській  РСР частка виробництва засобів  виробництва (група А) становила 62%, а предметів споживання (група  Б) – 38%. Україна стала головною вугільною  і металургійною базою СРСР, оскільки частка її у загальносоюзному виробництві  дорівнювала по вугіллю – 50,5%, залізній руді – 67,6, сталі – 48,8, чавуну – 64,7%.

На початку 40-х років XX ст. основним аналітичним завданням  стало дослідження господарських балансів, звітів підприємств та організацій, тобто аналіз господарської діяльності. Продовжувався розвиток балансознавства, практикувався аналіз балансів та звітів. Основними об'єктами економічного аналізу виступали не тільки прибутки і витрати, баланси, а вся господарська діяльність фабрик, заводів, інших промислових підприємств, а також кооперативних організацій, споживчих і кредитних товариств, колгоспів, радгоспів. При цьому у ролі інформаційних джерел використовувалися як баланси, так і звіти з додатками, що забезпечує комплексність економічного аналізу.

Метою аналізу були систематизація та узагальнення показників роботи вказаних та інших господарських структур, а також визначення напрямів зниження собівартості вироблюваної продукції  та послуг, обґрунтування цін на них, ефективності роботи при госпрозрахунку, жорсткому режимі економії в умовах командно-адміністративної економіки  для прийняття рішень.

Саме на початку 30-х років XX ст. було введено в користування терміни "економічний аналіз" та "аналіз господарської діяльності". Спочатку економічний аналіз викладався окремим розділом у складі курсу бухгалтерського обліку, потім – у вигляді окремого навчального курсу "Аналіз балансу і звіту", пізніше – як "Обліковий аналіз", "Техніко-економічний аналіз", згодом – як "Аналіз господарсько-фінансової діяльності", а ще пізніше – як "Теорія економічного аналізу господарсько-фінансової діяльності", "Економічний аналіз" у вищих навчальних закладах СРСР, і найперше в Харківському університеті.

Для цього були випущені перші підручники і посібники з аналізу, авторами яких стали М.І. Бананів, Н.Р. Вейцман, С.К. Татур та ін. Так, були опубліковані підручники М. Баканіва та С. Щенкова "Аналіз господарської діяльності", Н.Р. Вейцмана – "Рахунковий аналіз. Основні прийоми дослідження діяльності промислового підприємства за даними обліку", С.К. Татура "Аналіз господарської діяльності промислових підприємств". Головною метою вивчення аналітичних дисциплін було освоєння знань і набуття практичних навичок щодо контролю за виконанням планів, недопущення прорахунків і сприяння подальшому зростанню підприємства. Аналіз пропонувалося здійснювати за такими трьома етапами: перший – відбір цифрових даних та інших матеріалів; другий (основний) – обробка цих даних; третій (заключний) – формування висновків. Джерелами інформації було визначено: первинні документи, облікові регістри, звітність. Значне місце в підручниках відводилося методам аналізу, насамперед методу порівняння, індексному, факторному, використанню середніх величин. Основними об'єктами аналізу виступали план виробництва, витрати та рентабельність підприємств.

Наприклад, підручник Н.Р. Вейцмана – "Рахунковий аналіз. Основні прийоми дослідження діяльності промислового підприємства за даними обліку" мав таку структуру за тематичними розділами:

– предмет та метод рахункового  аналізу;

– технічні засоби рахункового  аналізу та організація аналітичного процесу;

– аналіз виконання виробничої програми;

– аналіз виробничих витрат;

– аналіз використання ресурсів підприємства;

– аналіз операцій з реалізації та рентабельності підприємства: загальнометодичні питання, аналіз калькуляції, аналіз виробничих витрат за елементами.

Загалом у довоєнний  період було видано майже триста монографій, підручників, посібників і шістсот наукових статей, присвячених економічному аналізу.

Були також створені перші наукові економічні установи, заклади, зокрема Інститут економіки  Академії наук України (1936 p.), Український  науково-дослідний інститут економіки  і організації сільського господарства (1956 p.), Науково-дослідний економічний  інститут держплану (1962 p.), інші економічні інститути за галузями економіки.

Третій етап розвитку економічного аналізу охоплює період Великої  Вітчизняної війни та після неї, тобто воєнний та післявоєнний і до 90-х років XIX ст. включно (1941–1991 pp.). З початку цього періоду господарство України було переорієнтовано на потреби оборони. Відбувалася масова евакуація заводів, кваліфікованих працівників, учених на схід. Багато заводів було перепрофільовано на випуск військової техніки. Значно збільшилося число металургійних заводів, було проведено мобілізацію робочої сили.