Національна економіка: загальне та особливе

              За роки незалежності в Україні створено передумови для виник­нення таких важливих елементів інфраструктури підприємництва, як інформаційно-консультативні центри, інститути спільного інвес­тування, технопарки, громадські об'єднання підприємців.

              Основними напрямами подальшого розвитку підприємництва в Україні є:

1)       удосконалення законодавчої бази, сприятливої для формування ефек­тивного і цивілізованого підприємництва;

2)       удосконалення фінансово-кредитної сфери, у тому числі податкового законодавства;

3)       активізація боротьби центральних і місцевих виконавчих органів з тіньо­вим бізнесом; усі складові бізнесу (доходи, обсяги оплати праці, прибутки, розмір податків тощо) повинні відповідати вимогам чинного законодавства;

4)       інформаційне і кадрове забезпечення бізнесу;

5)       стимулювання цивілізованої зовнішньоекономічної діяльності, яка спрямована на формування здорового конкурентного середовища, що га­рантує підприємцям рівний і вільний доступ на ринки;

6)       оптимізація механізмів взаємодії суспільства і держави з підприєм­ницькими структурами;

7)       підвищення ефективності макроекономічної стабілізації і суттєве зро­стання рівня добробуту населення.

              4. Становлення інституту конкуренції в перехідних системах.

Іще одним інститутом трансформації є інститут конкуренції. Останню у найбільш загальному вигляді можна визначити як суперництво між господарюючими суб'єктами за кращі умови виробництва та реалізації продукції з метою максимізації прибутку. Вона виконує наступні функції:

-          функція ціноутворення - конкуренція впливає на індивідуальні витрати виробництва, зводячи їх до суспільно необхідних;

-          функція регулювання - конкуренто встановлені ціни є індикатором, який дозволяє підприємцям спрямовувати капітал у більш дохідні галузі, що сприяє збалансованості суспільного виробництва;

-          контрольна функція - конкуренція здійснює контроль над діяльністю виробника шляхом співставлення його індивідуальних витрат із суспільно необхідними, а також шляхом співставлення асортименту продукції з суспільними потребами;

-          функція диференціації виробників - в умовах конкуренції найбільший зиск отримують найефективніші виробники, тоді як інші отримуватимуть гірші результати навіть за рівних стартових умов.

                            Першим законом незалежної України у сфері регулювання конкуренції став Закон "Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції в підприємницькій діяльності" 1992 р. Забігаючи наперед, слід відзначити, що він втратив чинність з введенням у дію Закону України "Про захист економічної конкуренції" у 2001 р. Конкурентна політика в перші роки незалежності була спрямована на подолання пострадянського інституційного монополізму й створення конкурентного середовища у всіх сферах економічного життя. Пріоритетними завданнями були наступні: захист населення від зловживань з боку суб'єктів природних монополій; запобігання появи приватних монопольних утворень; сприяння розвитку приватного сектора економіки, малого й середнього підприємництва, створення інфраструктури ринкової економіки; підтримання єдиного економічного простору України; недопущення дискримінації суб'єктів господарювання за формою власності або чиїмись смаками; запобігання порушень антимонопольного законодавства органами влади.

              Центральним державним органом у сфері формування та реалізації конкурентної політики України є Антимонопольний комітет України, статус якого, завдання, принципи діяльності, компетенції, повноваження, структуру, а також основні положення щодо взаємодії органів Комітету з Верховною Радою України, Кабінетом Міністрів України, органами виконавчої і судової влади визначені прийнятим у 1993 р. Законом України "Про Антимонопольний комітет України".

Закон України "Про захист від недобросовісної конкуренції" від 7 червня 1996 р. встановлює правові основи захисту від будь-яких дій у конкуренції, що суперечать чесним звичаям у підприємництві, містить визначення правопорушень у вигляді неправомірного використання фірмового найменування, знаків для товарів та послуг, інших позначень, дискредитації суб'єкта господарювання, неправомірного використання комерційної таємниці тощо, а також передбачає особливості процесуальних принципів припинення недобросовісної конкуренції. Закон повернув до правового обороту поняття чесних звичаїв, якого не існувало в радянському праві. Введення цього поняття до українського законодавства та права є важливим кроком у зміцненні права захисту від недобросовісної конкуренції та стимулювання розвитку інститутів підприємницького саморегулювання і суспільного контролю в цій сфері.

У 2000 р. був прийнятий Закон України "Про природні монополії". Оскільки найбільш ефективними відповідні ринки можуть бути тільки за умови функціонування одного суб'єкта, цей закон, швидше, обмежує конкуренцію, а не сприяє її розвитку.

              Закон України "Про захист економічної конкуренції" від 11 січня 2001 р. містить основні поняття конкурентного законодавства, базові положення таких інститутів конкурентного права, як узгоджені дії, концентрація суб'єктів господарювання, основні норми конкурентного процесу, визначає санкції за порушення конкурентного законодавства і т. ін. Зокрема конкуренція визначається як змагання між суб'єктами господарювання з метою здобуття завдяки власним досягненням переваг над іншими суб'єктами господарювання, внаслідок чого споживачі мають можливість вибирати між кількома продавцями, покупцями, а окремий суб'єкт господарювання не може визначати умови обороту товару на ринку. Монопольним (домінуючим) є таке становище суб'єкта господарювання, коли його частка на ринку певного товару перевищує 35% (при цьому він не доведе наявність значної конкуренції), а також якщо він не зазнає значної конкуренції (навіть за меншої частки на ринку). Монопольне становище може також мати місце, якщо сукупна частка не більше ніж трьох найбільших суб'єктів господарювання перевищує 50%, не більше ніж п'яти - 70% (і між ними немає або є незначна конкуренція). Згідно з цим законом негативними наслідками монополізації є зловживання домінуючим становищем (встановлення таких умов реалізації або придбання продукції, які були б неможливі в конкурентних умовах; застосування різних цін чи різних інших умов до рівнозначних угод без об'єктивних причин; нав'язування додаткових зобов'язань; обмеження виробництва або технологічного розвитку, яке може завдати шкоди іншим суб'єктам; відмова від придбання або реалізації продукції за відсутності альтернативних джерел; істотне обмеження конкурентоспроможності інших суб'єктів без виправданих причин; створення перешкод доступу на ринок (виходу з нього), а також усунення інших суб'єктів), яке забороняється і тягне за собою певну відповідальність.

              За роки незалежності в Україні було сформовано конкурентне середовище, зокрема, скорочено частку монопольного сектора економіки зі 100% у 1991 р. до 40% у 2001 р. Відповідно, змінились пріоритети державної політики: основними завданнями стали підтримання та розвиток конкурентного середовища, а не реструктуризація монополій (як раніше), що знайшло відображення у назвах відповідних нормативних актів. На початок 2007 р. частка підприємств, які діяли на ринках із конкурентною структурою, становила 53,1%, на олігополістичних ринках - 14,4%, ринках з ознаками домінування - 25,8%, монополізованих - 6,7%. Проте існуюче середовище потребує постійного захисту, а конкурентні відносини - підвищення ефективності.

              5. Становлення інституту контрактного права в транзитивних національних економіках.

              Функціонування ринкової економіки неможливе також без інституту контрактного права. Серед основоположних принципів контрактних зобов'язань можна виділити свободу контракту (тобто свободу укладання, визначення змісту і форми контракту, свободу вибору контрагентів) та відповідальність за його виконання. Відповідно, до складу контракту входить розглядати як акт обміну правочинностями, а також як сукупність правил, що включають механізм дотримання зобов'язань, а значить, контракт є інституційною угодою.

              Одним важливим завданням в розвитку національної економіки перехідних систем є формування ефективного інституту контрактного права. Під договірним правом в Україні розуміють сукупність правових норм, розміщених у Цивільному кодексі України, інших актах цивільного законодавства та інших актах законодавства України, які встановлюють: принципи договірних відносин; правила та порядок укладення договору; зміст договору, тобто права та обов'язки сторін; порядок виконання договірних зобов'язань; правові наслідки неналежного виконання договірних зобов'язань і способи захисту порушених прав сторін договору. Новий етап його розвитку почався 1 січня 2004 р., коли були введені в дію Цивільний і Господарський кодекси України. Зокрема вперше було легально визначено поняття договору як домовленість двох або більше сторін, спрямовану на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Згідно з Цивільним кодексом України всі договори поділяються на одно-, дво- й багатосторонні. Якщо одна сторона бере на себе обов'язок виконати певні дії (або утриматись від них) щодо іншої, яка наділяється лише правом вимоги без виникнення зустрічного обов'язку, договір називається одностороннім. Двосторонній договір має місце, коли обидві сторони наділені як правами, так і обов'язками. Зміст багатосторонніх договорів безпосередньо не визначено. Але оскільки вони є одним з видів цивільно-правового договору (який наближається до двостороннього), передбачається можливість застосування загальних положень про договір у випадках, які не суперечать багатосторонньому характеру цих договорів.

              Іще одним критерієм класифікації договорів є їхня відплатність чи безвідплатність. При цьому встановлена презумпція відплатності, тобто договір вважається відплатним, якщо інше не встановлено законом, самим договором, або не випливає з його суті. Договір вважається відплатним, якщо кожна зі сторін має взаємні обов'язки щодо передачі матеріального чи нематеріального оборотоздатного блага, надання послуги, вчинення іншої дії, яка є об'єктом цивільного права, а безоплатним - коли відсутня така взаємність. Слід пам'ятати, що частина договорів є завжди відплатними (наприклад, купівлі-продажу, підряду, поставки), частина - завжди безвідплатними (дарування), тоді як деякі залежно від певних умов можуть бути як відплатними, так і безвідплатними (надання послуг, доручення).

              Слід також наголосити, що існують певні принципи договірних зобов'язань, а саме: свободи договору, диспозитивності, економічності та співробітництва, належного виконання договірних зобов'язань, обов'язковості виконання договору, судового адекватного застосування договірних та законних санкцій до порушника договірного зобов'язання. Окрім них діють також загальноцивілізаційні принципи: справедливості, добросовісності й розумності, незловживання правом, моральності.

Тема 4. Теорія суспільного добробуту та соціально-ринкової економіки.

1.        Суспільний добробут: сутність і чинники. Соціальний вибір і функції добробуту.

2.        Рівень життя населення, його складові та індикатори.

3.        Сутність та основні напрямки соціальної політики.

4.        Соціальний захист: поняття, напрямки та елементи системи здійснення соціального захисту населення.

1. Суспільний добробут: сутність і чинники. Соціальний вибір і функції добробуту.

Національна економіка як складна багаторівнева система має кінцевою метою збільшення добробуту населення, або суспільного добробуту.

Добробут, або особистий добробут (welfare) - це ступінь задоволення певних потреб окремої людини, який характеризує забезпеченість населення необхідними матеріальними й духовними благами, що залежить від рівня розвитку суспільства. Економічний добробут (economic welfare) - частина добробуту, в якій можна прямо або побічно застосувати шкалу виміру за допомогою грошей. Це стосується як індивідів, так і груп людей, включаючи суспільство в цілому. Для оцінки зміни добробуту індивіда в мікроекономіці використовують специфічний інструмент економічного аналізу - функцію індивідуальної корисності, засновану на гіпотезах її кількісного або порядкового виміру.

              Національний (суспільний) добробут (social welfare) - це добробут суспільства в цілому або його частини. Суспільний добробут не тотожний економічному добробуту суспільства, як особистий добробут неідентичний індивідуальному економічному добробуту. Особистий добробут, крім економічних критеріїв (зайнятість, рівень доходів і т. д.), залежить від існуючих у державі політичних свобод, соціальної захищеності,  сімейного щастя, можливості кар'єрного зростання та ін. Ринкова економіка сприяє оптимальному добробуту максимальної кількості людей, якщо не обмежує неекономічні складові особистого добробуту. Тому суспільний добробут не складається з арифметичної суми економічних показників рівня добробуту окремих членів суспільства.

Ключовим питанням виступає проблема суспільних благ, контроль над виробництвом яких здійснює держава. Йдеться про охорону здоров'я (страхова медицина, контроль за безпекою ліків, профілактика захворювань, обов'язкове щеплення та ін.), забезпечення національної оборони, державної безпеки, подолання надзвичайних ситуацій тощо та багатьох інших послуг. У випадку із суспільними благами державне втручання має допоміжний характер з метою гарантувати суспільну пропозицію товарів, що або не поступають на ринок, або поступають у недостатній кількості. Держава необов'язково повинна брати на себе виробництво зазначених благ. У неї є важелі прямого і непрямого впливу на приватнопідприємницьке середовище через механізм державних закупівель і замовлень, фіскальних і монетарних механізмів з метою розподілити ресурси в потрібному напрямку. Таким чином, можливе забезпечення не тільки справедливого розподілу ресурсів, товарів і доходів, але і більш рівномірного перерозподілу прав і обов'язків.

              Найбільш прийнятним для оцінки суспільного добробуту є критерій економічної ефективності В. Парето, нейтральний до розподілу добробуту між індивідами. Відповідно до нього деякий захід підвищує добробут суспільства, якщо в результаті його здійснення підвищується добробут хоча б одного індивіда без погіршення добробуту інших. Якщо при деякому стані економіки ніякі зміни у виробництві й розподілі не можуть підвищити добробут хоча б одного суб'єкта, не знижуючи добробуту інших, то такий стан називається Парето-ефективним. Так виглядає перша теорема суспільного добробуту.

Друга теорема суспільного добробуту наголошує: у будь-якому Парето-ефективному стану економіки можна підібрати систему цін, що забезпечує загальну рівновагу в цьому стані. Із другої теореми суспільного добробуту робиться висновок, що при певних технологіях і перевагах споживачів два найважливіші завдання суспільного господарства - оптимальне використання обмежених факторів виробництва і розподіл добробуту між членами суспільства - можуть вирішуватися окремо. Використовуючи свої можливості в перерозподілі суспільного добробуту між громадянами, держава підтримує справедливу диференціацію індивідуальних доходів, а ринок через механізм ціноутворення забезпечує Парето-ефективне використання наявних виробничих ресурсів.