Національна економіка: загальне та особливе

Разом з тим, національне багатство може бути визначене як сукупна вартість всіх економічних активів (як фінансових, так і нефінансових) в ринкових цінах, що знаходяться у власності резидентів країни, за ви­рахуванням їх фінансових зобов'язань нерезидентам країни. При цьому слід враховувати, що фінансові документи (акції, облігації і інші цінні папери), як правило, мають цінність лише тому, що представляють права власності на речові елементи національного багатства та доходи від них.

Згідно системи національних рахунків (СНР), розробленої Статистич­ним відділом ООН, до обсягу національного багатства входять нефінан­сові і фінансові активи.

Нефінансові активи підрозділяються на нефінансові вироблені акти­ви і нефінансові невироблені активи. Окремо визначається також обсяг споживчих товарів тривалого користування в домашніх господарствах і прямі іноземні інвестиції.

Нефінансові вироблені активи - це активи, що є результатом вироб­ничої діяльності: основний капітал, запаси матеріальних оборотних ко­штів і цінності.

Нефінансовими невиробленими активами є активи виробництва, що не є результатом виробництва. До них відносяться матеріальні не­вироблені активи (земля, природні ресурси) і нематеріальні невиробле­ні активи, що з'являються в результаті юридичних і облікових операцій (наприклад, права на певні види діяльності).

Фінансові активи - це активи, яким, як правило, протистоять фінан­сові зобов'язання інших господарюючих суб'єктів. Наприклад, наданий кредит є активом для того, хто надав кредит і борговим зобов'язанням для особи, що його отримала. Активи і фінансові зобов'язання між рези­дентами країни в основному відповідають один одному. Різниця між ак­тивами і зобов'язаннями резидентів країни у взаєминах з нерезидентами характеризує чисту вартість власного капіталу, що входить в національне багатство країни.

Особисте майно населення враховується окремо. До його складу включаються житлові і невиробничі споруди, побутові товари тривалого користування і запаси споживчого призначення. До них відносяться ав­томобілі, холодильники, пральні машини, телевізори, комп'ютери і інші матеріальні активи, що знаходяться в домашніх господарствах. Включен­ня їх в окрему групу обумовлено тим, що категорія національного капіта­лу пов'язана з розумінням національного капіталу як сукупності еконо­мічних об'єктів, що приносять дохід.

Наявність і ефективність використання національного багатства ви­значає величину виробництва ВВП в цілому і з розрахунку на одного жителя країни, його приріст, накопичення і дію цих чинників на рівень і якість життя населення.

Слід виділити чинники, що впливають на розмір і структуру національного богатства, його динаміку за кожни конкретний період часу:

- обсяг і доступність ресурсів;

- досягнутий країною рівень технічного розвитку, що визначає якість і продуктивність технологічної бази економіки;

- нагромаджений країною потенціал в області прикладних і фундаментальних наукових досліджень, рівень підготовки кадрів, що характеризує якість трудових ресурсів країни.

3. Природно-ресурсний потенціал

Природно-ресурсний потенціал (ПРП) країни є важливим фактором розміщення й розвитку її продуктивних сил. Це сукупність природних ресурсів і природ­них умов, які знаходяться в певних географічних межах, що забезпечують задоволення економічних, екологічних, соціальних, культурно-оздоровчих та естетичних потреб людини і суспільства. Під ними розуміємо все те, що людина використовує для забезпечення свого існування. Це - продукти харчування, мінеральна сировина, енергоносії, повітряний простір, вода, життєвий простір, об'єкти для задоволення естетичних потреб. Природ­но-ресурсний потенціал регіону впливає на його ринкову спеціалізацію і місце в територіальному поділі праці, визначає тенденції його розвитку.

Природні ресурси - це всі ті елементи, властивості або результати функціонування природних систем, які використовуються або можуть бу­ти використані в майбутньому для одержання сировини, палива, енергії, продовольства тощо. 

Природні умови - це тіла й сили природи, які мають істотне значення для життя і діяльності суспільства, але не беруть безпосередньої участі у виробничій і невиробничій діяльності людей. Однак природні умови значним чином визначають особливості економічної діяльності людини, опосередковано визначають ступінь їх ефективності.

Таким чином, компоненти природи стають природними ресурсами тоді, коли людина залучає їх у процес виробництва як предмет або засіб праці. У випадку опосередкованого впливу на економічну діяльність ці компоненти природного оточення оцінюються або як природні умови, або як системні компоненти природного середовища функціонування продуктивних сил. Таким компонентом, наприклад, є глибокі надра землі, які ми поки на мо­жемо використати в якості ресурсу, але знаємо про їх існування. ПРП є ба­гатокомпонентним. Сучасні дослідники виділяють такі його складові:

•  земельні;

•  мінерально-сировинні;

•  водні;

•  лісові;

•  фауністичні (мисливсько-рибальські);

•  природно-рекреаційні ресурси.

              За оцінками економістів, із загального обсягу природио-ресуреного потенціалу України 44,4 % припадає на земельні ресурси, 28,3% — на мі­неральні, 13,1% — водні, 9,5% — рекреаційні, 4,2% —- лісові, 0,5% — на фауністичні.             

              Розглянемо детальніше, якими природними ресурсами володіє Україна.

Земельні ресурси. Земельні ресурси є одними з найціннійших ресурсів в Україні. До земельних ресурсів належать землі, які вико­ристовуються або можуть бути використані різними галузями господар­ства. Земельний кодекс України визначає кілька основних категорій зем­лекористування залежно від функціонального використання та цільового призначення земель: землі сільськогосподарського призначення, землі населених пунктів, землі промисловості, транспорту, зв'язку, землі при­родоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення, землі лісового фонду, землі запасу, землі водного фонду.

У структурі земельного фонду (територіальний аспект земельних ре­сурсів) 69,1% становлять сільськогосподарські угіддя, забезпеченість якими одного мешканця країни досить висока - 0,89 га. Площа орних земель становить 32,5 млн. га, на кожного жителя їх припадає 0,69 га. Ліси й лісові площі займають 17,8%, в тому числі вкриті лісом - 14,7%. Чотири відсотки території країни вкрито водою, 1,5% - болота й заболо­чені території.

За забезпеченістю орними землями в розрахунку на одного жителя Україна має один із найвищих показників (наприклад, у Великобританії вій становить 0,12 га, в Європі — 0,26, у світі — 0,29, в Україні — 0,69 га)

Структуру ґрунтового покриву України формують 650 видів ґрунтів, які об'єднуються в ґрунтові типи поширені зонально.

Дедалі більше ґрунтів підкислюється, в них зменшується вміст рухо­мого фосфору та обмінного калію. Зменшується фізична площа зрошу­вання, а сучасний технічний стан зрошувальних і осушувальних систем не сприяє раціональному використанню землересурсного потенціалу України. До 20% земель міських, приміських та індустріальних районів перебуває у кризовому стані. Брак належного фінансування призвів до практичного припинення робіт з проведення протиерозійних заходів та заходів щодо рекультивації порушених земель.

Для економічної оцінки земельних ресурсів застосовують такі способи: спосіб очікуваного використання, ринковий, витратний, результативний і спосіб капіталізації.

Спосіб очікуваного використання застосовують для неосвоєних земель за цінністю їх майбутнього використання.

При ринковому способі земельна ділянка оцінюється за ринковою вартістю. Даний спосіб застосовують у країнах з розвинутим ринком землі.

Витратний спосіб оцінки земельних ресурсів засновується на обліку витрат, пов'язаних з удосконаленням земельної ділянки. Цінність цього методу полягає в обліку екологічно безпечних напрямків використання сільськогосподарських угідь.

Спосіб капіталізації доходу ґрунтується на визначенні розміру очікуваного прибутку, враховуючи орендний дохід і його капіталізацію, а економічна оцінка земельних ресурсів визначається як добуток земельної ренти й індексу капіталізації (зворотної величини ставки банківського відсотку).

Результативний спосіб оцінки земельних ресурсів полягає в тому, що оцінюється обсяг продукції, яку отримали з земельних ділянок, виходячи із середніх ринкових цін. Цей спосіб оцінки - один з найпоширеніших.

Мінерально-сировинні ресурси. Мінерально-сировинні ресурси належать до невідновних, оскільки процес їх природного відновлення дуже тривалий - десятки й сотні мільйонів років. За харак­тером використання мінеральні ресурси поділяють на три групи палив­но-енергетичні, рудні й нерудні. Особливістю розміщення мінеральних ресурсів є їх нерівномірне поширення в надрах землі.

На відміну від найбільших країн світу (Росія, США, Китай, Канада), Україна не забезпечує себе повністю мінеральними ресурсами, проте має значний природно-ресурсний потенціал (5% природних ресурсів світу) і щодо цього перебуває в більш вигідному положенні, ніж деякі економічно розвинені країни (Японія, Італія), які не мають подібної власної ресурсно-мінеральної бази. На території нашої країни розміщується понад 7 тис. розвіданих родовищ із 94 видів корисшгх копалин. Деякі з них мають сві­тове значення: залізні та марганцеві руди (80% їхніх запасів у Європі), ку­хонна сіль, кам'яне вугілля. Також країна має значні запаси бокситів, мід­них руд, самородної сірки, калійної солі, ртуті, каолінів, графіту, флюсової сировини і вогнегривкнх глин, скляних пісків, бентонітів, цементної сиро­вини.              

Імпортну залежність Україна відчуває в поставках нафти, природного газу, більшості руд кольорових металів, магнезиту, апатитів, фосфоритів, бентонітових глин, деревини тощо.

Водні ресурси. Водні ресурси знаходять застосування в енергетичній галузі, є джерелом виробничого й побутового водопостачання, а також простором розміщення підприємств та шляхів водного транспорту.

Водні ресурси України становлять 209,8 км3, причому формується в її межах лише 25%, решта - надходить з Російської Федерації, Білорусі, Румунії. Об'єм підземних вод - 7 км3, а в господарстві використовується 1 млрд. м3 морської води.

Рі­вень забезпеченості більшої частини України водними ресурсами є не­достатнім і визначається формуванням річкового стоку, наявністю озер, боліт, штучних водоймищ, підземних та морських вод.

В Україні показники природної водозабезпеченості є одними з най­нижчих у Європі з розрахунку на одного жителя та одиницю площі. Пи­тома забезпеченість населення України річковим стоком з розрахунку на 1 людину становить майже 1 тис. м3/рік. Аналогічні показники для розви­нених країн становлять, відповідно: у Швеції - 2,5 тис. м3 на рік, Англії-5, Франції - 3,5, Німеччині - до 2,5, США - 6,8, Канаді - 219 тис. м3/рік.

Лісові ресурси. Лісові ресурси відіграють важливу роль як у збере­женні навколишнього середовища, так і в господарській діяльності лю­дей. У свій час ліси були єдиним відомим людині видом палива. Зараз основним господарським призначенням лісів є сировинне забезпечення промисловості, де головним продуктом користування є деревина, тобто промислова сировина для деревообробної, целюлозно-паперової, лісохі­мічної промисловості. Помітну частину потенціалу лісових ресурсів ста­новлять недеревні ресурси лісу - технічна сировина, лікарська (для фар­мацевтики), кормова база тваринництва, продукти харчування.

              Україна відноситься до країн з порівняно невисокою забезпеченістю лісом. Згідно з даними державного обліку лісів, площа земель лісового фонду становить 10,8 млн. га. Під лісовою рослинністю перебуває 9,4 млн. га.

Існує декілька методів економічної оцінки лісових ресурсів -валової продуктивності, відновлювальної вартості і рентний.

Метод валової продуктивності полягає в тому, що економічну оцінку лісових ресурсів здійснюють, виходячи з потенційно можливого обсягу їх використання і середніх цін на товарну продукцію, що отримана на первісній стадії опанування ресурсу.

Сутність методу відновлювальної вартості полягає у визначенні капіталізованих витрат на штучне відтворення лісових ресурсів.

У рентному методі виділяють два підходи. Перший ґрунтується на визначенні ренти як економічного ефекту (додаткового прибутку) від використання ресурсу, що оцінюється, в порівнянні з іншими базовими ресурсами більш низької якості. Другий підхід базується на визначенні ренти як додаткового доходу, що виникає у разі перевищення ринкової ціни продукції над ціною виробництва, що покриває витрати виробництва і дає нормальний прибуток на вкладений капітал.

Природно-рекреаційні ресурси. Природно-рекреаційні ресурси ста­новлять собою особливий вид ресурсів, а саме - гармонійне просторо­ве поєднання земельних, водних, кліматичних, культурно-ландшафтних та гідромінеральних ресурсів, яке забезпечує в комплексі відновлення та розвиток життєвих сил людини, витрачених у процесі трудової діяльнос­ті, що слугує для регенерації здоров'я і підтримки працездатності насе­лення, а також для культурно-освітньої діяльності. До рекреаційних ре­сурсів відносять об'єкти і явища природного походження для відпочинку і туризму.