Національна економіка: загальне та особливе

Загальна площа потенційно рекреаційних територій займає 7,2% те­риторії України (близько 4,4 млн. га), в т.ч. природоохоронних земель 2,2%. Майже в усіх областях України серед рекреаційних домінують са­са­наторно-курортні ресурси.

Фауністичні ресурси. В структурі природно-ресурсного потенціалу України особливе місце займають фауністичні ресурси. Окрім великої цінності фауни, як невід'ємної складової природного середовища тери­торії, яка відіграє важливу роль в його екологічній системі. Досить поміт­не значення вона має і з економічної точки зору. Основними фауністич­ними ресурсами, які мають господарське значення, є мисливські, рибні та медоносні ресурси бджільництва. В структурі фауністичних ресурсів України переважають медоносні ресурси.

У Чорному морі розвідано 180 представників іхтіофауни. Промислове значення ма­ють білуга, осетр, севрюга, оселедці, хамса, тюлька, кефаль, скумбрія, ставрида, камбала. В Азовському морі налічується 155 видів зоопланк­тону, 79 видів риб, з них найбільш привабливими для ринку є кефаль, анчоуси, осетр, севрюга, бички, оселедці, судак, тюлька, камбала. З пріс­новодних риб найціннішими є тарань, судак, лящ, короп.

4. Виробничо-технологічний потенціал

              Виробничо-технологічний потенціал – це наявні та приховані можливості підприємств щодо залучення та використання чинників воробництва для випуску максимально можливого обсягу продукції.

              В Україні провідною складовою економічного потенціалу є фізичний капітал та рівень розвитку основних виробничих фондів. Дія цих основ­них факторів з групи виробничих ресурсів економіки конкретизуються через використання основних фондів використання вільних виробничих потужностей, підвищення норм прибутку, запровадження енергозберіга­ючих технологій, посилення конкурентоспроможності своєї продукції, розвитку підприємництва, малого і середнього бізнесу, виробничої інф­раструктури, інформатизації, виробництва, розвитку ТНК, реструктури­зації виробництва під впливом змін попиту, ефективності використання природних ресурсів.

              Україна є достатньо розвинутою індустріальною державою з потужною промисловою базою. Тут існує понад 100 тисяч підприємств, однак більшість з них мають застарілі, дуже зношені, а то й зруйновані основні виробничі фонди, які потребують оновлення або демонтування.

              Найбільшим виробничим потенціалом серед сфер-складових господар­ського комплексу в Україні характеризується промисловість, що орієнту­ється як на внутрішній, так і на зовнішній ринки У промисловості створю­ється майже половина національного доходу країни. Вона характеризуєть­ся складною, розвиненою галузевою структурою, представлена потужним паливно-енергетичним і металургійним комплексом, сучасним багатогалу­зевим машинобудуванням, хімічною і нафтохімічною промисловістю, ви­робництвом будівельних матеріалів, легкою, харчовою галузями тощо.

Виробництво в Україні переважно низькотехнологічне, збиткове. Неподоланими залишаються та­кі негативні явища в економіці, як нецільове використання амортизацій­ного фонду, вимивання обігових коштів, високий рівень неплатежів, незбалансованість економічної системи, наявність диспропорцій в основних економічних балансах. Обсяг виробничих потужностей у промисловості складає близько 85% від обсягу 1990 р. Середній вік устаткування - 16-18 років і вдвічі перевищує відповідний показник у розвинутих країнах. Ви­буття застарілих виробничих потужностей набуває обвального характеру, що багаторазово перевищує введення нових. Спад виробництва у високотехнологічних галузях що орієнтувались переважно на держзамовлен­ня, виявився набагато більшим середнього у промисловості. Рівень цих виробництв скоротився більше ніж у 5 разів, що значно перевищує загальний масштаб економічного спаду. В цих умовах постало складне завдання суспільного розвитку - закладання під­валин нової сучасної економіки. За умови, якщо цього не буде досягнуто, соціальних загострень, викликаних стихійним скороченням виробничого потенціалу галузей промисловості, викликаного вибуттям основних ви­робничих фондів, не уникнути.

За часів становлення української держави наприкінці XX - на початку XXI ст. рівень продуктивності праці в окремих галузях економіки знизив­ся майже на 20%. На стільки ж підвищилась енергоємність виробництва. Україну на сучасному етапі розвитку характеризує технологічне відста­вання від розвинутих країн. Без належного переорієнтування економіки на розвиток високих технологій у виробництві існує значна загроза для країни опинитися на периферії світового розвитку серед країн, які харак­теризує глибока стагнація.

              По всіх галузях економіки спостерігається абсолютне зменшення обсягу інвестицій, спря­мованих в техніко-технологічне оновлення виробництва. Найбільше ско­рочення інвестицій в основний капітал відбулося в галузях машинобуду­вання (11,1 раза), легкої промисловості (12,6 раза) і сільського господарст­ва (12,9 раза), а в цілому в економіці — втричі.

Особливо небезпечними для майбутнього економіки України є нега­тивні тенденції в машинобудуванні, яке має визначальний вплив на довго­строкове економічне зростання і можливості формування сучасної струк­тури економіки в цілому. Вести мову про сталу траєкторію економічного підйому і, головне, про сучасну технологічну базу нашої економічної сис­теми без сучасного машинобудування неможливо.

Про неефективність виробничого потенціалу нашої країни свідчить характеристика технологічної бази та її розвиток, для цого характеризують шість технологічних укладів національної економіки.

Технологічний (техніко-економічний) уклад — це комплекс техноло­гічних процесів, які являють собою цілісність, що відтворюється, і охоплю­ють різні галузі та об'єднані виробництва. В його межах здійснюється за­мкнений виробничий цикл, що включає видобування і отримання первин­них ресурсів, всі етапи переробки і випуск кінцевої продукції, відповідної типу суспільного споживання, що склався. Розвиток будь-якого технологіч­ного укладу починається з виробничого впровадження базисної інновації, яка згодом супроводжується іншими інноваціями, які її доповнюють.

              Головним фактором і ознакою першого технологічного укладу, з якого почалася епоха сучасного економічного зростання, є механізація текстильної промисловості. Ключовою іннова­цією другого став паровий двигун. Головні особливості третього техно­логічного укладу — широке використання електричних двигунів і розви­ток електротехніки; домінування в якості енергоносія — вугілля, а в якос­ті конструкційного матеріалу сталі; пріоритетний розвиток універса­льних технологій обробки конструкційних матеріалів, верстатного маши­нобудування; залізниця як базова інфраструктура.

В структурі четвертого технологічного укладу домінують хімічна промисловість, автомобіле- та тракторобудування, виробництво моторизо­ваних озброєнь. Для цього укладу характерні також комплексна автомати­зація виробництва багатьох технологічних процесів, широке використання кваліфікованої робочої сили, нафти як базового енергоносія, автомобільного транспорту як пріоритетної інфраструктури. З середини 80-х років головним носієм економічного зростання стає п'ятий технологічний уклад — уклад інформаційних і кому­нікаційних технологій, аерокосмічної техніки, наукомістких виробництв, нових джерел енергії. На думку деяких учених, у розвинутих країнах на ру­бежі XX—XXI століть чітко визначилися такі складові майбутнього шостого технологічного укладу, як біотехнології, генна інженерія, штучний інтелект.

Будь-яка економіка є технологічно багатоукладною, тобто в ній одно­часно існують і взаємодіють різні технологічні уклади. У розвинутих краї­нах це третій, четвертий і п'ятий технологічні уклади, при безумовному до­мінуванні п'ятого і появі елементів шостого. В Україні домінуючим є сим­біоз третього і четвертого технологічного укладів з достатньо розвинутими елементами п'ятого (5%) в аерокосмічній галузі, танкобудуванні, атомній енерге­тиці. Шостий уклад складає в Україні близько 1%.

5. Демографічний та трудовий потенціал

              Основною продуктивною силою сучасного суспільства є людина. Вона, з одного боку, своєю трудовою діяльністю забезпечує виробництво матеріальних засобів для існування, а з іншого - є споживачем продуктів праці, які забезпечують її життєдіяльність. Тому населення і господарство складають особливу  систему,  людські  потреби  в  якій  зумовлюють   появу  нових виробництв і послуг, а останні, в свою чергу, впливають відповідним чином на людей, забезпечуючи відновлення робочої сили, фізичний і духовний розвиток людини. Виходячи з того, що людина є основним творцем суспільного багатства, можна стверджувати, що чисельність населення та кваліфікація його працездатної частини (трудових ресурсів) є провідним фактором, що зумовлює можливості економічного розвитку.

              За кількістю населення Україна посідає друге місце в Європі. Близько половини населення нашої країни є економічно активним

Для визначення багатогранного впливу населення на процес еконо­мічного і соціального розвитку країни потрібно детально дослідити як його демографічні параметри, так і особливості розселення, трудову ді­яльність.

Демографічна ситуація в країні визначається значною мірою міграці­ями населення. Важливим індикатором внутрішньо-регіональних пере­міщень населення є сальдо міграції між містом і селом.

Головними характеристиками демографічного потенціалу країни є:

•       співвідношення показників природного руху населення, що розгляда­ються послідовно за певний проміжок часу;

•       статево-вікова структура населення;

•       співвідношення показників механічного руху населення. Основні по­казники руху населення - народжуваність та смертність, механічний притік та відтік відображаються такими сумарними показниками:

•       природний приріст населення - визначають як різницю між кількістю народжених та тих, хто помер за певний період часу;

•       сальдо міграції - визначають як різницю між кількістю тих, хто при­був до країни, та тих, хто вибув з неї за певний період часу;

•       загальне збільшення населення - сума народжених та тих, хто при­був за певний період часу;

•       загальне зменшення населення - сума кількості померлих та тих, хто вибув з країни за певний період часу;

•       загальна динаміки населення — сума показників загального збіль­шення і зменшення, або природного приросту, та сальдо міграції на­селення країни.

Поряд з абсолютними показниками застосовують відносні показни­ки руху населення у вигляді так званих демографічних коефіцієнтів: ко­ефіцієнти народжуваності, смертності, природного приросту і т.д. Демографічні коефіцієнти показують кількість народжених, померлих, природного приросту і т.д. у розрахунку на одну тисячу жителів і об­числюються у проміле (%).

Для України в останні роки характерним є природне скорочення населення. При характеристиці статево-вікової структури насамперед звертають увагу на наявність диспропорцій у кількості населення в різних вікових та статевих групах населення регіону.

В Україні чисельно жінки переважають над чоловіками, але переваж­но за рахунок старших вікових груп. Існують значні територіальні відмін­ності у співвідношенні жінок і чоловіків. Особливо ця різниця відчутна в областях, які характеризувалися великим відтоком населення, передусім сільського.

В Україні відмічають скорочення кількості осіб, молодших за праце­здатний вік; різке збільшення частки осіб, старших за працездатний вік.

Об'єктивна інформація розселенського потенціалу країни особливо необхідна при здійсненні регіональної соціальної політики, а також при районних плануваннях і реалізації різних інвестиційних програм. Найбільш елементарним показником розселення є густота насе­лення. Однак при глибшому аналізі з'ясовується, що цей показник має численні „модифікації": густота населення на обжитій території; густота сільського населення; густота міського населення.

За загальноприйнятим значенням, до трудових ресурсів відносять частину населення суспільства, яка має достатній фізичний розвиток, здоров'я, освіту, культуру, здібності, кваліфікацію та професійні знання для суспільно корисної діяльності й належить до певної вікової категорії - працездатного віку.

Часто в наукових дослідженнях і в офіційній статистиці до трудових ресурсів відносять також категорію людей, які зайняті в галузях і сферах економічної діяльності поза межами працездатного віку. Проте такий підхід є багато в чому проблематичним, оскільки він дає змогу лише констатувати факт про сьогочасну належність даної особи до категорії зайнятого населення. Тому доцільним є використання поняття „людські ресурси".

До людських ресурсів відносять, крім трудових ресурсів, ще частину населення суспільства, яка у змозі обмежено брати участь в економічній діяльності, а за певних обставин - досягти необхідного фізичного розвитку, здоров'я, отримати освіту, прилучитись до культурних набутків, розвинути здібності, дістати кваліфікацію та професійні знання для суспільно корисної діяльності, а також є працездатною за межами працездатного віку. Таким чином, окрім власне трудових ресурсів, людські ресурси включають в себе ще й резервні трудові ресурси - „потенційні" трудові ресурси, які можуть бути задіяні в суспільному виробництві або негайно, або із високою часткою ймовірності за певний проміжок часу. До цієї категорії, таким чином, належать діти й підлітки, які є зайнятими суспільно корисною працею і через певний час у змозі перейти в категорію трудових ресурсів, пенсіонери за віком, здатні до суспільно корисної праці, й інваліди, які спроможні обмежено брати участь в суспільному виробництві.

На стан трудового потенціалу конкретної території чинять вплив, а багато в чому і визначають його природні умови й географічне положення, рівень і характер економічного та соціального розвитку, культура виробництва й технічна та інформаційна озброєність суспільства, статево-вікова структура населення, екологічний стан навколишнього середовища, ряд інших факторів, що мають соціально-екологічну природу. При цьому останні відіграють особливу роль у формуванні потенціалу трудових ресурсів України. Стан навколишнього середовища, зокрема якісні показники води, повітряного басейну, рівень радіаційного й промислового забруднення, інтенсивність електромагнітного фону, динаміка кліматичних змін техногенного й антропогенного походження великою мірою визначають здоров'я населення, а звідси - якісні та кількісні ознаки трудових ресурсів.