Національна економіка: загальне та особливе

Абсолютною бідністю називається бідність людини, родини, які не можуть забезпечити себе сумою благ, абсолютно необхід­них для збереження здоров'я і помірно активного трудового жит­тя, тобто якщо їхній рівень споживання не забезпечує визначено­го мінімуму. Саме поняття мінімуму не є сталим і різниться в одній і тій самій країні у різні періоди, в один і той самий період у різних країнах залежно від рівня економічного розвитку, жит­тєвого рівня, наявних у суспільстві соціальних стандартів тощо. Тому не існує єдиного, загальносвітового стандарту бідності, а отже, і межі абсолютної бідності. Нижчим щаблем рівня життя, крайнім виявом бідності є злиденність.

Відносна бідність визначається як певна частина (від 30 до 75 %) середнього по країні рівня споживання. Визначальним чинником відносної бідності є ступінь економічної нерівності у суспільстві (диференціації населення за доходами). Відносна бід­ність існує у будь-якій країні, оскільки завжди є верстви населен­ня, які з різних причин мають доходи, істотно нижчі від існуючих стандартів.

Відповідно до обраних критеріїв бідності здійснюються роз­рахунки масштабів і рівня бідності. Масштаби бідності — загаль­на кількість населення (домогосподарств, сімей), визнаного бід­ним згідно з прийнятими критеріями. Рівень бідності — частка населення (домогосподарств, сімей), яке визнається бідним згід­но з прийнятими критеріями, у загальній кількості населення (домогосподарств, сімей). Слід зазначити, що масштаби і рівень бідності, розраховані за різними методиками, мають значні роз­біжності.

Реальною основою подолання бідності може бути лише стійке економічне зростання, однак, з другого боку, бідність і породжу­вані нею низький рівень культури, загальноосвітньої та профе­сійної підготовки, незадовільний стан здоров'я населення є сут­тєвою перешкодою на шляху до зростання, особливо в умовах формування нової економіки, яка спирається на найповніше і ефективніше використання людського фактора. Це вимагає від держави вжиття необхідних заходів щодо подолання впливу не­гативних наслідків системної трансформації суспільства на рі­вень життя населення.

3. Сутність та основні напрямки соціальної політики.

              На вищому правовому рівні задекларовані соціальні пріоритети розвитку української економіки за умов відповідної державної політики.

Соціальна сфера є підсистемою НЕС, яка охоплює явища, процеси, види діяльності та обєкти, що стосуються забезпечення життєдіяльності суспільства, людини, задоволення їхніх потреб, інтересів.

Соціальна політика є визначальним напрямом внутрішньої політики держави. Соціальна політика — це складова загальної політики, втілена в соціальні програми та різноманітні заходи, спрямовані на задоволення потреб та інтересів людей і суспільства. Зрозуміло, що соціальна політика має бути адекватною стану економіки, але ігнорування соціальними проблемами може призвести до значних економічних втрат.

Соцільна політика – це діяльність держави щодо створення та регулювання соціально-економічних умов життя суспільства, усунення негативних наслідків функціонування ринку, забезпечення соціальної справедливості та соціально-політичної стабільності у країні.

              Метою соціальної політики держави є забезпечення стабільної, без заворушень і потрясінь, життєдіяльності суспільства, досягнення соціальної злагоди та соціальної цілісності, належного рівня добробуту людей.

Соціальна політика передбачає:

-          регулювання соціальних відносин у суспільстві, регламентацію умов взаємодії суб'єктів економіки в соціальній сфері (у тому числі між роботодавцями і найманою робочою силою);

-          вирішення проблеми безробіття і забезпечення ефективної зайнятості;

-          формування стимулів для високопродуктивної суспільної праці й надання соціальних гарантій економічно активній частині населення;

-          створення системи соціального захисту населення;

-          забезпечення розвитку елементів соціальної інфраструктури (закладів освіти, охорони здоров'я, науки, культури, спорту, житлово-комунального господарства і т. ін.);

-          захист довкілля та ін.

              Традиційними методами державного впливу на соціальну сферу є:

-       правове забезпечення соціального захисту населення, прийняття відповідних законодавчих та нормативних актів;

прямі державні витрати з бюджетів різних рівнів на фінансування соціальної сфери;

-       соціальні трансферти у вигляді різного роду соціальних субсидій;

-       впровадження     ефективної     прогресивної     системи     оподаткування індивідуальних грошових доходів населення;

-       прогнозування стану загальнонаціональних і регіональних ринків праці;

-       встановлення соціальних і екологічних нормативів і стандартів;

-       державні програми з вирішення конкретних соціальних проблем;

-       обов'язкове державне страхування в різних формах;

-       пенсійне забезпечення;

-       розвиток державного сектору економіки та виробництво суспільних товарів і послуг;

-       підготовка та перепідготовка кадрів;

-       організація оплачуваних громадських робіт;

-       соціальне партнерство та ін.

Способом реалізації соціальної політики є система соціального захисту і соціальних гарантій. Соціальний захист — це система державних заходів щодо забезпечення достойного матеріального і соціального становища громадян. У плані економічно активного населення зміст соціального захисту полягає у здійсненні заходів щодо: кваліфікаційної  підготовки до трудової діяльності; забезпечення можливості реалізації здібностей кожної особи у процесі трудової діяльності і сам процес такої діяльності; створення нових робочих місць і підтримки працівників, які втратили роботу.  Соціальні гарантії — це система обов’язків держави перед своїми громадянами щодо задоволення їхніх соціальних потреб. Система соціальних гарантій стосовно економічно активного населення охоплює: визнання і забезпечення з боку держави загальнодоступності та безоплатності освіти; сприяння реалізації здібностей у процесі трудової діяльності; недопущення примусової праці й гарантування мінімізації витрат у звязку із закінченням трудової діяльності.

                            Існують соціальний та ринковий підходи до реалізації соціальної політики. Соціальний підхід виходить із того, що суспільство має гарантувати кожному громадянину доходи, не нижчі за межу малозабезпеченості; ринковий підхід — з того, що суспільст­во бере на себе зобов’язання тільки створити умови кожному члену суспільства для виявлення ним економічної активності та одержання доходу. У розвинутих країнах світу найчастіше комбінуються обидва ці підходи, що забезпечує результативність соціальної політики та достойний рівень життя населення.

              Визначимо головні напрямки соціальної політики України:

-          створення умов для підвищення працівником свого добробуту за рахунок особистого внеску й ділової активності підприємства;

-          проведення широкомасштабної пенсійної реформи й створення справедливої системи пенсійних виплат з урахуванням трудового внеску кожного до фонду накопичення;

-          надання адресної допомоги з перспективою монетизації пільг;

-          створення умов для підприємницької діяльності й високопродуктивної праці економічно активного населення;

-          створення умов для регулювання демографічних процесів в Україні, демографічного відтворення населення;

розробка   відповідної   правової   бази   щодо   раціонального   природо­користування та охорони довкілля;

-          проведення активної молодіжної політики підтримки сім'ї, материнства та дитинства, а також здійснення заходів щодо соціальної адаптації молоді до умов ринкової економіки;

-          стимулювання розвитку освіти, культури та мистецтва;

-          розвиток охорони здоров'я і фізичної культури, зокрема впровадження страхової медицини;

-          соціальний захист і соціальне забезпечення населення.

              4. Соціальний захист: поняття, напрямки та елементи системи здійснення соціального захисту населення.

Соціальний захист можливо розглядати в двох аспектах:

- державна підтримка верств населення, які можуть зазнавати негативного впливу ринкових процесів, з метою забезпечення відповідного життєвого рівня, тобто заходи, що включають надання правової, фінансової, матеріальної допомоги окремим громадянам, а також створення соціальних гарантій для економічно активної частини населення;

- комплекс законодавчого закріплених гарантій, що протидіють дестабілізуючим життєвим факторам.

Визначимо основні елементи системи захисту населення:

-          встановлення допустимих параметрів життя;

-          захист населення від зростання цін і товарного дефіциту для гарантованого забезпечення прожиткового мінімуму громадянам;

-          вирішення проблеми безробіття і забезпечення ефективної зайнятості, перепідготовки кадрів;

-          пенсійне забезпечення;

-          утримання дитячих будинків, інтернатів, будинків для людей похилого

віку;

-          соціальні трансферти;

-          соціальне обслуговування;

-          надання необхідної медичної допомоги.

-          соціальне страхування;

-          захист інтересів споживача.

              В Україні система державного соціального страхування включає в себе пенсійне страхування, страхування з тимчасової втрати працездатності та від нещасного випадку на виробництві, страхування на випадок безробіття.

              Система соціального страхування в Україні побудована на таких засадах:

        безпосередня фінансова участь у страхуванні усіх застрахованих осіб;

        обовязковість страхування усіх осіб, що працюють;

        державне гарантування виплат із соціального страхування.

              В Україні сьогодні у системі соціального страхування і забезпечення формують та функціонують такі державні фонди обовязкового соціального страхування і забезпечення:

1. Пенсійний фонд.

2. Фонд загального обовязкового державного соціального страхування у випадку тимчасової втрати працездатності та витрат, зумовлених народженням та похованням.

3. Фонд обовязкового державного соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань.

4. Фонд обовязкового соціального страхування від безробіття.

              У законах про пенсійне страхування і забезпечення передбачено три  рівні:

1.              Солідарна система загальнообов'язкового державного пенсійного страхування.

2.     Накопичувальна система загальнообов'язкового державного пенсійного страхування.

3.     Система недержавного пенсійного забезпечення. Вона базується на умовах добровільної участі громадян, роботодавців або їх об'єднань у формуванні пенсійних виплат.

              Саме реформування пенсійної системи є сьогодні одною з найактуальніших в Україні на фоні складної демографічної ситуації. Вже зараз три з кожних п'яти домогосподарств складаються лише з дорослих осіб. Рівень народжуваності майже на третину відстає від рівня смертності. Одночасно помітно збільшується середній вік громадян України.

              Залишається дискусійним питання про збільшення пенсійного віку. З одного боку, працюючі пенсіонери, отримуючи невелику пенсію, змушені працювати й не зацікавлені в підвищенні зазначеного порогу. Крім того, високим залишається рівень ранньої смертності, особливо для чоловіків. З іншого боку, з початком економічної кризи різко загострюється проблема наповнення активів Пенсійного фонду, що на фоні довгострокових демографічних тенденцій актуалізує питання перегляду вікових бар'єрів призначення пенсій.

              Низький рівень життя в цілому створює суттєві перешкоди реальному розвитку  повномасштабної  системи  соціального  страхування, включаючи пенсійне. Фактично не працює добровільне пенсійне страхування, що підкреслює стабільне навантаження на пануюче солідарне забезпечення. Це одночасно підкреслює, що економіка не отримує потенційних довгострокових інвестицій з пенсійних фондів, що є потужним джерелом внутрішнього інвестування в розвинутих країнах.

              Важливим напрямком соціальної політики держави на сучасному етапі має стати міграційна політика, спрямована на збереження і зростання трудового потенціалу країни. Запобіганню еміграції покликана служити активна політика зайнятості, яка б передбачала безкоштовне отримання послуг з професійної орієнтації і професійної підготовки, перепідготовки й підвищення кваліфікації, розробку і реалізацію спеціальних програм сприяння зайнятості та створення нових робочих місць. Одночасно реальністю є праця мільйонів українців за кордоном і необхідність урахування і використання так званого міграційного капіталу.

              Вже актуалізуються дослідження з необхідності залучення іммігрантів з інших країн з метою компенсації зменшення корінного населення. Оскільки зазначений приплив імовірний тільки з менш розвинутих країн, де освітньо-кваліфікаційний рівень людей нижче українських показників, перспективою найближчих десятиріч може стати не тільки стабілізація чисельності населення, а й принципова зміна його структури й відповідно галузевої структури національної економіки.

Політика доходів виконує ключову місію в соціальній функції держави. Об'єктивною основою для підвищення реальних доходів зайнятих у народному господарстві України має слугувати підвищення продуктивності ресурсів і збільшення на цій основі обсягу виробництва споживчих товарів і послуг. Необхідним вважається дотримання принципу випереджаючого зростання продуктивності ресурсів (у тому числі праці) в порівнянні зі зростанням заробітної плати, оскільки при такому підході збільшується конкурентоспроможність продукції. Не менш важливим вважається створення сприятливого інвестиційного клімату в країні та її регіонах.

Реформування оплати праці в Україні передбачає забезпечення випереджаючого зростання номінальної заробітної плати у порівнянні з підвищенням споживчих цін як обов'язкової умови для систематичного зростання реальної заробітної плати. Проте слід враховувати, що перехід до політики випереджаючого зростання заробітної плати і грошових доходів по відношенню до підвищення цін повинен відбуватися поступово, бути керованим і враховувати реальну ситуацію щодо наявності товарів і послуг у сфері торгівлі. При цьому на одне з перших місць виходить формування дієвого конкурентного середовища.