Національна економіка: загальне та особливе

              5. Основні показники рівня розвитку національної економіки.

Для вимірювання рівня обсягу національного виробництва використовують наступні показники: валовий внутрішній продукт (ВВП); валовий національний продукт (ВНП); чистий валовий продукт (ЧВП); національний доход (НД); особистий доход (ОД); доход в розпорядженні (ДР).

Слід зазначити, що протягом майже сімдесятьох років у колишньому Радянському Союзі розвивалась і використовувалась система показників, яка мала назву Баланс народного господарства (БНГ). Характерною особливістю цієї системи був розподіл суспільного виробництва на дві нерівнозначні сфери: матеріальне виробництво і нематеріальна сфера. Відповідно до цієї концепції сукупний суспільний продукт (ССП) і національний доход (НД) створювалися тільки виробничою сферою, а продукт, вироблений нематеріальними галузями економіки (житлово-комунальне господарство, побутове обслуговування, охорона здоров'я, освіта, торгівля тощо) в розрахунок не брався.

У той же час у розвинених країнах світу поширена система національних рахунків (СНР), уніфікована статистичною комісією ООН. Система національних рахунків - це система основних макроекономічних показників держави з урахуванням внеску у формування суспільного продукту усіх сфер суспільного виробництва. Щоб уникнути подвійного рахунку - ситуації, коли одна й та сама операція може бути врахована двічі, в СНР вирізняють такі поняття:

-    проміжна продукція - це товари і послуги, що купуються з метою подальшої переробки, обробки або для перепродажу;

-    кінцева продукція - товари і послуги, що купуються з метою кінцевого споживання, не для подальшої переробки чи продажу;

-    додана вартість фірми - вартість, що створена в процесі виробництва на даному підприємстві і охоплює реальний вклад підприємства у створення вартості конкретного продукту. Додана вартість не включає вартості проміжних товарів і послуг, що були придбані фірмою і використані в процесі виробництва.

Перехід України до сучасної системи національного рахівництва почався в 90-ті роки. Спочатку було введено відповідну систему макроекономічних показників на основі категорії валового внутрішнього продукту (ВВП).

Валовий внутрішній продукт (ВВП) - це сукупність кінцевих продуктів, вироблених на території країни усіма підприємствами і домашніми господарствами, незалежно від їх національної та громадянської приналежності, що мають центр економічних інтересів на території даної країни, проводять виробничу діяльність і перебувають на її економічній території не менше року.

До ВВП при цьому не враховують: суто фінансові угоди (купівля-продаж акцій, облігацій); незавершене виробництво; перепродаж старих речей, які були у користуванні; трансфертні платежі (виплати по соціальному страхуванню, допомога з безробіття, стипендії тощо) і види діяльності, які неможливо точно прорахувати (робота домогосподарств, тіньові операції, бартер).

Валовий національний продукт (ВНП) - ринкова вартість кінцевих товарів і послуг, вироблених за рік резидентами країни як на її території, так і за її межами (в інших країнах). ВНП вимірює вартість продукції, виробленої факторами виробництва, що знаходяться у власності громадян даної країни, у тому числі на території інших країн:

ВНП = ВВП + чисті факторні доходи

              Чисті факторні доходи дорівнюють різниці між доходами, отриманими громадянами даної країни за межами країни, і доходами іноземців, отриманими на території даної країни.

ВВП і ВНП мають як спільні риси, так і власні, притаманні кожному з вказаних показників особливості. Їх спільна особливість полягає у тому, що вони відображають кінцеві результати діяльності людей не тільки в матеріальному, але і в нематеріальному виробництві. Для України різниця між показниками ВВП і ВНП незначна й знаходиться в межах від одного до декількох відсотків.

З метою порівняння динаміки реальних обсягів виробництва у структурі національної економіки обчислюють номінальний (у поточних цінах) і реальний (у базових цінах) ВВП. Співвідношення між ними прийнято називати дефлятором ВВП.

Номінальний ВВП - це обсяг виробництва, який вимірюється в поточних цінах, тобто в цінах, що існують на момент виробництва:

де Qі - обсяг виробництва і-го товару в поточному році; Pі - ціна і-го товару в поточному році.

              Реальний ВВП - це обсяг виробництва, який вимірюється в базових цінах, тобто на величину цього показника впливає лише зміна обсягів виробництва.

де Qі - обсяг виробництва і-го товару в поточному році; P0i - ціна і-го товару в базисному році.

Не менш важливе значення в СНР мають показники національного багатства (НБ), чистого валового продукту (ЧВП), національного доходу (НД), особистого доходу (ОД) й платіжного балансу країни (ПБ).

Національне багатство - це сукупність вироблених і нагромаджених суспільством матеріальних й духовних благ, набутих протягом усього його існування, а також природний потенціал країни.

Цей показник відображає загальний рівень розвитку національного господарства в його історичній динаміці. Національне багатство являє собою сукупні можливості суспільства в подальшому матеріальному та духовному розвитку. НБ містить такі складові:

1.       Матеріальне багатство - (виробничі фонди (основні й оборотні), основні фонди соціальної сфери (школи, лікарні, культурно-освітні і спортивні споруди, жит5лові будинки), особисте майно населення (за винятком товарів короткострокового використання), а також виробнича інфраструктура);

2.       Нематеріальне багатство - усі людські здібності, рівень освіти й професіоналізму населення, досягнення у науці й техніці, культурі й спорті, у мистецтві, а також нагромаджений виробничий й культурний досвід суспільства;

3.       Природне багатство - це пізнані природні ресурси: земля, вода, повітря, ліси, розвідані корисні копалини, кліматичні умови.

              До СНР відносять також показники чистого валового продукту (ЧВП) й національного доходу (НД).

ЧВП - це частина валового національного продукту, яка може бути використана суспільством.

ЧВП = ВВП - Амортизаційні відрахування (вартість відшкодованої частини засобів виробництва).

Національний дохід - визначається шляхом вилучення від суми чистого національного продукту непрямих податків.

НД = ЧВП - непрямі податки.

У структурі НД враховуються усі види заробітної плати, доходи від власності, рентні платежі, прибуток, тобто всі зароблені в державі прямі доходи.

Особистий дохід - утворюється в результаті відрахування з НД коштів на соціальне страхування, податку на прибуток корпорацій, у тому числі й на нерозподілені прибутки корпорацій, але з додаванням суми трансфертних платежів.

Уся сукупність показників національної економіки складає цілісну систему і дає можливість за допомогою їхнього детального аналізу і динамічного порівняння досліджувати основні характеристики й пропорції у національній господарській системі.

Тема 2. Економічні теорії та основні моделі національної економіки

1.        Класифікація моделей національних економічних систем.

2.        Моделі країн з ринковою економікою.

3.        Особливості розвитку національної економіки України.

4.        Можливі альтернативи національної економічної моделі України.

1. Основні моделі національних економічних систем.

Розвиток національної економіки різних країн має як деякі загальні закономірності, так і певні особливості. Врахування історичних тенденцій формування моделей національних економічних систем є основою успішності економічних і політичних перетворень, які здійснюються в країні. Розуміння логіки розвитку різних моделей національних економічних систем важливе при розробці економічної політики, проведенні інституціональних перетворень, складанні різноманітних прогнозів їх майбутнього розвитку. Тому кожна країна повинна чітко розуміти особливості моделі своєї національної економіки. Виявленню особливостей, притаманних кожній з моделей, допомагає класифікація різних типів розвитку.

Різноманітність моделей національних економік обумовлена наступними причинами:

1.     Особливості історичного розвитку різних країн, коли в кожний конкретний пері­од національна економіка сприймає зміни і тенденції історичного розвитку країни, а також новітніх історичних подій.

2.     Стан національної економіки, в тому числі стан та рівень продуктивних сил, економічний потенціал країни, зрілість передумов формування нової економічної системи.

3.     Геополітичним положенням країни в світовій економічній системі. Геополітичне положення країни - "теллурократичне" (сухопутна могутність), або "талассократичне" (морська могутність) виробляє різні цивілізаційні установки населення, що сприяють реалізації тієї чи іншої моделі.

4.     Особливостями  менталітету  населення.   Пануючі  в   суспільстві світоглядні погляди, життєві установки, релігійні й національні традиції здійснюють визначальний вплив на особливості моделі національної економіки.

5.              Різними видами і наслідками реформ, що проводились у країні.

Вибір різних теоретичних концепцій реформування, різних темпів економічних перетворень ("шокова терапія" як у Польщі, або"градуаліська" політика перехідного періоду як в Угорщині)." Вибір тієї чи іншої моделі реформ багато в чому визначався політичними пріоритетами правлячої еліти.

6. Рівнем співвідношення ринку й державного регулювання економіки.

              Неекономічні фактори мають різну природу і динаміку. Так, найбільш сталими є цивілізаційні фактори, основи культури, що обмежують свободу вибору економічної системи та інститутів суспільства, включаючи форму державного правління. Під впливом неекономічних факторів елементи економічного устрою, інститути та організації суспільства специфічно упорядковуються, набувають національних форм.

Економічні системи класифікуються за різними критеріями (рис 2.1).
              Групування країн з позицій рівня їх економічного розвитку (рівень ВВП і величина ВВП на душу населення) було запропоновано ООН. ООН виділяє три групи країн:

-          - розвинені країни з ринковою економікою, куди входять промислово-розвинені країни світу, перш за все країни "великої сімки" - США, Німеччина, Японія, Великобританія, Франція, Канада, Італія;

-          - країни з ринковою економікою, що розвиваються,, до яких належать країни Азії, Африки й Латинської Америки (майже 79% населення світу);

-          - країни з перехідною економікою. До них віднесені 28 країн, що поділені на дві регіональні підгрупи: країни Центральної і Східної Європи та країни СНД і Монголії, до яких належить і Україна.

Іншу класифікацію національних економічних систем проводить Світовий банк. На основі показника ВНД на душу населення Світовий банк поділяє країни на чотири групи:

- країни з низьким рівнем доходу (менше 755 дол.);

- країни з рівнем доходу нижче середнього (від 756 до 2995 дол.);

- країни з рівнем доходу вище середнього (від 2996 до 9265 дол.);

- країни з високим рівнем доходу (більше 9266 дол.).

Україна відноситься до групи країн з доходом нижче середнього.

Рис. 2.1 Класифікація моделей національної економіки

З точки зору домінування техніко-економічних укладів у національній економіці країни розрізняють доіндустріальні, індустріальні й постіндустріальні (інформаційні) економіки.

Модель доіндустріальної економіки заснована на натуральному господарстві й ручній праці, тут відсутнє масове виробництво і домінує сільське господарство. Ця модель все ще характерна для деяких країн африканського континенту.

Модель індустріальної економіки формується в ситуації домінування сфер важкої промисловості і машинобудування в економіці країни. Цю модель економічно розвинені країни світу пройшли ще на початку ХХ ст., але вона є домінуючої для України і більшості пострадянських країн.

Модель постіндустріальної економіки характерна для економічно розвинених країн і охоплює лише 16% населення світу. Її характерними рисами виступають: інтенсивний тип відтворення, високий рівень наукоємності виробництва, ресурсозберігаючий тип технічного прогресу, збільшення питомої ваги сфери нематеріального виробництва, збільшення ролі висококваліфікованої праці, перш за все ролі науковців, зростання величина інвестицій в людський капітал, збільшення ролі соціального фактора в розвитку економіки.

За рівнем відкритості національних економік світовому ринку національні економічні системи можуть бути відкритими й закритими.

За способами регулювання господарчої діяльності розрізняють країни з ринковою і неринковою економікою.

2. Моделі країн з ринковою економікою.

У той же час ринкові економіки розрізняються за моделями, які вони використовують. Та чи інша модель залежить від соціально-економічних і історичних умов розвитку країни, способів державного регулювання економіки, її конкурентних переваг, традицій і інституціональної структури країни. Найбільш відомими є наступні моделі ринкової економіки:

1.   - ліберальна (американська) модель. Ця модель побудована на домінуванні різних форм приватної власності і їх взаємодії, на системі усілякого заохочення підприємницької діяльності, на досягненні приватного успіху " людини економічної". Ліберальна модель орієнтована на сильного виробника, який не потребує державного втручання у свою діяльність. Завдання держави - створити ефективні правила економічної "гри", сприяти розвитку інноваційної діяльності й проводити дієву грошово-кредитну політику. Прикладом ліберальної моделі національної економіки є економіка США як величезна відкрита економіка із значною ємкістю національного ринку і висококонкурентними виробниками. У післявоєнні роки жодна країна світу не вкладала скільки коштів у розвиток освіти, наукові дослідження та технологічні розробки, як США. На сьогодні 75% національного багатства США приходиться на людський капітал. Результатом стало безумовне лідерство цієї країни на ринку науково-технологічних досліджень і лідерство у фінансових світогосподарських процесах;