Національна економіка: загальне та особливе

2.   - регульована ринкова економіка (західноєвропейська модель). Загальною рисою всіх західноєвропейських економік є сполучення ринкового лібералізму і досить жорсткого державного регулювання економіки. Таке сполучення характерне і для французького дирижизму, і для німецької соціальної ринкової економіки і для англійського "тетчеризму". Держава в європейській моделі національної економіки активно керує стратегічним розвитком, впливає на ціни, мито, технічні норми, проводить антимонопольну політику. Саме європейська модель   продемонструвала   світу   можливості   й   переваги міжнародної інтеграції у процесі становлення Європейського Співтовариства;

3.   - соціально-орієнтована ринкова економіка як різновид моделі регульованої ринкової економіки (модель економіки Німеччини). Ця модель побудована на соціальному захисті населення, запобіганні соціального напруження, активному перерозподілі доходів, виконанні значних соціальних програм. У результаті змінюється соціальна структура населення, збільшується частка середнього класу, який стає основним платником податків і фінансовою опорою держави;

4.   - японська модель національної економіки базується на досить сильній структурній політиці держави і активному використанні національних традицій в менеджменті. Для японської моделі економіки характерне значне втручання держави в економічну діяльність, що в найбільшій мірі відповідає японському менталітету. В 60-ті роки Японія активно використовувала ідеї відомого американського економіста і нобелівського лауреата В. Леонтьєва із збалансування економіки, який на прохання японського уряду допомагав створити міжгалузевий баланс виробництва країни по 2000 позицій. Важливою передумовою економічного розвитку Японії став також менталітет нації, який забезпечив прийняття і реалізацію суспільством цілей і засобів реформування економіки. Дух сім'ї, об'єднання навколо "великої справи", концентрація на вирішенні актуальної проблеми - все це джерела, що дозволили досягти кардинальних змін в розвитку національної економіки Японії;

5.   - олігархічна модель, що полягає в ситуації підкорення інтересів держави вигодам фінансово-олігархічних груп, які панують в країні (моделі національних економік країн Латинської Америки);

6. - доганяюча модель ринкової економіки, яку використовують країни, що ставлять собі на меті за короткий термін просунутися вперед до рівня постіндустріальної економіки на основі швидкого впровадження нових технологій, розвитку національної науки і національних кадрів. Прикладами такої моделі є розвиток післявоєнної Японії, Південної Кореї і на сьогодні - Китаю, Індії, Гонконгу, В'єтнаму, Тайваню і Таїланду. В основі такої моделі лежить активне використання іноземного капіталу й новітніх технологій. Розвиток національної економіки Китаю, Південної Кореї і В'єтнаму також свідчить про стремління перейти від централізовано керованої економіки до нового економічного порядку - змішаної (багатоукладної) економіки з досить значною роллю держави в соціально-економічних процесах. Україна з арсеналу доганяючої моделі економіки може почерпнути такі риси як, підпорядкування розвитку довгостроковій стратегії, проведення структурної політики держави, направлене на сприяння довгостроковим факторам економічного розвитку, значні вкладення капіталу в підготовку національних кадрів і науку. Деякі дослідники вирізняють також модель соціальної ринкової економіки. В останні роки в розвитку національних моделей економік різних країн на перше місце виходять соціальні цілі.

              Таким чином, виходячи із специфіки країн, притаманних їм природно-кліматичних, географічних, історичних, геополітичних, соціокультурних, історичних та інших факторів, виникають різні моделі національної економіки (американська ліберальна модель, німецька модель соціального ринкового господарства, шведська соціальна модель, японська модель регульованого капіталізму та інші). Тому становлення ринкової економіки в Україні відбувається з урахуванням її унікальних особливостей і національної специфіки.

Виокремлення національних моделей економіки дозволяє системати­зувати, а також визначити загальне та особливе в економіках окремих кра­їн. Проте, якщо кілька країн, які знаходяться на одному рівні розвитку, мають схожі національні економічні системи, вважається, що вони мають однакову модель розвитку, або одну національну модель економіки. Так, розрізняють національні моделі економіки північноєвропейських країн (Австрія, Данія, Норвегія, Фінляндія, Швеція); південноєвропейських країн (Греція, Італія, Португалія); країн Латинської Америки; країн Південно-Східної Азії, що швидко розвиваються; більшості країн Африки, які знахо­дяться на південь від пустелі Сахара.

Глобалізація ускладнює визначення характеру та типу економічної моделі, оскільки країни інтегруються в світову економіку, регіональні утворення, що в кінцевому підсумку веде до формування в різних країнах близьких економічних систем.

              3. Особливості розвитку національної економіки України.

              З'ясовуючи специфіку процесів становлення ринкової системи в Україні, слід зазначити, що особливості перехідного процесу в нашій країні обумовлені насамперед:

1. Стартовими   умовами   перетворень   в Україні.

Система планової економіки, що існувала в СРСР та інших постсоціалістичних країнах, виключала приватну власність, товарно-грошові відносини, ринковий механізм регулювання. Все це обумовило існування особливих труднощів у процесі проведення ринкових реформ у цих країнах. Ринкова економіка виникає на базі реформування планової економічної системи, тому перед суспільством постають проблеми, що були невідомі країнам, які йшли до ринкової економіки еволюційним історичним шляхом. Як відомо, в ринковій системі зростання виробництва постійно обмежується попитом, який, у свою чергу, відображає обсяг і структуру суспільних потреб. Завдяки цьому існує зв'язок між виробництвом і споживанням через товарно-грошові форми: система постійно змінює структуру виробництва відповідно до змін платоспроможних потреб (попиту). У плановій системі зростання виробництва безпосередньо пов'язано з наявністю ресурсів: більше вироблено продукції - більше ресурсів для наступної фази виробництва. Існує зв'язок не з потребами (навіть у їхній платоспроможній формі), а з результатами виробничого процесу: виробництво обмежується виробництвом, у цьому разі зміна обсягу й структури потреб руйнує виробництво, що пристосувалося до наявних ресурсів. Наслідками цього є, по-перше, виробництво заради виробництва, значне обмеження кінцевого (особистого) споживання; по-друге, спрямованість виробництва на кількісне зростання («вал»), відсутність стимулів науково-технічного прогресу, системи матеріальної заінтересованості робітників, їх трудової мотивації; по-третє, обумовлені кількісним зростанням нестача ресурсів, капіталовкладень, їх нераціональний розподіл та використання. Все це призвело до різкого зниження ефективності суспільного виробництва в СРСР, зростання його диспропорційності, насамперед диспропорцій між першим і другим підрозділами суспільного виробництва, промисловістю і сільським господарством, виробництвом і споживанням, до виникнення дефіциту в усіх сферах господарства й на всі види ресурсів, який поступово перетворився на хронічний.

              Таким чином, одним з елементів змісту перехідної економіки України стали кризові явища, успадковані від планової системи. Водночас необхідність одночасного вирішення різнопланових завдань: подолання кризи, забезпечення зростання виробництва, підвищення життєвого рівня населення, трансформація планової системи в ринкову, перспективний стратегічний розвиток суспільства обумовила складність перехідних процесів в Україні.

              2. Історією ринкових реформ в Україні.

Національна економіка України, яка існує в унікальному природно-екологічному, політичному, соціальному і духовному середовищі нової не­залежної держави, вже пройшла певні етапи розвитку:

I              етап (1992-1994 pp.) — безсистемна та нерегульована «шокова те­рапія»;

II              етап (1994-1999 pp.) — економічні перетворення за програмою
міжнародних фінансових організацій (МВФ, ЄБРР та інших), у якій домінували заходи «шокової терапії», хоча певні зусилля владних структур
були спрямовані на реалізацію градуалістських заходів.

"Шоковий" варіант реформ був характерний для більшості постсоціалістичних країн, що було обумовлено ситуацією економічної катастрофи в умовах хаотичного розпаду господарських зв'язків, а також виконанням рекомендацій МВФ відносно формування ринкових відносин на основі пануючих монетарних доктрин. Саме такий варіант реформ був використаний і в Україні.               Поряд з деякими позитивними зрушеннями — відносна макроекономічна фінансова стабілізація, формування власної грошово-кредитної та фінансової системи, ринкової інфраструктури, активізація зовнішньоеко­номічних зв'язків тощо — домінували такі регресивні процеси, як деп­ресія, деіндустріалізація,  формування тіньової, кримінальної та кланової економіки, олігархічних структур, масовий виток капіталу з економіки країни, значне соціальне розшарування тощо, які значною мірою були детерміновані не тільки спадщиною минулого, але й неадекватною економічною політикою.

              3. Впливом сучасних тенденцій розвитку світового господарства.             

              Хоча сучасна економіка України - це локальна перехідна економіка, але трансформаційні процеси у країні розгортаються за особливих історичних умов - умов глобальних перехідних процесів. Розвинуті індустріальні країни перебувають на етапі розвитку постіндустріального суспільства. Країни, в яких значну частину становлять елементи традиційної економіки, швидко рухаються до сучасної ринкової економічної системи, використовуючи при цьому досягнення постіндустріальної стадії. Глобальні перехідні процеси, а також загальні закономірності розвитку світового господарства (поглиблення суспільного розподілу праці,  інтернаціоналізація обміну та виробництва) впливають на перехідну економіку України, зміст перехідних процесів, їх кінцеві орієнтири. Досвід ринкових перетворень у так званих постсоціалістичних країнах також враховує наша країна. Тому перехідна українська економіка постає як унікальне переплетіння локальних і глобальних тенденцій.

Сучасна українська економіка останнім часом проходить дуже складний шлях. Однією з основних причин цієї складності є політична нестабільність у країні, часта зміна урядів, а відповідно напрямків розвитку, методів управління ринком. Негативний вплив на економічний розвиток здійснює і світова фінансова криза.

Фактори, що впливають на формування національної економіки України, поділяються на об’єктивні та суб’єктивні. До об’єктивних факторів відносять:

        розвал Радянського Союзу та розрив традиційних економічних зв’язків;

        значна сировинна, у першу чергу енергетична залежність від інших країн;

        деформована, нераціональна, неефективна структура національного господарства (висикомонополізована, мілітаризована економіка з потужним індустріальним потенціалом, що важко піддається структурній перебудові);

        ресурсномістке витратне виробництво;

        значна залежність від іноземної допомоги;

        важкі наслідки Чорнобильської аварії;

        велика доля виробництва, що знаходиться в тіньовий сфері.

На формування національної економіки України впливають такі суб’єктивні фактори:

        повільний хід ринкових перетворень;

        непідготовленість уряду і населення до реформування, важкий і хворобливий процес адаптації до нових економічних умов;

        непогодженість відносин між законодавчою та виконавчою владами;

        самоусунення держави від виконання регульованих функцій, помилки і прорахунки уряду;

        недостатня кількість кваліфікованих фахівців (тобто відсутність команди реформаторів);

        політична нестабільність;

        зростання соціальної напруженості, величезна диференціація доходів, зубожіння значної частини населення;

        український менталітет (соціально-психологічні особливості нації, які полягають в консерватизмі, обережності, надмірній терпимості, надії на чиюсь допомогу).

Незважаючи на все, зазначене вище, слід створити умови, які забезпечать успішне реформування національної економіки України. Для цього є необхідним:

        формування реальної ідеї національного розвитку:

        наявність єдиної програми перетворень, політичної волі та команди реформаторів;

        швидке(наскільки можливе) реформування;

        економічна лібералізація (від старої бюрократичної системи до прозорих ринкових відносин) і дієздатний уряд;

        єдність і консолідація всього суспільства;

        забезпечення еквівалентності української економіки із зовнішнім економічним середовищем;

        забезпечення високого соціального добробуту і соціального захисту населення;

        необхідність екологічної збалансованості національної економіки;

        якнайшвидше впровадження інноваційної моделі  розвитку національної економіки.

Визначені вище особливості сучасної перехідної економіки України зумовлюють зміст ринкових реформ, спрямованих на трансформацію економічної системи командного типу в ринкову систему. Однак формування ринкових відносин не є кінцевою метою перехідних процесів. Мета трансформації - досягнення макроекономічної стабілізації та економічного зростання на базі всебічного розвитку ринкового механізму розподілу та ефективного використання економічних ресурсів суспільства.

Досягнення макроекономічної стабілізації за умов перехідної економіки України є складним трансформаційним процесом, в якому можна виділити два взаємопов'язані етапи: початковий етап і стабілізаційний етап.

1.              Початковий етап, що мав такі завдання: по-перше, подолання
кризових явищ, неминучих за умов відмирання старої системи (інфляція,
бюджетний дефіцит та ін.); по-друге, створення передумов для виникнення
ринкових господарських форм — ринкова лібералізація економіки. Тривалість
початкового етапу залежить від глибини кризи та ефективності стабілізаційної
політики держави. Для України початковий етап характеризувався глибокою
кризою (економічною, політичною, соціальною), що значно ускладнювало
трансформаційні процеси.

Першочерговим завданням початкового етапу реформ в Україні було досягнення грошової стабілізації, реформа ціноутворення, створення системи конкурентних ринків на базі роздержавлення і демонополізації економіки, лібералізації зовнішньоекономічних відносин. У процесі ринкової лібералізації почали створюватись інститути ринкової інфраструктури.

2.              Стабілізаційний етап — це етап створення ефективної ринкової
економічної системи, що складається з двох фаз: фази становлення ринку, в умовах якої створюються основні інститути ринкової економіки, та фази структурних перетворень (структурного коректування), коли під впливом нових ринкових чинників перетворюється відтворювальна структура економіки. Фаза становлення ринку передбачає здійснення інституційних перетворень, які забезпечують формування базових інститутів ринкової системи: приватної власності, економічної свободи вибору, приватних економічних інтересів, конкуренції, суверенітету споживача, системи ринків, економічних контрактних відносин (договір).