Міжгалузеві господарські комплекси та регіональні особливості їх розвитку і розміщення

      Досліджуючи і аналізуючи інтеграційні явища і процеси, науковці звертають  особливу увагу на формування всього економічного простору України, ступінь і форми економічного згуртування суміжних регіонів у єдині господарські комплекси, на створення коопераційними регіонами цілісних виробничо-збутових зон, виявлення груп економічних районів за ступенем інтеграції у них відповідних суб'єктів економіки. При цьому розрізняють основні напрями' масштаби і потенційну результативність консолідації регіонів у наступні різноцільові господарсько-територіальні утворення:

      - комплекси економічних районів для доцільного створення і кооперування потужних виробничо-комерційних структур (корпорації, концерни, включаючи транснаціональні і міжтериторіальні), формування ефективних зональних ринків з виробництва і збуту товарів масового споживання, утворення єдиної інституціональної основи ринку і його інфраструктури, потужної ресурсної, у тому числі фінансової, бази, підвищення рівня державного управління щодо умов регульованого ринку;

      S комплекси виробничо-збутових зон  (паливно-добувні і переробні  металургійно-машинобудівні, агропромислово-споживча  та ін.) у цілях ефективної взаємодії  регіонів, профільованих за окремими  видами продукції, крупно-товарного виробництва з великоспоживчи-мирегіонами, успішного формування спеціалізованих зональних товарних ринків;

      S комплекси зональних комунікаційних  систем (магістрального транспорту, енергетичних, інформаційних тощо), формування яких сприяє підвищенню стійкості і безпечності функціонування всіх сфер і галузей національної економіки, структур державного і регіонального управління. 

      Динаміка  та ефективність структурної трансформації  економіки

      В нинішніх умовах господарювання, коли в державі відбувається активна трансформація усього суспільного життя, науковці здійснюють дослідження соціально-економічних процесів з метою визначення тенденції змін у національному господарському комплексі та ймовірних наслідків трансформаційних процесів для України в найближчі роки. Відомо, що соціально-економічні процеси розвитку територіальних суспільних систем є доволі різноманітними за характером: одні в динаміці являють собою поступові довготривалі зміни, а інші спричиняють раптові безповоротні зміни -трансформації всієї територіальної структури.

      Соціально-економічні процеси, в результаті протікання яких відбувається зміна територіальної структури економіки держави, регіону, населеного пункту, називають територіально-структурними процесами.1 Ці процеси, як правило, є полярними (різнонаправленими). Найбільш відомими серед них є такі діаметрально протилежні територіально-структурні процеси як диференціювання - нівелювання, концентрування - деконцетрування, стягування - дифузія, агломеру-вання - деагломерування, поляризація - вирівнювання. За своєю природою ці процеси є унікальними і можуть проявлятися в таких сферах, як політика, економіка, соціологія та екологія.

      Без вивчення територільно-структурних  процесів в Україні будь-які дослідження  територіальної структури будуть неповними та однобічними. Як показують проведені дослідження, однією з причин

      економічної кризи в державі була вкрай  спотворена структура економіки, особливо це прослідковується в промисловому виробництві, яке в Україні було в основному зорієнтоване на виробництво засобів виробництва. Як показує статистика, з 10 працюючих в народному господарстві тільки 2 працювали на забезпечення потреб населення.

      При колишньому СРСР структура економіки  України склалася неефективною і екологічно небезпечною, фактично вона не була соціально орієнтованою і не задовольняла потреб населення в товарах і послугах. Структура економі]<и України була консервативною з великою кількістю традиційних галузей, зорієнтованих на витратні показники. Варто зазначити, що частка галузей, які обслуговують науково-технічний прогрес у структурі народногосподарського комплексу, значно нижча, ніж у розвинутих країнах. Ресурсомісткість вітчизняної продукції перевищує європейський і світовий рівень у 2-3 рази, а енер-гомісткість у 4-6 разів вища від її собівартості, часом перевищує 50 %.

      Зміни, які відбуваються в структурі  економіки, мають сприяти розширеному відтворенню архаїчного, ресурсо- і трудомісткого господарства. Трансформації мають здійснюватись на новітніх наукових досягненнях і засадах, під чітким законодавчим і виконавчим контролем державних і господарських органів, у надійній системі організації та управління. Це має принципове значення, оскільки стратегія структурної перебудови економіки має ґрунтуватися на принципах самоорганізації, самозабезпечення, самофінансування, а не на зростанні випадковості (невизначеності) економічних процесів.

      У ринкових умовах господарювання, на думку  вчених, структурна перебудова національної економіки має мати за стратегічну  мету не індустріальний тип суспільства, а постіндустріальний, який вимагає принципово нового підходу до формування макроекономічної динаміки господарської системи. В основу аналізу макроекономічної структури національної економіки сьогодні прийнято брати концепцію системи національних розрахунків (СНР), які, як відомо, є міжнародним стандартом (СНР ООН 93), що використовується більш як у 150 країнах світу з ринковою економікою. Структура національної

      економіки визначається, в першу чергу, рухом  і структурою валового внутрішнього продукту, який найбільшою мірою відображає сутність внутрішнього і зовнішнього розвитку економічної системи і є ключовим показником СНР.

      Пожвавлення і зростання економіки не може здійснюватись «автоматично». Воно вимагає мобілізації та цілеспрямованого використання необхідних інвестицій та інноваційних ресурсів, стимулів до високопродуктивної праці та розвитку підприємництва. Цьому має сприяти і макроекономічна структура, яка запрограмована на опти-мізацію макроекономічних процесів. Сутність економічного розвитку полягає не стільки у нагромадженні капіталу і нарощуванні додаткової робочої сили, скільки у перерозподілі наявних капіталу і робочої сили з менш ефективних сфер економічної діяльності до більш ефективних1.

      Макроекономічна структура України ще не сформувала свої само-організуючі агрегати, які б забезпечували збалансованість сфери обігу капіталу та виробничої сфери, і на цій основі підтримували безперервність процесу суспільного відтворення. На жаль, вона втратила той потенціал, який був нагромаджений тоталітарною системою: за рівнем ВВП на душу населення Україна у 2000 р. посідала передостаннє місце в Європі, випереджуючи лише Молдову.

      Україна проголосила курс розвитку народного  господарства за напрямом до європейського ринку. Тому і має бути створена економічна структура, суміжна із західноєвропейською, яка б була здатна функціонувати з нею в одній системі координат. Головним елементом такої структури повинні стати різноманітні самостійні суб'єкти господарської діяльності, які б у своїх діях спиралися тільки на закон і економічну вигоду як для держави, так і для себе. Здобувши економічну самостійність та налагодивши випуск конкуре нтноспромож-ної продукції, підприємства України зможуть знайти своє місце на міжнародному ринку. Удосконалення організаційної структури і сис

      теми  управління є важливим фактором ефективності суспільного виробництва. Під удосконаленням структури потрібно розуміти встановлення такого співвідношення галузей, за якого досягається максимальна економія суспільно необхідних затрат, тобто оптимальний обсяг виробленого національного доходу при мінімізації використання у виробництві ресурсів.

      Формуванні! ефективної галузевої структури  суспільного виробництва на тому чи іншому етапі передбачає правильне визначення пріоритетів і розвиток окремих галузей, що необхідно для забезпечення прогресивних змін у господарських пропорціях. Пріоритетний принцип розвитку галузей зумовлений низкою об'єктивних факторів, серед яких важлива роль належить пріоритету потреб, різної міри їх актуальності. Він також обумовлюється неоднаковим впливом різних галузей на темпи розвитку і ефективність суспільного виробництва. Переважаючий розвиток прогресивних галузей, які базуються на останніх досягненнях науки і техніки, також сприяє підвищенню ефективності всього суспільного виробництва.

      Структурна  перебудова економіки повинна здійснюватись  послідовно - від етапу до етапу, в міру розгортання інвестиційної та інноваційної діяльності, зростання обсягів внутрішніх нагромадженії і можливого припливу зовнішнього капіталу.

      Перший  етап структурної перебудови економіки  повинен бути зосереджений на галузях, які визначають життєзабезпечення населення, використовуючи наявні продуктивні сили і оборотний капітал виробничої сфери, що гарантує сталість виробництва і реалізацію товарів (послуг). Дуже важливо в цій сфері відновити інвестиційний попит на оновлення і розвиток товарного виробництва, забезпечивши його достатніми внутрішніми нагромадженнями та інвестиційною підтримкою держави. Такими галузями зі швидкими темпами економічного обороту, високим і сталим ринковим попитом є харчова і легка промисловість, сфера послуг. Сюди доцільно скерувати приватний капітал і підприємницькі структурні підрозділи, створивши для них режим найбільшого державного і ринкового сприяння мало

      му  і середньому бізнесу. На цьому етапі  необхідно відновити нормальні вартісні співвідношення і пропорції валового суспільного продукту шляхом активізації податкової та цінової політики з метою досягнення відповідного рівня рентабельності і норми прибутку. Тут також важливо не допустити різких змін у ціновій політиці та заробітній платі, які можуть негативно вплинути як на відтворюваль-ну, так і на галузеву структуру економіки. Треба пам'ятати, що процес структурної перебудови економіки є не тільки довгостроковим, а й достатньо дорогим, тому також необхідно - за певної обережності в стратегії щодо її відкритості - визначити пріоритетні галузі промисловості для залучення іноземних інвесторів та створення спільних виробництв, виходячи із зацікавленості закордонних інвесторів у розміщенні в нашій країні своїх виробництв. Зацікавленість і вигідність полягає в тому, що в державі є достатня кількість робочої сили, досить високої її кваліфікації, наявність виробничих площ (що вивільняються) у зв'язку з закриттям неефективних і непотрібних виробництв (колишнього воєнного комплексу), а також наявність різноманітних мінерально-сировинних ресурсів і вигідне географічне положення України. Для структурної перебудови економіки, в першу чергу, потрібно використати можливості максимального використання власного інноваційного потенціалу країни, провідних науково-дослідних і конструкторських центрів. Сюди варто залучити весь наявний інтелектуальний потенціал, його прогресивні технічні і технологічні розробки для впровадження у виробництво і виготовлення нових власних товарів, здатних бути конкурентоспроможними на зовнішніх ринках. Цим самим ми поступово будемо позбуватися економічної залежності. Треба пам'ятати, що технологічні інновації можуть забезпечити понад 40 % ефективності ринкової економіки.

      Перший  етап структурної перебудови еко  номіки може розпочатися тільки при досягненні стабілізації фінансової системи, формування надійного ринку цінних паперів і капіталу, введенні науково-об-грунтованої амортизаційної політики, регулюванні темпів зміни співвідношення руху фондів нагромадження і споживання. Безпереч-

      Ш реалізація безвідходної, ресурсе- та енергозберігаючої моделі розвитку економіки;

      0 технічне та технологічне оновлення виробництва;

      0 реструктуризація і санація підприємств  та організацій;

      0 розробка і реалізація програми  створення ефективних регіональних структур економіки.

      Структурну  перебудову економіки народногосподарського  комплексу необхідно здійснювати одночасно на двох рівнях: територіальному (міжгалузевому) і галузевому.

      На  міжгалузевому рівні потрібно поступово  збільшувати частку галузей виробництва  товарів народного споживання, прогресивних видів матеріалів та засобів технічного переоснащення народного господарства, тобто забезпечити формування міжгалузевої структури економіки, яка б відповідала потребам регіону і держави в цілому. На галузевому рівні пріоритетом повинне бути:

      ^ науково-технічне оновлення виробництв, впровадження нових ефективніших і економічно безпечніших технологій, виготовлення продукції та матеріалів кращої якості та вищого технологічного рівня, освоєння нових прогресивних їх видів, які б були конкурентнос-проможними на зовнішньому ринку і замінювали імпортні товари і матеріали;

      <& формування ефективної структури  виробництва в окремих комплексах  і галузях шляхом обмеження  розвитку сировинних та на-півфабрикатних  виробництв, збільшення частки виробництв, що мають використання власного  природно-ресурсного потенціалу;

      Ф розвиток виробництв для задоволення потреб в товарах населення, що проживає на даній території, забезпечення власної міжгалузевої кооперації, підвищення збалансованості економіки та зниження зовнішньоекономічної залежності України;

      ф підвищення соціальної орієнтації виробництва в кожній галузі, і завдяки цьому збільшення частки предметів споживання в загальному обсязі промислової продукції.