Міжгалузеві господарські комплекси та регіональні особливості їх розвитку і розміщення

       , де v - коефіцієнт оборотності оборотного капіталу. Практично продуктивна функція є перетвореним рівнянням функції витрат: або  
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

      підсистеми мікрорайонів.

      більша  частина таких міжгалузевих комплексів не має відповідних управлінських структур чи органів

      виконує функції методичного інструменту  для аналізу структури господарства.

      складно встановлюється характер взаємодіючих внутрішніх частин (підсистем) – взаємодіючі галузі і виробництва чи взаємодіючі підприємства чи взаємодіючі первинні форми комплексного зосередження виробництва (елементарні комплекси).

      нечітке розмежування характеру комплексоутворюючих зв'язків (економічні зв'язки чи виробничі (тех-ніко-економічні) або технологічні.

      акцентується увага на вивченні сукупностей взаємодіючих галузей і виробництв що забезпечують виробничі потреби, матеріально-технічне постачання підприємств тощо, в незначній мірі – невиробнича сфера (включалась до складу міжгалузевих комплексів на правах обслуговуючої основні виробничі ланки).

      міжгалузеві комплекси взаємопроникні (машинобудування є одночасно складовою частиною агропромислового комплексу і машинобудівного., курортне господарство у приморських районах одночасно розглядають у складі морегосподарського та рекреаційного комплексів).

      Властивості галузей, за якими виділяють типи міжгалузевих відносин

        наявність тісних виробничих, комерційних  та інших зв 'язків;

      вирішення актуальних економічних проблем;

      б 'єднання ланок в єдину виробничо-технологічну систему;

      випуск  ідентичної взаємопов 'язаної продукції;

      виконання певної функції в економічній  системі;

      загальне  управління міжгалузевим комплексом.

      Наука стверджує, що в територіальній організації виробництва існують найрізноманітніші комбінації системоутворюючих відношень в одній і тій самій множині галузей. Так, досить поширеними є територіальні сукупності підприємств і галузей, що розвиваються на основі спільності їх походження (генетична ознака). Вони пов'язані послідовною і паралельною переробкою певного типу сировини, включаючи і її видобування (вирощування). Сюди відносяться агропромислові, рибопромислові, лісопромислові комплекси з найрізноманітнішими комбінаціями виробничих процесів. Ці комплекси формуються на основі взаємозв'язків тих галузей (підгалузей) виробничої і невиробничої сфер, які мають загальну однакову вихідну вершину розвитку.

      Міжгалузеві комплекси формуються також на основі кількох галузей, діяльність яких спрямована на розв'язання певної народногосподарської або регіональної проблеми. Таким міжгалузевим комплексом може бути продовольчий комплекс держави чи її окремих регіонів. Останній є часткою агропромислового комплексу, який охоплює такі основні ланки:

      ■=> виробництво сільськогосподарської  продукції рослинного і тваринного походження;

      <=> виробництво засобів виробництва  для всіх галузей продовольчого комплексу;

      <=> харчову промисловість, яка переробляє  сільськогосподарську сировину;

      ■=> рибне господарство;

      ^ обслуговуючі виробництва (виробнича  інфраструктура, роздрібна торгівля продовольчими товарами, громадське харчування, підбір і підготовка кадрів для всіх сфер комплексу, науково-дослідні, дослідно-конструкторські, проектні і проектно-технологічні організації, науково-дослідні станції).

      Міжгалузеві комплекси формуються на основі галузей, що виступають як комплексоутворюючі і здійснюють основні економічні й соціальні функції. У них беруть участь галузі виробничого і невиробничого призначення, тобто ті, що виготовляють безпосередньо певний продукт, і ті, що обслуговують головні виробничі процеси.

      Найбільш  важливими ознаками формування міжгалузевих комплексів більшість вчених вважає виробничу (економічну) і територіальну (географічну). Під виробничою ознакою розуміють спеціалізацію і структуру міжгалузевих комплексів, під територіальною - територіальну організацію їх продуктивних сил.

      Головною  ознакою є виробнича. Вона дозволяє визначити функції міжгалузевих комплексів, їх роль у територіальному поділі пращ і кооперуванні праці, характер взаємозв'язків підприємств і виробництв. Територіальна ознака виступає як доповнююча і розкриває особливості організації та тяжіння території до центрів господарської діяльності, що виступають ядрами у виробничому процесі. Спираючись на наведені ознаки (виробничу і територіальну), всі міжгалузеві комплекси можна згрупувати у такі основні типи: промислові, агропромислові, лісовиробничі, акваторіальні. Кожен тип підрозділяється на підтипи. Так, наприклад, промислові міжгалузеві комплекси охоплюють гірничодобувну промисловість, рудао-металургійну, паливно-енергетичну, машинобудівну," хімічну, будівельну, легку тощо; агропромислові -галузі рослинництва і тваринництва разом з підприємствами, що переробляють сільськогосподарську сировину та реалізують її споживачам.

      Лісовиробничі комплекси функщощ'ють на основі виробничо-економічної і технологічної єдності лісових галузей, відповідних підприємств механічної обробки та хімічної переробки деревини.

      Акваторіальні комплекси охоплюють заготовку  і переробку рибних ресурсів, видобуток і переробку морських солей, водоростей, а також цикл виробництва на базі видобування та послідовної технологічної переробки нафтогазової сировини.

      Залежно від просторових масштабів міжгалузеві комплекси бувають

        Народногосподарські (макроекономічні). Формуються і функціонують як міжгалузеві утворення в структурі всього народного господарства країни. Завдання таких комплексів полягає у розв'язанні важливих загальнодержавних проблем: соціальної, екологічної, політичної або науково-технічної проблеми. З метою ефективного вирішення певних проблем розробляються програми (програми розвитку паливно-енергетичного, агропромислового, продовольчого комплексів та ін.), їх ще називають програмними комплексами.

      Територіальні (спеціалізовані та багатогалузеві, регіональні та локальні).

      Регіональні міжгалузеві комплекси розглядаються на макро-, мезо- і мікрорівнях. Найскладнішим є державний комплекс. Макро-економічний район в межах України складає систему, у якій функціонують ТВК декількох адміністративних областей, а область, зокрема, розглядається як мезорайон. Останній поділяється на мікрорайони. Крім комплексів у межах адміністративних областей виділяють ще міжгалузеві утворення декількох областей (міжобласні).

      Локальні  міжгалузеві комплекси функціонують у межах внутріобласних адміністративних районів, економічних вузлів та центрів. 
 
 

      2. Процеси інтеграції та підвищення ролі регіонів

      Успішний  розвиток будь-якого регіону значною мірою залежить від організаційної системи управління народним господарством, поєднання інтересів держави, суспільства і товаровиробника, рівня розвитку процесів інтеграції як всередині регіон}', так і в державі в цілому.

      Взаємовідносини між центром і регіонами необхідно регулювати і будувати на принципах взаємовигідності, де інтереси центру та кожного з регіонів для держави є однаково суттєвими і важливими. Оскільки ці інтереси становлять собою певну протилежність, то проблема полягає у тому, щоб гармонійно їх поєднати. А це означає, що необхідно уникати можливості егоцентризму, місництва, хаосу, рівною мірою як і прагнення механічно поглинути регіональні інтереси з боку центру. Нині однією з головних функцій державної влади є ефективне регулювання економіки регіонів.

      Взаємодія загальнодержавних і регіональних влад і адміністрацій, яка базується  на взаємовигідних міжрегіональних  економічних відносинах, безперечно забезпечить ефективне функціонування регіональних економік у системі державної національної економіки

      Регіони повинні конструктивно підтримувати регіоналізацію і просторову інтеграцію заходів економічної реформи, які мають враховувати її особливості в регіонах різних типів, специфіку їх розвитку.

      Саме  слово «регіоналізація» відображає різке підвищення ролі регіонів, регіонального фактору в житті країни і економічного зростання.

      Процес  реформування економіки на ринкових засадах передбачає істотні зміни  в системі управління нею з  урахуванням потреби у поглибленні міжрегіональної інтеграції і розширенні масштабів зовнішньоекономічної діяльності.

      Поряд з регіоналізацією необхідні  територіально-інтеграційні заходи реформування економіки, що сприяють закріпленню її єдності:

      х створення механізму як вертикальних, так і горизонтальних взаємодій  суб'єктів господарювання і органів  правління;

      X сприяння розвитку загальноукраїнського  територіального поділу праці і єдиного ринкового простору;

      #. розроблення заходів запобігання  і подолання розпаду міжрегіональних господарських зв 'язків, економічного і політичного сепаратизму.

      Інтеграційні  процеси в економіці регіонів виступають як тенден~ ція у вигляді  сучасної форми поглиблення і  розширення територіального поділу праці, розвитку виробничої і науково-технічної кооперації регіонів, їх господарських, торгових, фінансових та інших зв'язків. Однак експертні оцінки науковців свідчать, що рівень міжрегіональної інтеграції ще низь кий і становить всього 20-25 % у кінцевому споживанні.

      У дев'яностих роках минулого століття, коли Україна отримала незалежність, в економіці України розпочався процес дезінтеграції, в результаті чого зменшилось багато великих підприємств-моно-полістів та виник чисельний загін малих  і середніх підприємств. Розрив зв'язків між багатьма підприємствами стався через необхідність зміни напрямів розвитку економіки, її демілітаризацію, втрату старої планової основи, яка себе дискредитувала багатьма непотрібними, а часом і шкідливими проектами.

      Сучасна теорія міжрегіональних економічних взаємодій включає в себе та інтегрує окремі теорії розміщення виробництва і виробничих факторів, міжрегіональних економічних зв'язків, розподільчих відносин. Вона є основою теорії загальної економічної рівноваги і міжнародної економічної інтеграції.

      Науковці  стверджують, що у системному аналізі  міжрегіональних взаємодій важливу  роль відіграють такі фундаментальні поняття: Оптимум Парето, ядро, економічна рівновага.

      Оптимум Парето у багаторегіональній системі - це велика кількість варіантів розвитку економіки, які не можна покращити для одних регіонів, не погіршуючи стану інших. Однак різні оптимальні, за Парето, варіанти неоднаково вигідні для окремих регіонів. Дослідження підтверджують, що окремі регіони, діючи самостійно чи у коаліції з іншими регіонами, можуть досягти більш вигідних для себе позицій. Більш сильною вимогою до вибору взаємовигідних варіантів для регіонів є умова належності до ядра.

      Ядро  багаторегіональної системи — це множинність таких варіантів розвитку, у здійсннені яких зацікавлені всі регіони, у тому сенсі, що їм не вигідно виділятись із системи, утворюючи коаліції. Ядро, якщо воно існує, складається тільки з оптимальних, за Парето, варіантів.        t

      Економічна  рівновага у багаторегіональній системі допускає багато модифікацій. Наприклад, якщо кожний регіон знаходить оптимальне рішення, виходячи з інтересів населення, що там проживає, то при таких умовах загального ринку (цінах обміну, тарифах, податках тощо) поєднання регіональних рішень дає збалансоване рішення для всієї системи регіонів. Природною є економічна рівновага у системі регіонів, коли для кожного з них сальдо міжрегіонального обліку, що вимірюється в цінах рівноваги, дорівнює нулю.

      Безперечно, регіони зацікавлені тільки у  такому економічному співробітництві, коли воно забезпечує їм додатковий ефект. Економічний ефект інтеграції визначається насамперед масштабністю господарсько-коопераційних комплексів, що формуються, широтою її

      складу  і тісними зв'язками. Виокремлені  невеликі території у господарському відношенні нежиттєздатні, нестійкі у розвитку і не здатні до самостійно по прогресування. Зовсім інша справа, коли йде мова про великі потужні виробничі комплекси.

      Як  бачимо, міжрегіональна економічна інтеграція, залучаючи фактор об'єднання інтересів і вигідність суб'єктів економіки, є дієвою підоймою подолання автаркічних і сепаратистських центробіжних тенденцій різних теорій. Вона сприяє зміцненню економічних і політичних засад державних відносин, а отже і гарантій територіальної цілісності держави, її економічної і національної безпеки.