Виникнувши  в масовому порядку, акціонерна власність  за період понад сто років стала надзвичайно поширеною. В наш час кожне велике підприємство, і навіть переважна більшість середніх існує у формі акціонерних. Щоправда, акції цих середніх та дрібних підприємств не котуються на фондових біржах, бо вони є акціонерними підприємствами закритого типу.

1.2 Форми монополій

Сучасна економічна теорія розрізняє декілька видів монополістичних станів: проста або повна (чиста) монополія, олігополія, монопсонія, олігопсонія. Повна або  чиста монополія означає ситуацію, коли існує єдиний виробник або продавець  якогось виду продукції. Це означає, що виключне право на володіння і розпорядження певним матеріальним або нематеріальним благом зосереджується в одних руках. В умовах чистої монополії галузь складається з однієї фірми, тобто поняття “фірма” та “галузь” співпадають. На перший погляд така ситуація малоймовірна і, дійсно, в масштабах країни зустрічається дуже рідко. Проте, якщо взяти більш скромний масштаб, наприклад, маленьке містечко, то ситуація, де спостерігається чиста монополія буде досить типовою. В такому містечку існує одна електростанція, одна залізниця, єдиний аеропорт, один банк, одне крупне підприємство і т.д. Наприклад, у Бердичів чистою монополією можна вважати фабрику одежі або фабрику взуття.

Чиста монополія виникає звичайно там, де відсутні реальні альтернативи, немає близьких замінників (субститутів), товар, що випускається, є в деякій мірі унікальним. Це в повній мірі можна віднести до природних монополій, типовим прикладом яких є муніципальні комунальні служби. В цих умовах монополіст володіє реальною владою з точки зору реалізації продукту, в деякій мірі контролює ціну і може впливати на неї, змінюючи кількість товару.

Сучасна теорія виділяє три типи монополії: 1) монополія окремого підприємства; 2) монополія як змова; 3) монополія, що базується на диференціації продукту.

Все вищесказане про чисту монополію стосується першого типу монополій. Досягти такого монопольного становища нелегко і про це свідчить сам факт рідкісності таких утворень.

Більш доступним і поширеним є шлях змови чи угоди декількох крупних фірм. Він дає змогу швидко створити на ринку умови, коли продавці (виробники) знаходяться в “одній команді”, усувається конкурентна боротьба, передусім цінова і через це споживач опиняється у безальтернативних умовах.

Такі  угоди вели до створення різних форм монополій. Першими з таких були початкові об’єднання — пули, ринки, конвенції, корнери, які являли собою тимчасові угоди між підприємствами, як правило однієї галузі, з метою підтримання певного рівня цін або поділу отриманого прибутку. Проте такі об’єднання не були стійкими і створювалися лише на короткий термін для отримання одноразового або декілька-разового прибутку.

Проникнення монополій у всі сфери суспільного відтворення — безпосереднє виробництво, обмін, розподіл та споживання — призвело до появи більш стійких монополістичних об’єднань, які створювалися на тривалий строк. Із монополізацією сфери обігу виникли перші, найпростіші із п’яти основних форм монополій —картелі та синдикати.

Картель — це об’єднання декількох підприємств однієї галузі виробництва, учасники якого зберігають власність на засоби виробництва і виготовлений продукт, виробничу та комерційну самостійність, а домовляються про частку кожного у загальному обсязі виробництва, ціни, ринки збуту.

Синдикат— це об’єднання ряду підприємств однієї галузі промисловості, учасники якого зберігають власність на засоби виробництва, але втрачають власність на виготовлений продукт, а значить, зберігають виробничу, але втрачають комерційну самостійність. У синдикатів реалізація продукції здійснюється через спеціально створену загальну збутову контору.

Більш складні форми монополістичних об’єднань виникають тоді, коли процес монополізації поширюється і на сферу безпосереднього виробництва. У цьому випадку виникла необхідність об’єднання у межах однієї корпорації послідовних, взаємопов’язаних виробництв кількох галузей промисловості, які були задіяні у створенні кінцевого продукту. Можна сказати, що відбувалася вертикальна інтеграція, або комбінування. Наприклад, у межах гігантських автомобільних корпорацій об’єднувалися підприємства, що видобували сировину, виплавляли сталь, виробляли деталі і, нарешті, складали власне автомобілі. Саме на цій основі виникла така більш складна форма монополістичних об’єднань, як трест.

Трест— це об’єднання ряду підприємств однієї або декількох галузей промисловості, учасники якого втрачають власність на засоби виробництва та виготовлений продукт, виробничу та комерційну самостійність, тобто відбувається об’єднання виробництва, збуту, фінансів, управління, а в залежності від суми вкладеного капіталу власники окремих підприємств, що входять до складу тресту, отримують акції тресту, які дають їм право брати участь в управлінні і привласнювати відповідну частку прибутку. Спираючись на свою владу, компанії-трести проводили в межах своїх галузей вигідну їм політику і примушували слідувати їй інших галузевих виробників.

Потрібно  відмітити, що історія трестів, картелів і синдикатів демонструє, що вони не вели до повного пригнічення конкурентних ринкових сил. Навіть у випадку захоплення всього галузевого виробництва трести не могли повністю вилучити конкуренцію з галузевого ринку. При збереженні постійної потенційної загрози проникнення в галузь нових виробників трести, що захопили все галузеве виробництво, зіштовхувалися з конкуренцією з двох боків: їм загрожувала конкуренція імпортних товарів та конкуренція товарів-замінників.

За  допомогою механізму міжгалузевої конкуренції та переливання капіталів  вертикальна інтеграція переростає в диверсифікацію – процес проникнення  капіталу монополії в галузі, безпосередньо  не пов’язані з основною сферою її діяльності.

На основі диверсифікації виникає сучасна основна форма монополістичних об’єднань – багатогалузевий концерн. Багатогалузевий концерн – це об'єднання десятків і сотень підприємств різних галузей промисловості, транспорту, торгівлі, учасники якого втрачають власність на засоби виробництва і вироблений продукт, а головна фірма здійснює фінансовий контроль за іншими учасниками об'єднання.

Конгломерат -це монополістичне об'єднання, які утворилися шляхом поглинання прибуткових різногалузевих підприємств, що не мали виробничої та технічної єдності. Крім бажання привласнити прибутки рентабельних компаній, конгломеративні поглинання прагнули також уникнути різних коливань кон’юнктури ринку під час криз.

Різниця між багатогалузевим концерном і конгломератом з погляду самостійного ухвалення важливих управлінських рішень полягає в тому, що у першому лише найсильніші підприємці мають право на участь у спільному фінансовому контролі, що здійснюють головна фірма або банк; у конгломераті право на участь у спільному управлінні має обмежене коло учасників (порівняно з концерном).

У сучасному ринковому середовищі найбільш поширеною є олігополія. Це слово грецького походження і  означає “мало (небагато) продавців”. Справді, в економіці розвинутих західних країн спостерігається така ситуація, коли в окремих галузях домінують 3-4 крупних фірми.

Олігополія  існує тоді, коли на ринку діє  декілька крупних продавців одного товару, або його близьких субститутів. Це є своєрідне переплетення монополій і конкуренції. На думку багатьох спеціалістів, така ситуація є найбільш оптимальною, бо завдяки їй вдається поєднати переваги крупного виробництва з конкурентною поведінкою.

Невелика  кількість продавців пояснюється  тим, що новим претендентам важко  ввійти у певну галузь виробництва. Як правило, це пояснюється обмеженістю ресурсів. Для того щоб виробляти, потрібно мати сировину і матеріали, які вже до того часу є майже повністю розподіленими. Ситуація зумовлюється також тим, що новим претендентам важко знайти ринки збуту, коли попит на цей товар уже насичений.

Продавець має своєчасно реагувати на стратегію  та дії конкурентів. Якщо якась фірма  знижує ціни, покупці звичайно переключають увагу на її товари. Іншим конкурентам  треба вживати оперативних заходів: знижувати ціни або вдаватися  до нецінових методів (впроваджувати додаткові послуги для покупців тощо).

Монополістичні  тенденції можуть виявлятися не лише на боці виробника. Вони існують також і на боці покупця. Проявом однієї з них є монопсонія (від грецького “моно” — “один”, “опсонія” — “закупівля продовольства”). Монопсонія має місце тоді, коли на ринку існує лише один покупець певного товару, який, користуючись своїм становищем, може впливати на ціни вбік їх зменшення, тим самим збільшуючи свої прибутки. Найбільш яскравим прикладом монопсоніста може бути держава, яка являється єдиним покупцем зброї у приватних фірм. Це також може бути крупна фірма, що закуповує на сировинному ринку певні матеріали.

Іншою і більш поширеною ситуацією  такого роду є олігопсонія. Вона характеризує ситуацію, коли існує невелика група покупців певного товару чи послуги. Обмежуючи закупівлю товарів, узгоджуючи ціни (як це було показано у ситуації з олігополією), вони добиваються зниження цін, забезпечуючи собі монопольні прибутки. Така ситуація дуже часто має місце на ринку продовольчих товарів, де група крупних промислових фірм-олігопсоністів диктує свої умови фермерам.

Монополія

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Цей термін має також  інші значення. Докладніше — у статті Монополія (значення).

Монополія — виключне право (виробництва, торгівлі, промислу і т.п.), що належить одній особі, групі осіб (олігополія) чи державі. 
Термін “монополія” походить від грецьких слів (“mono” – один, “poleo” – продаю) – наявність одного продавця товару чи послуги на ринку. Це монополія одного підприємства або продавця

Ринок чистої монополії – це такий тип побудови ринку, на якому продукцію пропонує один продавець. Підприємство-монополіст має задовольнити всіх потенційних покупців певного товару в межах даного ринку, і тому це підприємство ототожнюється з галуззю. В широкому розумінні монополія — це така ситуація, за якої продавців (виробників) настільки мало, що кожний з них може впливати на загальний обсяг пропозиції та ціну продукції, що реалізується.

Головними ознаками ринку чистої монополії є: 
- відсутність досконалих замінників продукції фірми-монополіста; 
- неможливість входження на ринок інших фірм; 
- велика кількість покупців на ринку; 
- досконала інформованість щодо цін, фізичних ознак товару, інших параметрів ринку.

Суб’єкт господарювання займає монопольне(домінуюче) становище на ринку  товарів, якщо: 
- на цьому ринку немає жодного конкурента; 
- немає значної конкуренції внаслідок обмеженої можливості доступу інших підприємств на ринок; 
- частка підприємства на ринку продукції перевищує 35 % і суб’єкт господарювання не довів, що зазнає значної конкуренції.

Могутні капіталістичні об'єднання (у формі картелів, синдикатів, трестів, концернів), які виникають на базі концентрації виробництва і капіталу й зосереджують у своїх руках виробництво чи продаж певного товару для отримання максимальних прибутків.

Суть монополії

Однією з негативних рис є те, що ринок породжує монополії  та монополістичні тенденції в економічній  системі

Історія монополії  сягає сивої давнини. Згадку про  неї знаходимо вже у старогрецького філософа Аристотеля. Він відносить  її до “мистецтва наживати майно”, зазначаючи, що “вигідно в розумінні наживання  майна, якщо хтось зуміє захопити будь-яку монополію”.

Англійський філософ  Томас Гобс описує монополії, створені ще феодальною державою для зарубіжної торгівлі. Він їх називає корпораціями, “метою яких є збільшення прибутків  шляхом монопольного права купівлі  і продажу як вдома, так і за кордоном”.