Курс лекций по "экономике"

 

6.4. Оцінка  та строки зносу нематеріальних  активів.

 

Цілі та особливості оцінки нематеріальних активів. У практиці підприємницької діяльності все частіше виникають проблеми, пов'язані з оцінкою вартості нематеріальних активів.

Специфіку нематеріальних активів як неуречевленої частини  майна підприємства відображують особливості  їхньої оцінки. Складність вартісної  оцінки нематеріальних активів зумовлено:

1) різноманітністю об'єктів  інтелектуальної власності, кожний  з яких за законом має бути  оригінальним;

2) різними способами  їхньої появи на підприємстві;

3) різними формами їхнього  практичного використання на  підприємстві;

4) імовірнісним характером  отриманих результатів вартісної  оцінки.

Використовувані на практиці підходи до оцінки вартості нематеріальних активів орієнтовано переважно на міжнародні стандарти оцінки майна (МСО). Ці стандарти були розроблені Міжнародним комітетом зі стандартів оцінки майна (ТІАVSC) і набрали чинності з 1994 р.

Оцінка вартості нематеріальних активів проводиться в певній послідовності і включає такі етапи:

1) обстеження нематеріальних  активів;

2) правова експертиза;

3) з'ясування типу вартості, що визначається, і вибір відповідного методу (методів) оцінки вартості;

4) формування інформаційної  бази для проведення оцінки;

5) розрахунки вартості  нематеріальних активів за вибраними  методами;

6) підготовка звіту про  оцінку.

На етапі обстеження нематеріальних активів необхідно пересвідчитися в наявності матеріальних носіїв, що є об'єктами обліку. Такими носіями можуть бути письмовий і (або) образотворчий опис, креслення, схеми, зразки продукції, дискети, вінчестери ЕОМ, аудіо- та відеокасети, CD-ROM та інші носії об'єктів інтелектуальної власності.

На етапі правової експертизи необхідно ідентифікувати права  на об'єкти інтелектуальної власності, тобто пересвідчитися в наявності документів, що підтверджують законне володіння майновими правами (патенти, свідоцтва, ліцензійні договори, договори замовлення на створення об'єктів інтелектуальної власності, контракти або авторські ліцензійні договори тощо).

На третьому етапі залежно  від мети оцінки, правової ситуації, інших факторів необхідно з'ясувати  тип вартості, що визначається. У  вітчизняній практиці оцінки нематеріальних активів використовуються в основному два типи вартості: інвентарна та ринкова. Інвентарна використовується для інвентаризації, бухгалтерського обліку та постановки майна на баланс підприємства, а ринкова для визначення розмірів платежів за комерційного використання майна. Методи оцінки вартості визначаються типом вартості, а також тим, для чого таку оцінку призначено і як планується використати її результати.

На четвертому етапі  залежно від типу вартості й вибраного  методу здійснюється формування відповідної  інформаційної бази для проведення оцінки.

Вартість активу згідно з методом звільнення від роялті визначається на підставі умовного припущення, що вся інтелектуальна власність, яка використовується підприємством, йому не належить. Тоді частину виручки підприємство мало було б виплачувати у вигляді винагороди (роялті) власникам цієї інтелектуальної власності. Насправді ж цю частину підприємство залишає в себе. Цю частину виручки і вважають додатковим прибутком, який створюється даним нематеріальним активом.

Нематеріальні активи підприємства також підлягають амортизації. Норму амортизаційних відрахувань установлює підприємство залежно від строку використання окремого виду нематеріальних активів. Стосовно нематеріальних активів, щодо яких неможливо встановити період використання, норма амортизації визначається в розрахунку на 10 років, тобто 10%.

 

РОЗДІЛ 7. ІННОВАЦІЙНІ ПРОЦЕСИ НА ПРОМИСЛОВОМУ ПІДПРИЄМСТВІ. КАПІТАЛЬНЕ БУДІВНИЦТВО

 

7.1. Поняття  та класифікація інновацій.

7.2. Вплив  інновацій на виробничий процес.

7.3. Технічний  розвиток підприємства та науково-технічний  прогрес.

7.4. Організаційний  прогрес, його сутність та напрямки.

7.5. Планування  капітального будівництва та  його значення для розвитку  підприємства.

 

7.1. Поняття  та класифікація інновацій.

 

Поняття та класифікація. Усю  сукупність процесів (явищ), що відбуваються на підприємствах різних галузей  народного господарства, можна умовно поділити на дві групи — традиційні та інноваційні. Традиційні процеси (явища) характеризують звичайне функціонування народного господарства, його галузей і підприємств, а інноваційні — розвиток останніх на якісно новому рівні. Протягом тривалого періоду, коли економіка функціонувала й розвивалася переважно за рахунок екстенсивних факторів (застосування постійно зростаючого обсягу суспільних ресурсів — персоналу, виробничих фондів), у виробництві домінували традиційні еволюційні процеси. Оскільки екстенсивні фактори практично себе вичерпали або стали економічно невигідними, розвиток та інтенсифікація сучасного виробництва мають базуватися переважно на нових рішеннях у галузях технології, техніки, організаційних форм і методів господарювання. Опрацювання, прийняття та реалізація таких рішень і становлять зміст інноваційних процесів.

За масштабністю і силою  впливу на ефективність діяльності певних ланок суспільного виробництва всі новини та нововведення можна об'єднати у дві групи — локальні (поодинокі, окремі) та глобальні (великомасштабні). Якщо локальні новини (нововведення) ведуть переважно до еволюційних перетворень у сфері діяльності підприємств і через це не справляють якогось істотного впливу на ефективність функціонування та розвитку цих підприємств, то глобальні, що здебільшого є революційними (принципово новими), кардинально підвищують організаційно-технічний рівень виробництва, а завдяки цьому забезпечують суттєві позитивні зрушення в економічних і соціальних процесах.

Широкомасштабна комп'ютеризація виробництва та інших сфер діяльності людини зумовлює появу нового виду господарювання — промислового сервісу й відповідних організаційно-економічних форм його здійснення.

Тому треба позитивно  оцінювати активізацію законотворчих  процесів в Україні, які сприяють скорішому переходу до соціальне  орієнтованих ринкових відносин між  суб'єктами господарювання; розробку і  схвалення пакета законів і механізмів їхньої практичної реалізації, що визначають і регулюють діяльність підприємств  та організацій усіх галузей народного  господарства.

 

7.2. Вплив  інновацій на виробничий процес.

 

Вплив на виробництво. Будь-які  локальні і глобальні нововведення різного спрямування можуть забезпечувати максимально можливий прогресивний вплив на виробництво за умови, якщо підприємства використовують їх постійно, комплексно й гармонічно. Найбільший за наслідками безпосередній вплив на результативність (ефективність) діяльності підприємства справляють технічні та організаційні нововведення. Інші нововведення впливають на виробництво опосередковано (через ефективність нових організаційно-технічних рішень). Про силу впливу окремих організаційно-технічних та інших нововведень на відповідні економічні показники діяльності підприємств свідчать такі приклади.

Проте ефективність окремих  глобальних і локальних заходів  є важливим, але недостатнім вимірником ступеня впливу нововведень організаційно-технічного характеру на результативність діяльності підприємств. Ось чому необхідно знати конкретну методику виявлення інтегрального впливу певної сукупності нововведень на ключові показники виробничо-господарської діяльності підприємств за той чи інший проміжок часу.

У зв'язку з цим можна  використовувати загальний методичний підхід, суть якого зводиться до обчислення за спеціальними алгоритмами (формулами) основних показників, що характеризують економічну ефективність тієї чи тієї сукупності запроваджених протягом року (кількох років) нових технічних та організаційних нововведень (ТОН). Зокрема варто обчислювати такі техніко-економічні показники.

Приріст обсягу виробленої продукції:

Де LВП — кількість вивільнених працівників за рахунок технічних і організаційних нововведень, осіб;

В1п, — продуктивність праці  в розрахунковому році (періоді), грн/осіб;

VВП — обсяг виробленої  продукції, тис. грн.

де I1ВП— загальне зростання  продуктивності праці в розрахунковому році (періоді), %;

L1— фактична чисельність  персоналу, осіб;

B0П — продуктивність  праці у базовому році (періоді).

Приріст фондоозброєності праці:

де І1f — темп зростання  фондоозброєності праці у розрахунковому році (періоді), %;

фосн — вартість основних виробничих фондів, тис. грн.;

f°—фондоозброєність праці  у базовому році (періоді), грн/осіб.

Приріст фондовіддачі:

де ІF — темп зміни  фондовіддачі за розрахунковий рік (період), %;

F0— фондовіддача у  базовому році (періоді), грн.

Частка економії (%) від  запровадження технічних та організаційних новин у загальних витратах на виробництво продукції:

де D1 — середня заробітна плата одного працівника у розрахунковому році (періоді);

P1— загальна сума  прибутку у тому ж році (періоді).

Приріст рентабельності виробництва:

де R1—- рівень рентабельності виробництва у розрахунковому році (періоді), %;

Фвир — загальна вартість виробничих фондів.

Зроблені за таким методичним підходом розрахунки середніх показників свідчать про істотний вплив технічних та організаційних нововведень на ефективність виробництва на підприємствах різних галузей народного господарства України.

За загальної помітної тенденції постійного зниження фондовіддачі техніко-організаційні нововведення забезпечують значне підвищення цього показника (приблизно на 18%).

При цьому частки зміни  розрахункових показників під впливом технічних та організаційних нововведень становили у середньому 62 — 63 і 37 — 38 відсотків загальної позитивної їхньої динаміки.

 

 

7.3. Технічний  розвиток підприємства та науково-технічний  прогрес.

 

Технічний розвиток як об'єкт організаційно-економічного управління охоплює різноманітні форми, які мають відображати відповідні стадії процесу розвитку виробничого потенціалу і забезпечувати просте та розширене відтворення основних фондів підприємства. Із сукупності форм технічного розвитку доцільно виокремлювати такі, що характеризують, з одного боку, підтримування техніко-технологічної бази підприємства, а з іншого — її безпосередній розвиток через удосконалення й нарощування виробництва.

Об'єктивність такої оцінки можна забезпечити лише за умови  не тільки методично правильного  обчислення відповідних показників, а й порівняння їхньої динаміки на даному підприємстві за кілька років, а також порівняння з досягнутим рівнем на інших споріднених підприємствах. Для поглибленої аналітичної оцінки рівня технічного розвитку підприємства, необхідність у проведенні котрої, як правило, виникає за розробки спеціальної перспективної програми, треба застосовувати також інші показники, включаючи ті з них, що характеризують галузеві особливості виробництва, а саме.

Цілі та пріоритети технічного розвитку треба визначати згідно із загальною стратегією підприємства на тому чи тому етапі його функціонування. Конкретні стратегічні напрямки технічного розвитку підприємства можуть бути зв'язані з вирішенням проблем:

• кардинального підвищення якості виготовленої продукції, забезпечення її конкурентоспроможності на світовому  й вітчизняному ринках;

• розробки й широкого впровадження ресурсозберігаючих (передовсім енергозберігаючих) технологій;

• скорочення до максимально  можливого рівня затрат ручної праці, поліпшення її умов і безпеки;

• здійснення всебічної  екологізації виробництва згідно із сучасними вимогами до охорони навколишнього  середовища тощо.

Сутнісно-змістова характеристика НТП і НТР. Потенційні можливості розвитку та ефективності виробництва  визначаються передовсім науково-технічним  прогресом, його темпами і соціально-економічними результатами. Що цілеспрямованіше та ефективніше використовуються новітні  досягнення науки і техніки, котрі  є першоджерелами розвитку продуктивних сил, то успішніше вирішуються пріоритетні (щодо виробничих) соціальні завдання життєдіяльності суспільства.

 

7.4. Організаційний  прогрес, його сутність та напрямки.

 

Поняття, напрямні та об'єкти. Різні напрями НТП породжують конкретні економічні й соціальні  наслідки, глибина та ефективність яких багато в чому залежать від  міри досконалості організації виробництва і праці, усієї системи господарювання. З огляду на це високий рівень організації діяльності людей, що для досягнення своїх цілей спираються передовсім на потужний науково-технічний потенціал, набуває за сучасних умов особливо важливого значення. Організаційний прогрес виступає як узагальнена характеристика процесу використання організаційних факторів розвитку та підвищення ефективності виробництва. Його суть полягає в удосконаленні існуючих та застосуванні нових методів і форм організації виробництва і праці, елементів господарського механізму в усіх ланках управління економікою. Організаційному прогресу властиві певні особливості, що відрізняють його від науково-технічного прогресу.

По-перше, НТП є безпосереднім  і головним чинником зростання продуктивності (ефективності) виробництва, а організаційний прогрес забезпечує реалізацію створюваних  НТП потенційних можливостей  інтенсифікації виробничо-трудових процесів.

По-друге, створення і  впровадження нової техніки й  технології, застосування нових конструкційних матеріалів та освоєння нових виробів  приводять до зниження трудомісткості їхнього виготовлення, а вдосконалення  організації виробництва і праці дає змогу зменшити втрати робочого часу і простої устаткування.