Курс лекций по "экономике"

Кошторисний метод передбачає формування собівартості шляхом розрахунку витрат за окремими групами на основі планових показників підрозділу. Його основні вади – складність формування та відсутність наочності.

Метод підсумування попередньо визначеної собі вартості окремих виробів передбачає розрахунок загальної собі вартості за формулою:

 

 

де – С – загальна собівартість товарної продукції;

n – кількість найменувань продукції;

Сі – собівартість одиниці  продукції;

Qi – загальний обсяг виробництва продукції і-го виду.

Основний недолік даного методу – неможливість його застосування для виробництва складних неоднорідних виробів.

Пофакторний метод представляє собою метод непряморго розрахунку, який визначає собівартість продукції з урахуванням впливу різноманітних чинників на її формування.

 

 

де – Сб – собівартість планового обсягу товарної продукції  за рівнем витрат базового (минулого) періоду;

m – кількість факторів, які впливають на собівартість продукції в плановому періоді;

ΔCj – зміна собівартості під впливом різноманітних факторів.

До  впливових факторів можна віднести – зміну обсягів виробництва, зміну складу технологічного обладнання, зміну співвідношення постійних і змінних витрат тощо.

 

10.3. Класифікація  витрат за економічними елементами.

 

Кошторис  виробництва — це витрати підприємства, зв'язані з основною його діяльністю за певний період, незалежно від  того, відносять їх на собівартість продукції в цьому періоді  чи ні. Отже, кошторис виробництва і  собівартість загального обсягу продукції, як правило, не збігаються. Кошторис виробництва  складають за економічними елементами.

Витрати на матеріали обчислюються на підставі норм їхнього витрачання та цін з  урахуванням транспортно-заготівельних  витрат, які не є складовими інших  елементів кошторису (плата за транспортування, вантажно-розвантажувальні роботи, комісійні  заготівельним організаціям та ін.). Із вартості матеріалів віднімають вартість відходів за ціною використання чи продажу.

Заробітна плата включає всі форми оплати праці штатного й позаштатного виробничого  персоналу підприємства, тобто персоналу, що зайнятий виробництвом продукції, обслуговуванням  виробничого процесу та управлінням. Не включаються в собівартість виплати  працівникам, що фінансуються із прибутку або з інших джерел спеціального призначення.

Відрахування  на соціальні потреби містять  відрахування на соціальне страхування, у Пенсійний фонд та на інші подібні  заходи. Величина відрахування обчислюється в установлених нормах від витрат на оплату праці незалежно від джерел її фінансування.

Амортизація основних фондів у вигляді амортизаційних відрахувань на повне їхнє відтворення  обчислюється за встановленими нормами  від балансової вартості. Амортизація  нематеріальних активів здійснюється за рівномірно-лінійним методом, виходячи з терміну функціонування цих  активів у межах до 10 років.

До  інших витрат включають ті з них, які за змістом не можна віднести до щойно перелічених. До них належить широке коло витрат різного призначення, а саме: оплата послуг зв'язку, обчислювальних центрів, охорони, витрати на відрядження, страхування майна, винагорода за винаходи й раціоналізаторські пропозиції, оплата робіт із сертифікації продукції, витрати на гарантійний ремонт, орендна плата за окремі об'єкти основних фондів та ін.

Кошторис  виробництва, узагальнюючи поелементні  витрати підприємства, показує їхню ресурсну структуру (витрати на матеріали, персонал, основні фонди), що надзвичайно важливо для аналізу факторів формування та зниження собівартості продукції.

 

10.4. Класифікація  витрат за калькуляційними статтями.

 

У системі техніко-економічних розрахунків  на підприємстві важливе місце займає калькулювання — обчислення собівартості окремих виробів.

Калькулювання потрібне для вирішення низки економічних завдань: обґрунтування цін на вироби, обчислення рентабельності виробництва, аналізу витрат на виробництво однакових виробів на різних підприємствах, визначення економічної ефективності різних організаційно-технічних заходів тощо.

На  підприємствах, як правило, складають (обчислюють) планові та фактичні калькуляції. Перші обчислюються за плановими нормами витрат, другі — за їхнім фактичним рівнем.

Різновидом  планових калькуляцій є так звані  проектно-кошторисні калькуляції, які розробляються на разові замовлення, нові вироби на стадії їхнього проектування. Особливість цих калькуляцій у тім, що обчислення є приблизним за браком детальної нормативної бази.

Незалежно від конкретних особливостей виробництва і продукції калькулювання передбачає розв'язування таких методичних завдань: визначення об'єкта калькулювання і вибір калькуляційних одиниць, визначення калькуляційних статей витрат та методики їхнього обчислення.

Об'єкт  калькулювання — це та продукція  чи роботи (послуги), собівартість яких обчислюється. До об'єктів калькулювання  на підприємстві належать: основна, допоміжна  продукція (інструмент, енергія, запчастини та ін.); послуги та роботи (ремонт, транспортування і т. п.). Головний об'єкт калькулювання — готові вироби, які поставляються за межі підприємства (на ринок). Калькулювання іншої продукції має допоміжне значення.

Орієнтовна  номенклатура калькуляційних статей витрат для більшості підприємств різних галузей виглядатиме так:

сировина  та матеріали;

енергія технологічна;

основна заробітна плата виробників;

додаткова заробітна плата виробників;

відрахування  на соціальні потреби виробників;

утримання та експлуатація машин і устаткування;

загальновиробничі витрати;

загальногосподарські  витрати;

підготовка  та освоєння виробництва;

позавиробничі витрати (витрати на маркетинг).

Сума  перших семи статей становить цехову, дев'яти — виробничу і всіх статей — повну собівартість.

В окремих галузях економіки (і  передусім у промисловості) номенклатура калькуляційних статей відхиляється від  наведеної. Так, для машинобудування  специфічними є статті «Закуплені вироби, напівфабрикати, виробничі послуги сторонніх підприємств і організацій», «Спрацьовування інструментів і пристроїв спеціального призначення», «Утрати від браку», у деяких галузях промисловості виокремлюється стаття «Напівфабрикати власного виробництва» (чорна й кольорова металургія) та ін.

 

10.5. Зміст  і методика обчислення кошторису  виробництва.

 

При калькулюванні собівартості визначають витрати за окремими статтями.

Стаття 1. «Сировина й матеріали» містить  витрати:

Стаття 2. «Енергія технологічна» включає  витрати на всі види енергії для  роботи виробництва:

Стаття 3. «Основна та додаткова заробітна плата робітників» містить витрати на оплату праці робітників, безпосередньо зайнятих виготовленням основної продукції:

Стаття 4. «Утримання та експлуатація машин і устаткування» є комплексною та охоплює такі витрати, як:

Статті 5 «Загальновиробничі витрати» та стаття 6 «Загальногосподарські витрати» близькі  за змістом і різняться тільки за рівнем узагальнення витрат. До них відносять витрати на:

Стаття 7. «Підготовка та освоєння виробництва» може містити три різновиди витрат на:

Деякі з цих витрат є прямими, і їх можна обчислити безпосередньо для окремих виробів (витрати на тару, пакування, рекламу, транспортування, в певний район ринку). Непрямі витрати (на аналіз ринку, комісійні виплати організаціям збуту, проведення ярмарків тощо) розподіляються між виробами пропорційно їхній виробничій собівартості.

 

10.6. Зарубіжний  досвід визначення витрат виробництва.

 

У розвинених країнах  останні 35-40 років широко використовується метод визначення витрат на виробництво  продукції по обмеженій номенклатурі калькуляційних статей. У витрати  включаються тільки змінні витрати: сировина й матеріали, оплата праці, змінна частина непрямих витрат. Ці витрати розглядаються як функція  величини виробничої діяльності. Зовсім обґрунтовано вважається, що постійні витрати слабко пов'язані з витратами  виробництва окремих видів продукції. Відповідно широко прийнятий підрозділ витрат виробництва підприємства на постійні, змінні, валові й граничні. У свою чергу, постійні витрати підрозділяються на дві групи: залишкові й стартові.

До складу угруповання  витрат по статтях витрат входять  наступні статті:

«Матеріали».

«Оплата праці».

 «Плата за оренду приміщень».

«Амортизація».

«Інші витрати».

 

10.7. Шляхи  зниження витрат на виробництво  продукції.

 

Зниження  собівартості продукції має винятково  важливе значення для розвитку виробництва, піднесення добробуту населення.

До  найбільш важливих джерел резервів зниження собівартості відносять зниження матеріальних витрат і підвищення продуктивності праці.

Головними шляхами зниження собівартості продукції  є такі:

• механізація і автоматизація  виробництва;

• застосування прогресивних технологій;

• прогресивні зрушення у структурі  виробництва;

• спеціалізація і кооперування виробництва;

• удосконалення структури управління;

• здешевлення утримання апарату  управління;

• раціональне розміщення виробництва;

• зниження цін на засоби виробництва, економічне стимулювання економії живої та уречевленої праці.

Зниження  собівартості не завжди є доцільним. Будь-яке зниження собівартості, що призводить до погіршення якості продукції, не є економічно виправданим.

 

 

 

 

 

 

11. ФІНАНСОВІ РЕЗУЛЬТАТИ ДІЯЛЬНОСТІ  ПІДПРИЄМСТВ

 

11.1. Зміст  фінансової діяльності підприємства.

11.2. Дохід  підприємства.

11.3. Прибуток  та його використання.

11.4. Структура  балансу підприємства.

11.5. Рентабельність  та її різновиди.

11.6. Фактори,  що впливають на підвищення  рівня рентабельності.

11.7. Оцінка  та діагностика фінансового стану  підприємства.

 

11.1. Зміст  фінансової діяльності підприємства.

 

Функціонування підприємства супроводжується безперервним кругооборотом  коштів, який здійснюється у вигляді витрат ресурсів і одержання доходів, їхнього розподілу й використання. При цьому визначаються джерела коштів, напрямки та форми фінансування, оптимізується структура капіталу, проводяться розрахунки з постачальниками матеріально-технічних ресурсів, покупцями продукції, державними органами (сплата податків), персоналом підприємства тощо. Усі ці грошові відносини становлять зміст фінансової діяльності підприємства.

Основні завдання фінансової діяльності такі:

- вибір оптимальних форм  фінансування, структури капіталу  підприємства і напрямків його  використання з метою забезпечення  стабільно високої прибутковості;

- балансування в часі надходжень і витрат платіжних засобів;

- підтримування належної ліквідності та своєчасності розрахунків.

Головний зміст фінансової діяльності підприємства полягає в належному забезпеченні фінансування.

Відповідно до джерел коштів фінансування поділяється на внутрішнє  й зовнішнє.

 

11.2. Дохід  підприємства.

 

Дохідність  підприємства є одним із найголовніших  показників, які відображають його фінансовий стан. Такий показник відображає мету підприємницької діяльності.

Дохід є грошовою виручкою підприємства від  реалізації продукції, послуг та виконання  робіт ьез урахування податків та зборів.

Доходи  розділяють за характером отримання (звичайні, надзвичайні), за видом діяльності (виробничі, посередницькі, інвестиційні, фінансові), за повнотою та місцем відображення. (бухгалтерські, приховані).

В практиці обліку доходів на підприємствах  використовують поняття валового, чистого, необхідного і можливого доходу.

Валовий дохід – це загальна сума доходу, що отримує підприємство від всіх видів діяльності у грошовій, матеріальній і нематеріальній формах за певний проміжок часу.

Чистий  дохід – це різниця між доходами від реалізації продукції та обов’язковими  платежами, що входять до ціни товару.

Необхідний  дохід – це дохід, який дозволяє підприємству фінансувати всі заплановані  поточні витрати, обов’язкові платежі  та отримати цільовий прибуток.

Можливий  дохід – це дохід, який може отримати підприємство при наявних виробничих потужностях, можливомцу обсязі реалізації продукції при наявній кон’юнктурі ринку.