Курс лекций по "экономике"

Визначення  морального зносу проводять методом

-  знос першого роду

М1 = (Фперв – Фвідн)/Фперв * 100

- знос другого роду

М2 = Фперв стар – Фперв нов.* (Прод стар*Терм стар)/ (Прод нов. * Терм нов)

Відшкодування зносу основних фондів здійснюється шляхом амортизації.

Амортизація – процес перенесення вартості основних фондів на вартість готової продукції  з метою нагромадження коштів для повного їх відновлення.

Норма амортизації – це встановлений річний відсоток відшкодування вартості зношеної частини основних фондів.

 

На = (ОФ перв (баланс) – Лікв)/ (Терм аморт  * ОФ)

 

Згідно  положень бухгалтерського обліку застосовуються методи амортизації – прямолінійний (щорічно в одному й тому ж розмірі  відрахувань), прискорений (за період корисного  використання обладнання відшкодувати 60-70 % їх вартості за умови використання в цей період підвищеної норми  амортизації), кумулятивний (прискорено з застосуванням від більшого до меншого значення амортизації  протягом періоду), виробничий (залежно  від обсягу виробленої продукції), податковий (за 4 групами ОФ де амортизація дорівнює – (балансова варт*норм )/ 100).

 

4.5. Показники  використання основних виробничих  фондів.

 

Ефективність використання основних фондів характеризується рядом  показників, які поділяються на загальні і часткові.

Загальні – фондовіддача (обсяг продукції підприємства за рік / середньорічна вартість основних фондів підприємства), фондоємність ( навпаки), фондоозброєність (середньорічна вартість основних фондів підприємств / середньоспискової чисельності промислово-виробничого персоналу підприємства).

Часткові – коефіцієнт екстенсивного використання обладнання (дійсний / номінальний фонд часу роботи обладнання за певний період), коефіцієнт інтенсивного використання обладнання (фактичний / нормативний час на виготовлення одиниці продукції), коефіцієнт інтегрального  використання обладнання (Екст * Інт), коефіцієнт змінності роботи обладнання (кількість  відпрацьованих станко-змін / кількість  відпрацьованих станко-днів).

 

4.6. Основні  напрямки поліпшення використання  основних виробничих фондів.

 

За сучасних умов слід запровадити  і реалізувати такі головні напрямки інтенсифікації відтворення основних фондів:

• усебічне прискорення  розвитку машинобудівного комплексу  України, радикальна перебудова його структури з метою максимально можливого задоволення народногосподарського попиту на достатньо широку номенклатуру різних видів машин та устаткування, забезпечення виготовлення нових поколінь техніки і закінчених (технологічно зв'язаних) систем машин, розробка та організація виробництва тих знарядь праці, які раніше взагалі не виготовлялись або імпортувались з інших країн;

• зосередження зусиль різних галузей науки на пріоритетних напрямках науково-технічного прогресу, форсованому розвитку передовсім наукомістких виробництв, істотному підвищенні техніко-організаційного рівня та соціально-економічної ефективності виробництва на підприємствах різних галузей народного господарства;

• докорінне поліпшення всієї організації робіт та економічного її обґрунтування на всіх стадіях  відтворювального процесу (проектування — виробництво — розподіл — запровадження — експлуатація нової техніки);

• дотримання кожним підприємством власної стратегії технічного, організаційного та економічного розвитку; переорієнтація інвестиційної політики на максимальне технічне переозброєння й реконструкцію діючих виробничих об'єктів; різке збільшення масштабів вилучення з виробництва технічно застарілих і економічно малоефективних машин та устаткування, перехід від практики одиничної заміни спрацьованих знарядь праці до систематичного комплексного оновлення техніко-технологічної бази взаємозв'язаних виробничих ланок підприємств;

• створення ринкового  економічного механізму країни, спроможного забезпечити постійну заінтересованість усіх ланок управління виробництвом у здійсненні найбільш ефективних відтворювальних процесів і сприйнятті науково-технічних та організаційних новацій (нововведень).

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

5. ОБІГОВІ КОШТИ ПІДПРИЄМСТВА

 

5.1. Поняття,  склад та структура обігових  коштів підприємства.

5.2. Джерела  формування обігових коштів підприємства.

5.3. Кругообіг  обігових коштів.

5.4. Нормування  обігових коштів.

5.5. Показники  ефективності використання обігових  коштів.

 

5.1. Поняття,  склад та структура обігових  коштів підприємства.

 

Для забезпечення безперебійного процесу  виробництва наряду з основними  виробничими фондами необхідні  предмети праці, матеріальні ресурси. Предмети праці разом з засобами праці приймають участь в створенні продукту праці, його споживчої вартості і утворенні вартості. Обіг матеріальних елементів оборотних виробничих фондів органічно пов’язаний з процесом праці і основними виробничими фондами.

Оборотні  кошти традиційно поділяють на оборотні фонди і фонди обігу. Так, до оборотних  фондів відносять частину виробничих фондів підприємства, яка повністю споживається в технологічному циклі  виготовлення продукції та повністю переносить свою вартість на вартість цієї продукції. До складу оборотних фондів включають: виробничі запаси; незавершене виробництво та напівфабрикати власного виготовлення; витрати майбутніх періодів.

Виробничі запаси становлять найбільшу частину оборотних фондів. До них належать запаси сировини, основних і допоміжних матеріалів, покупних напівфабрикатів, палива й пального, тари, ремонтних деталей і вузлів, малоцінних інструментів, господарського інвентарю (реманенту) та інших предметів, а також аналогічних предметів, що швидко зношуються.

Незавершене виробництво — це предмети праці, обробку (переробку) яких не завершено підприємством. Вони перебувають безпосередньо на робочих місцях або в процесі транспортування від одного робочого місця до іншого. До напівфабрикатів власного виготовлення відносять ті предмети праці, що їх повністю оброблено (перероблено) у даному виробничому підрозділі підприємства, але які потребують дальшої обробки в інших підрозділах (наприклад, поковки, штамповки, відливки та інша продукція заготовочного виробництва).

Витрати майбутніх періодів — це грошові витрати, які зроблено в даний період, але які буде відшкодовано за рахунок собівартості продукції (роботи, послуг) у наступні періоди. До них належать витрати на підготовку виробництва, освоєння випуску нових виробів, раціоналізацію і винахідництво, придбання науково-технічної та економічної інформації, передплату періодичних видань тощо.

Співвідношення  між окремими елементами оборотних  коштів, виражене  у відсотках, характеризує їхню виробничо-технологічну структуру. На промислових підприємствах України у загальному обсязі оборотних фондів частка виробничих запасів становить у середньому протягом останніх років приблизно 70 %, незавершеного виробництва — 25%.

Структура оборотних фондів на підприємствах  різних галузей має значні відмінності, зумовлені конкретними технологіями і формами організації виробництва, умовами забезпечення матеріальними ресурсами, цінами на них тощо.

 

5.2. Джерела  формування обігових коштів підприємства.

 

Визначення  джерел формування обігових коштів є  важливим моментом в роботі підприємства. Недостатність джерел формування обігових коштів приводить до недофінансування господарської діяльності підприємства, а наявність зайвих джерел обігових коштів сприяє створенню наднормативних запасів товарно-матеріальних цінностей, відволіканню обігових коштів з господарського обігу, зниження відповідальності за цільове та раціональне використання власних і позичених обігових коштів.

За  структурою джерела формування обігові  кошти поділяють на власні, позикові та залучені кошти.

Власні джерела. Мінімальна потреба в обігових коштах покривається за рахунок таких власних джерел як статутний капітал, нерозподіленого прибутку підприємства (тобто прибуток, який залишається в розпорядження підприємства), цільового фінансування та цільових надходжень, надходження від емісії цінних паперів.

Позикові джерела. Формувати обігові кошти лише за рахунок власних джерел економічно не доцільно, так як це знижує можливості підприємства щодо фінансування власних витрат і крім того позбавляє підприємство отримувати додатковий прибуток за рахунку використання позикових коштів. Джерелами позикових коштів є банківські кредити, як короткострокові та к довгострокові, які зазвичай використовуються на придбання основних та поточних активів, на сезонні потреби підприємств.

Залучені кошти. До залучених коштів належать кошти інших суб’єктів господарювання: отримання комерційного кредиту – відстрочка платежу найчастіше оформлена у вигляді векселя, іншого боргового зобов’язання, товарного кредиту, авансового платежу. Позаплановим джерелом формування залучених коштів є кредиторська заборгованість, яка виникає в наслідок недостачі власних обігових коштів – короткострокові зобов’язання підприємств перед бюджетом; за розрахунковими документами, строк оплати яких не настав і які не сплачено в строк.

Раціональне формування обігових коштів має значний  вплив на процес виробництва, на фінансові  результати і фінансовий стан підприємства.

 

5.3. Кругообіг  обігових коштів.

 

Оборотні кошти  знаходяться в постійному русі. Із сфери обернення переходять в  сферу виробництва, а потім із сфери виробництва  знову в сферу обернення.

Кругообіг капіталу охоплює три стадії: заготівельну, виробничу і збутову.

Любий бізнес починається  з певної суми грошей, які вкладають  у певну кількість ресурсів для  виробництва. На стадії виробництва  ресурси втілюються в товар, роботи чи послуги. Результатом цієї стадії є перехід оборотного капіталу з  виробничої форми в товарну. Після  реалізації виробленого продукту оборотний капітал з товарної форми знову переходить в грошову.

 

 

5.4. Нормування  обігових коштів.

 

Визначення  потреби підприємства в сировині та інших видах матеріальних ресурсів здійснюється за певними нормами їхніх витрат. Ці норми розробляються самими підприємствами або на їхнє замовлення галузевими науково-дослідними організаціями.

Нормування  оборотних коштів – це визначення потреби в оборотних коштах, яка  необхідна для забезпечення безперервного й нормального функціонування виробництва.

Застосовувана система норм витрати матеріальних ресурсів охоплює велику номенклатуру останніх. Види цих норм виокремлюються за такими класифікаційними ознаками:

а) за призначенням — норми витрат сировини, матеріалів, енергії, палива тощо;

б) масштабом дії — групові (на однакові види продукції) та індивідуальні;

в) періодом дії — річні (для поточного планування) й перспективні;

г) ступенем деталізації об'єктів нормування — для деталі (вузла) й виробу в цілому;

д) ступенем деталізації нормованих ресурсів — специфіковані (на види ресурсів з конкретними параметрами) і зведені (на види ресурсів за звуженою номенклатурою).

Нормування  витрат окремих видів матеріальних ресурсів передбачає дотримання певних наукових принципів. Найважливішими з цих принципів мають бути: прогресивність, технологічна та економічна обґрунтованість, динамічність і забезпечення можливості зниження норм.

Норма витрати того чи того виду матеріальних ресурсів — це граничне допустима  величина витрати на виготовлення продукції  за умов конкретного виробництва  з урахуванням застосування найпрогресивнішої  технології та сировини (матеріалів) найвищого  ґатунку. Вона має власну структуру, тобто співвідношення окремих елементів, які у сукупності становлять загальну величину витрати певного виду матеріальних ресурсів на одиницю продукції, що виробляється. Для більшості матеріалів структура норми витрати включає: корисну (чисту) витрату; технологічні відходи і втрати; інші організаційно-технічні втрати (під час транспортування, зберігання тощо).

У практиці господарювання використовують три основні методи нормування витрат матеріальних ресурсів: аналітично-розрахунковий, дослідно-лабораторний, звітно-статистичний.

Найбільш  прогресивним, безперечно, є аналітично-розрахунковий метод, що базується на глибокому аналізі та техніко-економічному обґрунтуванні всіх елементів норми з використанням найновіших досягнень техніки і технології виробництва.

Користуючись  дослідно-лабораторним методом, норми витрат визначають з допомогою проведення низки дослідів і досліджень; його використовують, головне, для нормування витрати допоміжних матеріалів та інструменту.

Суть  звітно-статистичного методу нормування полягає у встановленні норм витрат, виходячи зі звітних даних про  фактичне витрачання ресурсів за минулі роки та очікуваного (можливого) певного зниження норм у наступні роки. Його практичне застосування допускається тільки як виняток — для орієнтовних розрахунків, а також у процесі нормування витрат малоцінних і таких, що їх рідко використовують, матеріалів.

 

5.5. Показники  ефективності використання обігових  коштів.

 

Ефективне використання оборотних  коштів – це таке їх функціонування, під час якого забезпечується стійкий стан фінансових ресурсів та досягаються найвищі результати діяльності при найменших витратах підприємства.