Курс лекций по "экономике"

Дослідно-статистичний (середніх показників) метод передбачає для встановлення планових показників використання фактичних статистичних даних за попередні роки, середніх величин. Більш обґрунтованим є  факторний метод планування, згідно з яким планові значення показників визначають на підставі розрахунків  впливу найважливіших чинників, що обумовлюють зміни цих показників. Факторні розрахунки (за окремими факторами) застосовуються передовсім за планування ефективності виробництва (визначення можливих темпів зростання продуктивності праці, зниження собівартості продукції  тощо).

Найбільш  точним є нормативний метод планування, суть якого полягає в тім, що планові  показники розраховуються на підставі прогресивних норм використання ресурсів із врахуванням їхніх змін в результаті впровадження організаційно-технічних заходів у плановому періоді. Зрозуміло, що застосування цього методу на підприємстві потребує створення відповідної нормативної бази.

 

3.2. Виробнича  програма підприємства та порядок  її розробки.

 

Основною  ланкою поточного виробництва є  поточна лінія, що представляє собою  групу робочих місць, на яких здійснюється виробничий процес.

 

3.3. Основні  показники плану виробництва  продукції та методи їх визначення.

 

Найбільш  поширеними на підприємствах машинобудування  є однопредметні поточні лінії. До них відносяться лінії складання  машин, двигунів, більшості вузлів та агрегатів. Як правило, одно предметними  створюються автоматичні потокові лінії.

 

3.4. Ресурсне  обґрунтування виробничої програми.

 

В разі, коли обладнання підприємств  машинобудування має різну продуктивність створюють багатопредметні потокові лінії. Їх поділяють на два види: групові поточні та змінно поточні  лінії. Перші –створюються там, де на робочих місцях виконуються однакові або схожі технологічні операції. Другі – створюються, як правило, з універсального обладнання і призначені для виготовлення технологічно схожих виробів.

 

3.5. Виробнича  потужність підприємства: різновиди  та визначення.

 

Величина  виробничої потужності підприємства формується під впливом багатьох чинників. Головними  з них є:

номенклатура, асортимент та якість продукції, що виготовляється;

кількість встановленого устаткування, розміри і склад виробничих площ, можливий фонд часу роботи устаткування та використання площ протягом року;

прогресивні техніко-економічні норми продуктивності й використання устаткування, зняття продукції з виробничих площ, нормативи тривалості виробничого циклу та трудомісткості продукції, що виробляється (послуг, що надаються).

1. Виробничу потужність підприємства  визначають за всією номенклатурою  пробільної продукції. При цьому  проводять можливе звуження номенклатури, об'єднуючи окремі ви роби в групи за конструктивно-технологічною єдністю з визначенням для кожної з них базового представника. Решту виробів даної групи приводять до характеристик цього представника за допомогою розрахункового коефіцієнта трудомісткості.

2. Виробнича потужність підприємства  встановлюється, виходячи з потужності  провідних цехів (дільниць, технологічних  ліній, агрегатів) основного виробництва  з урахуванням заходів для  ліквідації вузьких місць і  можливого внутрішньовиробничого кооперування.

3. У розрахунки виробничої потужності  підприємства включають: 

а) усе чинне і нечинне внаслідок  несправності, ремонту та модернізації устаткування основних виробничих цехів;

б) устаткування, що перебуває на складі і має бути введене в експлуатацію в основних цехах протягом розрахункового періоду;

в) понаднормативне резервне устаткування;

г) понаднормативне устаткування допоміжних цехів, якщо воно аналогічне технологічному устаткуванню основних цехів.

4. Виробничу потужність підприємства  треба обчислювати за технічними  або проектними (не перевершеними) нормами продуктивності устаткування, використання виробничих площ і трудомісткості виробів, нормами виходу продукції з урахуванням застосування прогресивної технології та досконалої організації виробництва.

5. Для розрахунків виробничої потужності  підприємства береться максимально  можливий річний фонд часу (кількість  годин) роботи устаткування. На  підприємствах з безперервним  процесом виробництва таким максимально  можливим фондом часу роботи  устаткування є календарний фонд (8760 годин на рік) за мінусом  часу, необхідного для проведення ремонтів і технологічних зупинок устаткування.

6. У найзагальнішому вигляді виробничу  потужність провідного цеху (дільниці) з виготовлення однорідної продукції (переробки сировини, виконання інших виробничих операцій) можна визначити за однією з таких формул

Ni = ai Tp m

Ni = Tp m|ti

Ni — потужність i-го виробничого  підрозділу підприємства;

аi — продуктивність устаткування у  відповідних одиницях виміру i-ої продукції за годину;

Тp — річний фонд часу роботи устаткування;

m—  середньорічна кількість фізичних  одиниць устаткування;

ti — трудомісткість виготовлення  одиниці продукції (переробки  сировини, час надання послуги  в годинах).

7. Розраховується також технологічна  спроможність (потужність) решти виробничих  ланок підприємства (поряд з провідними цехами чи дільницями).

8. Визначення виробничої потужності  підприємства завершується складанням  балансу, що відбиває зміни  її величини протягом розрахункового періоду і характеризує вихідну потужність №вих). Для цього використовується формула:

Nвих  = Nвх + Nотз + Nр ± Nна

де Nвх — вхідна потужність підприємства;

Nотз  — збільшення потужності протягом розрахункового періоду внаслідок здійснення поточних організаційно-технічних заходів;

Nр  — нарощування виробничої потужності  завдяки реконструкції або розширенню  підприємства;

Nна  — збільшення (+) або зменшення  (-) виробничої потужності, спричинене  змінами в номенклатурі та  асортименті продукції, що виготовляється;

Nв  — зменшення виробничої потужності  внаслідок її вибуття, тобто  виведення з експлуатації певної кількості фізично спрацьованого та технічно застарілого устаткування.

9. Визначення й регулювання резервної  виробничої потужності підприємства  здійснюється з допомогою розрахунків необхідної кількості резервних агрегатів (груп устаткування) та обґрунтування розмірів експериментально-дослідних виробництв. Зазвичай величина резервних потужностей для покриття пікових навантажень не перевищує 10—15%, а для підготовки та освоєння виробництва нових виробів — 3—5% загальної потужності. При цьому треба враховувати, що резерв виробничої потужності передбачається, головне, для підприємств, що вже досягай рівня використання поточної потужності не нижче за 95% і випускають понад 25% нової продукції.

4. ОСНОВНІ ВИРОБНИЧІ ФОНДИ ПІДПРИЄМСТВА

 

4.1. Характеристика  основних виробничих фондів підприємства.

4.2. Класифікація, склад та структура основних  фондів.

4.3. Облік  та планування основних виробничих  фондів.

4.4. Види  зносу основних фондів та порядок  нарахування амортизації згідно  діючого законодавства.

4.5. Показники  використання основних виробничих  фондів.

4.6. Основні  напрямки поліпшення використання  основних виробничих фондів.

 

4.1. Характеристика  основних виробничих фондів підприємства.

 

Виготовлення продукції (виконання робіт, надання послуг) здійснюється в процесі взаємодії праці людини, предметів праці та певних засобів виробництва. Останні за своїм матеріально-речовим складом становлять виробничі фонди підприємства, усю сукупність яких поділяють на основні та оборотні.

Основні фонди – засоби виробництва, які використовуються в процесі виробництва тривалий час, зберігаючи при цьому свою натурально-речовинну  форму, а їхня вартість переноситься на виготовлену продукцію по мірі використання.

Оборотні фонди —  це частина виробничих фондів, які  повністю споживаються в кожному  виробничому циклі, при цьому  переносять усю свою вартість на створювану продукцію і змінюють свою натуральну форму.

Економічна сутність і  матеріально-речовий зміст основних та оборотних фондів служать визначальними  характеристиками щодо окреслення їхнього  значення у здійсненні відтворювальних  процесів, функціонуванні та розвитку будь-якого виробництва. Уся сукупність наявних виробничих фондів становить найбільшу за питомою вагою частину (близько 60 відсотків) національного багатства країни.

Основні фонди визначають характер матеріально-технічної бази виробничої сфери на різних етапах її розвитку. Зростання й удосконалення засобів праці забезпечують безперервне підвищення технічної оснащеності та продуктивності праці виробничого персоналу. Знаряддя праці, які є найбільш активною частиною основних фондів, становлять матеріальну основу виробничої потужності підприємства.

 

4.2. Класифікація, склад та структура основних  фондів.

 

Слід відзначити, що основні  фонди можна класифікувати за певними ознаками.

За участю у виробничому  процесі – виробничі (обслуговують господарську діяльність підприємства та створюють умови для її успішного здійснення) і невиробничі (призначенні забезпечити вирішення соціальних питань).

За ступенем участі у  виробничому процесі – активна частина (що використовуються для безпосереднього впливу на предмети праці – машини, обладнання, інструмент) і пасивна частина (що забезпечують функціонування та здійснення процесу виробництва – споруди, інвентар)

Залежно від права власності – власні і орендовані.

За цільовим призначенням – будівлі, споруди, передавальні пристрої, машини і устаткування, транспортні засоби, інвентар, інструменти.

Залежно від джерел фінансування – внесені до статутного фонду його засновниками, придбані за власні кошти підприємства, придбані в кредит, отримані безкоштовно.

За своєю структурою основні фонди поділяють на основні  виробничі фонди (активна та пасивна  частина) і основні фонди невиробничого  призначення (житлові будинки, культурно-побутові приміщення, комунальні споруди).

До активної частини відносять – робочі машини та механізми, транспортні засоби, силові машини та устаткування, виробничий інвентар і інструмент.

До пасивно частини відносять – виробничі споруди, будівлі, передавальні пристрої, господарський інвентар.

Прогресивною є така структура основних фондів, де частка активної частини зростає.

4.3. Облік  та планування основних виробничих  фондів.

 

В практиці діяльності вітчизняних підприємств  існує дві форми обліку основних фондів: в натуральному і вартісному вираженні. Облік в натуральному вираженні здійснюється для визначення технічного складу основних фондів, виробничої потужності підприємства, ступнею використання обладнання. Облік в вартісному виразі необхідний для визначення загального обсягу, динаміки, структури основних фондів, величини вартості, перенесеної на вартість готової продукції, розрахунку економічної ефективності вкладень.

Для оцінки основних фондів використовують грошовий вираз їхньої вартості. Так  застосовують показник первісної, відновленої, залишкової, ліквідаційної, амортизованої, балансової і середньорічної вартості.

Первісна  вартість визначається фактичною вартістю основних фондів на момент їх введення в дію чи придбання і визначається  сумою витрат на придбання, доставку, монтаж  та інших витрат, пов’язаних з введенням основних фондів у дію.

 

4.4. Види  зносу основних фондів та порядок  нарахування амортизації згідно  діючого законодавства.

 

Основні фонди протягом свого тривалого функціонування зазнають фізичного (матеріального) і морального спрацювання. Під фізичним (матеріальним) спрацьовуванням основних виробничих фондів розуміють явище поступової втрати ними своїх первісних техніко-експлуатаційних якостей, тобто споживної вартості, що призводить до зменшення їхньої реальної вартості — економічного спрацьовування. Під моральним зносом розуміють знецінення основних фондів до настання повного фізичного спрацювання під впливом науково-технічного прогресу.

Визначення  фізичного зносу проводять за даними обстеження технічного стану  та за строком експлуатації, шляхом співвідношення фактичного та нормативного терміну служби, років.