Курс лекций по "экономике"

1. ПІДПРИЄМСТВО ЯК СУБ’ЄКТ ГОСПОДАРЮВАННЯ

 

1.1. Поняття і цілі створення підприємства.

1.2. Напрямки діяльності підприємств.

1.3. Правові основи функціонування підприємств.

1.4. Закон України „Про підприємства в Україні”. Господарський кодекс України.

1.5. Статут підприємства.

1.6. Колективний  договір.

1.7. Класифікація  підприємств.

 

1.1. Поняття  і цілі створення підприємства.

 

На  всіх етапах розвитку економіки основним елементом було підприємство. Люди створюють певні організації (трудові колективи), які спільно виконують ту чи ту місію (реалізують програму або мету) і діють на засаді певних правил і процедур. Проте мета й характер діяльності таких численних організацій різні.

За  цією ознакою їх можна поділити на дві групи: підприємницькі (комерційні), що функціонують і розвиваються за рахунок власних коштів, і непідприємницькі (некомерційні), існування яких забезпечується бюджетним фінансуванням держави. Організації з підприємницьким характером діяльності називають підприємствами.

Підприємство — це організаційно відокремлена та економічно самостійна основна (перепала) ланка виробничої сфери народного господарства, що виготовляє продукцію (виконує роботу або надає платні послуги).

Кожне підприємство має історично сформовану конкретну назву - завод, фабрика. шахта, електростанція, майстерня, ательє тощо; може включати кілька виробничих одиниць - заводів або фабрик (комбінат, виробниче об'єднання). Воно може здійснюювати господарську діяльність у галузях промисловості, будівництві, сільського господарства, транспорту, торгівлі тощо. Основна мета діяльності - одержання кінцевого фінансового результату — прибутку.

Кожне підприємство або фірма, що реєструється в державному реєстрі, є юридичною особою, має замкнуту систему обліку та звітності, самостійний баланс, розрахунковий рахунок у банку, печатку з власною назвою.

Для ефективного господарювання істотним є визначення цілей створення  та функціонування підприємства. Генеральну (головну) мету підприємства, тобто чітко окреслену причину його існування, у світовій економіці заведено називати місією. Здебільшого місією сучасного підприємства вважають виробництво продукції (послуг) для задоволення потреб ринку та одержання максимально можливого прибутку.

На  основі загальної місії підприємства формулюються і встановлюються загально фірмові цілі, які мають відповідати певним вимогам:

- цілі підприємства мають бути конкретними й піддаватися вимірюванню;

- цілі підприємства мають бути орієнтованими в час і, тобто мати конкретні горизонти прогнозування;

- цілі підприємства мають бути досяжними і забезпечувати підвищення ефективності його діяльності;

- цілі підприємства повинні бути взаємно підтримуючими, тобто дії і рішення, що необхідні для досягнення однієї мети, не можуть перешкоджати реалізації інших цілей.

Ціль (мета) – це конкретний стан окремих  характеристик організації, досягнення яких є для неї бажаним і на досягнення яких направлена її діяльність.

Значимість  постановки цілей можна охарактеризувати такими їх рисами і якостями:

- цілі – це початкове положення  планування діяльності організації;

- цілі визначають структуру організаційних  відносин;

- на основі цілей розробляються  і підтримується мотиваційна  система, які використовується  в організації;

- цілі впливають на систему  контролю в організації.

Мета  підприємства повинна чітко визначати  майбутню позицію даного підприємства щодо таких аспектів, як:

- забезпечення отримання власниками  високих прибутків;

- підтримання рентабельності підприємства;

- забезпечення фінансової ліквідності  підприємства;

- гарантування безпеки праці та  розвитку колективу підприємства.

Після формування головної мети відбувається її подальша деталізація, яка в кінцевому  підсумку приводить до формування завдань, планів і бюджетів для окремих  організаційних та функціональних підрозділів даного підприємства.

Кожне підприємство має не якусь одну вузьку мету, а цілу систему цілей, які  визначаються його положенням у зовнішньому  середовищі, внутрішнім потенціалом, структурою, функціями підприємства тощо. У сучасній теорії управління вирізняють такі основні  сфери діяльності, у межах яких кожне підприємство визначає власну систему основних цілей:

- позиція підприємства на ринку;

- рівень продуктивності;

- доходи підприємства;

- фінансова стабільність;

- активна інноваційна діяльність, впровадження інновацій;

- робота з клієнтами;

- менеджмент;

- висока кваліфікація персоналу;

- потреби та добробут працівників;

- соціальна відповідальність.

 

1.2. Напрямки  діяльності підприємств.

 

У практиці господарювання кожне підприємство, що є складною виробничо-економічною  системою, здійснює багато конкретних видів діяльності, котрі за ознакою спорідненості можна об'єднати в окремі головні напрямки. Так до основних напрямків діяльності підприємства можна віднести:

- інноваційну;

- виробничу;

- комерційну;

- економічну;

- соціальну.

Інноваційна діяльність охоплює науково-технічні розробки, технологічну і конструкторську підготовку виробництва, запровадження технічних, організаційних та інших нововведень, формування інвестиційної політики на найближчі роки, визначення обсягу необхідних інвестицій тощо. Результати вивчення ринку товарів служать вихідною базою для обґрунтування конкретних шляхів удосконалення і розвитку інноваційної діяльності підприємства на перспективний період.

Наступним найбільш складним за обсягом і вирішенням організаційно-технічних завдань напрямком є виробнича діяльність підприємства (фірми), її організація та оперативне регулювання в просторі й часі.

З усієї сукупності постійно здійснюваних заходів, що з них складається  виробнича діяльність, найважливішими треба вважати:

- обґрунтування обсягу виготовлення продукції певної номенклатури та асортименту відповідно до потреб ринку;

- формування маркетингових програм для окремих ринків і кожного виду продукції, їхню оптимізацію відносно виробничих можливостей підприємства;

- збалансування виробничої потужності та програми випуску продукції на поточний і кожний наступний рік прогнозного періоду;

- забезпечення виробництва необхідними матеріально-технічними ресурсами; розробку й дотримання узгоджених у часі оперативно-календарних графіків випуску продукції.

Ефективність  інноваційно-виробничих процесів, постійно здійснюваних на кожному підприємстві, визначається рівнем його комерційної діяльності, значущість якої за умов ринку істотно зростає. Це очевидно, оскільки від масштабів та якості саме цього напрямку діяльності підприємства найбільшою мірою залежить фінансова результативність виробництва, яку найповніше характеризує величина одержуваного прибутку. Необхідною умовою досягнення бажаного успіху комерційної діяльності є дійова реклама і безпосередня організація збуту своєї продукції, розвиток системи товарних бірж, належне стимулювання покупців.

Для підприємств транспортної галузі важливим напрямком діяльності підприємства, який завершує послідовний цикл відтворювального процесу, слід вважати післяпродажний сервіс багатьох видів товарів — машин та устаткування, автомобілів, комп'ютерної, розмножувальної, медичної, складної побутової техніки, інших виробів виробничо-технічного й споживчого призначення. Післяпродажний сервіс охоплює пусконалагоджувальні роботи у сфері експлуатації (використання) куплених на ринку товарів, їхнє гарантійне технічне обслуговування протягом певного терміну, забезпечення необхідними запасними частинами і проведення ремонтів під час нормативного строку служби тощо. Він є важливим джерелом інформації про надійність і довговічність виготовлених технічних засобів, а також про потрібні експлуатаційні витрати. Ця інформація використовується для вдосконалення продукції, оптимізації строків оновлення її номенклатури та асортименту.

До  інтегрованого напрямку, що охоплює  багато конкретних видів, належить економічна діяльність підприємства. Зокрема вона включає: стратегічне та поточне планування, облік і звітність, ціноутворення, систему оплати праці, ресурсне забезпечення виробництва, зовнішньоекономічну та фінансову діяльність тощо. Цей напрямок є визначальним для оцінки й регулювання всіх елементів системи господарювання на підприємстві.

Соціальна діяльність істотно впливає на ефективність усіх інших напрямків і конкретних видів діяльності, результативність яких безпосередньо залежить від рівня професійної підготовки й компетентності всіх категорій працівників, дійовості застосовуваного мотиваційного механізму, постійно підтримуваних на належному рівні умов праці та життя трудового колективу. Тому ефективне управління персоналом має бути пріоритетним і найважливішим напрямком діяльності кожного підприємства (фірми) за умов соціальне орієнтованої ринкової економіки.

 

1.3. Правові  основи функціонування підприємств.

 

Напрямки  діяльності взаємозв'язані й у сукупності характеризують ту чи ту стратегію функціонування й розвитку підприємства, механізм його господарювання. Підприємство (фірма) має діяти та господарювати в межах законодавства, що регулює всі напрямки його (її) діяльності. З великої кількості юридичних актів визначальними є Закон України «Про підприємства в Україні», Господарський кодекс України, статут підприємства, а також узгоджений з чинним законодавством колективний договір, що регулює відносини трудового колективу з адміністрацією підприємства (фірми).

 

1.4. Закон  України „Про підприємства в  Україні”. Господарський кодекс України.

 

Закон «Про підприємства в Україні», який регламентує діяльність різних видів підприємств, ухвалено сесією Верховної Ради України 27 березня 1991 р. Цей Закон визначає види та організаційні форми підприємств, правила їхнього створення й ліквідації, механізм здійснення ними підприємницької діяльності; створює однакові правові умови для діяльності підприємств незалежно від форми власності й системи господарювання; забезпечує самостійність підприємств, чітко фіксує їхні права та відповідальність у здійсненні господарської діяльності, регулює відносини з іншими суб'єктами господарювання і державою.

Створення, реєстрація, ліквідація та реорганізація підприємства. Будь-яке підприємство може бути створене: 1) відповідно до рішення власника (власників) майна чи вповноваженого ним (ними) органу, організації-засновника; 2) унаслідок примусового поділу іншого підприємства згідно з чинним антимонопольним законодавством; 3) через виокремлення зі складу діючого підприємства одного або кількох структурних підрозділів з рішення їхніх трудових колективів і за згодою власника майна (уповноваженого органу). Підприємство має право створювати свої філії (представництва, відділення або інші відокремлені підрозділи) з поточними й розрахунковими рахунками в банку.

Підприємство  може бути ліквідоване (реорганізоване) у випадках: прийняття відповідного рішення власником майна, визнання його банкрутом, заборони діяльності за невиконання встановлених законодавством умов. Ліквідація підприємства здійснюється ліквідаційною комісією, створюваною власником або вповноваженим ним органом, а за банкрутства —- судом чи арбітражем. Про таку акцію повідомляється в пресі з визначенням строків претензій до підприємства, що ліквідується. Ліквідаційна комісія повинна оцінити наявне майно такого підприємства, розраховуватись з кредиторами, скласти й передати власнику ліквідаційний баланс. Підприємство вважається ліквідованим (реорганізованим) з моменту виключення його з державного реєстру України.

Загальні  принципи управління підприємством і самоврядування трудового колективу. Управління підприємством здійснюється відповідно до його статуту на засаді поєднання прав власника майна і принципів самоврядування трудового колективу. Власник здійснює свої права з управління підприємством безпосередньо або через уповноважені ним органи. Управлінські права можуть бути делеговані раді підприємства (правлінню). Вищим керівним органом колективного підприємства є загальні збори (конференція) власників майна, а виконавчі функції здійснює правління.

Підприємство  самостійно визначає структуру управління, встановлює штати функціональних, виробничих та інших підрозділів. Власник безпосередньо наймає (призначає, обирає) керівника підприємства. З керівником укладається контракт (договір, угода), що визначає строки найму, права, обов'язки і відповідальність, умови матеріального забезпечення та звільнення з посади. Керівник призначає на посаду й звільняє з неї своїх заступників, керівників і спеціалістів структурних підрозділів підприємства.

Трудовий  колектив підприємства діє (господарює) за принципами самоврядування. Це означає, що він має конкретні повноваження щодо вирішення широкого кола питань з господарської та соціальної діяльності підприємства. Зокрема трудовий колектив з правом найму працівників розглядає, затверджує або бере участь у вирішенні питань, що стосуються:

- проекту колективного договору;

- надання соціальних пільг певним категоріям персоналу;

- мотивації продуктивної праці.

Формування  й використання майна підприємства. Майно підприємства становлять матеріальні активи та оборотні кошти, а також інші цінності, вартість яких відображається в його самостійному балансі і яке належить підприємству за правом власності або повного господарського відання (володіння, користування і розпоряджання ним на свій розсуд).