Курс лекций по "экономике"

 

11.3. Прибуток  та його використання.

 

Прибуток  є основним фінансовим джерелом розвитку підприємства, науково-технічного вдосконалення його матеріальної бази і продукції всіх форм інвестування. Він є джерелом оплати податків і з урахуванням значення прибутку вся діяльність підприємства спрямована на його зростання.

Суть  прибутку як економічної категорії  проявляється у його функціях. Прибуток виконує такі три функції:

- оцінка підсумків діяльності  підприємства;

- розподіл чистого доходу в  економіці;

- економічне стимулювання підприємства.

Залежно від формування та розподілу виокремлюють кілька видів  прибутку. Насамперед розрізняють загальний  прибуток і прибуток після оподаткування. Загальний прибуток — це весь прибуток підприємства, одержаний від усіх видів діяльності, до його оподаткування та розподілу. Такий прибуток інакше називають балансовим. Прибуток після оподаткування, тобто прибуток, що реально поступає в розпорядження підприємства, має поширену у вітчизняній літературі та практиці назву — чистий прибуток.

До  факторів, які діють на утворення  прибутку, належать:

- виручка від реалізації товарів  та послуг;

- виручка від реалізації інших  активів, враховуючи матеріальні  запаси та нематеріальні активи;

- виручка від основних засобів;

- дохід від пайової участі в  інших підприємствах;

- доходи за акціями, облігаціями  та іншими цінними паперами.

Розглядаючи розподіл прибутку, слід виділити такі основні напрямки:

- бюджетні та позабюджетні фонди;

- банки для погашення позик  і сплату відсотків;

- розрахунковий рахунок підприємства.

У кінцевому рахунку прибуток підприємства використовується на:

- нагромадження (виробничий і науковий  розвиток);

- соціальні потреби;

- покриття збитків та інших  потреб;

- капітальні фінансові вкладення;

- споживання (виплата відсотків, дивідендів, матеріальної допомоги).

 

11.4. Структура  балансу підприємства.

 

Рух фінансових засобів підприємства і загальне співвідношення кожного виду фінансових витрат відображається в балансі  підприємства. У балансі відображаються контрольовані підприємством активи, зобов'язання у вигляді заборгованості  підприємства та власний капітал, що залишається після вирахування його зобов'язань. В підсумку Актив Балансу повинен дорівнювати сумі зобов'язань та власного капіталу, тобто Пасиву Балансу.

Баланс складається  з групи статей, які є показниками, що відображають стан на відповідну дату окремих видів господарських засобів, коштів і джерел їх утворення. Статті Балансу мають грошовий вираз, що називається оцінкою статті.

Цим Положенням (стандартом) визначені зміст і  форма Балансу та загальні вимоги до розкриття його статей.

За вищезазначеним стандартом Актив Балансу складається з трьох розділів:

І. Необоротні активи.

II. Оборотні  активи.

III. Витрати майбутніх  періодів.

Пасив Балансу  складається з п'яти розділів:

І. Власний капітал.

II. Забезпечення  наступних витрат і платежів.

III. Довгострокові  зобов'язання.

IV. Поточні зобов'язання.

V. Доходи майбутніх  періодів.

 

11.5. Рентабельність  та її різновиди.

 

Рентабельність – це відносний показник прибутковості, що характеризує ефективність господарської та фінансової діяльності підприємства.

При проведенні фінансового аналізу використовують показники рентабельності, які розраховуються як відношення різноманітних показників прибутку і вкладеного капіталу, обсягу продажу, використованих ресурсів, здійснених витрат тощо.

Система показників рентабельності виокремлює показники, що оцінюють рентабельність інвестованих ресурсів  та рентабельність продукції.

Рентабельність  інвестованих ресурсів визначають за допомогою показників:

- загальний рівень рентабельності  підприємства:

 

 

- де Пз – прибуток підприємства;

С – загальна виробнича собівартість.

- рентабельність виробничих фондів:

 

 

- рентабельність сукупних активів:

 

 

 

- рентабельність власного капіталу:

 

 

- де Пч – чистий прибуток  підприємства;

ВК  – сума власного капіталу.

 

Рентабельність  продукції визначають за допомогою показників:

- рентабельність продукції:

 

 

 

 

- де Пз – прибуток підприємства;

Ст  – повна собівартість товарної реалізованої продукції;

Q – обсяг реалізованої продукції.

- рентабельність певного виробу:

 

 

- де Ці – ціна і-го виробу;

Сі  – собівартість і-го виробу.

Показники рентабельності визначаються в коефіцієнтах або у відсотках і показують  частку прибутку в кожній грошовій одиниці витрат, або частку товарної продукції в її собівартості.

 

11.6. Фактори,  що впливають на підвищення  рівня рентабельності.

 

Зміна рентабельності окремих видів продукції  відбувається під впливом різних факторів. До найбільш поширених можна  віднести більш ефективне використання основних виробничих і оборотних засобів.

Важливе значення для підприємства має вивчення рентабельності реалізованої продукції  через відношення валового прибутку до виручки від реалізації.

Рентабельність  реалізованої продукції доцільно аналізувати, ураховуючи вплив таких факторів:

- зміна структури та асортименту  продукції;

- зміна собівартості продукції;

- зміна відпускних цін на продукцію.

На  рівень рентабельності виробництва  впливають такі фактори:

- зміна частки прибутку на 1 грн.  реалізованої продукції;

- зміна фондомісткості продукції;

- зміна оборотності оборотних  коштів.

Вплив факторів на зміну рентабельності розраховується методом ланцюгових підстановок.

 

11.7. Оцінка  та діагностика фінансового стану  підприємства.

 

Правильна оцінка фінансових результатів діяльності та фінансово-економічного стану підприємства необхідна як для його керівництва і власників, так і для інвесторів, партнерів, кредиторів, державних органів.

Для оцінки фінансово-економічного стану підприємства необхідна відповідна інформаційна база. Такою можуть бути використані звіт про фінансові  результати діяльності і баланс. Співвідношення між окремими групами активів  і пасивів балансу мають важливе  економічне значення та використовуються для оцінки й діагностики фінансового  стану підприємства.

При проведенні фінансового  аналізу слід проводити:

- оцінку майнового стану  підприємства і динаміки його  зміни (коефіцієнт зносу, оновлення  і вибуття основних засобів);

- аналіз фінансових результатів  діяльності підприємства (динаміка  і структура фінансових результатів);

- аналіз ліквідності  (коефіцієнт покриття, швидкої та  абсолютної ліквідності);

- аналіз ділової активності (коефіцієнт оборотності активів  та основних засобів, дебіторської  та кредиторської заборгованості, оборотності матеріальних запасів;

- аналіз платоспроможності  (коефіцієнт платоспроможності,  фінансування, забезпеченості власними  коштами, маневреності);

- аналіз рентабельності.

На основі узагальнення результатів аналізу фінансового  стану підприємства робиться висновок, який містить загальну оцінку фінансового  стану підприємства і динаміки його зміни і рекомендації щодо доцільності  прийняття рішень про майбутню діяльність підприємства.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

12. ЯКІСТЬ ПРОДУКЦІЇ

 

12.1. Суть  та показники якості.

12.2. Методи  забезпечення та оцінки якості  продукції.

12.3. Стандартизація  продукції.

12.4. Державний  нагляд за якістю продукції.

12.5. Внутрішньовиробничий  технічний контроль якості.

 

12.1. Суть  та показники якості.

 

Сучасна ринкова економіка  пред’являє принципово нові вимоги щодо якості випускаємої продукції та послуг. Кожний виріб є носієм різних конкретних властивостей, що відображають його корисність і відповідають певним потребам людини. Корисність будь-яких печей відбиває їхню споживну вартість.

Споживна вартість того чи того товару має бути оціненою, тобто  має бути визначеною його якість. Отже, споживна вартість і якість виробів  безпосередньо пов'язані між собою. Проте це не тотожні поняття, оскільки та сама споживна вартість може бути корисною не в однаковій мірі. На відміну  від споживної вартості якість продукції  характеризує міру її придатності для  споживання, тобто кількісний бік  суспільної споживної вартості.

Якість як економічна категорія  відбиває сукупність властивостей продукції, що зумовлюють міру її придатності  задовольняти потреби людини відповідно до свого призначення.

Рівень якості — це кількісна  характеристика міри придатності того чи того виду продукції для задоволення  конкретного попиту на неї як порівняти  з відповідними базовими показниками  за фіксованих умов споживання. Оцінка якості продукції передбачає визначення абсолютного, відносного, перспективного та оптимального її рівнів.

Абсолютний рівень якості того чи того виробу знаходять обчисленням  вибраних для його вимірювання показників, не порівнюючи їх із відповідними показниками аналогічних виробів. Визначення абсолютного рівня якості є недостатнім, оскільки самі по собі абсолютні значення вимірників якості не відображають міри її відповідності сучасним вимогам. Тому одночасно визначають відносний рівень якості окремих видів продукції, що виробляється (проектується), порівнюючи її показники з абсолютними показниками якості найліпших вітчизняних та зарубіжних аналогів.

Найбільш складна за кількістю система показників застосовується для оцінки якості (технічного рівня) знарядь праці. Вона охоплює більшість  груп одиничних показників і майже  всі комплексні вимірники якості. Крім специфічних, властивих лише певному  виду виробів показників, якість (технічний рівень) знарядь праці характеризується також низкою загальних показників. До них, у першу чергу, належать надійність, довговічність, ремонтопридатність, продуктивність, патентна чистота тощо.

Під надійністю розуміють  властивість виробу виконувати свої функції зі збереженням експлуатаційних показників у встановлених межах протягом відповідного проміжку часу. Кількісно вона характеризується тривалістю безвідмовної роботи, тобто середнім часом роботи між двома несправностями.

Якість предметів праці  оцінюють здебільшого за допомогою  показників технологічності їхньої обробки й переробки. Більшість  із них відображають фізико-механічні  властивості та хімічний склад предметів  праці. Показники для оцінки якості споживчих товарів диференціюють  залежно від їхнього конкретного  призначення. Зокрема якість продуктів  харчування характеризують показники калорійності, консистенції, смаку, запаху, терміну зберігання тощо, а одягу та взуття — показники міцності, естетичності — колористика, силует тощо.

 

12.2. Методи  забезпечення та оцінки якості  продукції.

 

Для визначення рівня якості виробів, що виготовляються (освоюються) виробництвом, застосовують кілька методів: об'єктивний, органолептичний, диференційований, комплексний. Об'єктивним і органолептичним методами користуються для визначення абсолютного рівня якості, а диференційованим і комплексним — відносного рівня якості окремих видів продукції.

Диференційований метод  оцінки рівня якості передбачає порівнювання одиничних показників виробів із відповідними показниками виробів-еталонів або базовими показниками стандартів (технічних умов). Оцінка рівня якості за цим методом полягає в обчисленні значень відносних показників, які  порівнюються з еталонними (стандартними), що їх беруть за одиницю.

Комплексний метод полягає  у визначенні узагальнюючого показника  якості оцінюваного виробу. Одним  з таких може бути Інтегральний показник, який обчислюється через порівнювання корисного ефекту від споживання (експлуатації) певного виробу і  загальної величини витрат на його створення й використання. Іноді для комплексної оцінки якості застосовують середньозважену арифметичну величину з використанням за її обчислення коефіцієнтів вагомості всіх розрахункових показників.