• підтримання активності банків у сфері інвестиційного кредитування шляхом подальшого розвитку механізмів рефінансування (у першу чергу, довгострокового). Щоб виключити істотні інфляційні наслідки, механізм довгострокового рефінансування повинен доповнюватися обмеженнями на використання наданих коштів, а саме:
• надання рефінансування комерційним банкам під заставу векселів платоспроможних підприємств реального сектора економіки, насамперед, у секторах, що здатні стати основою нового технологічного устрою;
• рефінансування валютних кредитів, виданих українськими банками українським компаніям на купівлю імпортних технологій або обладнання;
• рефінансування частини валютних кредитів, виданих українськими банками фізичним особам, за умови використання наданих коштів на цілі капіталізації;
• рефінансування експортних кредитів, наданих вітчизняними банками;
• рефінансування кредитів у гривнях, виданих підприємствам секторів, що генерують немонетарну інфляцію (у тому числі харчової промисловості);
• рефінансування зовнішніх кредитів українських банків або надання стабілізаційних кредитів терміном до п’яти років під 5 % річних з умовою їх подальшого надання підприємствам реального сектора, векселі яких приймаються НБУ під заставу;
• регулювання процентних ставок у спосіб обмеження банківської маржі по операціях з кредитними ресурсами, що надані НБУ на пільговій основі, на рівні 1 %;
• введення нульової ставки резервування по депозитах як в національній, так і в іноземній валюті;
• формування фінансових інститутів розвитку (насамперед Державного банку реконструкції й розвитку інших форм державно-приватного партнерства) для реалізації масштабних інвестиційних та інфраструктурних проектів;
• розширення фінансування інститутів розвитку, венчурних фондів з умовою виключно цільового використання цих коштів згідно статутним задачам;
• надання валютних кредитів на субсидування імпорту нових технологій, патентування українських винаходів за кордоном, придбання зарубіжних активів для добудови технологічних ланцюжків й організації міжнародної кооперації у виробництвах нового технологічного устрою;
• розвиток експортного кредитування, його державного гарантування та страхування;
• розробка збалансованої політики захисту прав кредиторів і позичальників;
• регулярне (раз на 1-2 тижні) проведення прес-конференцій уповноважених представників НБУ зі звітом про стан ситуації в монетарній сфері та інфляції, поясненням здійснених стабілізаційних заходів, наданням сценарних прогнозів на майбутнє з відповідним комплексом можливих заходів. [6]

     Зважаючи  на поєднання монетарних та немонетарних чинників інфляції в Україні, запорукою  успішності антиінфляційної політики слід визнати чітку координацію  дій НБУ щодо усунення монетарної складової інфляції з інструментами бюджетної політики. Отже, потребує подальшого вдосконалення співпраця Держказначейства з НБУ щодо узгодження прогнозів динаміки коштів Уряду на рахунках в НБУ, що необхідно для посилення контролю за формуванням грошової пропозиції. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

      Висновки 

        За результатами дослідження можна зробити висновки:        інфляцiя властива бiльшостi економiчно розвинутих країн свiту i є основною проблемою в тих країнах, що розвиваються.

     Чим би не була спровокована iнфляцiя, вона знецiнює доходи бюджету й супроводжується його дефiцитом. Інфляція не лише призводить до тяжких соціально-економічних наслідків – за умов інфляції втрачається ефективність дії та відбувається деформація інструментів макроекономічного регулювання.

      Адже крiм бюджетного дефiциту iнфляцiя обов’язково супроводжується нерiвномiрним зростанням цiн й, звiдси, порушенням господарчих зв’язкiв, гонкою цiн мiж окремими галузями економiки й хвильоподiбним поширенням   зростання цiн по районах держави й галузям.

      У станi  iнфляцiйної нестабiльностi орiєнтацiя лише на регулювання з боку спiввiдношення “попит-пропозицiя” може призвести до затяжних криз з повiльним перiодом стабiлiзацiї i оздоровлення економiки. Незважаючи  на дiю ринкових законiв, держава не вiдмовляється вiд впливу на цiни, суттєво посилюючи його в кризовi для нацiональної економiки перiоди.

      Тому  вихiд з кризового стану для економiки будь-якої країни  мiстить два основних елементи. По-перше, приборкання iнфляцiї та, по-друге, припинення падiння виробництва. Однак ключовим моментом є саме вирiшення питання iнфляцiї, оскiльки це-найважливiша умова для поновлення iнвестицiйної активностi, що, в свою чергу, має забеспечити вiдродження виробництва.

      Мiж оподаткуванням та встановленням державного контролю за цiнами iснує функцiональний взаємозв’язок i цим користуються уряди, коли ставлять собi за мету припинити зростання внутрiшнiх цiн та поставити у невигiдне становище тих господарюючих суб’єктiв, якi планують пiдняти цiну на продукцiю. Адже державний контроль над цiнами грає надзвичайно важливу роль, особливо в умовах кризису економiки i виходу з нього.

      Наприкiнцi слiд додати, що iнфляцiя-це не лише свiдотство слабкостi економiки, а й свiдотство слабкостi державної влади або слабкостi полiтичної мудростi.

      Суттєво поліпшити ситуацію можна лише за умов комплексного впровадження заходів антиінфляційного регулювання. Адже економіку будь-якої країни слід розглядати як систему, організм з обмеженою кількістю прямих та опосередкованих зв’язків. Механізм дії інфляційних факторів залежить від співвідношення багатьох економічних процесів – внутрішніх і зовнішніх. Він неоднорідний на часовому проміжку становлення ринкової економіки в Україні. Також неоднакова активність конкретних інфляційних факторів. Це обумовлено тим, що інфляція – це, передусім, динамічний макронкономічний процес. У більшості випадків ті негативні процеси, які проглядаються на рівні макроекономіки, є наслідком значних деформацій внутрішніх економічних процесів, як макроекономічних, так і мікроекономічних. Саме тому без системного підходу, без комплексного оздоровлення фінансової ситуації, що мають бути узгоджені з конкретними національними особливостями, конкретними змінами процесів у кожній ланці економічної системи країни, їх розвитком протягом незупинного плину часу. Інакше, якщо засоби щодо оздоровлення економічної ситуації використовуються частково, то результат нагадуватиме лище тимчасову  операцію.

      Заходи  по оздоровленню фінансової ситуації в Україні можуть дати позитивні  результати  лише за умов початкового, обов’язкового і суттєвого оздоровлення фінансів базової ланки економіки – фінанси підприємств та організацій, ефективного стимулювання ділової активності та підприємництва.

      Таким чином, у наш час інфляція - одна з самих хворобливих і небезпечних процесів, що негативно впливають на фінанси, грошову і економічну систему України загалом. За своїм характером, інтенсивності, виявам інфляція буває вельми різна, хоч і позначається одним терміном. Інфляційні процеси не можуть розглядатися як прямий результат тільки певної політики, політики розширення грошової емісії або дефіцитного регулювання виробництва, бо зростання цін виявляється неминучим результатом глибинних процесів в економіці, об'єктивним слідством наростання диспропорцій між попитом і пропозицією, виробництвом предметів споживання і засобів виробництва, накопиченням і споживанням і т.д. В результаті процес інфляції - в різних його виявах - носить не випадковий характер, а досить стійкий. До негативних наслідків інфляційних процесів відносяться зниження реальних прибутків населення, обезцінення заощаджень населення, втрата у виробників зацікавленості у створенні якісних товарів, обмеження продажу сільськогосподарських продуктів в місті сільськими виробниками внаслідок падіння зацікавленості, в очікуванні підвищення цін на продукти харчування, погіршення умов життя.

      Отже, антиінфляційна політика – це комплекс відповідних заходів державного регулювання економіки, спрямованих  на боротьбу з інфляцією. Втілення в  життя такої політики вимагає  від уряду розроблення антиінфляційної програми, яка визначає мету, задачі і шляхи її реалізації, що залежить від стадії інфляційного процесу, його інтенсивності та інших факторів. Так, задачі боротьби з інфляцією або обмеження масштабів інфляційних наслідків різні і потребують прийняття неоднакових методів регулювання. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

ПЕРЕЛІК  ЛІТЕРАТУРИ 

     1. Демківський А.В.,Економічна теорія:фінансова кредитна система,грошовий обіг,інфляція:конспект лекцій-Киів:1991

     2. Шаповалов А. Системні особливості розвитку інфляційних процесів в Україні // Вісник НБУ-2007-№12.

     3. О. Береславська, Інфляція: світові тенденції та украінскька практика // Финансовые риски-2007-№12.

     4. Калюжний В. Механізми розвитку та протидії інфляції в Україні // Економіст.-2008.-№6.

     5. Ліанова Е.М. Соціальні чинники та соціальні наслідки інфляції // Економіст.-2008.-№5.

     6. Петрик О. Визначення оптимального рівня інфляції // Вісник НБУ.-2007.-№6.

     7. Береславська О. Чинники курсової нестабільності в Україні // Вісник НБУ.-2009.-2.

     8.  Кедрин А.. Инфляция: российские и мировые тенденции  // Вопросы экономики.-2007.-№10.

     9. Щукін Л. Створення позитивного іміджу банківської системи в умовах кризи // Вісник НБУ.-2009.

     10. Макаренко М.І. Структурні зрушення в системі інфляційних ризиків української економіки // Актуальні проблеми економіки.-2008.-№6.

     11. Литвицький В. Аналітичний огляд «інфляція року» 2007 // Финансовые риски.-2007.-№4.

     12. Семенова Ю. Механізм інфляції попиту в Україні // Банківська справа.-2007.-№2.

     13. Кисельова Т. Інфляція та безробіття: світовий досвід їхнього збалансування // Праця і зарплата.-2008.-№26.

     14. Осадчая И. Инфляция:суть, причины, формы проявления // Наука и жизнь.-2008.-№4.

     15. Моисеев С. История одного «безплатного завтрака» // Вопросы экономики.-2005.-№10.

     16.Дубовая Т. Страна дешевих денег // Донецький кряжъ.-2008.-№1.

     17.  Никитин С., Степанова М. Инфляция и антиинфляционная политика:зарубежный и отечественный опыт // Мировая экономика и международнын отношения.-2008.-№4.

         18. Джаман А.В. Інфляція вУкраїні та її вплив на ціну //Економіка.

     19. Інфляція і грошові реформи-  В Кн:. О.М. Колодізєв, О.РЯременко.  Гроші та кредит:навч. посібник- Х.:2004.

     20. Савченко А.Г. Макроекономічна  політика:навч.посібник-К: КНЕУ,2001.

     21.Бутук  А.И. Єкономическая теорія:учебное  пособие.-2-е изд, К:Вікар, 2003.-с 117-129.

     22. Сіроштан М.А. Макроекономіка: навч.посібник, Х.:2004.