Стрімкі соціально-економічні зміни

    Стрімкі соціально-економічні зміни нашого суспільства, трансформація цінностей  та орієнтирів започаткували нові виміри психічної культури особистості. Вони вимагають створення та впровадження нових технологій формування та розвитку особистості, «конструктивності» психолого-педагогічних впливів. Тому виникає необхідність в перегляді підходів до тих проблем, які тривалий час знаходяться в центрі уваги дослідників і отримали своє теоретичне та практичне вирішення в межах попередньої  психолого-педагогічної системи. Однією з них є комплексна проблема  відповідальності особистості.

     Відповідальність  — це відповідність моральної діяльності людини її обов’язку, що розглядається з погляду можливостей особистості. Вона охоплює такі питання:

• Чи може людина виконувати висунуті до неї вимоги?
• Якою мірою вона зрозуміла і тлумачить ці вимоги?
• Якими є межі її діяльнісних здібностей?
• Чи має людина відповідати за результати, досягнення яких від неї вимається, та за наслідки своїх дій, які зазнали впливу зовнішніх обставин?
• Чи може людина передбачити ці наслідки?

    Радянська психологія і педагогіка виходили з  постулату «детермінації» відповідальності  особистості,   який   вказує   на соціальне коріння цього явища, його детермінацію з боку суспільства  загалом та конкретних соціальних груп, членом яких впродовж свого життя виступає людина. Низка психолого-педагогічних  робіт присвячена виявленню основних умов,  прийомів, факторів,  котрі впливають на формування особистості в різні вікові періоди.

    В інших дослідженнях відповідальність виступає як  соціально-психологічний феномен, який залежить від рівня розвитку груп, позицій індивіда в цих групах, характеру спільної діяльності людей. Лейтмотивом всіх цих робіт є  твердження,  що  відповідальність, конституйована перш за все як соціальна відповідальність, виступає показником розвитку особистості, критерієм її зрілості. В свою чергу, зрілість виражається в потребі «самореалізації  не себе в суспільстві, а себе для суспільства». Розділяючи  основні положення такого підходу, ми разом з тим вважаємо, що самореалізація себе в суспільстві повинна розглядатись  як  рівноправна складова в загальній структурі взаємодії людини зі світом.

    Більш того, в умовах перехідного періоду, коли нові  орієнтири суспільного  життя та розвитку,  нові  цінності  недостатньо сформовані, саме ця складова виходить  на  новий  план.  Потреба особистості в реалізації себе в суспільстві, яке динамічно,  але не завжди послідовно і рівномірно змінюється, виступає в наш час як основна проблема психології та  всього  комплексу суспільних дисциплін.

    Особливого  значення ця проблема набуває в контексті  особистісного та професійного самовизначення  старшокласників.  Раніше молоду людину готували до життя в певному, стабільному  суспільстві, з усталеною системою цінностей, норм, правил, моделей життєвої та професійної кар'єри. Визначатися в такому суспільстві означало перш за все обрати одну з нормативних моделей,  ідентифікуватися з нею, адаптувати її до своїх індивідуальних  особливостей та уподобань. Нова суспільна ситуація  не  створює таких нормативних засад для самовизначення, вона вимагає від старшокласника значно більших зусиль, послідовної внутрішньої роботи, оцінки та прогнозування великої кількості змінних.  «Епіцентром» такої роботи ми вважаємо психологічну відповідальність особистості.

    Відповідальність  виступає як особистісний механізм реалізації необхідності. К.О.Абульханова-Славська, опираючись на дослідження Ж.Піаже, Л.Кольберга, Р.Хайдера, в яких акцентувались  когнітивні аспекти відповідальності (передбачення наслідків  і  на цій основі своєчасна регуляція поведінки) або  моральні  аспекти (автономна регуляція поведінки на основі вільного вибору суб'єкта), визначає відповідальність як «гарантоване  особистістю  досягнення результату своїми силами при заданому  самим суб' єктом рівні складності» [1989].

    Відмітимо складові цього визначення:

    - усвідомлене прийняття, добровільність  відповідальності;

    -  забезпечення  суб'єктом  цілісності,  самостійності   та успішності;

    - гарантованість результату власними  зусиллями навіть  за несприятливих умов;

    - задання самим суб'єктом  «масштабу»  його  активності  та ініціатив.

    Слід  зазначити, шо йдеться про вищий рівень розвитку відповідальності, її найбільш концентрований вираз. Саме  цей  рівень за своїми механізмами співвідноситься з механізмами саморозвитку та самореалізапії особистості.  Саморозвиток  виступає  процесом цілеспрямованих, програмованих змін особистості,  детермінованих нею самою, її образом світу, образом «Я», волею і  діями.  Тісно пов'язаним процесом є самореалізапія -  виявлення,  об'єктивація внутрішніх можливостей особистості, її здібностей та устремлінь.

    Відповідальність  створює психологічний простір для саморозвитку та самореалізації, задає мотиваційно і ситуаційно вивірені орієнтири для розгортання цих процесів. Вона визначає зони оптимального співвідношення зовнішніх вимог шодо особистості з одного боку, та рівня домагань особистості і її актуальних можливостей, з іншого. В цьому зрізі відповідальність виступає як  контролюючий  механізм,  котрий  захищає   особистість,   задає   її стійкість шодо зовнішніх дестабілізуючих впливів і внутрішніх невиважених ініціатив. Одним з вимірів відповідальності є суб'єктивний локус контролю особистості.

    Локус контролю - це стійка стратегія людини бачити  джерело управління своїм  життям і поведінкою переважно  в  собі  самому, або ж в зовнішньому  середовищі (Potter,  1966).  Особистість із зовнішнім  локусом  контролю  (екстернал)  відповідальність   за події, які визначають його життя, приписує, в основному, зовнішнім факторам. Інтернальна особистість (особистість із внутрішнім локусом контролю) джерело подій власного життя  вбачає  перш  за все в собі, відчуває стійкий зв'язок між власними діями,  зусиллями і подіями власного життя.

    Локус контролю є одним з найважливіших  механізмів, які визначають здатність  і вміння людини долати життєві  труднощі,  забезпечуючи тим самим  можливість її саморозвитку та  самореалізації. Інтернальність тісно пов'язана  з  багатьма  психологічними процесами, явищами та рисами особистості, що утворюють її  антистресовий контур. Зіткнувшись з перешкодами на шляху саморозвитку, інтернали значно частіше виявляють пошукову активність. Така активність створює передумови  віднайдення  продуктивних  шляхів подальшого розвитку особистості. Відмова від пошукової активності може призвести до «навченої безпорадності», яка призводить до її  деградації.  Серед причин  «навченої безпорадності» Ротенберг виділяє авторитарне виховання (В. С. Ротенберг, 1989).

    Інтернальність  тісно пов'язана також з таким  складним і вагомим утворенням, як соціальний інтерес.  Соціальний  інтерес  є одним з основних понять в теорії особистості А.Адлера, який розглядав його як важливу передумову  особистісного  пристосування, взаємодії людини зі світом. Гіпотеза Адлера про те, шо  соціальний  інтерес в його розвиненій  формі   виступає   головним   фактором   задоволення особистості та відповідальної філософії життя, отримала численні експериментальні підтвердження

    Встановлено також, шо соціальний інтерес породжує широку гаму внутрішніх інтересів та мотивацій особистості, стимулює її саморозвиток.

    Відповідальності  не можна навчити, нею не  можна  оволодіти лише шляхом засвоєння тих чи інших правил і значень.

    Людина  стає відповідальною в реальних життєвих ситуаціях та обставинах, які несуть  у  собі  моральний  конфлікт  -  сутичку різних смислових рівнів.

    Це  передбачає  включення  механізмів   смислоутворення  у процесі прийняття обов`язку.

    По-друге, критерієм прийняття відповідальності є реалізація особистістю необхідного  своїми силами, самостійно і згідно з вимогами, поставленими до самої  себе.

    Для виникнення та  подальшого розвитку відповідальності суб'єкт має бути здатним здійснювати  самоконтроль,  враховувати  зміни в об'єктивних  та суб'єктивних ситуаціях і відповідно до цього регулювати свою поведінку.

    Дослідниками  встановлено,  що відповідальність  нерозривно пов'язана із самосвідомістю особистості. «Завершальне питання, яке стоїть перед  нами в плані психологічного вивчення особистості, - писав С.Л.Рубінштейн, - це питання про її самосвідомість, про особистість як «Я», котра в якості суб'єкта свідомо присвоює собі все, шо робить людина, відносить до себе всі психічні (започатковані) від неї справи та вчинки і  свідомо бере на себе за них відповідальність як їх автор і творець».

    Теоретичний аналіз проблеми відповідальності і  експериментальне дослідження дають  змогу визначити відповідальність як особистісний механізм людини в якому інтегрують її духовні, психічні функції. Відповідальність розглядається як смислове утворення особистості, загальний принцип співвіднесення  мотивів, цілей.

    Цей смисловий  принцип  специфічно  реалізується  у  кожній конкретній ситуації життєвого простору людини.

    Таким чином, психологічна відповідальність виступає  інтегратором механізмів саморозвитку особистості, задає контрольований простір для розгортання самореалізації, сприяє утворенню стійкого комплексу якостей розвиненої особистості. Старший шкільний вік є сензитивним щодо  системних  формуючих впливів на цей процес.

    Проблема  відповідальності в кінцевому підсумку є питанням про реальну моральну свободу людини, яка повною мірою  може здійснюватися лише з гармонійним розвитком усіх її здібностей.  
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

    Список  використаної літератури: 

    1. Варді А.Ф. Загадковий світ людини. —К.,1988.

    2. Муздыбаев К. Психологія відповідальності. — М.,1983.

    3. Ротенберг В. С. Проблеми виховання  в світлі психосоматичної парадигми. —К., 1989.