Іноземний досвід у сфері соціального страхування

Зміст

Вступ…………………………………………………………………..…….3

Розділ 1: Соціальне страхування у Франції………………………………4

Розділ 2: Соціальне страхування у Великобританії……………….…......7

Висновки………………………………………………….…………….......16

Список використаних джерел……………………………………………..17

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                      Вступ: 
Актуальність: Кожна країна має свої особливості системи соціального страхування. Соціальне страхування — наріжний камінь системи соціального захисту, його базовий інститут. Виплати по соціальному страхуванню, як правило,становлять найбільшу частку коштів соціального забезпечення. Основна мета соціального страхування — забезпечити достатній рівень компенсації доходу трудящих у разі втрати працездатності або роботи й реабілітаційних заходів. Через систему соціального страхування здійснюються такі виплати: у зв'язку із загальним захворюванням; трудовим каліцтвом і професійним захворюванням; по вагітності й пологах; по догляду за хворою дитиною; пенсії; допомоги на поховання; компенсація вартості путівок на лікування й відпочинок та ін. Соціальне страхування виходить за межі системи соціального забезпечення — воно розв'язує також завдання, пов'язані зі збереженням і відновленням здоров'я, профілактикою професійної захворюваності та виробничого травматизму, запобіганням безробіттю. Отже, соціальне страхування виконує як відновлювально-компен-саційну, так і охоронно-попереджувальну функцію.

   Метою роботи є дослідження світового досвіду у сфері соціального страхування.

З мети випливають наступні завдання:

- проаналізувати соціальне страхування у Франції;

- проаналізувати соціальне  страхування у Великобританії.

Предметом роботи виступає соціальне страхування  у Франції і Великобританії.

Об’єктом дослідження особливості системи соціального страхування.

Структура роботи зумовлена її метою і складається з вступу, двох розділів, списку використаної літератури, що вміщує *позиції та висновків.

 

 

  
Розділ 1: Соціальне страхування у Франції

У Франції питання про організацію страхування здоров'я, виплати пенсії по старості та інвалідності вперше було розглянуте ще Конвентом, який створив реєстр - "Книгу національної добродійності", і "Законом від 22 флореаля другого року", що визначили, які категорії населення підлягають запису до цього реєстру. Але після опублікування цього Закону, Конвент із фінансових міркувань відмовився від його виконання. Лише через 100 років французький уряд приступив до втілення у життя принципів, проголошених Великою французькою революцією.

У липні 1913 р. у Франції був прийнятий закон, відповідно до якого проводилося страхування працівників від нещасних випадків і професійних захворювань. Цей закон зобов'язував підприємця виплачувати грошову допомогу протягом календарного року з моменту звільнення працівника, це питання розглядалося комісією, до складу якої входили депутати, співробітники страхових організацій, працівники і підприємці. Закон мав дуже важливе значення для становлення системи страхування здоров'я.

У Франції існує ефективна система медичного страхування, яка охоплює 80% населення країни. Фінансування системи охорони здоров'я у Франції здійснюється в основному за рахунок трьох джерел фінансування: загального бюджету, обов'язкового медичного страхування (основне джерело фінансування), особистих коштів громадян.

Провідну роль відіграє ОМС (обов'язкове медичне страхування). Працівники та підприємства в обов'язковому порядку регулярно сплачують внески до страхової каси.

Створено єдину ієрархію страхових кас, функціонує вертикальна система медичного страхування. Могутня страхова організація (Національна каса страхування найманих працівників), яка знаходиться під контролем Міністерства соціального забезпечення та праці й охоплює 78\% населення, складається зі 129 місцевих відділень, кожне з яких відповідає за страхування в окремому регіоні та не конкурує між собою. Місцеві відділення мають певну автономію, але підлягають адміністративному контролю з центру.

Фірми й організації щомісячно відраховують у фонд ОМС до 36% грошових коштів, з яких утримується 6,5% із заробітної плати працівників.

Цей вид соціального захисту населення є обов'язковим для всіх категорій працівників і службовців. Здійснюється обов'язкове страхування студентів і школярів. Окремі категорії громадян самостійно купують страховий медичний поліс. На практиці використовуються колективні й індивідуальні страхові договори, що укладаються для покриття трьох основних ризиків: смерті, тимчасової непрацездатності, інвалідності чи хвороби. Більшість страхових компаній віддає перевагу комплексному страхуванню.

Слід зазначити, що у Франції нараховується до 150 тис. лікарів. Вони приватно укладають угоди з департаментськими касами. Пацієнт, попередньо записавшись на прийом до лікаря, платить йому за візит і за всі види медичних послуг: аналізи, консультації тощо. Потім лікар заповнює спеціальний лист, на основі якого пацієнт отримує в касі страхування повну або часткову компенсацію. Безкоштовні медичні послуги надаються інвалідам та важкохворим, які не мають коштів на лікування.

Окрім страхових кас, у Франції існують численні товариства взаємодопомоги, які здійснюють додаткові види страхування, наприклад, оплату медикаментозної та стоматологічної допомоги. Такі товариства беруть участь у сплаті рахунків своїх членів первинним страховим касам або пропонують своїм членам допомогу щодо догляду за людьми похилого віку. Діяльність товариств взаємодопомоги координується національною федерацією.

Крім того, Франція має добре розгалужену сітку приватних страхових компаній. За медичним страхуванням ця країна займає третє місце у світі після Німеччини і Голландії.

У Франції обов'язкове і добровільне медичне страхування розвивається паралельно.

Сектор приватного медичного страхування охоплює 6,4 млн. (до 9% населення) застрахованих. Медичні послуги надають більше 100 медичних установ. Десять найбільших страхових компаній разом охоплюють понад 71% страхового ринку.

Фінансування ДМС (добровільного медичного страхування) базується на створенні грошових запасів (резервів) для кожного клієнта. Із внесків молодших та здоровіших застрахованих формуються відрахування в резервний фонд на період, коли видатки будуть перевищувати надходження. При цьому застосовується методика визначення премій. Величина премій орієнтується не на фінансовий стан клієнта, а на стан здоров'я. При ДМС кожен, хто бажає застрахуватися, повинен пройти додаткове медичне обстеження. Якщо результати свідчать про значний ризик погіршення стану здоров'я, то страхова компанія може відмовити в укладанні договору.

Пенсійна реформа у Франції була спрямована на заохочення приватного пенсійного страхування і почала діяти з прийняттям відповідного закону в 1994 році. Ще раніше, у 1990 р. почав втілюватися в життя План народних нагромаджень, згідно з яким вкладник у Пенсійний фонд отримував податкові пільги (мінімальний строк вкладення - 8 років) і мав право обирати для пенсійних внесків будь-який банк чи страхове товариство, а збереженість вкладів гарантувалася державою. Високий прибуток по цих вкладах у 90-ті роки привів до стрімкого зростання суми накопичень. З вересня 2003 року вкладення по цьому плану були закінчені, а новий уряд запропонував новий Пенсійний фонд, участь у якому дозволяє будь-якій особі зменшити на 10\% суму доходів, підпорядкованих оподаткуванню. Пенсійна система Франції передбачає певну податкову пільгу: під час передання пенсійних заощаджень у спадщину, вони не оподатковуються. Основна пенсійна схема буде збережена у Франції до 2010 р., але при цьому період виплат пенсійних внесків буде збільшено з 37,5 до 40 років.

 

 

 Розділ 2: Соціальне страхування у Великобританії

Великобританія була першою індустріальною державою і майже 150 років залишалася найбагатшою країною світу, проте вона не стала піонером у сфері соціального забезпечення, хоча має найдавнішу у світі законодавчо встановлену систему соціальної допомоги, яка майже на два століття старша, ніж сама Великобританія.

Основні принципи післявоєнної системи соціального страхування і забезпечення були закладені в доповіді відомого економіста У. Беверіджа, що була підготовлена в 1942 р. за завданням керівництва Великобританії. 
   В якості першого принципу була названа революційність заходів, що пропонуються. Другий принцип полягав у тому, що організація нової структури соціального забезпечення розглядалась як складова частина всеохоплюючої політики соціального прогресу. У. Беверідж назвав п'ять основних проблем, що підлягають ліквідації: нужда, хвороби, неввічливість, бідність, вимушене ледарство. Третій принцип передбачав, що соціальне забезпечення повинно бути досягнуто шляхом співробітництва між державою й індивідуумом. Держава повинна організувати забезпечення, що фінансується за рахунок внесків населення. Державна система соціального забезпечення не повинна була чинити тиски на ініціативу, стимули, відповідність і можливості громадян. На основі цих принципів було розроблено безпосередній план організації соціального страхування і забезпечення.

Держава брала на себе захист від низки соціальних ризиків: втрати працездатності в результаті старіння (вихід на пенсію за віком), інвалідності, з безробіття. Були також передбачені виплати на медичну допомогу та лікування, на поховання, на професійну перепідготовку, допомогу на дітей, материнську допомогу, допомогу у випадку смерті годувальника і розлучення. Розміри більшості виплат - з безробіття, інвалідності, пенсії за віком і виплати на професійну підготовку - були однаковими і не залежали від сімейного стану і призначалися, наприклад, вищими для шлюбної пари, де дружина не працювала. Для отримання названих виплат необхідні були обов'язкові внески з боку застрахованих. Отже, було передбачено принцип «рівні виплати за рівні внески». Відповідно до умов страхування внесок був єдиним і охоплював зразу всі передбачені випадки без будь-якого спеціального розподілу. 
    У більшості випадків виконувався принцип рівності пенсій і виплат незалежно від розміру утраченого доходу. Виплата грошової допомоги з безробіття, інвалідності та старості продовжувалася рівно стільки, скільки існувала в них необхідність без подальшої перевірки потреби. 
   Усі пенсії та допомоги виплачувалися із Фонду соціального страхування за рахунок внесків застрахованих, підприємців і держави. Державна допомога фінансувалася безпосередньо з податкових відрахувань. Усі члени суспільства, незалежно від їх доходів, вносили рівний внесок у грошове забезпечення соціальних виплат.

Після розробки У. Беверіджем теорії і практики державного всезагального благополуччя багато дослідників запропонували свої теорії і концепції в рамках різних економічних шкіл і політичних напрямів. Спектр теорій виявився надзвичайно різноманітним: від повного неприйняття до визнання державою всезагального благополуччя єдиним і універсальним інструментом подолання кризової ситуації в суспільстві.

Практична реалізація основних теоретичних положень, розроблених У. Беверіджем, почалася з другої половини 40-х років. У 1944-1948 рр. керівництво Великобританії послідовно прийняло ряд законів про національне страхування і від виробничого травматизму.

Таким чином, після Другої світової війни у сфері соціального захисту центральний уряд створив і фінансував:

виплати усіх грошових допомог групі населення з низьким доходом, які раніше надавалися місцевими органами влади;

загальну (хоча й на низькому рівні) систему соціального страхування, яка охоплює такі явища як старість, інвалідність, хвороба, материнство, безробіття, вдівство, нещасні випадки на виробництві;

систему сімейної допомоги (вперше), яка надається незалежно від розміру доходів і зайнятості.

Крім цього, було націоналізовано медичну допомогу, яка надається безкоштовно. 
   Система соціального страхування відіграє виключно важливу роль у підтримці життєвого рівня населення країни. Зараз біля 65% англійців охоплено її програмами. Майже для 25% населення державні виплати є єдиним джерелом доходів. Система соціального страхування і забезпечення поглинає величезні грошові кошти. У1987-1988 рр. її бюджет наблизився до 50 млрд. ф. ст. Разом з тим, ефективність її зменшилась. Окремі недоліки проявили себе протягом багатьох років, переросли в серйозні кризові явища.

Фінансова криза була викликана, з одного боку, зростанням потреб у грошових коштах для реалізації соціальних програм, а з іншого - зменшенням можливостей для отримання цих коштів. Зростання потреб визначалося низкою демографічних і економічних факторів. З 1951 року по 1985 рік населення Великобританії помітно постаріло: частка пенсіонерів зросла з 13,5% до 18%. З 1979 року до 1986 рік число безробітних збільшилося в 3 рази. Характер безробіття став застійним. Були й інші фактори, що сприяли зростанню фінансової напруги в системі соціального забезпечення.

Таким чином, модель соціальної політики, що базувалася на сильному державному втручанні і мала місце у Великобританії протягом більш ніж 40 років, стала малоефективною.

Система соціального захисту включала два основні види забезпечення: соціальне страхування і державну допомогу.