Іноземний досвід у сфері соціального страхування

Соціальне страхування передбачало виплату часткових компенсацій на випадок тимчасової або постійної втрати працездатності, хвороби, інвалідності, втрати годувальника, внаслідок природного зносу робочої сили з настанням похилого віку, на випадок народження дитини, а також втрати джерела доходу (безробіття). Юридичне право на отримання виплат базувалося на внесках застрахованих. 
     Державна участь виражалася в законодавчому регулюванні соціального страхування, що передбачало його обов'язковість (в основному для найманих працівників), частковому фінансуванні страхових фондів з коштів державного бюджету, організації управління страховими фондами, відповідальності за реалізацію затверджених страхових програм. Принцип державної допомоги відрізнявся від страхового. Критерієм для отримання коштів слугувала не плата внесків, а матеріальне становище того, хто потребував. Отримання допомоги в рамках цієї системи передбачало «перевірку бідності».

У період розробки і становлення система У.Беверіджа вважалася прогресивною, прозорою та привабливою для населення. Разом з тим вона мала недоліки, які потім переросли в кризові явища, - так заміжні жінки були поставлені в нерівні умови з чоловіками; запропоновані розміри виплат були настільки малі, що не завжди могли підтримувати мінімальний рівень життя, а масштаби державної допомоги були набагато більшими, ніж це допускалося в проекті закону. Проте порівняно з неповною, несистематизованою структурою систем соціального забезпечення і страхування попереднього періоду, система, запропонована У. Беверіджем, була великим кроком уперед.

Подальший розвиток системи соціального страхування і забезпечення ішов шляхом значного розширення як за масштабами, так і за формами та методами діяльності.

У квітні 1988 р. набув чинності закон про соціальне страхування і забезпечення, який діє і нині. Він містить ряд принципів нової неоконсервативної соціальної політики:

- приватизація  соціального страхування або  стимулювання індивідуальних заощаджень для пенсійного періоду життя;

-зниження державних витрат на соціальне забезпечення як у відносному, так і в абсолютному виразі;

-допомога сім'ї, бо сім'я - це основа розвитку суспільства і їй повинна бути надана суттєва допомога.

Реформа системи соціального забезпечення заторкнула більшість діючих програм. 

Медичне страхування 

Досвід організації державної системи охорони здоров'я Великобританії свідчить про її високу ефективність і доступність при відносно низьких витратах на медичну допомогу. Основна частина коштів надходить з державного бюджету і розподіляється зверху вниз по управлінській вертикалі. У Великобританії використовується система бюджетного фінансування охорони здоров'я, що обумовлює його державний характер із високим ступенем централізації управління. Централізоване фінансування дозволяє стримувати зростання вартості лікування.

Фінансовою основою Національної системи охорони здоров'я є надходження від податків, які складають 90% бюджету охорони здоров'я. Тільки 7,5% бюджету формується за рахунок внесків роботодавців. Таким чином, Національна система охорони здоров'я практично існує за рахунок коштів, що вносяться платниками податків та виділяються урядом на охорону здоров'я зі статті витрат на соціальні потреби.

У цілому, пацієнти сплачують 10% вартості лікування. Всі працюючі підлягають обов'язковому страхуванню здоров'я. Непрацюючі жінки, які перебувають у шлюбі, можуть приєднатися до страхування за добровільними програмами. За рахунок цих коштів часто надаються фінансові допомоги з тимчасової непрацездатності у зв'язку з хворобою.

Істотним недоліком бюджетного фінансування охорони здоров'я є схильність до монополізму, ігнорування прав пацієнтів, як правило, відсутність можливості вибору лікаря, лікувального закладу. У монополістичній структурі неминучим є зниження якості медичних послуг через диктат їх представника (виробника, продавця) і відсутність можливості здійснення контролю за діяльністю медичних установ з боку користувачів, споживачів медичних послуг.

Уряд Великобританії пропонує стимулювати намагання Національної системи охорони здоров'я до підвищення ефективності надання медичної допомоги за рахунок збільшення конкуренції між її різновидами. Уведено розподіл відповідальності за придбання медичної допомоги та за її надання.

Приватне медичне страхування у Великобританії охоплює переважно ті сфери медичних послуг, що не забезпечуються Національною службою охорони здоров'я. Приватним добровільним медичним страхуванням охоплено понад 13% населення.

Добровільним медичним страхуванням в Англії займаються різні страхові компанії. Але провідну роль серед них посідає страхова асоціація «БУПА», що виникла в 1947 р. в результаті об'єднання невеликих страхових організацій. Прибуток, що надходить від страхових операцій «БУПА» практично йде на розширення та модернізацію мереж комерційних медичних закладів. Ця мережа використовується як у рамках страхових програм, так і поза ними. Прибуток від комерційної діяльності медичних закладів, у свою чергу, підтримує медичне страхування, забезпечуючи фінансову стабільність «БУПА».

Головний принцип діяльності приватних страхових компаній - доповнення державної системи охорони здоров'я. Це означає, що об'єктом страхування є тільки ті ризики, які не бере на себе Національна служба охорони здоров'я. Враховуючи високий рівень розвитку Національної служби охорони здоров'я, сфера діяльності приватного медичного страхування достатньо обмежена, вона охоплює лише платну частку медичної допомоги як у комерційних медичних закладах, так і в лікарнях Національної служби охорони здоров'я. Страхові програми добровільного медичного страхування розповсюджуються тільки на ту частину діяльності державних медичних закладів, яка виходить за рамки суспільних зобов'язань.

Пенсійне страхування

Пенсійна система Великобританії - одна з найстаріших систем соціального страхування у світі. В ній пенсіонери можуть одержувати виплати з трьох джерел:

• базової соціальної пенсії;
• трудової пенсії (державної - незалежно від заробітку й стажу, і галузевої, яка може залежати від заробітку та розміру пенсійних накопичень);
• добровільних накопичень у пенсійному фонді або страховій компанії.

Державна пенсія виплачується всім, хто сплачував соціальний податок не менш 10 років та їхнім чоловікам/дружинам при досягненні 65 років. Розмір пенсії фіксований - 390 фунтів стерлінгів на місяць на одинокого пенсіонера та 480 фунтів - на сім'ю. Державна пенсія фінансується за розподільчою схемою з соціального податку.

Професійна пенсія пропонуються роботодавцями для працівників, які працювали на підприємстві не менше двох років. Найчастіше і роботодавець, і працівник вносять певний відсоток заробітку, що робить професійні пенсії найкращим вибором. Переважна більшість самостійних пенсіонерів одержує виплати за професійними пенсійними схемами. Внесок може складати до 15\% заробітку, більшість же працівників вносять 5-8% заробітку.

Добровільні пенсійні накопичення бувають груповими і персональними. Групові пенсійні схеми надаються роботодавцем, але вони не є професійною накопичувальною пенсією. Фактично все влаштовано за принципом купівлі страхового полісу з внеском, який залежить від віку та стану здоров'я. До полісу може бути включене страхування життя або страхування по інвалідності. Такі схеми є більш мобільними - при зміні роботи можлива участь у схемі або переведення накопичення до незалежного пенсійного фонду.

За добровільною персональною пенсійною схемою внески до пенсійних фондів здійснюються самими працівниками і непрацюючими платниками за їхнім бажанням на власний розсуд. Але в цьому разі можуть передбачатися високі штрафи за дострокове вилучення коштів з фонду.

У Великобританії існує система представництва інтересів різних учасників ринку, у тому числі й споживачів. Там розроблена система роботи з ризиками та захисту інтересів пенсіонерів від банкрутства. 

Соціальне страхування на випадок безробіття 

Англійська система державного соціального страхування подібна до американської. Із зростанням безробіття в країні було запроваджено план вивільнення працівників, щоб заохотити людей похилого віку раніше виходити на пенсію за умови, що підприємець найматиме на вивільнені місця безробітних, особливо молодих.

Існують особливості формування доходів системи соціального страхування, а саме: відсоток податкових відрахувань із заробітної плати працівників збільшується до суворо обмеженої верхньої межі, після якої податки пропорційно зменшуються. Чим більше заробітна плата перевищує верхню встановлену межу, тим меншу суму податку сплачують підприємці, що визначає менші надходження до системи соціального страхування. 
   Функції із стимулювання зайнятості перенесені з централізованого рівня на регіональний. При цьому державою передбачаються бюджетні асигнування регіонам на розвиток мережі дрібних підприємств. Місцева влада має право самостійно заохочувати підприємницьку діяльність. Стимулюється створення кооперативних товариств працівниками, якщо існує загроза закриття підприємства.

 

                                               Висновки:

Необхідність соціального страхування обумовлена потребою у формуванні таких соціальних фондів, за рахунок яких працездатним громадянам можна було б гарантувати їхнє фінансове забезпечення у разі тимчасової втрати працездатності або втрати роботи. Перерви у роботі, викликані об'єктивними причинами (хворобою, травмами, вагітністю, безробіттям тощо) не можуть бути оплачені за рахунок фонду заробітної плати, тому держава зобов'язана створити такі умови, за яких втрачені доходи були б компенсовані суспільством за рахунок спеціальних джерел. Визначення джерел, принципів, умов формування відповідних соціальних фондів та порядку їхнього використання на вказані цілі здійснюються у процесі створення і функціонування системи соціального страхування.

У Франції питання про організацію страхування здоров'я, виплати пенсії по старості та інвалідності вперше було розглянуте ще Конвентом, який створив реєстр - "Книгу національної добродійності", і "Законом від 22 флореаля другого року", що визначили, які категорії населення підлягають запису до цього реєстру. Але після опублікування цього Закону, Конвент із фінансових міркувань відмовився від його виконання. Лише через 100 років французький уряд приступив до втілення у життя принципів, проголошених Великою французькою революцією.

Великобританія була першою індустріальною державою і майже 150 років залишалася найбагатшою країною світу, проте вона не стала піонером у сфері соціального забезпечення, хоча має найдавнішу у світі законодавчо встановлену систему соціальної допомоги, яка майже на два століття старша, ніж сама Великобританія.

 

 

                               Список використаних джерел:

1.http://thinbook.org/book/250-sistemi-socialnogo-straxuvannya-zarubizhnix-krayin-navchalnij-posibnik-grigorash-gv/34-63-socialne-straxuvannya-u-velikobritaniyi.html 
2.http://www.referatcentral.org.ua/insurance_load.php?id=282&startext=4 
3. http://gendocs.ru/v13286/?cc=3

4.http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A1%D0%BE%D1%86%D1%96%D0%B0%D0%BB%D1%8C%D0%BD%D0%B5_%D1%81%D1%82%D1%80%D0%B0%D1%85%D1%83%D0%B2%D0%B0%D0%BD%D0%BD%D1%8F