Соціально-культурний сервіс в туризмі

 Соціально-культурний сервіс  в  туризмі.

Вар.7

1. Економічний   тероризм.

2. Проблеми  мігрантів.

 

Зміст 

Вступ           3

1. Економічний   тероризм        4

2. Проблеми  мігрантів         7

     2.1.    Причини  міграції       10

     2.2.  Нелегальна  міграція       13                     Висновки           15                     Література           17 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

     Вступ 

     Сучасні міжнародні зміни фінансової й економічної  кон'юнктури дають підставу говорити про розвиток нового процесу в  сфері міжнародних фінансів - фінансової глобалізації. Фінансова глобалізація відображає процес руху фінансових ресурсів за межами державних кордонів та охоплює  сукупність відносин, що пов'язані з  формуванням, акумулюванням та використанням  фінансових ресурсів не зважаючи на існування  державних кордонів.

     Рух капіталу (у формі кредитів, позик, операцій з цінними паперами, валютних операцій) в десятки разів перевищує  міжнародний товарообіг і відіграє значну роль, стаючи (поряд з діяльністю міжнародних корпорацій) основною рушійною силою процесу глобалізації. Спостерігається  прямування до світового фінансизму, коли першоосновою уже є не надприбуток, а можливість отримувати доходи, функціонувати  у глобальній системі, маючи свою нішу, брати участь у розподілі  та перерозподілі економічних ресурсів. Світовий фінансовий сектор сьогодні є нічим іншим, як глобальною системою акумулювання фінансових ресурсів з  розподілом та перерозподілом між світовими  господарюючими суб'єктами на принципах  конкуренції, яка також набула глобального  характеру.

     Глобалізація  фінансових ринків впливає на розвиток, оскільки фінанси відіграють важливу  роль в економічному зростанні та індустріалізації.

 

1. Економічний тероризм

 

     Економічний тероризм - це суспільно небезпечні в національному або міжнародному масштабі дії, що призводять до порушень в нормальному функціонуванні міжнародної  або національної економічної системи, економічній діяльності окремих  суб'єктів економічної діяльності та економічного життя громадян.

     До  економічного тероризму також відносяться  насильницькі дії, що спрямовані проти  окремих громадян, установ і організацій, країн або груп країн. На відміну  від тероризму звичайного, економічний  тероризм здійснюється, як правило, без  здійснення акцій, що призводять до вибухів, руйнувань, людських жертв тощо. Прояви економічного тероризму можна розглядати на кількох рівнях - міжнародному, національному, рівні громадян. На міжнародному рівні  метою економічного тероризму є  зміни в існуючій розстановці  економічних і політичних сил. Економічний  тероризм може мати на меті зниження показників регіональних фондових індексів, зниження курсу акцій тих чи інших компаній, зниження курсу колективної валюти (наприклад євро) тощо. В такому випадку  дії економічного тероризму прямо  пов'язані з процесами фінансової глобалізації, причому саме в плані  посилення негативних її проявів. В  якості однієї з цілей економічного тероризму на міжнародному рівні  виступає зміна впливу традиційних  центрів економічної могутності (США, Західної Європи, Японії). Одним  із можливих проявів економічного тероризму  на міжнародному рівні є штучні стрибки  цін на золото, нафту, окремі метали тощо. На досягнення цілей економічного тероризму в міжнародному масштабі впливає розв'язання військових конфліктів, політичні потрясіння, дії тероризму  звичайного. На національному рівні  економічний тероризм має на меті підрив економічної системи конкретної країни та зміни її місця в світі  за економічними показниками. Такий  різновид економічного тероризму часто  знаходиться у взаємозв'язку з  цілями та завданнями, що ставить перед  собою міжнародний рівень економічного тероризму. Найчастіше, дії національного рівня економічного тероризму відбуваються паралельно з проявами звичайного тероризму, а також політичних чинників внутрішнього та зовнішнього змісту. Прояви економічного тероризму на національному рівні можуть відбуватися шляхом підриву економічної безпеки країни, створення умов для зовнішньої економічної залежності, розвалу фінансово-кредитної системи країни, виснаження природних запасів та руйнування національного економічного потенціалу. Загальні схеми міжнародного рівня економічного тероризму також придатні для використання на національному рівні.

     На  рівні окремих громадян економічний  тероризм призваний створити умови  для повної економічної залежності громадян від інших суб'єктів (інших  громадян, установ і організацій, держави тощо). В цьому напрямку економічний тероризм створює умови  для відсутності будь-якої економічної  самостійності громадян, що, в свою чергу призводить до втрати самостійності  політичної. До економічного тероризму  на рівні громадян відноситься позбавлення  громадян майна, грошових заощаджень, внесків в установах банку, грошей, що знаходяться в цінних паперах  тощо. Економічний тероризм проти  громадян призводить до стану зневіри  в можливості держави, повного економічного занепаду та має політичні наслідки. Як правило, наведений рівень економічного тероризму використовується поруч  з національним та міжнародним рівнями. З точки зору фінансової глобалізації, одним із специфічних проявів  економічного тероризму є події 11 вересня 2001 року в США. Саме тоді масштабні  прояви тероризму звичайного (руйнація Всесвітнього торговельного центру в Нью-Йорку та частково будівлі  Пентагону в Вашингтоні з використанням  літаків цивільної авіації) призвели до досягнення цілей економічного тероризму. Внаслідок терористичних дій  з використанням цивільної авіації  та руйнування символів могутності США, виникла ситуація, яка вплинула на фондовий ринок, а також зачепила сфери страхування, авіаперевезення, літакобудування тощо. На початку  листопада 2001 року індекс Dow Jones Industrial Average упав на 14,2%, досягши оцінки в 8235,81 пункту - мінімального рівня з часів фінансової кризи в серпні 1997 року індекс Standard & Poor's 500 уперше з 13 жовтня 1998 року закрився нижче оцінки в 1000 пунктів - на рівні 965,8 пункту. Індекс компаній високотехнологічного сектора NASDAQ Composite досяг мінімального рівня з 8 жовтня 1998 року - 1423,18 пункту. Один за одним з'являлися повідомлення компаній про зниження прогнозних показників прибутку і масових звільнень співробітників, загальне число яких на наприкінці жовтня 2001 року досягло 60 тис. Ринкова капіталізація компаній у США знизилася більше ніж на 1,2 трлн. дол. Значно впали в ціні акції авіа - і технологічних компаній. За авіакомпаніями подешевіли цінні папери туристичних фірм. Нова оцінка сумарних страхових виплат у 73 млрд. дол. викликала падіння цін на акції страхових компаній. Продовжували падати котирування акцій виробника літаків Boeing Co., що заявив про намір звільнити 30 тис. чоловік і скоротити постачання авіаційної техніки. Знизилася вартість таких великих технологічних фірм, як Microsoft Corp., Cisco Systems Inc. і Intel Corp. Лише золотодобувні компанії і компанії медичного сектора продемонстрували значний ріст.

     На  початку листопада 2001 року продовжилося падіння котирувань акцій і європейських компаній. Фондові індекси Великобританії, Німеччини, Італії, Швейцарії й Іспанії  вже досягли 4-літнього мінімуму. Сумарна  капіталізація компаній індексу  Dow Jones Stoxx 50, у розрахунок якого входять найбільші компанії зони євро, знизилася на 470 млрд. євро. За рахунок загальноглобалізаційних важелів, а також важелів фінансової глобалізації, були охоплені негативним впливом не лише безпосередньо США, а й інші регіони світу, в першу чергу країни, які відкриті для міжнародного руху товарів та капіталу.

     Тобто, в кінці ХХ на початку ХХІ ст. значно зросла мобільність капіталу та регіональна диференціація його потоків, які пов'язані з проблемою  лібералізації у фінансовому  регулюванні; чітко окреслився його спекулятивний характер; активізувалися реверсні тенденції та волатильність світових фінансових ринків, що зумовлюють (провокують) глобальну фінансову нестабільність. 

2.   Проблеми  мігрантів

 

     Досліджено  рівень і якісні параметри імміграції та еміграції в Україні та їх вплив на соціально-економічну ситуацію.

     Демографічне  зростання і вікова структура  населення визначаються трьома компонентами — народжуваністю, смертністю і міграцією. Проте цілі і можливості управління кожною з компонент помітно розрізняються.  Якщо вплив на народжуваність і на смертність є процесом важким і довготривалим, то величина міграційних потоків може регулюватися в  широких межах міграційною політикою. Найхворобливішими проблемами для України на сьогодні є скорочення народжуваності, зростання смертності, старіння населення і слабо керовані міграційні процеси, що  порушують сприятливий демографічний баланс.

     Дослідження сутності міграційних процесів в  Україні, вивчення досвіду регулювання міграційних процесів знаходяться в центрі уваги вітчизняних вчених О.Власюка, І.Гнибіденка, О.Грішнової, Т.Драгунової, Е.Лібанової, О.Малиновської, О.Піскуна, С.Пирожкова, О.Позняка, І.Прибиткової, М.Романюка, О.Хомри.

     Проте чимало питань і сьогодні потребує постійної уваги. Саме тому в нашому дослідженні поставлено мету розкрити позитивні та негативні аспекти зовнішньої міграції, обґрунтувати взаємозалежність міграційного руху населення та стану розвитку демографічної безпеки  України.

     Статистичні дані за останні два роки свідчать, що основні міграційні

зв’язки Україна має з країнами СНД, куди офіційно вибувають 60-70% і звідки прибувають 75-80% населення. Основними країнами СНД, куди їдуть українці, в 2007 році були: Росія - 60% всіх мігрантів, Білорусія – 6,5% і Молдова – 2%. Якщо брати до уваги інші країни світу, то основними з них були: Німеччина (5,6%), Ізраїль (4,8) і США (8,4%).

     Серед населення, що виїжджає з країни багато сезонних мігрантів, які

виїжджають  на певний термін (до 3 років) в пошуках  заробітків. Така міграція певною мірою пом’якшує ситуацію з безробіттям в Україні, є джерелом прибутків для багатьох родин.

     Аналізуючи  динаміку зміни показників еміграції, можна побачити різну тенденцію руху населення. В цілому вибуття з України в 2007 році, порівняно з 2006 роком, зменшилось на 1%, але еміграція в країни СНД зменшилась на 4,4%, а в інші країни, навпаки, збільшилась на 7,1%. Зростає еміграція в Молдову, Вірменію, США та Німеччину. Характерно, що більш активним в зовнішній міграції є міське населення, частка якого в еміграції становить 78%. Аналіз відносних показників міграції свідчить, що на 10000 чоловік населення в містах вибуває 7 чоловік, а в селах – 4.

     Згідно  даних міжнародної організації  з міграції, в 2005 році Україна була на четвертому місці з країн, в яких перебувала найбільша кількість міжнародних мігрантів після США, Росії і Німеччини. За цими даними, в Україні перебуває 6,8 мільйонів мігрантів. Україна, внаслідок зручного географічного положення, є регіоном, через який здійснюється нелегальна міграція людей із Південної і Південно-Східної Азії в європейські держави. Її західний кордон є бар’єром для такої міграції.

     Отже  імміграція може бути тимчасовим явищем, але ні в якому разі не вирішенням демографічної кризи в Україні. Політика держави має бути спрямована не на залучення працездатного населення з інших країн, а на підняття рівня життя в державі до Європейського рівня, що сприятиме поверненню власних емігрантів з-за кордону та створить умови, при яких припиниться виїзд населення з України. І як наслідок, покращиться демографічна ситуація – відбудеться зміцнення інституту сім`ї та зросте народжуваність населення. 

     Активна трудова міграція веде також до загострення  соціальних проблем безпосередньо  в Україні. Масовий від’їзд молоді на заробітки спричиняє негативні  демографічні наслідки через зменшення  народжуваності. Також міграція веде до руйнації моральних цінностей, зокрема  сімейних відносин. Україна зіштовхнулася  і з абсолютно новою для  неї проблемою соціального сирітства, коли один чи обоє батьків дитини знаходяться  на заробітках, а вихованням займаюся у кращому випадку родичі, а  інколи виникає потреба і державної  опіки. Також гостро стоїть проблема опіки над літніми людьми, позбавленими догляду дітей, де весь тягар також  перекладається на державу та частково благодійні організації.

     Не  можна оминути також того фактору, що Україна зазнає також впливу світових міграційних процесів – будучи розташованою на східному кордоні Європейського  Союзу, вона мимоволі стає притулком  для тисяч мігрантів, які прагнуть добутися до країн західної Європи чи шукають притулку в самій Україні.

     Сучасні процеси міграції в світі є  одній з ключових проблем всього людства. Суттю цих процесів є  прагнення мігрантів до благополуччя і безпеки, які між собою нерозривно зв'язані. Причинами міграції можуть бути локальні або регіональні військові  конфлікти, природні і техногенні катастрофи, епідемії, голод, низький рівень життя, політичні процеси і багато інших. Будучи глобальним викликом, міграція завжди несе в собі загрозу стабільному  розвитку тих країн, куди прибувають мігранти. Вимушене безробіття, відсутність  грошей, зайнятості і якого-небудь соціального  статусу штовхає мігрантів на добування грошей і матеріальних благ. Подібна схема міграції однакова на всіх континентах. Виходячи з соціального  єства проблеми міграції, можна стверджувати, що всі відомі негативні соціальні  явища постійно супроводять міграції. 

 

      2.1.     Причини  міграції

     З початку ХХ століття сталося значне посилення такого процесу як міграція. На початок ХХ1 століття в світі  налічувалися 36-42 млн. лише трудових мігрантів, з членами їх сімей -80-97 млн. чіл, а  по деяких оцінках - навіть 120 млн. чіл.

     Які ж причини викликають міграцію, і  які небезпеки вона несе в собі?

     Міграція  населення - переміщення населення, пов'язані із зміною місць проживання. Це складний суспільний процес, що виконує  важливі функції в житті суспільства  і окремої людини.

     Історична роль міграції населення пов'язана  з процесами заселення землі, освіти і змішення рас і народів; економічна - з господарським освоєнням  землі, розвитком продуктивних сил, з'єднанням територіально розподілених природних ресурсів і засобів  виробництва з робочою силою; соціальна - пов'язана з повнішою реалізацією потреб населення в  житлі, роботі, соціально-професійному просуванні і так далі

     Міграції  населення можуть бути постійними (переміщення  на постійне або тривале місце  проживання) і тимчасовими, сезонними (переїзд на відносно короткий термін). По методиці ООН мігрантами визнаються особи, що проживають на новому місці  більше 6 місяців.