Економічні ті соціальні наслідки інфляції

       Зважаючи на те, що осіннє відновлення інфляції відбувалося на тлі розгортання валютно-фінансової кризи, яка практично нівелювала інфляційний вплив з боку попиту, є підстави стверджувати про збереження вагомих структурних інфляційних чинників, які потребують послідовного подолання.

     Про це, зокрема, свідчить наступне.

         1. Вплинуло на рівень життя людей подорожчання продуктів харчування, які в споживчій корзині наших громадян складають більше 50%. З початку 2008 року вони подорожчали на 24,5% (до грудня попереднього року). Такого подорожчання життя немає в жодній європейській країні.

Так, у  грудні 2008 року на величину середньої  заробітної плати можна було придбати 39 кг свинини проти 53 кг на заробітну  плату грудня 2007 року. А хліба  житнього - 552 кг у грудні 2008 року проти 568 кг – у грудні 2007 року. Зберігалися високі темпи зростання вартості основних соціально значущих продовольчих товарів. (табл. 1).

              2. Відбулось помітне прискорення зростання цін на непродовольчі товари, насамперед ті, що представлені переважно імпортними товарами, та вартість яких залежить від курсового чинника: у ІІ півріччі вартість предметів домашнього вжитку та побутової техніки зросла на 11,4 % (4,3 % за січень-червень).

      3. Якщо в І півріччі 80% інфляційного показника було забезпечено товарами продовольчого асортименту, у ІІ півріччі понад половину цього показника сформувало зростання цін у житлово-комунальному секторі (рис.1,2). 
 
 

     

 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

     Таблиця 1 

Індекси споживчих цін  по основних товарних групах у І та ІІ півріччях 2008 р. (червень до грудня та грудень до червня відповідно), %

 

      4. В ІІ півріччі відбулось суттєве прискорення зростання цін у сфері послуг: охорони здоров’я, освіти, культури, а також транспортних тарифів. Таке прискорення слід розглядати як відтермінований ефект інфляційного «стрибка» першої половини року, а також як ознаку негативних очікувань суб’єктів цих ринків, які закладаються в очікуваний прибуток.

      5. В IV кварталі року відбулось деяке прискорення зростання цін у продовольчому сегменті – індекс цін за квартал склав 2,4 % - в основному за рахунок подорожчання фруктів на 10,1 %, в той час як овочі, цукор, олія продовжували дешевшати.

      6. Зростання роздрібних цін у другому півріччі відбувалося на тлі загального зниження оптових цін в промисловості на 4,9 %. При цьому в харчовій промисловості оптові ціни знизилися на 6,8 %. Водночас динаміка цін реалізації сільгоспвиробництва корелювала з динамікою роздрібних цін: за липень-листопад ціна реалізації молока зросла на 20,3 %, яєць – в 1,8 разу. Це демонструє чітко виражене домінування складової витрат у продовольчій інфляції в Україні.[10]

       7. Оприлюднена величина прожиткового мінімуму за грудень для працюючих громадян склала 794 грн., що на 125 грн. більше, ніж показник, закладений в бюджеті, а для непрацюючих громадян оприлюднений розмір прожиткового мінімуму (який за законом є розміром мінімальної пенсії) склав 593 грн., що на 95 грн. більше розміру прожиткового мінімуму, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України». У зв’язку з цим, щомісяця пенсіонери недотримували по 100-120 грн., а працівники бюджетної сфери - по 300-350 грн.

     Законом України від 31.10.2008 № 639-VI “Про першочергові заходи щодо запобігання негативним наслідкам фінансової кризи та про внесення змін до деяких законодавчих актів України” всупереч Конституції було встановлено, що розміри прожиткового мінімуму та мінімальної заробітної плати змінюються відповідно до індексу інфляції (індексу споживчих цін).

     Номінальні доходи населення на 1 грудня 2008 р. склали 140,1% до торішнього рівня. Проте внаслідок високого рівня інфляції їх реальний рівень значно нижчий.

     Реальне зростання доходів протягом 2008 року теж з місяця в місяць знижувалося. Якщо в першому кварталі 2008 р. зростання  доходів з урахуванням цінового чинника складало 19,2%, то за січень – листопад 2008 р. – лише 11,4 %.

     Вперше  з 2001 року (якщо не враховувати сезонні  січневі зниження) в листопаді 2008 р. зафіксовано рекордне зниження розміру  реальної середньомісячної заробітної плати - на 6,2 % до жовтня 2008 року.

 

     Номінальна  заробітна плата в Україні  в листопаді 2008 року склала 1823 грн., що на 94 гривні менше, ніж в жовтні того ж року - 1917 грн. Якщо в 2007 році зростання зарплати було поступальним протягом всього року, то за чотири останніх місяці 2008 року зростання зарплати зупинилося.

     В грудні 2008 року ріст середньої заробітної плати відновився виключно за рахунок  традиційної виплати річних премій і бонусів; в кінці року її середній розмір виріс на 178 гривень (+9,7 %) і досяг 2001 грн. Така надбавка в доходах українців виявилася найбільшою за минулий рік, але найменшою з 2005 року. Адже в грудні 2007 року заробітна плата виросла на 190 гривень, або на 12,8 %, а в кінці 2006 року - на 15,7 %.

     В цілому за минулий рік середня  зарплата виросла на 18,6 %, що набагато нижче рівня інфляції - 22,3 %. Тому реальна зарплата громадян за рік  знизилась на 3%, чого не було з 1998 року, коли вона впала на 12,9%. З 2001 року щорічні  темпи росту реальних доходів українців значно перевищували 10%.

     В доларовому еквіваленті (за офіційним  курсом Нацбанку) середня зарплата в Україні впала за 2008 рік на 21,66% - з $331,7 до $259,8.

У 2009 році знизився рівень реальних зарплат як мінімум на 12%. Серед очікуваних на ринку праці тенденцій аналітики акцентують увагу на тінізацію зарплат. І одним із способів такої тінізації є формальне переведення працівників на неповну зайнятість. Тільки в грудні кількість працюючих в умовах неповної зайнятості збільшилася на 27,7%, до 0,829 млн. А частка працівників, які знаходяться в умовах вимушеної неповної зайнятості зросла з 5,8% до 7,5%.

     Однак в інших галузях промисловості  та економіки ситуація із заборгованістю по зарплаті залишається критичною. Так, у житлово-комунальному господарстві протягом 2008 року заборгованість із виплати  заробітної плати працівникам галузі збільшилася більш ніж в 12 разів.

     Найгірше, що рівень заборгованості зростає в  Україні паралельно із збільшенням  рівня безробіття.

     До  кінця грудня 2008 року зареєстровано 844,9 тис. безробітних (у листопаді - 639,9 тис. людей). Серед зареєстрованих на кінець року безробітних 465,2 тис. - жінки, більшість з безробітних - 418,3 тис. - міські жителі (раніше безробіття було вище серед сільського населення). Знижується попит на ринку праці: потреба підприємств у працівниках на заміщення вільних робочих місць та вакантних посад у грудні становила 91,1 тис. людей (місяцем раніше - 136,8 тис.).

     Відтак, навантаження на 10 вільних робочих  місць (вакантну посаду) в грудні склало 96 чол. (у листопаді - 51 чол./10 місць (раніше вісім місяців поспіль - 3 людей/місце, січень-лютий - 4 людей/місце)). При значному зростанні кількості безробітних, варто зазначити, що переважна більшість громадян, які звернулися до послуг служби зайнятості, були звільнені за п. 1 ст. 36 Кодексу законів про працю, тобто за згодою сторін. І тільки незначна кількість працівників була звільнена за ініціативою роботодавця

     На  цьому тлі знижуються відрахування в бюджет і соціальні фонди. У 2009 рік Україна увійшла з 40 млн. грн. боргу перед бюджетниками і  це відбулось вперше за останні 8 років розвитку України. Найвідчутнішим цей борг є для мешканців Львівської (22,5 млн.), Тернопільської (10,6 млн.) та Івано-Франківської (8 млн.) областей.

     Зростання заборгованості із зарплат у бюджетній  сфері є тенденцією, що загрожує соціальному спокою громадян та фінансовій стабільності держави.

     Під загрозою є фінансування пенсій. У  січні 2009 року за Пенсійному фонду не вистачало 5,5 млрд. гривень.

     Пенсійний фонд України знаходиться в ситуації, коли він вимушений приймати рішення  щодо порядку виплати пенсій в першу чергу найменш захищеним верствам населення. Це пояснюється тим, що Пенсійному фонду не вистачає коштів на виконання поточних зобов’язань з виплатою пенсій.

     Ситуація  з виплатою заробітної плати і  наповненням Пенсійного фонду набула некерованого і неконтрольованого стану.

     Якщо  оцінювати роботу Пенсійного фонду  України за поточними реальними  показниками, то необхідно контролювати не стільки план надходжень, скільки  планові виплати, а також в  абсолютних показниках оцінювати динаміку реальних надходжень від сплати внесків до бюджету Пенсійного фонду. [5,c 17-20] 

     Відтак  наведені особливості  дозволяють констатувати:

• відбулося компенсуюче підвищення цін, яке стримувалося прямими чи непрямими адміністративними важелями в період прискореної інфляції, – це доводить стратегічну безперспективність адміністративного цінового регулювання;
• подорожчання ключових продуктів харчування, а також значне подорожчання житлово-комунальних послуг обумовлюють посилення негативного ефекту інфляційних тенденцій навіть за сповільнення приросту офіційного індексу споживчих цін;
• відчутний сезонний чинник цінової динаміки на продовольчому ринку є наслідком нерозвиненості вітчизняного сільгоспвиробництва – насамперед низького рівня технологій виробництва, зберігання та первинної переробки сировини;
• підвищені ризики внаслідок курсових коливань створює високий рівень імпортозалежності споживчого ринку;
• випереджаюче зростання цін у секторі послуг (враховуючи послуги ЖКГ, вони, за офіційними розрахунками, сягають майже 30% типового споживчого кошика) „відволікає” дедалі більше частку коштів з товарного ринку, що посилює розрив між зростанням доходів населення та зростанням платоспроможного попиту на цьому ринку.

     У 2009 р. динаміка споживчих  цін в Україні  формуватиметься  як підсумок впливу низки різноспрямованих тенденцій:

• обмежувальна монетарна політика НБУ, обмежувальна бюджетна політика, зниження цін на окремих світових ринках (бензину, зерна), низький рівень економічної активності й, відповідно, динаміки доходів в Україні здійснюватимуть дефляційний вплив;
• девальвація гривні, а відтак – подорожчання імпортних товарів, вплив інших вищезазначених структурних чинників, низька схильність до заощадження в умовах валютно-фінансової нестабільності, ймовірне посилення фіскальної експансії у другій половині року матимуть відчутний інфляційний ефект.

 
 

3. Антиінфляційна політика. 

      3.1. Cутність антиінфляційної  політики.

      Мета  антиінфляційної політики держави  полягає у встановленні  контролю  за інфляцією і досягненні прийнятних для народного господарства темпів її зростання. Спроби впоратись з інфляцією шляхом грошової рестриктивної політики в наших умовах мають значно більші негативні наслідки, ніж сама інфляція, оскільки призводять до скорочення виробництва, зростання неплатежів у всіх секторах економіки, відкладання виплат  за  державним   зовнішнім   і внутрішнім  боргами. Вкрай негативні наслідки має така політика й для соціальної сфери: зростає безробіття, своєчасно не виплачуються заробітна плата, пенсії, різко знижується рівень життя населення.

      Ефективна антиінфляційна політика має базуватись на об'єктивних, економічно обґрунтованих системних прогнозах.

      Системне  прогнозування інфляційних процесів передбачає визначення тенденцій у динаміці індексу інфляції за допомогою аналітичних трендів, а також оцінки, з одного боку, - ступеня впливу причинно зумовлюваних монетарних, фінансових та інших макро-показників на індекс інфляції, з другого, -оцінки впливу інфляції на динаміку реального валового внутрішнього продукту.

      Необхідність подолання тривалої економічної кризи в Україні потребувала, насамперед,    досягнення     макрофінансової стабілізації як основної передумови виходу на позитивну економічну динаміку. Мак-рофінансова стабілізація, у свою чергу, багато в чому залежить від стабільності національної валюти, стан якої характеризується показниками інфляції (дефляції). Інфляція з позицій макроекономічної і макрофінансової стабілізації розглядається з двох сторін. По-перше, як один з параметрів стабільності, як головний макрофінансовий індикатор. По-друге, як засіб впливу на макроекономічну рівновагу (точніше,не сама інфляція,а грошова політика).