Шпаргалка по "Истории экономики"

Усі ці дослідження були просякнуті ідеями планування, директивності, централізму, виключали принципи саморегулювання, хоча й визнавали існування товарно-грошових відносин.

Науковці, що пропагували ці ідеї, належали до «офіційних» і могли завжди розраховувати на визнання. З таких можна назвати В. Чубаря, О. Шліхтера, В. Введенського, Т. Жигалка та ін.

Праці цих економістів майже нічим не відрізнялися одна від одної, однак містили певні наукові положення щодо визначення принципів соціалістичного планування (балансовий метод), планового ціноутворення, планування товарообороту (особливо в частині побудови економіко-математичних моделей), кредитного планування та ін.

Певних успіхів було досягнуто в теорії господарського розрахунку на державних підприємствах. І хоча автори обстоювали думку про необхідність товарно-грошових відносин лише як обліково-розрахункових чинників планування, деякі узагальнення свідчили, що насправді допускалось їх використання як регуляторів у виробничій сфері.

Тоді ще можна було знайти в економічній літературі певні формулювання, що суперечили офіційним поглядам. Так, Я. Дімайш­тейн, М. Соболєв, Л. Діц та інші вказували на негативні наслідки адміністративного впливу на ціни (диспропорції розвитку, дефіцит за надвиробництва тощо), на можливість переродження кредитної системи у державно-фінансову, на неправомірність тотального планування за існування різних форм власності. Ці вчені вказували, зокрема, на можливість кризи збуту за умов монополізації торгівлі. Однак їхні справедливі передбачення були нещадно розкритиковані економістами-«марксистами».

Особливо запеклою була боротьба ортодоксальних марксистів із так званою волобуївщиною, котру оголошено було «проявом націоналістичних настроїв» в економічній думці.

М. Волобуєв 1928 р. виступив у пресі з пропагандою переваг самостійного економічного розвитку України, зазначаючи, що імперська політика Росії сприяла спотворенню природного розвитку продуктивних сил України, постійно пристосовувала її економіку до суто російських потреб. Він указував на те, що Україна має достатній потенціал, щоб інтегруватися у світову господарську систему самостійно, а не через російську економіку. Зрозуміло, що Волобуєв був визнаний «ворогом народу».

На першій Всесоюзній конференції аграрників-марксистів[29] було також визнано ворожими «неонародницькі» ідеї О. Чаянова і О. Челінцева та зупинено реалізацію їхнього плану аграрних реформ. Згодом було оголошено «ворожими» ідеї М. Туган-Барановського, Є. Слуцького та ін.

З цього часу економічна думка України розвивається так само, як і в Росії, — згідно з соціальним замовленням, в ізоляції від світової економічної думки.

Її відродження починається тільки в 60-ті рр.

Саме в цей час виходять з друку праці українських вчених І. Лукінова, Ю. Пахомова, В. Корнієнка, І. Ястремського та інших, які наполягають на зміні підходів до визначення ролі політичної економії в соціально-економічних перетвореннях, шукають нових шляхів вирішення її проблем.

Однак період піднесення знову змінився періодом застою. Економічна теорія повернулася до вихідних ідеологічних рубежів з тією тільки різницею, що одвічні проблеми політичної економії соціалізму тепер розглядаються в контексті «розвинутого соціалізму».

Та навіть у цих межах дослідження ведуться у дещо інших напрямках: розширюються їхні об’єкти, виробничі відносини вивчаються у взаємозв’язку з продуктивними силами та з надбудовою, що дає змогу проаналізувати не тільки класові фактори суспільного розвитку.

З’являється багато фундаментальних праць щодо проблем розвитку економічного механізму, теоретичних підходів до використання ринкових форм за умов соціалізму. Відомі українські автори В. Корнієнко, Ю. Пахомов, В. Черняк, А. Чухно звертаються до проблем загальносуспільного розвитку.

Саме в цей час з’являються праці з історії економічної думки, де аналізується і вагомий позитивний внесок зарубіжних дослідників.

У творах Ю. Пахомова, В. Черняка, А. Чухна, В. Логвиненка, О. Гоша та ін. проводиться ідея щодо необхідності дослідження проблем соціалістичної власності з погляду її економічної доцільності та ефективності. Отже, наприкінці 80-х рр. уже починається формування засад сучасної концепції суспільного розвитку.

Повернення української економічної теорії в лоно світової економічної думки тільки розпочинається. Її ставлення до процесів, котрі відбуваються в суспільстві, ще остаточно не визначено. Але вже зараз в економічній літературі панує плюралізм поглядів, що сприяє розвиткові науки. Тільки в такий спосіб може відбутись відродження теорії, що стане колись основою ефективної економічної політики.

530

[1] Струмилин С. Г. Проблемы планирования в СССР. — Л., 1932. — С. 29—142.

[2] Ленін В. І. Повне зібр. творів, т. 31, с. 38.

[3] Там само, т. 33, с. 61.

[4] Ленін В. І. Повне зібр. творів, т. 33, с. 79.

[5] Там само, т. 42, с. 138.

[6] Див.: Хрящева А. К характеристике крестьянского хозяйства революционного времени // Вестн. статистики. — 1920. — № 5—8. — С. 84—105; Її ж. К характеристике крестьянских хозяйств периода войны и революции // Красная новь. — 1921. — № 1. — С. 122—139; Її ж. К вопросу о расслоении крестьянства // Эконом. обозрение. — 1924. — № 9—10. — С. 21—26;
Її ж. Группы и классы в крестьянстве. — М., 1926.

[7] Ленін В. І. Повне зібр. творів, т. 40, с. 231,233.

[8] Див.: Смена вех // Сб. статей. — Прага, 1921. — С. 53—61.

[9] Там само, с. 54.

[10] Там само, с. 69.

[11] Там само, с. 111.

[12] Див.: VII расширенный пленум ИККИ: Стеногр. отчет. — Т. II. — М.; Л., 1927. — С. 101.

[13] Див.: Преображенский Е. Перспективы новой экономической политики // Красная новь. — 1921. — № 3. — С. 203.

[14] Там само, с. 209.

[15] Куйбышев В. Пересмотр пятилетнего промышленного плана и текущие задачи промышленности // План. — 1936. — № 3. — С. 9—11.

[16] Двенадцатый съезд РКП(б). Стенографический отчет. — М., 1968. — С. 335—336.

[17] Там само, с. 309—310.

[18] Там само, с. 337.

[19] Основные начала земледелия и землеустройства. — М., 1927. — С. 70—77.

[20] Громан В. О. некоторых закономерностях, эмпирически обнаруживаемых в нашем народном хозяйстве // Плановое хозяйство. — 1925 — № 1. — С. 88—101; — № 2. — С. 125—141.

[21] Див.: Базаров В. К методам перспективного планирования. — М., 1924; Його ж. К вопросу о хозяйственном плане // Экономическое обозрение. — 1924. — № 6. — С. 10—14.

[22] Калинников И. Промышленный план и его осуществление // Бюллетени Госплана. — 1923. — Вып. 3—4. — С. 24; Його ж. Промышленная секция // Краткий отчет Госплана. — 1921—23. — С. 19—25.

[23] Слуцкий Е. К теории сбалансированного бюджета потребления. Экономико-матема­тические методы. Народнохозяйственные модели. Теоретические вопросы потребления. — М., 1963. — Вып. 1. — С. 243.

[24] Див.: Белкин В. Цены единого уровня и экономические измерения на их основе. — М., 1963. — С. 190—191, 205; Дадаян В. Макроэкономические модели. — М., 1983. — С. 51—60.

[25] Громан В. О некоторых закономерностях, эмпирически обнаруживаемых в нашем народном хозяйстве, с. 88—101; Його ж. Тезисы к пересмотру контрольных цифр на 1925/26 г. // Плановое хозяйство. — 1926. — № 2. — С. 83—91. Критике выдвинутых Громаном положений посвящена статья Р. Вайсберга «Буржуазные извращения в области планирования» // Плановое хозяйство. — 1930. — № 1. — С. 11—41.

[26] Базаров В. О перспективах хозяйственного и культурного развития // Экон. обозрение. — 1928. — № 6. — С. 54—66.

[27] Струмилин С. На плановом фронте // Этапы экономической политики СССР. — М., 1934. — С. 298.

[28] Вознесенский Н. К вопросу об экономике социализма // Большевик. — 1931. — № 23—24. — С. 40.

[29] Див.: Труды первой Всесоюзной конференции аграрников-марксистов. — М.,1930.