Шпаргалка по "Истории экономики"

Саме від Кейнса значною мірою бере початок концепція дефіцитного фінансування, або штучного накачування грошей в економіку, створення «нових грошей», що є доповненням до загального потоку витрат і, тим самим, компенсує недостатній попит, зайнятість та прискорює зростання національного доходу. Дефіцитне фінансування на практиці означає відмову від політики збалансованого бюджету та систематичне зростання державного боргу, що, у свою чергу, передбачає використання інфляційних тенденцій як засобу підтримування ділової активності на високому рівні.

Основним стратегічним напрямом економічної політики держави, згідно за Кейнсом, має стати підтримка інвестиційної діяльності, сприяння максимальному перетворюванню заощаджень на капіталовкладення. Саме зменшення рівня інвестиційної діяльності Д. Кейнс та його послідовники вважали основною причиною «Великої депресії» 30-х рр. Щоб подолати основну слабкість капіталістичної економіки — недостатню схильність до інвестування — держава мусить не тільки створити найсприятливіші умови для інвестиційної діяльності підприємців (зниження норми процента, дефіцитне фінансування інфляційного зростання цін та інше), а й взяти на себе функції безпосереднього капіталовкладника. Як одну з форм таких інвестицій Кейнс розглядав організацію громадських робіт, навіть у тому разі, коли вони непотрібні суспільству.

З найважливіших заходів, здатних компенсувати відставання попиту, активізувати «схильність до споживання», Кейнс називає також фіскальну політику, що регулює величини чистих податків та державних закупівель.

Д. Кейнс та його прихильники сподівалися пом’якшити негативні наслідки ділових циклів за допомогою планомірного проведення контрциклічної фіскальної політики. На їхню думку, за загрози економічного спаду уряд може протидіяти цьому скороченням податків, збільшенням трансфертних платежів чи підвищенням витрат на оборону, розвиток інфраструктури або інші цілі. І навпаки, за загрози інфляції уряд може збільшити податки, зменшити трансфертні платежі, відкласти заплановані державні закупівлі.

Характеризуючи кейнсіанську модель макроекономічної рівноваги, обов’язково слід звернути увагу на теорію мультиплікатора. Важливим моментом цієї моделі є те, що зміна рівня рівноваги національного доходу більша за зміни того вихідного рівня автономних витрат, що його спричинили. Це поняття у макроекономічній теорії відоме як мультиплікаційний ефект. Його дію можна наочно показати на прикладі залежності між приростом інвестицій та національним доходом: збільшення капіталовкладень веде до зростання обсягів виробництва товарів та послуг. Але у Кейнса ця залежність розглядається через призму формування індивідуального грошового доходу. Логіка такого підходу полягає ось у чім: національний дохід складається з індивідуальних доходів, а отже, необхідно з’ясувати, як інвестиції впливають на величину цих індивідуальних доходів.

Зрештою, кожна інвестиція перетворюється на суму доходів індивідів і коли б ці доходи не витрачалися, то приріст національного доходу за певний проміжок часу дорівнював би, як ми вже зазначили, приросту інвестицій. Але на практиці отриманий дохід витрачається і перетворюється на нові доходи, які, у свою чергу, знову витрачаються і т. п. У кінцевому підсумку приріст національного доходу через певний час буде значно більшим, ніж приріст початкових інвестицій, тобто він стає помноженою величиною початкових капіталовкладень. Сам же множник, або мультиплікатор, залежить від того, яку частку своїх доходів суспільство витрачає на споживання: чим вища схильність до споживання, тим більший мульти­плікатор, і навпаки.

Мультиплікатор витрат визначається як відношення відхилень від рівноважного доходу до початкової зміни у витратах (на інвестиції), що спричинили цю зміну:

,

де Y — приріст доходу;

I — приріст інвестицій, що спричинив приріст доходу;

r — «гранична схильність до споживання»;

— це і є величина мультиплікатора, що виражена через «граничну схильність до споживання».

«За даних обставин, — стверджує Кейнс, — може бути встановлене певне співвідношення між доходом та інвестиціями, яке слід назвати мультиплікатором». Виходячи з цієї формальної алгебраїчної залежності, Кейнс стверджує, що зростання інвестицій автоматично веде до зростання зайнятості та до пропорційного зростання національного доходу, а коефіцієнтом пропорційності є величина мультиплікатора.

Аналогічно проявляється мультиплікаційний ефект стосовно інших видів витрат, зокрема державних витрат. За недостатнього попиту підвищення державних витрат приводить до посилення економічної діяльності. При цьому покриття різниці між пропозицією й попитом не потребує повного еквівалентного підвищення державних витрат саме завдяки присутності мультиплікаційного ефекту.

Починаючи з Кейнса проблема факторів, що визначають величину споживання та нагромадження як основних компонентів національного доходу, взаємозв’язку між ними та національним доходом, висувається на перший план.

Значення теорії Кейнса як вихідної бази розвитку теорії макроекономічної динаміки зумовлюється багатьма суттєвими моментами:

по-перше, це макроекономічний метод дослідження;

по-друге, він висуває на перший план проблеми реалізації, або «ефективного попиту», яка поклала початок розвитку динамічної теорії циклу;

по-третє, його теорії національного доходу в цілому та мульти­плікатора органічно увійшли в післякейнсіанські теорії економічного зростання;

по-четверте, він поєднав економічну теорію та економічну політику в одне ціле, що покликане сприяти підтримуванню життєдіяльності капіталістичної системи господарства.

Кейнсіанська революція поклала край досі неподільному пануванню доктрини «laisser faire, laisser passer» («дайте змогу робити, дайте змогу іти») — цього полум’яного заклику економістів XVIII ст., звернутого до держави. Це була справжня революція в економічному мисленні: відбулася раптова й дивовижно швидка трансформація усієї теоретичної сфери, включаючи метафізичне «бачення» економічного процесу, з якого починалися всі попередні теорії. Кейнс збудив віру в те, що уряди можуть ліквідувати депресію та безробіття, регулюючи державні витрати та податки.

3. Поширення кейнсіанства в різних країнах

Поява концепції Кейнса закономірно породила великий резонанс у капіталістичному світі та справила значний вплив на дальший розвиток економічної теорії і економічної політики. Найбільш активні її прихильники зв’язують цю модель з початком нового етапу в розвитку економічної науки.

Кейнсіанство зайняло провідне місце в політекономії в багатьох країнах розвинутого капіталізму, особливо у США та Англії, і тривалий час зберігало свої позиції. Послідовники Кейнса висунули три проблеми, які мають відносно самостійний характер: проблему динамічної рівноваги, проблему тривалих відхилень від стану динамічної рівноваги та проблему короткотривалих відхилень, або циклічних коливань. Теорії, що виникли як результат дальшого розвитку теорії Кейнса, називають неокейнсіанством.

У США ідеї Кейнса розвивали ще у 30-ті рр. його американські послідовники і передовсім економісти Гарвардського університету Е.Хансен та С. Харріс. Елвін Хансен (1887—1976) вів у Гарвардському університеті спеціальний семінар, який відвідували визначні урядові чиновники та бізнесмени. Цей семінар відіграв важливу роль у поширенні кейнсіанських ідей у США.

Характерною рисою економічних теорій післякейнсіанського періоду є те, що у поясненні найважливіших економічних проблем чільне місце надається інвестиціям. Послідовники Кейнса виходять з того, що причина циклічності, а водночас і причина періодичних криз та безробіття полягає у «коливаннях динаміки інвестицій». «Приватні інвестиції та державні витрати — ось ті сфери, де слід переважно шукати пояснення змін зайнятості та доходів», — указував Хансен. Західні теоретики надають капіталовкладенням властивість своєрідної незалежної змінної, від якої залежать інші змінні.

Розвиток неокейнсіанської теорії циклу зв’язують з іменами таких відомих економістів, як Р. Харрод, П. Самуельсон, Д. Хікс. У праці самого Кейнса «Загальна теорія зайнятості, процента та грошей» проблема циклу відсутня. У книжці є лише певні вказів-
ки на причину криз — зниження норми прибутку, посилене пси-
хологічними обставинами. Неокейнсіанці не заперечували циклічності капіталістичної економіки, але розглядали її як власти-
вість, притаманну будь-якій динамічній системі. Вони прагну-
ли знайти причини коливальних рухів економіки та встановити характер дії механізму переходу однієї фази в іншу на підставі
ендогенних факторів, використовуючи при цьому кейнсіанські
категорії «граничної ефективності капіталу», «функції споживання», «поєднання мультиплікатора та акселератора». Взаємодія
цих ендогенних факторів спричиняє спади і створює можливості для піднесення. Сповільнення приросту споживання впливає на дохід, а це, у свою чергу, призводить до зменшення приросту ін-
вестицій і т. д.

Розроблена Кейнсом концепція мультиплікатора у застосуванні до національного доходу зв’язує приріст національного доходу з приростом інвестицій.

Неокейнсіанські теоретики циклу доповнили концепцію мультиплікатора так званою концепцією акселератора, який характеризує зворотний зв’язок між національним доходом і інвестиціями. Акселератор показує, у скільки разів мають збільшуватися капіталовкладення в результаті конкретних темпів зростання національного доходу. Якщо умовою розгортання мультиплікаційного процесу є наявність вільної робочої сили та незайнятих виробничих потужностей, то для акселераційного — необхідні інші умови. Зростання національного доходу потребуватиме збільшення виробничих потужностей та капіталовкладень (за умови, що існуючі виробничі потужності використано повністю або майже повністю). У свою чергу, зниження або хоч сповільнення темпів зростання національного доходу призведе до спадання темпів капіталовкладень і, навіть, до дезінвестування.

Велике значення у неокейнсіанській теорії циклу має поділ капіталовкладень на автономні та похідні. Похідні інвестиції — це такі, що зв’язані з розширенням споживання внаслідок зростання національного доходу. Саме цей тип інвестицій бере участь у моделі мультиплікатор — акселератор. Проте у процесі економічного зростання є ціла низка інших факторів, що зумовлюють капіталовкладення незалежно від руху споживання або національного доходу, а саме: технічний прогрес та залежні від нього технічні перевороти, збільшення населення, політика держави та інші фактори автономного характеру. Саме з дією цих факторів і зв’язані автономні інвестиції. Концепція двох типів інвестицій допомагає зрозуміти природу відносно незалежного від руху платоспроможного попиту розвитку виробництва засобів виробництва.

Неокейнсіанську інвестиційну теорію циклу детально викладено у праці Е. Хансена «Економічні цикли та національний дохід» (1958). Ця теорія виявилася одним із перших плодів післявоєнної еволюції кейнсіанства. Вона ввібрала в себе основні положення теорії Кейнса, доповнила їх деякими новими положеннями, головним з яких є механізм акселератора. Рушійною силою, першопричиною виробництва, за Хансеном, є технічний прогрес, який потребує нових капіталовкладень, тобто автономних інвестицій. Результатом кожної нової порції автономних інвестицій є розгортання мульти­плікаційно-акселераційного процесу. Це означає, що інвестиції породжують доходи, сума яких тим вища, чим більша «схильність до споживання». Зростання доходів веде до похідних інвестицій, які ще збільшують національний дохід. У такий спосіб розгортається кумулятивне, самопідтримувальне піднесення, початковий поштовх якому дали автономні інвестиції.

На думку Хансена, технічний прогрес не тільки породжує автономні інвестиції, а й визначає рівень капітального коефіцієнта, акселератора. Тому інтенсивність та тривалість процесу зростання визначаються виключно характером технічного прогресу.

Процес зростання, що породжується зовнішніми факторами, зокрема технічним прогресом та кумулятивним процесом, може, на думку Хансена, виявитися достатнім або, навпаки, недостатнім для того, щоб використати наявні ресурси зростання зайнятості. Останнє залежить, у свою чергу, від величини автономних інвестиційних можливостей і граничної схильності до споживання, що визначає величину мультиплікатора, а також від коефіцієнта акселерації, який не є раз і назавжди заданим і змінюється разом зі змінами в техніці.

Хансен називає причини, що можуть припинити процес зростання і призвести до початку падіння. Перша група причин зв’язана з поступовим вичерпанням автономних інвестицій: зниження очікуваної норми прибутку у міру зростання інвестицій, підвищення цін капітальних товарів і позичкового процента. Друга група зв’язана з послабленням уже описаного «надкумулятивного процесу», що породжується дією мультиплікатора та акселератора. Тривалість та інтенсивність піднесення визначаються, головне, обсягом та інтенсивністю автономних інвестицій. Але «...коли автономні інвестиції виснажуються, тоді скорочуються також стимульоване споживання та стимульовані інвестиції»[7]. Припинення або вичерпання причин, що зумовлюють зростання, призводить до скорочення капіталовкладень та економічного спаду. Початок нового піднесення буде зумовлений також автоматично завдяки тому, що споживання знижується повільніше, ніж дохід у цілому, і настане такий момент, коли споживання почне перевищувати дохід. Це, у свою чергу, спричинить значне скорочення запасів та капітальних благ, що буде стимулом до здійснення відновлювальних інвестицій. Увесь процес почне розвиватися у зворотному напрямку.

Хансен, натхненний, мабуть, статтею Франко Модільяні «Переваги ліквідності, теорії процента і грошей» (1944), став головним популяризатором того варіанта кейнсіанської теорії, що грунтується на концепції доходів — витрат.

Рівновага ринкової системи, відповідно до теорії Кейнса, перед­бачає загальну або макроекономічну рівновагу ринку товарів, грошей, облігацій та робочої сили. Зрештою, макроекономічна рівновага зводиться до взаємодії двох ринків — товарів та облігацій, або товарів і грошей. Останній варіант зветься моделлю Хікса—Хансена і є найбільш поширеною інтерпретацією теорії Д. Хансена. Хансен, узявши за основу кейнсіанський варіант, включив до нього знамениту діаграму IS-LM, додавши до неї рівняння попиту та пропозиції на ринку праці.