Шпаргалка по "Истории экономики"

Він підкреслював правильність думки Рікардо і Сея про те, «що межа виробництва визначається продуктивними силами людства і аж ніяк не розмірами його споживання»[47]. Великого значення у проблемі відтворення він надавав виробничому споживанню. Він писав, що «попит на товари створюється самим виробництвом і жодних зовнішніх меж для розширеного відтворення, крім браку продуктивних сил, не існує»[48].

Як підставу для своєї теорії він бере ідею про зв’язок промислових коливань з періодичним зростанням основного капіталу. Саме цю ідею високо оцінив американський економіст Е. Хансен. М. Ту­ган-Барановський розглядає проблему криз, аналізуючи економічні коливання, рух «економічної активності», а також фактори, що зумовлюють таку активність. М. Туган-Барановський звертає увагу на виявлення головного внутрішнього рушія «економічних активностей» і робить висновок, що таким є рух інвестицій. Він першим сформулював основний закон інвестиційної теорії циклів, відповідно до якого фази промислового циклу визначаються активністю інвестування. Саме збільшення інвестицій у галузях, що виготовляють засоби виробництва (за кейнсіанською термінологією — «капітальні блага») породжує мультиплікаційний процес всіх елементів економічної активності.

М. Туган-Барановський підкреслює анархічний характер капіталістичного виробництва, диспропорційність у розміщенні вільних грошових капіталів у різних сферах їх застосування, що й спричиняє кризи. Він писав, що причина криз криється «у сфері нагромадження і витрачання суспільного капіталу» за порушення пропорційності його розподілу в різних сферах застосування капіталу.

Регулювання інвестицій, правильний їх розподіл хоча б тільки в галузях, що виготовляють капітальні блага, на думку М. Туган-Барановського, відкриває можливості для безмежного розширення капіталістичного виробництва.

Інвестиційна теорія циклів М. Туган-Барановського мала величезний вплив на розвиток політичної економії. На його праці не лише й досі посилаються численні західноєвропейські та американські економісти, а й плідно розвивають його ідеї. Схвально ставився до теорії М. Туган-Барановського Кейнс. Зокрема він майже цілком сприйняв ідею М. Туган-Барановського про «заощадження — інвестиції» як головну рушійну силу економічних активностей.

Глибоко обізнаний із різними західноєвропейськими еконо-
мічними школами, М. Туган-Барановський, однак, не став пря-
мим послідовником будь-якої з них. Критичний аналіз політеко-
номічних шкіл, і передовсім німецької історичної та австрійської,
а також марксистської теорії дав йому змогу розробити власну
економічну концепцію в дусі прогресивного розвитку світової економічної думки.

Спочатку М. Туган-Барановський був прихильником Маркса. Але згодом в його працях з’являються критичні нотки. Він не сприйняв трудової теорії вартості, назвав «фікцією» трудову вартість і «малозначущою» категорію додаткової вартості. М. Туган-Барановський заперечував марксистське положення, що нова вартість створюється робочою силою. Джерелом прибутку він називає весь капітал. Проте він не відкидає марксизм, а прагне розвивати його наукові елементи.

Визнаючи методологію Маркса, його ідеї про визначальну роль економічних явищ у розвитку суспільства, М. Туган-Барановський критикує Маркса за економічний детермінізм, за ігнорування психології людей, їхньої моралі.

У багатьох дослідженнях: «Учення про граничну корисність господарських благ» (1890), «Основна помилка абстрактної тео-
рії капіталізму К. Маркса» (1898), «Нариси з новітньої історії
політичної економії і соціалізму» (1903), «Теоретичні основи
марксизму» (1905), «Основи політичної економії» (1909) — учений намагався переорієнтувати політекономію в Росії і в Україні на позиції суб’єктивно-психологічної школи та неокласицизму. Уже 1890 р. у «Вченні про граничну корисність господарських благ, як причину їхньої цінності» він зробив порівняльний аналіз класичної та австрійської шкіл і заявив про можливість їхнього синтезу. На Заході цю ідею здійснив Маршалл у праці «Принципи економічної науки» (1890), що ознаменувала початок неокла-
сичного напрямку в політичній економії. Хоч підходи до такого синтезу в Туган-Барановського і Маршалла не були цілком ідентичними, вони свідчили про єдність наукового пошуку обох
визначних економістів.

Велику увагу приділив М.Туган-Барановський питанню розвитку капіталізму в Росії, що в останнє десятиріччя ХІХ ст. стало головним теоретичним питанням у країні. У 1898 р. було опубліковано його докторську дисертацію «Російська фабрика в минулому та сучасному. Історико-економічне дослідження». Ця праця здобула високу оцінку західноєвропейських економістів (зокрема І. Шумпетера).

Загальновизнаним у світовій економічній літературі є внесок М.Туган-Барановського в розробку таких проблем, як теорія розподілу, теорія кооперації, теорія соціалізму та ін.

Світовим визнанням користувались дослідження українських економістів, представників математичного напряму в політичній економії, які намагалися синтезувати ідеї класичної і психологіч-
ної шкіл.

1902 р. відомий український економіст-математик М. Столяров за допомогою диференційного обчислення намагався довести слушність запропонованої М. Туган-Барановським економічної формули про пропорційність граничної корисності господарських благ, що вільно відтворюються[49]. Розробляючи цю проблему, М. Столяров зумів не лише подолати певну обмеженість формули М. Туган-Барановського, що полягала у суто суб’єктивному трактуванні корисності, а й сформулював функцію суспільної корисності.

Першим у Росії й Україні глибоке обгрунтування принципів застосування математичних методів з позицій психологічної школи дав уже згадуваний нами О. Білимович. Він зробив висновок про обмежені можливості використання математичних методів для економічних досліджень і вважав за доцільне використовувати математику переважно для ілюстрації викладу.

Економіко-математичний метод дослідження застосовував також Р. Орженцький, розвиваючи ідеї відомого російського економіста-математика В. Дмитрієва щодо теорії ціни, теорії попиту тощо.

Найбільш видатним економістом-математиком, який справив величезний вплив на розвиток сучасних економіко-математичних досліджень, був Є. Слуцький (1880—1948), викладач Київського комерційного інституту (1913—1926)[50]. Він зробив визначний внесок у розвиток математичних, математико-статистичних досліджень. Його твір «Теорія кореляції і елементи вчення про криві розподілу» (1912) був тривалий час найліпшим посібником з математичної статистики. 1915 року Є. Слуцький опублікував в італійському журналі статтю «До теорії збалансованого бюджету споживача», яку лише 1963 р. було передруковано в Москві. У цій статті вчений показав зв’язок між функцією корисності і рухом цін і грошових доходів населення. Ця праця вважається основоположною серед сучасних економіко-математичних досліджень проблем попиту і взаємозв’язку між функцією попиту, рухом цін та доходів.

Уже в 30-ті роки ця праця здобула високу оцінку зарубіжних економістів, зокрема Р. Аллена і Дж. Хікса, які виявили її в іта-
лійському журналі. Ідеї Є. Слуцького лягли в основу книжки Дж. Хікса «Вартість і капітал» (1939). У ній Хікс високо оцінює наукові розробки Є. Слуцького й наголошує, що він був першим економістом, котрий зробив значний крок наперед порівняно з «неокласиками» і з Парето. Хоча Хікс і дізнався про статтю Слуцького тільки тоді, коли основні ідеї його власної праці були опубліковані в журналі «Economica»(1934), це не завадило йому визнати, що «теорія, яку буде викладено в цьому і двох наступних розділах (праці «Вартість і капітал». — Л.К.), належить, по суті, Слуцькому...»[51].

Про величезний вплив праць Є. Слуцького на розвиток економічної науки і, зокрема, економетрики писав Р. Аллен. Ще 1936 р. він опублікував працю, присвячену Слуцькому, в якій дав високу оцінку його теорії поведінки споживача[52].

1950 р. Аллен в журналі «Економетрика» опублікував нову статтю, присвячену Слуцькому. Він писав, що праці Слуцького мали великий і сталий вплив на розвиток економетрики у двох важливих напрямах: теорії поведінки споживачів і аналізі часових рядів.

Високо оцінюють економісти і внесок Слуцького в розробку основ праксеології. В «Етюді до проблеми будування формально-праксеологічних засад економіки», що його було опубліковано українською і німецькою мовами[53], Слуцький уперше в світовій літературі поставив питання про необхідність формування особливої науки — праксеології, яка б розробляла принципи раціональної поведінки людей за різних умов.

Ідеї Є. Слуцького, з дещо модернізованим математичним апаратом, широко використані у творах зарубіжних економістів Р. Алле­на, Дж. Хікса, Хауттакера, Дебре, Ерроу та інших.

Підсумовуючи цей короткий огляд розвитку політичної економії в Україні, слід ще раз наголосити на його певних особливостях. Українські вчені не тільки запозичували економічні ідеї, теорії за­хідних економістів і розвивали їх з урахуванням соціально-еконо­мічних особливостей розвитку України, а й створювали наукові теорії, які стали надбанням світової економічної думки.

293

[1] Струков Д. Н. О поземельном владении и пользовании // Приложение к «Земледельческой  газете». — 1858. — № 64. — С. 31.

[1] Житецький І. Київська громада за 60-х років // Україна. — 1928. — № 1. — С.92.

[1] Рябінін-Скляревський О. Київська громада 1870-х років // Україна. — 1927. — № 1. — С. 144.

[2] Основа. — 1861. — № 3. — С. 8

[3] Современная летопись. — 1862. — № 46. — С.4 (статтю підписав 21 член київської
громади).

[1] Киевский телеграф. — 1875. — № 34, № 42.

[2] Киевский телеграф. — 1875. — № 35.

[3] Щоденник О. Кістяківського. — Держ. арх. України, ф. 263, оп. 1, спр. 26, арк. 36—37.

[4] Драгоманов М. Переднє слово до «Громади» // Громада. Українська збірка. — Женева, 1878. — № 1. — С. 50.

[5] Драгоманов М. Листи до Ів. Франка та інших (1887—1895 рр.). — Львів, 1908. — С. 348.

[1] Дебагорий-Мокриевич В. К. От бунтарства к терроризму. — М.; Л., 1930. — С. 171.

[2] Подолинський С. Ремесла і фабрики на Україні. — Женева, 1880. — С.54.

[6] Подолинский С. А. Труд человека и его отношение к распределению энергии // Подолинский Сергей Андреевич. — М., 1991. — С. 35.

[7] Маркс К., Енгельс Ф. Твори. — Т.35. — С. 106.

[8] Кузнецов П. Г. Его действительное открытие // Подолинский Сергей Андреевич. — М., 1991. — С. 9.

[9] Навроцький В. Подвійна крейдка. // Діло. — 1881. — № 12.

[1] Навроцький В. Що нас коштує пропінація // Правда. — 1876. — № 1. — С. 31.

[10] Терлецький О. Робітницька плата і рух робітницький в Австрії в послідніх часах // Світ. — 1881. — № 4. — С. 78.

[2] Франко І. Михайло Павлик // ЛНВ. — 1905. — Т. ХХХ. — С. 186.

[11] Франко І. Твори: У 20-ти т. — К., 1955.— Т. 1. — С.18.

[12] Франко І. Літературна спадщина. — К., 1956. — Т. 1. — С. 394.

[13] Франко І. Твори: У 20-ти т. — Т.ХІХ. — С.31—32.

[14] Там само, с. 32.

[15] Франко І. Твори: У 20-ти т. — Т.ХІХ. — С. 206.

[16] Там само, с. 236.

[17] Франко І. Твори: У 20-ти т. — Т. ХІХ. — С. 192.

[18] Там само, с. 191.

[19] Неделя. — 1875. — № 11. — С. 352.

[20] Там само, с. 357.

[21] Неделя. — 1875. — № 31. — С. 1016.

[22] Там само, с. 1017.

[23] Земский сборник Черниговской губернии. — 1890. — № 11—12. — С. 165.

[24] Варзар В. Евреи — арендаторы в Черниговской губернии // Отечественные записки. — 1878. — Т. 240. — С. 196.

[25] Труды статистического отделения при Черниговской земской управе. — Вып.1. — Чернигов, 1877. — С.121.

[26] Труды Вольного Экономического Общества. — 1896. — № 2. — С. 164.

[27] Осадчий Т. И. Общественный быт и проекты его улучшения в ХІХ столетии. — М., 1902. — С. 5.

[28] Речь о сущности, важности и значении политических наук. — Харьков, 1833. — С. 17

[29] Вернадский И. Предмет политической экономии // Журн. министерства народного просвещения. — 1856. — Май. — С. 143—144.

[30] Там само, с. 136.

[31] Вернадский И. Проспект политической экономии. — СПб., 1858. — С. 1.

[4] Вольский М. Задача политической экономии и отношение ее к прочим наукам. — Одесса, 1872. — С. 5.

[32] Антонович А. Основания политической экономии. — Варшава, 1877. — С.5.

[33] Бунге Н. Основания политической экономии. — К., 1870. — С.11.

[34] Там само, с. 12—13.

[35] Записки Новороссийского университета. — Одесса, 1890. — С.547.

[36] Коссовский Н. Н. Ценность и цена. — Харьков, 1883. — С. 41.

[37] Там само, с. 81.

[38] Там само, с. 100.

[39] Бунге Н. Назв. тв., с.128.

[40] Там само, с. 97.

[41] Антонович А. Курс политической экономии. — К., 1886. — С. 559.

[42] Университетские известия. — К., 1875. — № 9. С. 257.

[43] Маркс К., Енгельс Ф. Твори. — Т. 23. — С. 20.

[44] Зибер Н. И. Избранные экономические произведения. — М.,1959. — Т. 1. — С.73.

[45] Орженцкий Р. М. Основные законы ценности и их практическое значение. — Юж.Зап., 1904. — № 21. — С. 3.

[46] Билимович А. Д. С. Франк: Теория ценности Маркса и ее значение. Критический этюд. — СПб., 1900. — С. 4.

[47] Туган-Барановский М. И. Промышленные кризисы в современной Англии, их причины и влияние на народную жизнь. — СПб., 1894. — С. 378.

[48] Там само, с. 427.

[49] Див.: Столяров Н. А. Аналитическое доказательство предложенной г.М.И.Туган-Барановским политико-экономической формулы: предельные полезности свободно произведенных продуктов пропорциональны их трудовым стоимостям. — К., 1902.

[50] Тепер Київський національний економічний університет.

[51] Хикс Дж. Р. Стоимость и капитал. — М., 1993. — С.112.

[52] Allen R. I. Professor Slutsky’s Theorie of consumer’s choise // The review of economic studies. — 1936.— № 2. — Vol. III. — P. 120—129.

[53] Слуцький Є. Етюд до проблеми будування формально-праксеологічних засад економіки // Записки соціально-економічного відділу. — К., 1926. — Т. IV. — С. 165—175.