Розподіл влади в країнах зі змішаною формою правління. Принцип розподілу влади у практиці конституціоналізму України

Французький парламент залишається формально єдиним законодавчим органом країни. Це значить, що серед всіх державних органів тільки йому, відповідно до особливої процедури, встановленої Конституцією належить право приймати закони республіки. Разом з тим, існує два вельми істотних виключення. По-перше, президент республіки за пропозицією уряду (або сумісному положенню палат) може передати на референдум будь-який законопроект, що стосується організації державної влади або передбачає ратифікацію міжнародного договору за умови, що він не суперечить Конституції.

Друге, не менш істотне обмеження законодавчих повноважень парламенту встановлене ст. 34 Конституції. Ця стаття визначає питання, регульовані законодавчими органами. Це громадянство і користування правами і свободами, право і дієздатність, кримінальне покарання і судочинство, податки і грошова емісія, дозвіл оголошення війни, продовження на термін більше 12 днів облогового положення, уповноваження на ратифікацію найважливіших міжнародних договорів. Крім того, законом встановлюються загальні принципи організації оборони, місцевого самоврядування, національної освіти, режим власності і речових прав, цивільних і торгових зобов'язань, соціального забезпечення, трудових і профспілкових прав.

Законодавча ініціатива належить прем'єр-міністру і парламентаріям. До числа традиційних найважливіших функцій парламенту відносяться встановлення державних доходів і витрат, ухвалення державного бюджету і затвердження звіту про його виконання. Фінансові законопроекти готуються і вносяться в Національні збори урядом.

Ще одна важлива функція парламенту - контроль за діяльністю уряду. У цій області П'ята Республіка знає цілий ряд новин. Парламентарії зберегли за собою право усних і письмових питань, що адресуються прем'єр-міністру або членам уряду. Проте, найважливішою і значущішою формою контролю залишається інститут парламентської відповідальності. Саме в цій області зміни найбільш істотні. Одне з найістотніших нововведень - це можливість постановки питання про довіру уряду може виходити від самого уряду.

Принцип розподілу влади в умовах змішаної республіки у Франції зазнав ряд змін в порівнянні з парламентською республікою. Загальна спрямованість визначається не стільки прагненням до самостійності, що граничить з відособленням, скільки прагненням до ефективності і максимальної дії. Цей же початок був значною мірою закладений і в організації виконавчої влади. Остання, як вже наголошувалося, носить у Франції подвійний характер. Вона поділена між президентом і урядом як колегіальним органом. Про положення і повноваження президента вже було сказано, подивимося, яким чином організован і функціонує уряд, як діє система стримувань і противаг усередині самої влади.

Уряд Французької Республіки є колегіальним органом, який несе основну відповідальність за здійснення виконавчої влади в країні. На нього покладено загальне керівництво і управління справами держави. Як орган загальнополітичного керівництва уряд визначає задачі і цілі державної політики. Уряд одночасно залишається найвищим органом управління. Відповідно він намічає і здійснює заходи, необхідні для реалізації поставлених цілей і задач. Уряд є головним розпорядником кредитів, на нього покладається виконання державного бюджету. У розпорядженні уряду знаходяться також адміністративний апарат і озброєні сили. Своєрідність і специфіка статусу уряду у Франції полягає у тому, що він як би виступає в двох значеннях. По-перше, він є Радою міністрів республіки. По-друге, він виступає у формі кабінету, який об'єднує всіх членів уряду, але під керівництвом прем'єр-міністра.

Складність полягає у тому, що у ряді випадків основний закон не проводить чіткої відмінності між двома організаційними формами, користуючись збірним терміном "уряд". Так, Конституція (ст.49) говорить про відповідальність уряду, явно виключаючи при цьому президента республіки. Адже він парламентської відповідальності не несе. В той же час прем'єр-міністр може поставити питання про довіру уряду тільки після обговорення в Раді міністрів. А в даному випадку участь президента - необхідна умова, бо рада міністрів збирається тільки під його головуванням.

Відповідь на ці питання дала практика функціонування державного механізму. Все залежить від розстановки політичних сил в країні. Так якщо і президент і прем'єр-міністр представляють одні і ті ж сили, то у президента в руках знаходяться, як правило, управління всіх найважливіших питань, залишаючи в руках міністрів питання оперативного характеру.

Інакше виглядає ситуація, коли Єлісейській палац (резиденція президента) і Матіньон (резиденція уряду) контролюють різні політичні сили. Тут особливо важливе значення придбає те, що рішення найістотніших питань може мати місце лише при їх обговоренні в Раді міністрів. Цілком природно, що в даних умовах повноваження президента і самі реальні можливості їх здійснення значно звужуються, а повноваження прем'єр-міністра істотно розширяються.

Таким чином, система противаг, яка закладена в побудові виконавчої влади, дозволяє її по-різному збалансувати в різних політичних ситуаціях.

В країні з високим рівнем централізації і бюрократизації державного апарату вже порівняно давно склалася ще одна специфічна система додаткового контролю за діяльністю адміністрації. Вона покликана перш за все запобігти можливості зловживання владою з боку адміністрації і забезпечити дотримання законності у разі її порушення представниками адміністрації. Йдеться про ту, що набула широке поширення у Франції адміністративної юстиції. Адміністративні трибунали, що є судами першої інстанції по адміністративних правопорушеннях, розглядають всі скарги на дії адміністративних властей, пов'язані із зловживанням службовим повноваженням і іншими, переважно посадовими злочинами.

Поява адміністративної юстиції найтіснішим чином пов'язана з реалізацією принципу розподілу влади. З 1899 року Державна рада є найвищим органом адміністративної юстиції з питань застосування адміністративного права і у справах, в яких одній із сторін виступає адміністрація. Основу адміністративної юстиції у Франції утворюють нині регіональні адміністративні трибунали. Вони розглядають справи за позовами про анулювання неправомірних актів адміністративних органів, про відшкодування шкоди у зв'язку із збитком, заподіяним діями адміністрації. Найвищим органом адміністративної юстиції є Державна рада, яка виступає касаційною і апеляційною інстанцією у справах, які вирішуються адміністративними трибуналами. У 70-і роки у Франції виник ще один інститут, покликаний підсилити контроль за діяльністю адміністрації і попередити її посягання на права і свободи громадян. Йдеться про так званий медіатор, встановлений по рекомендації Ради Європи для використовування всіма країнами, що входять до складу Ради.

Принцип розподілу влади в умовах змішаної форми правління реалізується абсолютно інакше, ніж в президентській республіці. Проте, він безумовно присутній. Забезпечуючи в першу чергу самостійність і ефективність виконавчої влади, він націлює одночасно всі гілки влади на співпрацю і взаємодію. Досвід П'ятої Республіки підтвердив, що ця форма правління в змозі еволюціонувати і залишається вельми ефективною навіть при радикальній зміні політичних ситуацій. Це тим більше важливо підкреслити, оскільки деякими авторами висловлювалася думка, що французька модель організації влади недієздатна і не може ефективно сприяти подоланню кризових явищ. Досвід конструювання і функціонування французького державного механізму не підтверджує подібні висновки.

3 Принцип розподілу влади  у практиці конституціоналізму

України

3.1 Президент України

Відповідно до статті 6 державна влада в Україні здійснюється на основах її розподілу на законодавчу, виконавчу і судову. Органи законодавчої, виконавчої і судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно законам України, що дає можливість запобігти диктатурі будь-якої з них і разом з тим організувати їх загальну діяльність на основі взаємозалежності і взаємодії в процесі реалізації єдиної державної влади в Україні.

Реалізація єдності державної влади передбачає різні варіанти. Так, Верховна Рада України, як єдиний законодавчий орган повинна своєю законотворчою роботою на практиці будувати єдину систему національного права, а виконавча влада здійснює свої повноваження шляхом застосування відповідних норм права, як правило, централізований, всіма органами системи виконавчої влади.

Особливе місце в системі органів державної влади займає Президент України, який не належить безпосередньо ні до однієї з гілок влади. Проте його статус, як глави держави, наділяє його повноваженнями, відповідно до яких він є гарантом державного суверенітету, територіальної цілісності України, дотримання Конституції, прав і свобод людини і громадянина. Оскільки ці повноваження більш менш властиві всім органам державної влади, Президент, здійснюючи об'єднуючу функцію, робить безпосередній вплив на їх діяльність в процесі здійснення державної влади.

А зараз конкретніше проаналізуємо місце і роль органів державної влади і дамо їм характеристику через призму їх основних повноважень.

Особливе місце серед повноважень Президента кожної країни займають його повноваження щодо парламенту, зокрема право розпуску парламенту, яке мають глави держав в парламентських і напівпрезидентських республіках (парламентсько-президентських або президентсько-парламентських). Це право глав держав вважається важливим важелем в системі стримань і противаг в їх відносинах з парламентом. Підставами застосування права розпуску парламенту у ряді країн є порушення передбачених Конституцією умов формування уряду, ухвалення державного бюджету і т. і.

Президент України припиняє повноваження Верховної Ради України, якщо впродовж 30 днів однієї чергової сесії пленарні засідання не можуть початися.

Ряд повноважень Президента торкається його права впливу на законодавчу і іншу діяльність Верховної Ради. Пріоритетним серед них є право законодавчої ініціативи, тобто право вносити у Верховну Раду України законопроекти або пропозиції щодо ухвалення законів. І додатково законопроекти, визначені Президентом як невідкладні повинні розглядатися поза чергою. Президент має право вносити законопроекти про внесення змін і доповнень у всі розділи Конституції, зокрема до розділу І "Загальні основи", розділу ІІІ "Вибори. Референдуми." і розділу XІІІ "Внесення змін в Конституцію України", які за умови їх ухвалення не менше ніж двома третинами конституційного складу Верховної Ради затверджується всеукраїнським референдумом, який призначається Президентом України.

Президент має також значні повноваження на завершальній стадії законодавчого процесу: підписання і оголошення законів. Відповідно діючій Конституції Президенту України належить право підписання законів прийнятих Верховною Радою і оголошення їх (ст. 106 п.29 КУ).

Схвалені Верховною Радою закони спочатку підписуються Головою і присилаються Президенту. Відповідно Конституції України (ст.94) Президент впродовж 15 днів після отримання закону підписує його і офіційно робить надбанням гласності або повертає закон зі своїми мотивованими і сформульованими пропозиціями до Верховної Ради України для повторного розгляду. У випадку, якщо Президент впродовж встановленого терміну не повернув закон для повторного перегляду, закон вважається схваленим Президентом і може бути підписаний і офіційно оголошений. Якщо ж під час повторного розгляду закон буде знову прийнятий Верховною Радою не менше ніж двома третинами від її конституційного складу, Президент зобов'язаний його підписати і зробити надбанням гласності впродовж десяти днів.

Одним з найважливіших повноважень Президента, як глави держави, є його засновницькі повноваження щодо формування органів виконавчої влади: Кабінету Міністрів України, міністерств, інших центральних органів виконавчої влади і місцевих державних адміністрацій.

Так, відповідно статті 106 п.9, 10 Конституції:

- Президент призначає за згодою  Верховної Ради України Прем'єр-міністра  України;

- припиняє повноваження Прем'єр-міністра  України і ухвалює рішення  про його відставку;

- призначає за уявленням Прем'єр-міністра  України членів Кабінету Міністрів  України, керівників інших центральних органів виконавчої влади, а також глав місцевих державних адміністрацій і припиняє їх повноваження на цих посадах.

Ряд повноважень має Президент і щодо формування органів судової влади і органів, які здійснюють контроль і нагляд. Зокрема:

- Президент призначає за згодою  Верховної Ради України на  посаду

Генерального прокурора України і звільняє його з посади;

- призначає третину складу Конституційного  Суду України;

- утворює суди у визначеному  законом порядку;

- здійснює помилування;

- здійснює перші призначення  на посаду професійного судді  на перші 5 років. (ст.106 п.11, 22, 23, 27, 31).

3.2 Законодавча влада

Єдиним органом законодавчої влади в Україні є парламент - Верховна Рада України. Він є представницьким органом, тому обирається безпосередньо народом на основі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування.

Парламент України має багатогранні відносини з іншими органами державної влади. Найтіснішими є відносини парламенту з Президентом. Це обумовлено їх функціями і повноваженнями, передбаченими Конституцією і законами, системою стримань і противаг один щодо іншого і іншими обставинами.

Початковим повноваженням Верховної Ради України у взаємостосунках з Президентом є право парламенту призначати вибори Президента в терміни, визначені Конституцією (ст.85). Але головним змістом взаємостосунків парламенту і Президента є сам хід здійснення ними своїх функцій і повноважень.

Зокрема, Верховна Рада України заслуховує щорічні і позачергові послання Президента про внутрішнє і зовнішнє положення України (ст.85), направляє новоприйняті закони Президенту (ст.94).

Видне місце у взаємостосунках Президента з парламентом займає питання формування органів виконавчої влади. Так, парламент дає згоду на призначення Президентом Прем'єр -міністра.