Облік запасів в зарубіжних країнах

Облік запасів в зарубіжних країнах

Реферат з бухгалтерського обліку 
ЗМІСТ

 

 

 

Вступ

Актуальність теми дослідження. Запаси, як правило, є найбільш важливою і значною частиною активів підприємства, вони займають особливе місце у складі майна та домінуючі позиції у структурі витрат підприємств різних сфер діяльності; при визначенні результатів господарської діяльності підприємства та при висвітленні інформації про його фінансовий стан. Запаси відносяться до складу оборотних активів, тому що можуть бути перетворені на грошові кошти протягом року або одного операційного циклу.

Найбільш поширеними видами запасів є сировина та матеріали, незавершене виробництво, готова продукція, запаси товарів для перепродажу, компоненти готової продукції, наливні чи насипні речовини (нафта, борошно) тощо. Елементи, які включаються до складу запасів, залежать від особливостей підприємства. Машини та обладнання, що є основними засобами для одних підприємств, для підприємства, що їх виготовляє, є готовою продукцією, а для підприємства, що здійснює їх перепродаж – товаром.

Запаси поділяються на виробничі  і товарні. Виробничі запаси промислового підприємства дещо відрізняються від товарних запасів торговельного підприємства.

Виробничі запаси – придбані або  самостійно виготовлені вироби, які  і підлягають подальшій переробці  на підприємстві. В процесі виробництва виробничі запаси використовуються неоднаково. Деякі з них повністю споживаються у технологічному процесі (сировина і матеріали), інші – змінюють тільки свою форму і розмір (мастильні матеріали, фарби), треті – входять до складу виробу без будь-яких зовнішніх змін (запасні частини), четверті – лише сприяють виготовленню виробів, але не включаються до їх маси або хімічного складу (МШП).

Товарні запаси – придбані підприємством  товари, призначені для подальшого перепродажу. При цьому підприємство, як правило, не вносить суттєвих змін до їх фізичної форми, вже при закупці у постачальника вони с готовою продукцією.

До складу запасів включаються  всі товарно-матеріальні цінності, якими підприємство володіє на певну  дату, незалежно від місця їх знаходження. Предмети, що є власністю інших фізичних та юридичних осіб і знаходяться на території, що належить підприємству не є запасами підприємства.

Таким чином, викладене вище зумовлює актуальність дослідження курсової роботи.

Об'єктом дослідження курсової роботи є бухгалтерський облік у зарубіжних країнах.

Предмет дослідження – облік  запасів.

Метою курсової роботи є дослідження  особливостей обліку запасів у зарубіжних країнах.

Мета роботи передбачає виконання  таких завдань:

• дослідити поняття запасів;
• охарактеризувати МСБО 2 "Запаси"(переглянутий у 1993 р.);
• виявити відмінності в методах оцінки та списання запасів;
• дослідити відображення запасів у фінансовій звітності.

 

Розділ 1. Поняття  запасів

1.1. Характеристика МСБО 2 "Запаси"(переглянутий  у 1993 р.)

Метою даного стандарту є визначення підходу до обліку запасів, який базується на системі історичної собівартості. Головним питанням обліку запасів є визначення суми, яка повинна визнаватися як актив та залишатися такою до моменту визнання відповідних доходів. Цей стандарт забезпечує практичне керівництво для визначення собівартості і її наступного визнання як витрати, включаючи будь-яке часткове списання до чистої вартості реалізації. Він також є керівництвом до застосування формул собівартості, які використовуються для визначення собівартості запасів.

Даний стандарт слід застосовувати  у фінансових звітах, які складені в контексті системи історичної собівартості для обліку запасів, за винятком:

а) незавершених робіт, які виникають  згідно з будівельними контрактами, включаючи контракти з надання послуг, що безпосередньо пов'язані з будівельними контрактами (див. МСБО 11 "Будівельні контракти");

б) фінансових інструментів;

в) запасів продуктивної худоби, продукції  сільського господарства та лісництва  і корисних копалин, які належать виробнику у випадку, коли вони оцінюються за чистою вартістю реалізації відповідно до практики, що існує у певних галузях [1].

Цей стандарт замінює МСБО 2 "Оцінка та подання запасів у контексті  системи історичної собівартості", який був затверджений у 1975 році.

Запаси, на які є посилання в  параграфі, оцінюються за їх чистою вартістю реалізації на певних стадіях виробництва. Це відбувається, наприклад, коли врожай сільськогосподарських культур  вже зібрано, або корисні копалини вже видобуті і їх продаж гарантовано за умовами форвардного контракту чи урядової гарантії, або якщо існує однорідний ринок і є незначний ризик того, що продаж не відбудеться. Такі запаси не входять до сфери застосування даного стандарту.

Терміни, що використовуються в цьому  стандарті, мають таке значення:

Запаси – це активи, які:

а) утримуються для продажу за умов звичайної господарської діяльності;

б) знаходяться в процесі виробництва  для такого продажу або

в) існують у формі основних чи допоміжних матеріалів для споживання у виробничому процесі або при наданні послуг.

Чиста вартість реалізації – це розрахункова ціна продажу за умов звичайної господарської  діяльності мінус розрахункові витрати  завершення виробництва та розрахункові витрати, потрібні для здійснення продажу.

Запаси включають товари, що були придбані та зберігаються для перепродажу, наприклад товари, придбані підприємством роздрібної торгівлі та призначені для перепродажу, або земля та інша нерухомість для перепродажу. Запаси також включають готову вироблену продукцію або незавершене виробництво підприємства й основні та допоміжні матеріали, призначені для використання в процесі виробництва. У підприємстві, що надає послуги, запаси включають витрати з надання послуг, як це описано в параграфі 16, для яких підприємство ще не визнало відповідний дохід (див. МСБО 18 "Дохід").

Оцінка запасів. Запаси слід вимірювати за найменшим з двох показників: собівартістю або чистою вартістю реалізації.

Собівартість запасів. Собівартість запасів повинна включати всі витрати на придбання, витрати на переробку та інші витрати, що виникли під час доставки запасів до їх теперішнього місце знаходження та приведення їх у теперішній стан.

Витрати на придбання. Витрати на придбання запасів складаються з ціни придбання, мита на ввіз та інших податків (окрім тих, що згодом повертаються підприємству податковими органами), а також витрат на транспортування, робіт з навантаження та розвантаження й інших витрат, безпосередньо пов'язаних із придбанням готової продукції, матеріалів та послуг. Торговельні знижки, інші знижки та інші подібні їм статті вираховуються при визначенні витрат на придбання.

В окремих випадках, які допускаються дозволеним альтернативним підходом у  МСБО 21 "Вплив змін валютних курсів", витрати на придбання можуть містити  в собі різниці курсів іноземних валют, що безпосередньо виникають при попередньому придбанні запасів, на які був наданий рахунок в іноземній валюті. Ці різниці курсів іноземних валют обмежуються тими, що виникають у результаті значної девальвації або знецінення валюти, проти якої не існує практичних засобів хеджування і яка впливає на зобов'язання, що не можуть бути сплачені і що виникають при попередньому придбанні запасів [1].

Витрати на переробку. Витрати на переробку запасів включають витрати, що безпосередньо пов'язані з одиницею виробництва, наприклад оплату праці виробничого персоналу. Вони також включають систематичне розподілення постійних та змінних виробничих накладних витрат, що виникають при переробці матеріалів у готову продукцію. Постійні виробничі накладні витрати – це ті непрямі витрати на виробництво, які залишаються відносно незмінними, незалежно від обсягу виробництва, серед них амортизація та утримання будівель і обладнання заводу, а також витрати на управління й адміністративні витрати заводу. Змінні виробничі накладні витрати – це такі непрямі витрати на виробництво, що змінюються прямо або майже прямо пропорційно обсягу виробництва, до них відносять витрати на непрямі матеріали та непрямі витрати на оплату праці.

Віднесення постійних виробничих накладних витрат до витрат, пов'язаних із переробкою, базується на нормальній потужності виробничого устаткування. Нормальна потужність – це очікуваний рівень виробництва, який може бути досягнутий у середньому протягом певної кількості періодів або сезонів за звичайних обставин, якщо взяти до уваги падіння потужності, що виникає в результаті запланованого обслуговування виробництва. Можна використовувати фактичний рівень виробництва, коли він наближається до нормальної потужності. Сума постійних накладних витрат, що розподілені на кожну одиницю виробництва, не зростає внаслідок низького рівня виробництва або простоїв. Нерозподілені накладні витрати визнаються як витрати того періоду, в якому вони відбулися. У періоди надзвичайно високого рівня виробництва сума постійних накладних витрат, що розподілені на кожну одиницю виробництва, зменшується таким чином, щоб запаси не оцінювалися вище собівартості. Змінні виробничі накладні витрати розподіляються на кожну одиницю виробництва на базі фактичного використання виробничих потужностей.

Результатом виробничого процесу  можуть бути декілька продуктів, що виробляються одночасно. Це відбувається, наприклад, коли виготовляється спільна продукція  або в разі наявності основного  та побічного продукту. Якщо витрати  на переробку кожного продукту неможливо визначити окремо, вони розподіляються між продуктами на основі раціональної та послідовної бази. Наприклад, розподілення може базуватися на відповідній ціні продажу кожного продукту – на стадії виробничого процесу, коли продукти вже можна відокремити один від одного, або на момент завершення виробництва продукту. За своєю властивістю, більшість побічних продуктів є несуттєвими. В таких випадках їх часто оцінюють за чистою вартістю реалізації і ця вартість вираховується з собівартості основного продукту. В результаті балансова вартість основного продукту суттєво не відрізняється від його собівартості [1].

Інші витрати. Інші витрати включаються в собівартість запасів, якщо вони відбулися при доставці запасів до їх теперішнього місцезнаходження та приведення у теперішній стан. Наприклад, може бути доцільним включати у собівартість запасів невиробничі накладні витрати або витрати на проектування продукції для конкретних клієнтів.

Нижче наведено приклади витрат, які  виключаються із собівартості запасів і визнаються як витрати періоду, в якому вони відбулися:

а) наднормативні суми відходів матеріалів, оплати праці або інших виробничих витрат;

б) витрати на зберігання, крім тих  витрат, які обумовлені виробничим процесом і є необхідними для наступного етапу виробництва;

в) адміністративні накладні витрати, які не пов'язані з доставкою  запасів до їх теперішнього місцезнаходження та приведенням у теперішній стан;

г) витрати на продаж.

За окремих обставин витрати  на позики включаються в собівартість запасів. Ці обставини визначені в дозволеному альтернативному підході в МСБО 23 "Витрати на позики".

Собівартість запасів  підприємства, що надає послуги. Собівартість запасів підприємства, що надає послуги, складається, головним чином, із витрат на оплату праці та інших витрат, пов'язаних із робітниками, безпосередньо зайнятими в наданні послуг, включно з середньою керівною ланкою, і з відповідних накладних витрат. Оплата праці та інші витрати, що відносяться до реалізації і загального адміністративного персоналу, не включаються до собівартості, а визнаються як витрати періоду, в якому вони відбуваються.

Методи визначення собівартості. Методи визначення собівартості запасів, такі як метод стандартних витрат або метод роздрібних цін, можуть використовуватися для зручності, якщо результати приблизно дорівнюють собівартості. Стандартні витрати враховують нормативні рівні використання основних та допоміжних матеріалів, праці, а також економічної і виробничої потужності. Вони регулярно аналізуються і, в разі необхідності, переглядаються у світлі поточних умов.

Метод роздрібних цін часто застосовується підприємствами роздрібної торгівлі для  оцінки великої кількості одиниць  запасів, що швидко змінюються і дають  однаковий прибуток та для яких неможливо  застосувати інші методи калькулювання. Собівартість запасів визначається шляхом зменшення вартості продажу запасів на відповідний відсоток валового прибутку. Відсоток, що застосовується, враховує запаси, які були оцінені нижче початкової ціни реалізації. Для кожного відділу підприємства роздрібної торгівлі часто використовують середній відсоток.

Формули собівартості. Собівартість одиниць запасів, які, як правило, не є взаємозамінними, та товарів або наданих послуг, призначених для конкретних проектів, слід визначати шляхом використання конкретної ідентифікації їх індивідуальної собівартості [1].

Конкретна ідентифікація собівартості означає, що конкретні витрати ототожнюються  з одиницями запасів. Такий підхід є доцільним для запасів, що призначені для конкретних проектів, незалежно від того, чи вони були придбані, чи вироблені. Проте метод конкретної ідентифікації собівартості не придатний у випадку, коли існує велика кількість одиниць запасів, які, як правило, є взаємозамінними. За таких обставин (наприклад для визначення очікуваного впливу на чистий прибуток або збиток за певний період) можна застосувати метод вибору тих одиниць, що залишилися в запасах.