Держава і право зарубіжних країн

КОНСТИТУЦІЙНЕ ПРАВО ВЕЛИКОБРИТАНІЇ 

1. Конституційні основи 

      У Великобританії немає єдиного акту, який діє в якості конституції, але  це не означає, що конституція в цій  країні відсутня. Специфічний нестандартний  характер британської конституції  зумовлений умовами історичного (не було яскраво вираженої епохи абсолютизму), правового, філософського та політичного характеру (збереження старих феодальних інститутів, що свідчить про компроміс між старими аристократами і новим дворянством та буржуазією, який було досягнуто у 17 ст.).

      Отже, за формою конституція має комбінований несистематизований характер, складається із двох частин – писаної та неписаної, як і всі галузі права цієї держави. Зовні конституційне законодавство здається не чітким, не визначеним.

      Писана частина:

• Включає статутне право, тобто, прийняті в різні роки та навіть епохи акти Парламенту (закони): Закони про Парламент 1911 і 1949 р.р., Акт про перів 1963 р., Закони про виборче право, про виборчі округи, про надзвичайний стан, 1920, 1964 р.р., про місцеве самоврядування, про громадянство 1981 року, законодавство про судоустрій та ін парламентські акти, яких нараховується біля 4 тис.
• Конституційні норми містяться і в законах, в яких норми, які регулюють питання конституційного права становлять лише частину акта (Акт про міністрів корони, 1975 року).
• Правові акти, про правовий статус особи: Хабеас корпус акт, 1679 р., Велика хартія вольностей, 1215 р., Петиція про права, 1628 р., Білль про права, 1689 р. Норми цих законів в різні періоди відмінялись, але були інкорпоровані у більш пізні акти (Акт про кримінальне право, 1976 р., Акт про суди, 1974 р.) та пристосовані до реально змінених умов
• Конституційні норми знаходяться і в актах делегованого законодавства, які відносяться до урядової правотворчості.

      Неписана  частина:

• Важливою її складовою є конституційні угоди, юридично не зафіксовані, але, які регулюють питання державного життя (норми звичаєвого права). Звичаї являють собою складені на практиці правила, які регулюють питання взаємовідносин з урядом, Кабінетом міністрів, органів державної влади між собою.
• Так, королева має право відмовити у санкції акту, прийнятого Парламентом і повинна його санкціонувати, якщо проти цього не заперечує її уряд.
• Королева призначає прем’єр-міністром лідера партії, яка отримала більшість голосів на виборах у Парламент.
• Прем’єр-міністр повинен бути членом Палати Общин.
• Уряд повинен мати довіру Палати общин, при відсутності довіри при обговоренні основних питань політики уряд повинен піти у відставку чи порекомендувати королеві розпустити Парламент.
• Судові прецеденти – рішення вищих судів з конкретних справ, які мають юридично обов’язковий характер для інших судів. Мова йде про судові прецеденти, які носять конституційний характер та які є зафіксовані, тобто мають писану форму, а відносяться до неписаної частини конституції тому, що «писаним» є закон, який формально прийнятий Парламентом. Судових прецедентів багато, найбільше значення мають рішення вищих судових інстанцій, особливо Палати Лордів, яка є верховною судовою інстанцією країни і її рішення є обов’язковими для всіх судів

До  судових прецедентів, які є джерелами  конституційного  права відносять:

• судові прецеденти, які визначають межі здійснення прав і свобод людини, засоби їх судового захисту та ін.
• Норми, які встановлюють основи судочинства.
• Норми, які визначають межі повноважень уряду, окремі сторони взаємовідносин уряду та парламенту та ін.
• Регламенти палат Парламенту та «правила спікера» - керівника нижньої палати, які є актами тлумачення перших, а також правила парламентської процедури, пов’язані із функціонуванням двопартійної системи.
• Праці вчених-юристів, які вміщують необхідні узагальнення та аналіз писаних та неписаних норм конституції. Хоча думка вчених і немає сили закону, та при відсутності інших норм судді звертаються до принципів, сформульованих в наукових працях. Зокрема праці таких відомих британських вчених, Дж. Локка, І.Бентама, А.В.Дайсі та ін. значною мірою вплинули на розвиток британської конституції.

      Особливості британської конституції:

• За юридичною силою вона не відрізняється від звичайного законодавства, її сутність визначається принципом верховенства Парламенту, повноваження якого номінально не обмежені ніякими законодавчими актами.
• Відсутній який-небудь особливий порядок прийняття, зміни та скасування компонентів, які складають складову частину конституції, тобто вона відноситься до числа гнучких конституцій, так як може бути змінена із дотриманням звичайної процедури в Парламенті чи в умовах звичайного судочинства.
• Відсутність органів конституційного контролю, оскільки не можна порівнюючи акти, які одинакові за юридичною силу, визначати, який акт має перевагу та встановити, чи акт, який видається відповідає конституційним угодам, які ніде не зафіксовані. Тобто ієрархія в актах, які видаються парламентом, відсутня.
• Характер конституції обумовлює і те, що в якості джерела конституційного права визнаються і праці вчених-юристів, які вміщують необхідні узагальнення та аналіз писаних та неписаних норм конституції.

2. Конституційно-правовий статус людини і громадянина. 

      На  практиці права британців регламентуються  як статутним правом Велика Хартія Вольностей, 1215 р., Білль про права, 1689 р., Акт про права людини, 1998 р. тощо, так і прецедент ним  правом та конституційними угодами.

  Не існує загальновизнаної класифікації прав та свобод на конституційні та галузеві. Насамперед усі права людини і громадянина є галузевими правами, які обмежуються державою та базуються на основі принципу «кожний може робити те, що не заборонено законом».

      На  сучасному етапі розвиток інституту прав людини проходить під впливом національної специфіки різних сер британського суспільства та міжнародного права в сфері захисту прав людини. Довгий час навіть після ратифікації у 1951 році Європейської конвенції про захист прав людини та основних свобод, 1950 року на території цієї держави не визнавалася обов’язкова юрисдикція Європейського суду з прав людини та право на подачу індивідуальної скарги до цього суду. Така ситуація існувала аж до запровадження в дію Акту про права людини у 2000 році, який, на думку вчених, уперше закріпив права людини у чітких та визначених термінах.

      До  середини 20 ст. в основу регламентації  питань громадянства була покладена доктрина загального права про вірно підданство.

На сучасному  етапі питання громадянства регламентуються в Акті про громадянство 1981 року.

Відповідно  до цього акту громадянами Великобританії є: 1) громадяни Об’єднаного королівства Великобританії та 2) громадяни британських залежних територій.

Громадянами Великобританії є особи, народжені в Королівстві від громадян Великобританії чи осіб, які постійно проживають на її території; а так само народжена за межами королівства, але хоча б від одного з батьків – громадян Великобританії.

Особа, яка народилася у Великобританії, але не є її громадянином може бути зареєстрована як громадянин Великобританії, якщо в період неповноліття особи її батько чи мати стають громадянами Великобританії або влаштовуються на постійне місце проживання у Великобританії; або якщо встановлено, що ця особа протягом перших десяти років свого життя число днів, протягом яких вона була відсутня у державі не перевищує 90 днів кожного року. 

3. Партійна система. 

      У Великобританії двопартійна політична система, в якій діє дві політичні партії – консервативна та лейбористська, яка зайняла місце лібералів.

      В Парламенті немає фракцій, офіційно визнано поділ Парламенту на «Уряд  ЇЇ Величності» та «Опозицію ЇЇ Величності». Відповідно до Закону 1937 року про міністрів  Корони лідером офіційної опозиції є лідер найкрупнішої за кількістю місць у нижній палаті опозиційної партії; цим же законом вперше встановлено державне грошове утримання лідера опозиції, а пізніше таке утримання було призначено й іншим керівним особам опозиційної партії у двох палатах. Інші політичні партії, представлені в Парламенті, не мають офіційного статусу опозиції та відповідних прав.

      Структуру консервативної партії складають: 1) парламентська частина (відіграє керівну роль), яку очолює лідер партії, при ньому діє центральний апарат, як дорадчий орган і він призначає членів Центрального бюро, які працюють під контролем лідера;  2) місцеві асоціації у виборчих округах; 3) щорічна партійна конференція. 

      Лейбористська партія організована у зв’язку із рухом трудящих (вона є більш децентралізована, порівняно із Консервативною партією). В її склад в якості колективних членів входять профспілки. ЇЇ структуру також складають парламентська частина, позапарламентська та щорічна конференція. Саме парламентська частина обирає лідера партії.

      Лідер партії, яка перемогла на виборах стає прем’єр-міністром, очолює уряд.

      В складі парламентського представництва є спеціальні керівні комітети, які  в період знаходження партії в  офіційній опозиції, неофіційно називаються  тіньовими кабінетами. Члени тіньового кабінету в парламентських дебатах розглядають як опоненти відповідних міністрів, оскільки за кожним із них закріплюються відповідні напрямки політичної діяльності, що відповідають сфері компетенції того чи іншого міністерства.

      Так як у Великобританії має місці  інституціоналізація двопартійної системи, за офіційною опозицією закріплено ряд прав, наприклад, за представниками опозиції на постійній основі закріплюються місця керівників ряду важливих парламентських комітетів; опозиція має точно встановлено число днів протягом сесії, коли Парламент розглядає та обговорює поставлені нею запитання.

• Особливістю парламентської організації політичних партій є те, що їх діяльність регламентується не правовими нормами, а статутами самих партій, окремі правила яких часто включають в число норм британської конституції. Але фінансовий бік функціонування політичних партій регулюються законами (Актом про внески компаній на політичні цілі 1967 року, Актом про профспілки, 1984 року).
• Дві партії є формально рівними по відношенню до апарату держави, хоча на практиці домінує думка, що консервативна партія, її політична платформа та ідеологія підтримується більшістю керівного персоналу – апарату держави Їй також надає перевагу королівський двір. В палаті Лордів значна кількість спадкових перів також вважають себе прибічниками консерваторів, серед її прибічників також і керівники силових структур.

4. Організація і  діяльність органів  влади 

      Парламентська (конституційна) монархія конституційно  закріплена в другій половині 18 ст., що призвело до розвитку інституту виборчого права та становлення парламентаризму.

      Законодавчий  орган - Парламент у Великобританії є двопалатним.

      В нижню палату – Палату Общин входять 650 депутатів, які обираються строком на 5 років.

Віковий ценз для активного і пасивного виборчого права відповідно - 18 і 21 рік.

Вибори  відбуваються за мажоритарною виборчою системою відносної більшості, обраним вважається той кандидат, який набрав у одномандатному окрузі більше голосів, ніж кожен із його суперників, навіть, якщо це й менше половини поданих в окрузі голосів виборців (тобто, на практиці можливою є ситуація, коли обрана парламентська більшість представляє меншість громадян з числа тих, хто взяв участь у голосуванні.

      Керує Палатою Общин – спікер, який має широкі повноваження у сфері парламентської процедури, а саме по встановленню правил («правила спікера»), слідкує за дотриманням вимог Регламенту, керує парламентськими дебатами, підтримує організаційний порядок, організовує виконання внутрішньо парламентських рішень і т.д.

Виконання функцій спікером передбачає розрив ним будь-яких формальних зв’язків із своєю політичною партією, його обирають на позапартійній основі, тому ним  може бути особа із рядів опозиційної  партії.

Спікер  не бере участі у дебатах і голосує  лише тоді, коли голоси розділяються порівну.

      Що  стосується постійних комісій, то на відміну від інших країн, вони не мають спеціалізованої компетенції. Вони оновлюються кожен раз після передачі на розгляд нового законопроекту. Їх склад формується з врахуванням політичного представництва. Керівників, які є незмінними призначає спікер.

      Спеціалізовані  комітети створюються при необхідності вирішення питань стосовно законопроектів, які мають відношення до Шотландії та Уельсу. Значна частина комітетів здійснюють контрольні повноваження по відношенню до конкретних міністерств.

      Верхня  палата Парламенту – Палата Лордів формує невибрними способами та нараховує близько 1200 членів, які складають дві категорії: 1) вищі чиновники, духовні лорди та лорди з апеляції, які призначаються до складу Палати; 2) спадкові пери пожиттєві пери.