Грошово-кредитні системи зарубіжних країн

Міністерство  освіти і науки  України

Європейський  університет 
 

Кафедра фінансів 
 
 
 
 
 
 

КОНТРОЛЬНА  РОБОТА 

з дисципліни «Грошово-кредитні системи зарубіжних країн» 

Студентки V курсу групи ЗФК-71

заочного  відділення

Петренко  Юлії Володимирівни

Варіант № 12

№ залікової  книжки 08-2422 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Перевірив ________________ 
 
 
 
 

Черкаси 2011р.

ЗМІСТ: 

       1. Конкуренція в банківській сфері.

       2. Еволюція грошової системи Франції.

       3. Долар у ролі світової резервної та розрахункової валюти.

       4. Банк Англії, його утворення, управління, функції та роль.

       Список  використаної літератури.

 

       

1. Конкуренція в банківській сфері

       Актуальність  підвищення ефективності діяльності комерційних  банків має виняткове значення в  період формування, становлення та розвитку вітчизняного кредитного ринку. Реформа в банківській сфері  випереджає перетворення в інших  сферах економіки. Посилення конкуренції між депозитними установами, поява конкурентів - небанківських установ, відтік вкладів із банків внаслідок розвитку ринку цінних паперів призвели до необхідності використання банками нових фінансових інструментів забезпечення стійкості та більш гнучкого реагування на можливі ризики. Розвиток інформаційних технологій і засобів комунікацій призводить до розширення територіальної сфери діяльності фінансово-кредитних інститутів. Розширення спектру банківських продуктів посилює диверсифікацію банківської індустрії, що посилює конкуренцію між банками. Перехід української банківської системи від одно- до дворівневої і від державної банківської монополії до ринкової конкуренції висунуло проблему конкуренції в банківській справі на одне з перших місць. В самому загальному вигляді конкуренцію можна визначити як суперництво ринкових суб’єктів, зацікавлених в досягненні однієї і тієї ж мети. Такими ринковими суб’єктами являються або продавці, або покупці. Характерні ознаки конкуренції наступні:

• існування ринків з альтернативними можливостями вибору для покупців (продавців);
• наявність певної кількості покупців (продавців), що змагаються між собою і використовують різні інструменти ринкової політики.

       Аналогічно  банківська конкуренція - це процес, що здійснюється в динаміці суперництва  комерційних банків та інших кредитних  інститутів, в ході якого вони прагнуть забезпечити собі стійкий стан на ринку кредитів і банківських  послуг. Сферою банківської конкуренції  є банківський ринок. Його специфіка  полягає в тому, що це - дуже складне  утворення, що має стійкі границі, які  складаються з багатьох елементів. Банківська конкуренція поняття  досить умовне, оскільки конкурують на банківському ринку не тільки банки. Навіть у фінансовому секторі  цього ринку можна виділити декілька рівнів конкурентної боротьби. Основний рівень - конкуренція між комерційними банками, які традиційно поділяються  на універсальні і спеціалізовані. Нарівні з суперництвом між комерційними банками в сучасних умовах все  більш серйозну конкуренцію вони зазнають з боку небанківських кредитно-фінансових інститутів (страхові компанії, фінансові компанії, пенсійні фонди, інвестиційні фонди, компанії із випуску кредитних карток та інші), а також зі сторони не фінансових організацій (пошта, торгові будинки, підприємства автомобільної промисловості тощо). Крім цих рівнів конкуренції, можна виділити ще два підрівні: а) індивідуальна конкуренція, при якій конкурентами є окремі кредитні інститути; б) групова конкуренція, при якій в якості конкурентів можуть виступати групи споріднених кредитних інститутів.

       Банківська  справа - це не окрема галузь, а сфера  економіки, що включає в себе багато різноманітних галузей. З точки  зору окремого кредитного інституту  банківські галузі виступають в якості ринків збуту. Сучасні комерційні банки  функціонують в ролі продавців чи покупців практично у всіх ринкових секторах. Щоб це твердження виглядало  більш обґрунтовано, розглянемо ринкову  систему з точки зору об’єктів купівлі-продажу (див. табл. 1).

       У неї входять наступні сектори:

1. Ринок засобів виробництва і виробничих послуг. На нього комерційні банки виходять в ролі продавців банківських для підприємств, фінансування посередників, а також в ролі покупців виробничих ресурсів.
2. Ринок предметів споживання і споживчих послуг. Тут банки виступають як фінансові посередники, але деколи і як покупці.

       3. Ринок праці. Він являється  цільовою областю кадрової політики  банків, яким неминуче приходиться  час від часу поновлювати чи  перекваліфіковувати свій персонал, виходячи на цей ринок в  якості покупців.

       Таблиця 1.Банківські ринки.

 
 

       4. Ринок інтелектуально-інформаційного  продукту. На ньому банки можуть  діяти і як продавці банківських  послуг, і як покупці ресурсів.

       5. Ринок нерухомості. Тут банки  виступають частіше всього як  фінансові посередники і лише, відносно рідко, як покупці  чи продавці.

       6. Фінансові ринки. У цій сфері  банки являються одними із  головних діючих осіб. З однієї  сторони, банки купують тимчасові  права на грошові ресурси в  своїх вкладників, з іншої - виступають  як продавці при видачі позик. 

       7. Ринок цінних паперів. Виконуючи  доручення клієнтів, а також з  власної ініціативи банки здійснюють  купівлю-продаж цінних паперів  і виконують почергово то роль  продавців, то роль покупців.

       8. Ринок валют і дорогоцінних  металів. Роль банків на цьому  ринку аналогічна їх ролі на  ринку цінних паперів.

       Банківська  конкуренція поняття досить умовне, оскільки конкурують на банківському ринку не тільки банки. Навіть у фінансовому  секторі цього ринку можна  виділити декілька рівнів конкурентної боротьби. Основний рівень - конкуренція  між комерційними банками, які традиційно поділяються на універсальні і спеціалізовані. Раніше між цими видами існувала чітка  межа. По-перше, це було пов’язано з  тим, що для більшості операцій встановлювались законодавчі обмеження. Однак, останнім часом у багатьох країнах в умовах посилення банківської конкуренції все більше проявляється тенденція до універсалізації банківської діяльності.

       Банківська  система України дуже монополізована, тому посилення конкуренції в  банківському секторі повинно привести до зменшення розриву між депозитними  та позичковими ставками, поліпшення якості всіх банківських послуг. Аби  посилити конкуренцію, необхідно:

       а) збільшити мінімальний розмір статутного капіталу існуючих банків. Різке підвищення розміру статутного капіталу приведе  до того, що банкам доведеться залучати новий капітал або зливатися. Цю проблему доцільніше вирішувати шляхом ліцензування банківських операцій залежно від розміру статутного капіталу;

       б) запровадити антимонопольні закони щодо банківської діяльності на більш  віддалену перспективу;

       в) сприяти процесу реструктуризації банків, у результаті якої великі банки  можуть подрібнюватись, а невеликі і середні - зливатися.

       Якщо  меншим банкам, що виникнуть у результаті цього процесу, доведеться надалі злитися  з одним або кількома іншими комерційними банками, то відповідне поєднання активів, філіалів та досвіду могло б привести до створення потужних та надзвичайно  конкурентноспроможних банків.  

2. Еволюція грошової системи Франції. 

       Із 1803 р. Франція переходить до системи  біметалізму й офіційною грошовою одиницею стає франк. За законом 1803 р. золото і срібло підлягали вільному карбуванню, а монети з обох металів мали необмежену силу законного платіжного засобу.

       У 1873 р. Франція скасовує вільне карбування срібла й офіційно переходить до золотомонетного  стандарту, який проіснував до Першої світової війни. 1914 p., відповідно до прийнятого закону, обмін банкнот Банку Франції  на золото було скасовано.

       Про масштаби інфляції у Франції в  період 1913—1918 pp. свідчать такі дані: кількість  банкнот в обігу зросла майже  у шість разів, сума внесків на поточні рахунки в головній комерційних  банках — майже вдвічі, а індекс оптових цін підвищився майже  в три з половиною рази. Інфляція у Франції тривала до 1926 року.

       Таку  тривалу інфляцію спричинили великі витрати щодо відновлення зруйнованих  під час війни територій, бюджетний  дефіцит, зростання внутрішньої  і зовнішньої заборгованості, субсидії вітчизняним компаніям.

       Процес  стабілізації франка почався тільки з 1926 р. Унаслідок проведення дефляційної  політики грошова маса в обігу  впродовж 1926—1927 pp. скоротилася, а в 1928 р. була проведена грошова реформа. В результаті девальвації золотий  вміст франка був зменшений майже  в п'ять разів. Девальвація франка узаконила конфіскацію практично  всіх грошових заощаджень. Підсумком  грошової реформи 1928 р. у Франції  стало введення золото-зливкового стандарту, який проіснував до 1936 р.

       Золотий запас Банку Франції в період 1928—1932 pp. збільшився майже втричі. Це дало змогу Франції у 1933 р. очолити  валютну зону франка, до якої увійшов  ряд західноєвропейських країн.

       У 1936 р. припиняється обмін франків  на золото і відбувається девальвація  франка на 25%. Незважаючи на це, французький  експорт не збільшився, що було обумовлено "валютними війнами" Великої  Британії та СІЛА. Тому для підтримки  курсу франка в жовтні 1936 р. створюється  Стабілізаційний валютний фонд. Після  цього Франція проводить цілий  ряд девальвацій, унаслідок чого франк до початку Другої світової війни втрачає близько 90% свого  довоєнного золотого вмісту. З 1939 р. банкнотний обіг постійно збільшується. В період Другої світової війни інфляція у  Франції посилилася через спад виробництва, товарообігу та окупацію.

       Упродовж 1945—1958 pp. Франція проводить вісім  прихованих девальвацій. Одна з них  — 1958 р. — відіграла визначальну  роль у посиленні експорту французьких  товарів на світовий ринок.

       У 1963 р. французький уряд проголосив план стабілізації, який передбачав блокування роздрібних цін і заробітної плати, обмеження банківських кредитів, підвищення дисконтної ставки Банку  Франції, а також заходи зі скорочення бюджетного дефіциту шляхом значного збільшення податків.