Грошово-кредитні системи зарубіжних країн

       Найбільших  труднощів країна зазнала наприкінці 60-х — на початку 70-х pp., у період загострення світової валютно-фінансової кризи, яка спричинила зниження темпів зростання, дефіцит платіжного балансу, відплив капіталів, скорочення золотовалютних резервів, знецінення франка.

       У 1971 — 1974 pp. створено подвійний валютний ринок (тобто Франція проводить  політику подвійного курсу — занижений  і ринковий):

       щодо  поточних операцій зовнішньої торгішіі курс франка підтримувався на заниженому рівні, що стимулювало експорт Франції;

       щодо  фінансових операцій курс вільно коливався  залежно від попиту та пропозиції.

       У 1973—1983 pp. країна переходить до вільного режиму курсу валют. Із 1983 р. вводяться  валютні обмеження, які скасовуються 1992 р. при вступі до Європейського  Союзу.

       Франція тривалий час очолювала зону франка. Це валютне угруповання сформувалося ще до здобуття французькими колоніями  незалежності. В зону цієї грошової одиниці, крім Франції, ввійшли її колоніальні  території — Алжир, Марокко, Туніс, Того, Камерун та ін., а також департаменти Франції (Гваделупа, Гвіана, Мартиніка, Реюньйон). Усередині цієї зони провідну роль відігравав французький франк, всі інші країни тримати свої резерви  у цій валюті, а курси власних  грошових одиниць стосовно французького франка фіксували на визначеному  рівні, що не ми бути змінений без згоди  Франції.

       Управління  валютними резервами країн зони надавало Франції значні переваги. Зі здобуттям незалежності й самостійності  колишні французькі колонії стали  створювати самостійні грошово-кредитні системи. Зона франка втратила своє значення на початку 70-х pp. у зв"язку зі змінами  у світовій ваіютній системі і  прийняттям у 1976 р. Ямайської угоди, що перевело міжнародні розрахункові відносини на національні кредитні гроші провідних західних країн.

3. Долар у ролі  світової резервної  та розрахункової  валюти. 

       В основі інтернаціоналізації грошової політики США лежить міжнародна роль долара, який залишається головною резервною і розрахунковою валютою  у світовій валютно-фінансовій системі. Інвалютні резерви центральних  банків західних країн на три чверті складаються з доларів, у доларах  здійснюється більше ніж половина розрахунків  у світовій торгівлі, долар є мірою  цінності багатьох найважливіших товарів  на світовому ринку (наприклад, нафти).

       Досі  долар є єдиним еталоном, на який орієнтуються усі валюти розвинених країн. Причиною цього є потреба  міжнародного обміну використовувати  єдину універсальну розрахункову грошову  одиницю, потреба, зумовлена все  більшою єдністю товарного виробництва  у світовому господарстві. Ефективно  задовольнити цю потребу в сучасних умовах може лише національна валюта країни, якій належить роль лідера у  світовій економіці. Саме США й відповідають цим вимогам.

       Аналізуючи  сучасний стан економіки США, перш за все, її безперечні переваги та успіхи, слід зауважити, що її тривале (протягом дев´яти років) економічне зростання  привело до бурхливого зростання  внутрішнього попиту. Доходи американського бюджету перевищують видатки. Але  при цьому загальна заборгованість американських сімей і компаній банкам досягла рекордного рівня  — 132 % ВВП. Це майже 10 трлн. дол. За роки зростання значно зросли котировки  акцій компаній Сполучених Штатів. За останні 5 років обсяг кредитів, наданих американським сім´ям лише для закупівлі акцій, зріс втричі. Серед компаній стало правилом викупляти  власні акції, використовуючи їх для  оплати праці робітників. Курс акцій  цим підтримується на завищеному рівні. У випадку виникнення проблем  на фондових ринках країни негативні  наслідки масового продажу акцій  можуть бути дуже значними й відображатимуться  на стані всієї економіки. А це, своєю чергою, може містити в собі неминуче погіршення ситуації для всієї  світової економіки.

       На  думку більшості експертів, у 70-ті — 80-ті роки економічній стабільності загрожувала передусім інфляція. Сьогодні такою загрозою є заборгованість, що переходить межу розумних масштабів. При цьому не має значення, чи йдеться про заборгованість приватного сектору, як у США, або державного, як у Японії (про це мова піде далі). Важливим є те, що зростання заборгованості двох найбільш розвинутих економік, від  яких значною мірою залежить динаміка розвитку світової економіки, стає найбільш актуальною проблемою сучасного  етапу її розвитку. Очевидно, що успішне  вирішення саме цієї проблеми значно впливатиме на майбутні успіхи розвитку як американської, так і світової економіки взагалі.

4. Банк Англії, його  утворення, управління, функції та роль. 

       Банк  Англії — один із найстарших і найвпливовіших центральних банків світу. Був заснований ще 1694 р. з метою надання уряду позики для війни із Францією. У 1844 р. Банк Англії отримав монополію на випуск банкнот, а 1946 р. — націоналізований із обов'язковим викупом акцій у приватних власників.

       До 1971 р. банк контролював процес кредитування в країні переважно шляхом зміни  дисконтної ставки за позичками комерційним  банкам. Крім того, банки повинні  були додержуватися коефіцієнта  касових активів (підтримуючи касу і залишки на рахунку в Банку  Англії на рівні, нижчому за 8% від  суми активів) та коефіцієнта ліквідності (підтримуючи портфель ліквідних  активів не нижче за 28% від загальної  суми активів).

       Після травня 1971 р. колишні коефіцієнти  було скасовано. Банківські ставки за позиками більше не були прив'язані  до дисконтної ставки Банку Англії і визначалися на підставі базової  ставки, яка повідомляється кожним банком індивідуально. Було встановлено  коефіцієнт резервних активів для  комерційних банків у розмірі 12,5 суми короткострокових депозитів. Крім того, банки повинні були зберігати  суму в 0,5% своїх короткострокових депозитів  на безпроцентному рахунку в Банку  Англії.

       Після 1981 р. Банк Англії став акцентувати  свою увагу на операціях із державними цінними паперами (операції на відкритому ринку)- Коефщієнт резервних активи} був відмінний, але комерційні банки  мати зберігати 2,5% суми короткострокових зобов'язань у вигляді резерву  на рахунках в облікових домах, з  якими вони пов'язані кредитними відносинами.

       Структура балансу Банку Англії своєрідна. Банк поділений на два департаменти — емісійний і банківський. Емісійний депортамент займається випуском банкнот під державні цінні папери, що знаходяться в портфелі банку. Банківський департамент видає позички комерційним банкам за дисконтною ставкою за рахунок власних депозитів.

       Ця  система тісно пов'язана з міжнародним  ринком позичкового капіталу. Велика Британія стала прикладом країни, в якій до останнього часу не було спеціальних  законів, які регламентували б роботу банків, а контроль над ними має  неформальний характер. Банки тут  регулюються загальним законом  про акціонерні товариства. З 1979 р. відповідно до національного законодавства  запроваджено обов'язкове ліцензування комерційних банків й утворено загальнонаціональний фонд страхування депозитів. Наступний  банківський закон 1987 р. визначив правила  видачі великих позик, порядок банківських  злиттів, аудиторських перевірок тощо. Але контроль за банківською діяльністю у Великій Британії залишається  менш формальним і суворим, ніж в  інших країнах. Банк Англії формально  незалежний від уряду, хоча працює під  керівництвом Міністерства фінанси}. Термін повноважень керуючого Банку  Англії не залежить від зміни уряду.

       Організаційна структура Банку Англії подана на мал. 13.

       Управління  Банком Англії здійснює Виконавча рада, до складу якої входять вісім членів: керуючий, два заступники керуючого і п'ять виконавчих директорів, яким підпорядковуються структурні підрозділи центрального офісу Банку Англії.

       Мал. 13. Організаційна структура Банку  Англії.

       Банк  Англії має дванадцять територіальних відділень. До функцій Банку Англії належить:

       - управління державним боргом країни;

       - здійснення банківських операцій для комерційних банків;

       - проведення банківських операцій з іншими центральними банками країн;

       - здійснення банківського обслуговування уряду;

       - проведення грошово-кредитної політики;

       - емітування банкнот;

       - управління золотовалютними резервами країни;

       - здійснення нагляду за кредитними установами, валютним і кредитним ринками та за банківською системою загалом. 

Список  використаної літератури:

1. Тетяна Семенівна Стубайло  Кандидат економічних наук, доцент кафедри банківської справи. М. Тернопіль, Тернопільський національний економічний університет, - стаття.
2. Лисенков Ю. М., Коротка Т. А. Грошово-кредитні системи зарубіжних країн.
3. Козик В.В., Панкова Л.А., Даниленко Н.Б. Міжнародні економічні відносини Навчальний посібник / К.: Знання, 2008.- 406 c.
4. Іванов В.М., Софіщенко І.Я. Грошово-кредитні системи зарубіжних країн: Курс лекцій.-К.:МАУП,2001.-228с.
5. Шамова І.В. Грошово-кредитні системи зарубіжних країн.-К.:КНЕУ,2001-195с.
6. Валюты стран мира. — М.: Финансы и статистика, 1987.
7. http://www.minfin.gov.ua/ - сайт Міністерства фінансів України