Розподіл влади в країнах зі змішаною формою правління. Принцип розподілу влади у практиці конституціоналізму України

Крім того, Верховна Рада України ухвалює рішення про напрям запиту до Президента на вимогу народного депутата, групи народних депутатів або комітету Верховної Ради, заздалегідь підтриманого не менше, як третиною конституційного складу Верховної Ради; має право усунути Президента від поста у порядку імпічменту, встановленого Конституцією (ст.111).

Багатофункціональними є відносини Верховної Ради України з Кабінетом Міністрів України, який підконтрольний і підзвітний Верховній Раді (ст.113). Верховна Рада дає згоду на призначення Прем'єр - міністра, розглядає і ухвалює рішення щодо схвалення (не схвалення) програми діяльності Кабінету Міністрів, здійснює контроль за його діяльністю.

По пропозиції не менше ніж третини народних депутатів від її конституційного складу Верховна Рада може розглянути питання про відповідальність Кабінету Міністрів і прийняти резолюцію недовіри йому більшістю від конституційного складу Верховної Ради, слідством, якої є відставка Кабінету Міністрів України. Найважливішими повноваженнями Верховної Ради щодо Кабінету Міністрів і інших органів виконавчої влади є ухвалення нею законів про організацію і діяльність органів виконавчої влади, основи державної служби і ін.

Багатогранними є відносини Верховної Ради України і з органами судової влади. Зокрема, Верховна Рада призначає третину складу Конституційного Суду України, обирає суддів загальної юрисдикції, надає згоду на призначення Президентом на посаду Генерального прокурора, може виказати недовіру Генеральному прокурору, яке вабить його відставку від посади, призначає три представники до Вищої ради юстиції.

Парламент, як орган законодавчої влади визначає законами України судовий устрій, судочинство, статус суддів, основи судової експертизи, організацію і діяльність прокуратури.

Досить тісною є взаємодія парламенту з органами правосуддя в процесі здійснення парламентського контролю.

Яскравим прикладом цьому може служити стаття 81 п. 2. Незалежно від волевиявлення або згоди народного депутата його повноваження припиняються достроково у разі отримання законної сили обвинувального вироку щодо нього. При цьому, не має значення, який вид покарання визначений судом щодо депутата, а також міри покарання. Підставою для дострокового припинення повноважень народного депутата України є також рішення суду про визнання його недієздатним або безслідно відсутнім, що вступило в законну силу.

Принципово новим в Конституції є положення про те, яким чином у разі невиконання народним депутатом вимог щодо несумісності депутатського мандата з іншими видами діяльності його депутатські повноваження припиняються достроково. У відмінності від чинного законодавства про статус народного депутата, за яким рішення про дострокове припинення повноважень ухвалювалося Верховною Радою, по Конституції воно повинно бути прийняте судом.

 

3.3 Виконавча влада

 

Відповідно до Конституції України, Кабінет Міністрів України є вищестоящим органом в системі органів виконавчої влади, яку складають центральні і місцеві органи виконавчої влади. Як найвищий колегіальний орган, він здійснює владу як безпосередньо, так і через центральні і місцеві органи виконавчої влади, направляючи і контролюючи їх діяльність.

Як вищестоящий орган виконавчої влади Кабінет Міністрів очолює єдину систему виконавчої влади в Україні; забезпечує відповідно до Конституції здійснення функцій і повноваження виконавчої влади на території України; направляє діяльність міністерств і інших органів виконавчої влади; самостійно вирішує питання, які віднесені до його ведення Конституцією України, законами Верховної Ради України і указами Президента України.

Кабінет Міністрів України відповідальний перед Президентом України і в своїй діяльності керується його актами (ст. 113 Конституції України). Одночасно він підзвітний і підконтрольний Верховній Раді України, але у межах визначених Конституцією України.

Так, згідно ст.85 ч.4 Конституції України Верховна Рада затверджує Державний бюджет України і вносить зміни в нього; контролює виконання Державного бюджету України, ухвалює рішення щодо звіту про його виконання. Верховна Рада України, крім того, відповідно ст.85 п.13 Конституції, здійснює контроль за діяльністю Кабінету Міністрів України. В кінці кінців, представницький орган України по пропозиції не менше ніж однієї третини народних депутатів від її конституційного складу може розглянути питання про відповідальність Кабінету Міністрів і прийняти резолюцію недовір'я Кабінету Міністрів України більшістю від конституційного складу Верховної Ради України.

При цьому питання про відповідальність Кабінету Міністрів України не може розглядатися Верховною Радою України більше одного разу впродовж однієї чергової сесії, а також протягом року після схвалення Програми діяльності Кабінету Міністрів України (ст.87 Конституції України).

Певні складнощі виникають при організації виконавчої влади, здійснюваної Кабінетом Міністрів України. Вони відображають боротьбу між законодавчою гілкою влади і Президентом.

Із зміною статусу Президента України, якщо він відповідно до нової Конституції є главою держави, тобто не входить ні в одну з гілок влади, правові основи виконавчої влади, як окремої влади, по суті не були вирішені до кінця. Конституція України не містить в собі положень, які б визначали саме характер виконавчої влади, оскільки розділ VІ "Кабінет Міністрів України. Інші органи виконавчої влади" освітлює лише питання щодо системи органів виконавчої влади, проте, хто ж визначає і формує цю систему, в цьому розділі в повному об'ємі не сказано.

А в інших розділах вказано, що організацію і діяльність органів цієї гілки влади визначає Верховна Рада України, а формує її Президент (ст.92 п.12, ст.106. п.10 Конституції України). Відповідно до ст.106 гг.10, 15 Конституції України Президент України одноосібно призначає за уявленням Прем'єр-міністра України членів Кабінету Міністрів України, керівників інших центральних органів виконавчої влади.

Проте, відповідно до ст.92 п.12 Конституції України, виключно законодавча влада в особі Верховної Ради законами України визначає організацію і діяльність органів виконавчої влади. Якщо буквально розуміти положення цього пункту ст.92 Конституції, то в практичній площині воно означатиме: законодавчий орган повинен прийняти майже 100 законів, зокрема, про Кабінет Міністрів України, про міністерства, і про інші центральні відомості (а їх більше 56); а також про місцеві державні адміністрації в областях, районах, містах Києві і Севастополі. Це безумовно, приведе до порушення балансу законодавчої і виконавчої влади.

Разом з тим треба брати до уваги, що законодавчий орган не має права призначати і звільняти з посади міністрів і інших керівників центральних органів виконавчої влади, оскільки це виняткове право Президента.

Відповідно до ст.114 Конституції, до складу Кабінету Міністрів України входять Прем'єр-міністр України, Перший віце-прем'єр-міністр, три віце -прем'єр-міністра, міністри. Президент призначає за згодою Верховної Ради України Прем'єр-міністра України; припиняє повноваження Прем'єр-міністра України і ухвалює рішення про його відставку (ст.106 п.9).

Процес призначення Прем'єр-міністра складається з таких стадій:

1) Визначення Президентом кандидатури  на цю посаду;

2) Розгляд Верховною Радою України  цієї кандидатури (у разі відхилення - наступне внесення і розгляд  кандидатури на пропоновану посаду).

3) Призначення Прем'єр-міністра  України.

Президент України не пізніше, ніж на десятий день після вступу до посади або припинення повноважень Кабінету Міністрів , після консультацій з Головою Верховної Ради України і уповноваженими представниками депутатських груп і фракцій вносить на розгляд Верховної Ради України кандидатуру Прем'єр-міністра України. Після отримання згоди Верховної Ради України Президент України в триденний термін видає Указ про призначення Прем'єр-міністра України.

Повноваження Кабінету Міністрів України у відносинах з Верховною Радою України і її органами включають:

- здійснення Урядом законодавчої  ініціативи у Верховній Раді  України;

- участь Кабінету Міністрів  в процесі розгляду питань  Верховної Ради;

- повноваження у зв'язку з  твердженням і контролем за  виконанням Державного бюджету України, підготовкою, твердженням і виконанням державних програм;

- звіт перед Верховною Радою  України про свою діяльність.

Також Верховна Рада України може виказати недовір'я Кабінету Міністрів України: Стаття 87. Верховна Рада України по пропозиції не менше ніж однієї третини народних депутатів України від її конституційного складу може розглянути питання про відповідальність Кабінету Міністрів України і прийняти резолюцію недовір'я Кабінетних Міністрів України більшістю від конституційного складу Верховної Ради України. Питання про відповідальність Кабінету Міністрів України не може розглядатися Верховною Радою України більше одного разу впродовж однієї чергової сесії, а також протягом року після схвалення Програми діяльності Кабінету Міністрів України.

 

3.4 Судова влада

 

Третій вид державних органів складають органи судової влади. Це - Верховний Суд України як високий судовий орган в системі судів загальної юрисдикції. У своїй сукупності всі суди складають судову систему України. Вони здійснюють судову владу шляхом конституційного, цивільного, кримінального і арбітражного судочинства. Органи судової влади ухвалою законних і обов'язкових до виконання рішень або вироків, шляхом застосування чинного законодавства на основі принципу рівності всіх перед законом і судом, стримують інші гілки влади від зловживань. При реалізації своєї компетенції органи виконавчої і законодавчої влади повинні діяти у межах закону і наданих їм повноважень, щоб не відчути на собі дієвість судової влади.

Для органів судової влади характерним є те, що судді обираються безстроково. Відособлене місце від судової системи має Конституційний Суд України - єдиний орган конституційної юрисдикції, в Україні, який відрізняється від судів загальної юрисдикції порядком освіти (судді Конституційного Суду призначаються Верховними Рада України, Президентом і З'їздом суддів України, по- шість суддів), складом (18 суддів), специфікою судового проведення і його процедурою, особливістю рішень Конституційного Суду (вони є загальнообов'язковими, остаточними і не оскаржуються ), а також терміном призначення на посаду суддів (дев'ять років без права бути переобраним на повторний термін).

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Висновки

 

У сучасній правовій науці принцип розподілу влади прийнято відносити до основ демократичного конституційного ладу. Це значить, що він має основоположне значення при рішенні конкретних питань побудови державного механізму.

Призначення принципу розподілу влади - виключити можливість концентрації всієї повноти влади в руках однієї особи або органу шляхом встановлення такої державності, при якій різні гілки державної влади могли б взаємно стримувати одна одну.

Сфери реалізації трьох гілок влади - законодавчої, виконавчої і судової - повинні бути чітко розмежовані, вони не повинні стояти на заваді один одному.

Розподіл влади повинен ґрунтуватися, перш за все, на їх співпраці, яка, проте, стримувала б кожну з них, ставило б в певні рамки і балансувало.

Незалежність і самостійність кожної з трьох гілок влади, і особливо законодавчої і виконавчої, не повинні бути перешкодою до їх взаємодії. Більше того, ефективна влада неможлива без їх співпраці.

У сучасній Україні принцип розподілу влади визнаний, конституційно закріплений і застосовується в побудові і функціонуванні державних інститутів.

Багато політиків і правознавців називають виконавчу владу домінуючою в системі державних органів. Сильна виконавча влада України, безумовно, потрібна. Але не треба захоплюватися. У нашої країни достатньо гіркий досвід в цьому питанні. Посилення виконавчої влади за відсутності адекватного контролю і механізму стримань таїть в собі загрозу різкого розростання і посилення бюрократичного адміністративного апарату. Чисельне зростання чиновництва, елементарне знехтування адміністрацією основних прав і свобод - подібні вади породжуються безконтрольністю виконавчої влади і підлеглого їй апарату управління.

Нажаль, все ще традиційно слабким місцем залишається в України судова влада. Прокламовані Конституцією принципи судового устрою і судочинства реалізуються насилу. І в даному випадку відчувається протидія і тиск з боку інших гілок влади, що нерідко все ще роблять замах на незалежність суду. Явно недостатні матеріальні, а частково і правові гарантії, необхідні для того, щоб забезпечити суду гідне місце в здійсненні влади. Цей компонент розподілу влади неефективний. Самостійність і особливо роль суду в Україні все ще далекі від тих, які властиві суду в розвинених демократичних країнах.

Активна політика, що проводиться в даний час в України, на побудову правової держави позитивно позначається на стані нашої «хворої» держави. Хочеться сподіватися, що дотримання правовим принципам, властивим демократичній державі дозволить нашій країні вибратися з тієї прірви, в якій вона знаходиться останні десятиліття. Тому необхідно підтримувати вже створений механізм розподілу влади, механізм стримань і противаг, який дозволяє збалансувати різні гілки влади. Це - одна з важливих гарантій продовження демократичного розвитку України.