Оборотні засоби на підприємстві

Кожне підприємство незалежно від сфери діяльності, масштабів виробництва самостійно визначає ринки збуту своєї продукції (послуг), обирає контрагентів, формує внутрішній механізм господарювання.

Результатом планувальної діяльності є план, який являє собою складну соціально-економічну модель стану підприємства та його підрозділів в майбутньому, характеризує пропорції та темпи розвитку.

Об'єктом планування є виробничо-комерційна діяльність підприємства, його науково-технічний розвиток, соціальна сфера, охорона довкілля.

Суб'єктом планування є підприємство, цех, дільниця, потокова лінія, робоче місце.

Основою планування виступає система об'єктивних економічних законів, серед яких виділяють:

- основний економічний закон, що зумовлює необхідність врахування економічної ефективності суспільного виробництва з метою найбільш повного задоволення потреб населення та отримання прибутку;

- закон відповідності попиту і пропозицій, що забезпечує рівновагу підприємства як економічної системи;

- закон вартості, тощо.

Завдання соціально-економічного планування на підприємстві:

- оцінювати  стан економіки підприємства, соціальних  процесів на конкретний період  часу та тенденції в його діяльності;

- науково передбачити  майбутній стан економіки підприємства  з врахуванням тенденцій розвитку  національної економіки, галузі;

- здійснювати  оперативний контроль за діяльністю  підприємства шляхом порівняння  звітних і планових показників його діяльності;

- забезпечувати  ефективне використання наявних  на підприємстві технічних, матеріальних, трудових ресурсів та їх своєчасну  заміну і поповнення.

Досвід зарубіжних і вітчизняних підприємств свідчить, що в ринкових умовах господарювання, планування виробничо-господарської діяльності виступає важливою умовою функціонування підприємств, їх економічного росту і розвитку.

Поняття «планування  діяльності підприємства» можна  розглядати в декількох аспектах: перший – загальноекономічний, який відповідає загальній теорії фірми, її природі; другий – конкретно-управлінський, в якому планування виступає як важлива управлінська функція.

3.2 Необхідність здійснення  планування діяльності підприємств

Кожне підприємство, незалежно від масштабів і  виду діяльності, кожна підприємницька структура в умовах ринкового господарювання займається плануванням. Відсутність планів супроводжується помилковими маневрами, несвоєчасною зміною орієнтації, що призводить до втрати позицій на ринку, нестійкого фінансового стану, банкрутства підприємств.

Практика господарювання свідчить про те, що планування створює  для суб’єктів господарювання важливі переваги:

• забезпечує підготовку до використання майбутніх сприятливих для підприємства умов;
• попереджує можливі проблеми;
• стимулює управлінський персонал до реалізації своїх рішень в подальшій діяльності;
• поліпшує координацію дій управлінського персоналу підприємства;
• сприяє раціональному використанню ресурсів на підприємстві.

Вітчизняний і  зарубіжний досвід господарювання свідчить про те, що планування в підприємстві здебільшого не забезпечує значного успіху, який проявляється в зростанні обсягів обороту, прибутку, економічного росту (цей взаємозв’язку спостерігається лише в 6 випадках із 100). Як правило, планування починають широко використовувати в той період розвитку, коли після бурхливого росту або періоду становлення виникають проблеми в зміцненні досягнутого успіху, забезпеченні стабільності. Результати спеціальних досліджень, проведених англійським спеціалістом з планування Р. Фінном, підтверджують викладену вище тезу і свідчать про те, що успіх досягається лише в результаті довготривалого досвіду планування діяльності підприємства (як правило, досвід, який перевищує 2 роки).

Для українських  підприємницьких структур можна  виокремити декілька сфер, де є відчутна потреба в застосуванні планування.

Новостворені  підприємства. Активні процеси розвитку підприємництва призводять до створення нових організацій та підприємств, посилення конкуренції між ними, банкрутства і закриття багатьох з них. Діяльність новостворених підприємницьких структур неможлива без наукового обґрунтування плану дій, яким є бізнес-план. Він розробляється кожною підприємницькою структурою в період заснування. Цей документ дає чітку відповідь на велику кількість запитань і застерігає нових товаровиробників від можливих помилок і прорахунків.

Для новостворених  підприємницьких структур розробляється:

• маркетинговий плин,
• оцінюються реальні конкуренти,
• визначається стратегія розвитку,
• обґрунтовуються оптимальний обсяг виробництва,
• штати працівників,
• матеріальні ресурси,
• фінансові результати тощо.

Потреба орієнтації в поточній ринковій обстановці, у  визначенні свого місця в конкурентному  середовищі, прагнення передбачити  майбутнє зумовлюють необхідність планування кожної підприємницької структури адекватного стану ринкового господарства. В бізнес-плануванні гнучко поєднуються виробничі і ринкові, фінансові технічні, внутрішні та зовнішні аспекти діяльності підприємства.

Сучасний ринок  висуває особливі вимоги до підприємств. Складність і динамізм процесів, які відбуваються на ньому, створюють нові передумови для більш серйозного застосування планування діяльності підприємств. Крім того, масштаби і різноманітність напрямків діяльності підприємства вимагають особливої уваги до попереднього визначення:

• видів діяльності (виробнича, торгівельна, посередницька, комерційна, науково-дослідна тощо);
• видів продукції (послуг);
• джерел і обсягів фінансування;
• технологічних ресурсів (устаткування, матеріалів, енергії, палива, робочої сили);
• фінансових результатів від кожного виду діяльності.

Діяльність  державних, казенних (особливо казенних) підприємств перебуває під постійним  контролем і має підтримку  галузевих міністерств та відомств, Кабінету Міністрів України. Тому планування їх діяльності є запорукою ефективності використання державного майна, отримання і розподілу прибутку, організації та оплати праці.

Підприємства з частиною іноземних інвестицій в статутному фонді. Іноземні партнери, вкладаючи певні кошти в підприємницьку діяльність, прагнуть мати гарантії їх повернення, відповідного доходу з врахуванням орієнтовного часу його отримання, забезпечення найменшого господарського ризику. Крім того, в залежності від частки майна в статутному фонді, вони можуть брати безпосередню участь в управлінні підприємством, прийнятті управлінських рішень. Більшість західних інвесторів мають значний досвід планування підприємницької діяльності. Вони неохоче сприймають інформацію без відповідних обгрунтувань і підрахунків. Тому плідна співпраця з ними вимагає такого планування діяльності, яке базується на принципах і методах, зрозумілих обом сторонам.

Якість планування в значній  мірі залежить від глибини врахування принципів, їх кількості та дієвості.

А. Файоль визначав чотири основні  принципи планування, назвавши їх загальними характеристиками хорошої програми дій. Це – єдність, неперервність, гнучкість і точність. Дещо пізніше А. Ансофф обґрунтував ще один принцип планування – участь.

Принцип єдності (системності, холізму) передбачає, що планування на підприємстві має системний характер. Економічна категорія «система» характеризується наявністю сукупності елементів, взаємозв’язку між ними, спільного напрямку у розвитку і поведінки, орієнтованого на загальну мету.

Кожну підприємницьку структуру  можна розглядати як складну економічну систему, елементами якої служать окремі підрозділи (цехи, дільниці), взаємозв'язок між якими здійснюється на основі координації на горизонтальному і вертикальному рівнях. Діяльність жодного підрозділу підприємницької структури не можна планувати ефективно, якщо не ув'язати її з функціонуванням інших виробничих одиниць. Будь-які зміни в планах одного підрозділу зумовлюють відповідні переміни в планових параметрах діяльності інших. Отже, головними, ознаками координації планування на підприємстві є взаємозв'язок і одночасність при прийнятті рішення.

Принцип єдності передбачає інтеграцію планової діяльності. На підприємствах розробляють декілька відносно самостійних видів планів (плани освоєння нових видів продукції, маркетингові плани, плани рекламних заходів, плани впровадження нової техніки і технології, плани соціального розвитку колективу, тематичні плани і т. д.). Однак кожний з них повинен базуватися на загальній стратегії і бути складовим елементом загальної планової системи підприємства.

Принцип неперервності  означає підтримування неперервної  планової перспективи, взаємопогодження довго-, середньо- та короткотермінового планування, своєчасне коригування  планів з врахуванням змін у внутрішньому та зовнішньому середовищі, в нестабільних умовах господарювання.

Принцип гнучкості  забезпечує в процесі планування можливості коригування планів відповідно до змін у внутрішньому та зовнішньому  середовищі.

Для здійснення принципу гнучкості плани необхідно  розробляти з врахуванням можливостей  внесення змін. Тому при їх складанні доцільно включати резерви, так звані «надбавки безпеки» або «фінансові подушки».

 Принцип точності передбачає врахування при складанні планів певного ступеня точності розрахунків, передбачень. Ступінь конкретизації і деталізації залежить від виду плану та рівня невизначеності зовнішніх умов господарювання.

Стратегічне, довготермінове планування може обмежуватися визначенням основної мети і найбільш загальних напрямків діяльності, тому що кількість необхідної інформації про майбутнє є обмеженою, а швидкість змін — дуже високою.

В короткотермінових  планах конкретність і детальність  повинні бути високими і обов 'язковими.

Принцип точності повинен забезпечувати адекватність планових заходів соціально-економічній ситуації в країнах, галузі, території. Вона досягається шляхом врахування великої кількості факторів впливу внутрішнього і зовнішнього середовища.

Принцип участі означає, що кожний працівник підприємства стає учасником планувальної діяльності незалежно від посади і функцій. Планування, яке базується на принципі участі, називається партисипативним.

Реалізація принципу участі забезпечує оперативний обмін внутрішньо-виробничою інформацією; перетворює плани підприємства на особисті плани кожного працівника, що сприяє підвищенню мотивації до праці, створенню корпоративного духу; викликає більшу довіру до планування як реального та ефективного важеля управління.

Фахівці з планування рекомендують доповнити вищезгадані  принципи загальноекономічними принципами: пріоритетності, оптимальності.

Принцип пріоритетності передбачає ранжування об'єктів планування за їх важливістю для підприємства.

Пріоритетність  тієї чи іншої мети може змінюватись  в залежності від дії макроекономічних факторів – економічної політики, екологічного становища, стану національної економіки, а також від факторів, які діють всередині підприємства.

Принцип оптимальності  пов’язаний з альтернативністю і  багатоваріантністю планів, які передбачають розробку декількох альтернативних варіантів досягнення однієї мети та вибір оптимального.

Механізм планування – це сукупність засобів, зо допомогою  яких приймаються планові рішення  та забезпечується їх реалізація. механізм планування розкриває внутрішню  модель процесу вироблення мети і  завдань функціонування підприємства та формування його функцій.

Розвиток виробництва  зумовлює мету та основні завдання функціонування підприємства, які визначають функції планування і методи обґрунтування планових рішень.

У ринкові економіці підприємство самостійно формує програму діяльності і визначає мету на певний період.

Формування  мети – це процес прийняття планових рішень, який випереджує майбутні дії. Мета діяльності всіх структурних підрозділів підприємства повинна узгоджуватися і підпорядковуватися загальній меті.

При формуванні мети необхідно враховувати зовнішні обмеження і можливості, схильність до ризику. Внутрішні можливості і обмеження визначаються трудовими, технічними, матеріальними, фінансовими ресурсами; зовнішні – характером макросередовища.

Вибір і формування мети підприємства проводяться на основі детального аналізу та оцінки ринків, на яких працює або буде працювати підприємство; внутрішніх чинників; закономірностей і тенденцій розвитку галузі. Аналіз передбачає оцінку позитивних моментів функціонування підприємства в даному ринковому середовищі, а також оцінку можливих негативних наслідків його діяльності.