Оборотні засоби на підприємстві

Організаційна структура планування може мати такі форми:

• організаційну структуру з централізованими функціями планування;
• організаційну структуру з децентралізованими функціями планування.

Організаційно-централізоване планування на більшості великих і середніх підприємств здійснюється «зверху вниз». При такому підході планові стратегії розробляються на вищому рівні управління, де визначаються цілі, основні напрямки й головні господарські завдання розвитку підприємства й проводиться взаємоузгодження нових пропозицій і механізму їх реалізації.

Наступним етапом ці цілі, завдання й показники в більш деталізованій конкретній формі включаються в плани підрозділів. Це вже технологічне планування, що встановлює пропорції й обсяги виробництва за всіма видами продукції, що випускається. Після узгодження планових завдань із конкретними виконавцями плани остаточно затверджуються вищим керівництвом підприємства.

Децентралізоване планування (планування «знизу наверх») здійснюється від планів на місцях через плани підрозділів до загального плану шляхом узгодження, об’єднання і корегування. Цілі, стратегії й виробничі плани формуються підрозділами підприємств. До прерогативи планового відділу входять тільки встановлення форм планових документів і координація планової діяльності оперативних підрозділів. Однак навіть при плануванні «знизу наверх» стратегічні ідеї можуть бути висунуті керівництвом підприємства.

Розділ 2.Місце підприємства на ринку, шляхи формування його виробничої програми

2.1 Аналіз зовнішнього  середовища підприємства

Функціонування підприємства в  ринкових умовах неможливе без комплексного аналізу факторів зовнішнього середовища, які впливають на його діяльність. До таких факторів, які не є контрольованими підприємством, відносять:

• технологічні (рівень розвитку НТП);
• міжнародні (вплив міжнародного ринку товарів);
• економічні (вплив інфляції, рівень зайнятості, стабільність національної валюти);
• політичні (законодавство країни ринку, урядові постанови укази президента);
• соціально-культурні (відношення до підприємства різних груп населення);
• ринкові (можливість проникнення на ринок, розподіл сегментів, перспектива розвитку ринку та його структури);
• конкуренти (умови, що домінують на ринку товарів, можливість співіснування, тощо).

Для оцінки загроз та можливостей  впливу перерахованих факторів М.Х. Мескон та М. Альберт пропонують перелік загроз та можливостей, з якими підприємство зустрічається у зовнішньому середовищі.

Вплив зовнішнього фактора на підприємство розраховується за формулою:

              (1);

де  - оцінка впливу зовнішнього фактора на діяльність підприємства;

k_Ф - коефіцієнт, який враховує важливість впливу зовнішнього фактора;

Y – значення  впливу зовнішнього фактора на  діяльність підприємства, обирається самостійно.

Таблиця 2.1

№ п/п	Фактори зовнішнього  середовища	Коефіцієнт  “kФ”	Значення впливу фактора “Y”	Оцінка впливу фактора “Зн”
1	Економічні	1,68	+20	+33,3
2	Ринкові	0,97	-10	-9,70
3	Політичні	2,17	-20	-43,40
4	Технологічні	2,67	+30	+80,10
5	Конкурентні	0,87	-20	-17,40
6	Міжнародні	1,77	-30	-53,10
7	Соціальні	0,77	+10	+7,7

Значення “Y”  М. Мескон рекомендує приймати в межах (-50...+50). Оцінка загроз та можливостей  зовнішніх факторів наведена в таблиці 2.1:

Оцінка загроз та можливостей зовнішніх факторів для підприємства

Примітка. Значення “Y” в таблиці вибрано довільно, а значення коефіцієнта “k” – згідно вихідних даних.

    Вплив  зовнішніх факторів на діяльність  підприємства визначається по шкалі Ф. Хедоурі (Додаток А).

2.2 Сегментація ринку

Підприємство  при  плануванні свого місця на ринку повинно орієнтуватись  на його окремий сегмент – групу  споживачів, які зайняті пошуком  однотипних товарів та згодні їх купити.

Сегментація здійснюється за наступними принципами: кожен із сегментів, що розглядається має бути чітко вираженим; вибраний сегмент має бути досить значимим, щоб забезпечити прибуток підприємству; сегмент має бути доступним для застосування ефективних методів збуту.

В першу чергу  необхідно визначитись, хто є  споживачем товару: населення чи організації. Населення є в основному споживачем товарів широкого вжитку (ТШВ). Сегментація тоді здійснюється за такими ознаками:

Географічна – розташування регіону, чисельність та щільність населення, структура комерційної діяльності, клімат, динаміка розвитку регіону, рівень інфляції, тощо.

Демографічна – стать, вік, склад сім'ї та етап її життєвого циклу, сфера діяльності, освіта, релігійні переконання, національність, тощо.

Психографічна – суспільний клас (тобто стабільні групи суспільства, яким характерні споріднені цінності, уявлення, інтереси, поведінка), спосіб життя, тип особистості.

Поведінкова – рівень знань, взаємовідносини, норми споживання, ступінь використання товару, готовність купити товар, випадковість покупки, тощо.

Організації є в основному споживачами товарів промислового призначення (ТПП). Ознаки сегментації ринку ТПП подібні до ознак сегментації ринку ТШВ. Відмінність полягає в тому, що ринок ТПП сегментують в основному за географічними, а також за деякими соціально-економічними ознаками: розміри підприємств-покупців, структура каналів збуту, організаційні форми торгівлі, техніка і технологія закупівель. Другорядного значення набувають демографічні, культурні та поведінкові ознаки.

Спочатку необхідно  розділити покупців залежно від концентрації їхніх складів. Чим ближче вони розміщені до підприємства-виробника, тим більшою буде частота поставок і ширшим асортимент товарів, які поставляються в одній пакувальній одиниці.

Демографічні  ознаки сегментації ринку ТПП  можуть стосуватись кількості працюючих, галузі спеціалізації, наявних ресурсів, а також демографічних особливостей осіб, що беруть участь у прийнятті рішень про купівлю.

Здійснивши  сегментацію, виробник може вибрати  той сегмент, на якому він буде концентрувати свої маркетингові зусилля.

2.3 Вивчення ємності ринку підприємства

Ємність ринку  – можливий об’єм реалізації на ньому товару протягом певного проміжку часу. Ємність ринку характеризується потенційною ємністю (максимально  можливою) та часткою ринку. Частка ринку визначається як відношення об’єму продажу товару даного підприємства до потенційно можливої ємності ринку.

Ємність ринку  розраховується на основі аналізу тенденцій  розвитку галузей, які використовують даний товар, або на основі аналізу  тенденцій реалізації товару за попередній період та екстраполяції даних на попередній період.

Загальна ємність  в натуральних одиницях визначається за формулою

Q_РИНКУ  = n₁ * n₂   (2);

де Q_РИНКУ – загальна ємність ринку в натуральних показниках;

n₁ – кількість покупців товару, чол.;

n₂ – кількість покупок здійснених середнім покупцем, шт.

 

2.4 Оцінка конкурентоздатності товару підприємства

Конкурентоздатність – це сукупність якісних та вартісних характеристик товару, які з точки зору покупця є суттєвими і забезпечують задоволення конкретних потреб.

 Рівень конкурентоздатності можна оцінити за допомогою системи одиничних, групових (зведених) та інтегральних показників.

Одиничний показник – відображає відсоткове відношення дійсної величини параметру до його величини, при якому елемент потреби повністю задовольняється.

Груповий показник – поєднує одиничні показники  та показує ступінь задоволення  потреби взагалі.

Інтегральний  показник – чисельна характеристика конкурентоздатності товару, що є відношенням групового показника за технічними параметрами до групового показника за економічними параметрами.

Визначивши  інтегральний показник, його значення порівнюють із нормативним або із значенням інтегрального показника  товару-зразка і роблять висновок про конкурентоздатність товару.

До технічних параметрів конкурентоздатності товару відносять: класифікаційні параметри, які визначають належність виробу до певного виду, класу, типу продукції; конструктивні (характеристики конструкторсько-технічних рішень); нормативні (що відповідають міжнародним стандартам, правилам); ергономічні (гігієнічні, антропометричні, фізіологічні, психологічні тощо), які демонструють відповідність товару властивостям людського комплексу; естетичні, які характеризуються єдністю змісту і форми предмета.

До економічних параметрів відносять: енергомісткість та економічність у споживанні сировини на одиницю продукції або здійснюваної роботи; вартість сировини та експлуатаційних матеріалів, безвідходної технології; надійність, періодичність та вартість ремонтів, вартість запасних частин; чисельність обслуговуючого персоналу, його кваліфікація, рівень заробітної плати.

Отже для  визначення інтегрального показника  конкурентноздатності необхідно:

• Визначити груповий параметричний показник за технічними параметрами;
• Визначити груповий параметричний показник за економічними параметрами;
• Визначити інтегральний показник конкурентноздатності;
• Порівняти інтегральний показник з еталоном і зробити висновок про рівень конкурентноздатності товару.

Груповий параметричний  індекс по технічних та економічних параметрах визначається залежністю:

                 (3) ;

де а_і – значення впливу одиничного показника, долі одиниці;

          p_i – параметричний індекс. 

Аналогічно  визначається груповий параметричний  індекс за економічними параметрами. До економічних параметрів відносять: енергомісткість виробу, вартість ремонтів, експлуатаційні затрати, вартість запчастин, сервісне обслуговування.

Розраховується інтегральний показник конкурентоздатності товару (К) за формулою

             (4);

де  - груповий індекс конкурентоздатності товару за технічними параметрами;

- груповий індекс конкурентоздатності товару за економічними параметрами.

Розділ 3. Сутність планування та особливості його здійснення на підприємстві

3.1 Основні положення  планування, як економічної категорії

Однією з  найважливіших функцій виробничого  менеджменту підприємства є планування його діяльності.

Планування  — вид, сфера діяльності органів управління підприємства по передбаченню майбутнього стану його економіки на основі врахування дії законів розвитку природи і суспільства, а також тенденцій розвитку підприємства, галузі і національної економіки. Процес планування полягає у визначенні мети, якої підприємство прагне досягнути за певний період, а також засобів, шляхів ти умов її досягнення.

Планування  як сфера і вид діяльності:

- об'єднує структурні  підрозділи підприємства загальною  метою;

- надає всім  процесам однонаправленість, скоординованість;

- сприяє найбільш повному та ефективному використанню наявних ресурсів.

Система централізованого управління породила відповідну ідеологію директивного планування, яка розглядала план, як закон, котрий не можна змінювати і необхідно обов'язково виконувати. Ринкова система господарювання орієнтує підприємство на планування як на неперервний процес передбачення змін зовнішнього середовища та адаптації внутрішніх факторів виробництва для розвитку і подальшого зростання.

З теоретичної  точки зору добре збалансований план має певні переваги перед ринком, однак якщо ринок саморегулюється і забезпечує певну рівновагу, то незбалансований план повністю виключає розвиток.

В умовах ринкового  регулювання підприємство самостійно здійснює весь комплекс планової роботи. Надання підприємству самостійності означає не тільки скасування повної залежності його діяльності від уряду, а й надання широких прав у визначенні та реалізації виробничої програми, організації матеріально-технічного і кадрового забезпечення, шляхів розвитку підприємства, методів мотивації праці та економічної відповідальності за кінцеві результати роботи.