Кредитування підприємств

МІНІСТЕРСТВО  ОСВІТИ ТА НАУКИ УКРАЇНИ 

ДЕРЖАВНИЙ ВИЩИЙ НАВЧАЛЬНИЙ ЗАКЛАД

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ЕКОНОМІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

імені Вадима ГЕТЬМАНА 
 
 
 
 
 
 
 

Реферат 

з дисципліни «Фінанси підприємств» 

    на  тему: «Кредитування підприємств» 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Київ - 2010

 

План 

1. Сутність  акцептного і  авального кредиту  і їх спільні риси.
2. Сутність контокорентного  кредитування. Його відмінності від овердрафту.
3. Сутність факторингу. Види факторингових операцій.
4. Кредитування під облік векселів.
5. Сутність, особливості  і відмінності банківського, комерційного і лізингового  кредитування.
6. Особливість отримання кредитів за кредитною лінією. Види кредитних ліній.
7. Особливості кредитування  малих підприємств  комерційними банками  України.
8. Порядок і умови отримання іноземних кредитів  під державні гарантії.
 

1. Сутність акцептного і  авального кредиту і їх спільні риси.

     До  кредитно-гарантійних послуг, що надаються  підприємствам банками, належать:

• акцептний кредит;
• авальний кредит.

     Акцептний кредит — це позика, яка передбачає акцептування банком інкасованої підприємством-позичальником тратти за умови, що підприємство надає у розпорядження банку вексель до строку його оплати.

     Особливість акцептного кредиту полягає в  тім, що банк дає підприємству не гроші, а гарантію оплатити вексель у  визначений термін. При цьому банк стає першим боржником і з економічного погляду виконує умовне зобов’язання, тобто здійснює оплату векселя лише тоді, коли підприємство не виконує своїх зобов’язань.

     Акцептний кредит має короткостроковий характер і використовується для фінансування оборотних засобів підприємства і переважно у сфері зовнішньої торгівлі. Цей кредит дешевший для підприємств як порівняти з дисконтним, оскільки вони сплачують банку лише комісійні за акцепт векселя.

     Порядок акцептного кредитування показано на рис. 1.1.

     На  відміну від дисконтування векселів акцептний кредит надається векселедавцю (платнику за векселем) — звідси і  його інша назва — векселедавчий  — і виступає як гарантійна послуга. У світовій банківській практиці ця операція здійснюється за класичною схемою: кредитна угода оформлюється з використанням переказного векселя, де одержувач коштів указує платника, який повинен акцептувати вексель, тобто дати згоду здійснити платіж. Підприємство виставляє вексель на банк, тобто банк стає трасатом. Банк акцептує вексель з умовою, що до настання строку платежу за векселем підприємство внесе в банк суму, необхідну для його погашення. Позичальник (векселедавець) може використовувати акцептований банком вексель як платіжний засіб для придбання товарів, оплати своїх зобов’язань перед іншими кредиторами, розрахунків з іншим банком.

     Дисконтування векселя може бути здійснене в банку, який його акцептував. У цьому разі банк стає не тільки гарантом, а й безпосередньо кредитором підприємства.

     

 

     Рис. 1.1. Структурно-логічна схема акцептного кредитування підприємства кредиту є грошове покриття суми векселя позичальником до настання строку погашення векселя, банки ставлять високі вимоги до надійності підприємств. Якщо підприємство не виконало своїх зобов’язань перед банком-гарантом, банк згідно з вексельним правом виставляє зворотну вимогу до векселедавця з наступним примусовим стягненням боргу з підприємства-позичальника. За надання акцептного кредиту банк стягує акцептну комісію.

     У зв’язку з ненадійним фінансовим станом більшості підприємств в Україні акцептний кредит не набув широкого застосування.

     Може  існувати інша схема надання кредиту. Наприклад, у Росії поширено практику, відповідно до якої підприємство укладає  угоду з банком. Згідно з угодою підприємство отримує прості векселі, виписані банком на нього. Ця схема відрізняється від класичної. Банк фактично є боржником, а не трасатом, як у класичному варіанті, і за відмови клієнта перерахувати необхідну суму має право не регресної вимоги, а вимоги згідно з укладеною угодою. Ця схема є простішою й ефективнішою для суб’єктів господарювання.

     Авальний  кредит — це позика, коли банк бере на себе відповідальність за зобов’язаннями підприємства у формі поручительства або гарантії. Підприємство—одержувач платежу, як і за акцептного кредиту, отримує від банку-гаранта (аваліста) умовне платіжне зобов’язання. Якщо власник векселя вносить протест у зв’язку з несплатою векселя, банк-аваліст погашає всю суму векселя за платника.

     За  авальний кредит банк одержує комісійні, розмір яких залежить від виду вимог, що випливають з гарантії, а також терміну дії гарантії. Крім того, за наданий кредит стягується відсоток за діючими ставками.

     Принципова  різниця між авальним та акцептним  кредитами полягає у характері відповідальності банку. За надання авального кредиту, без огляду на його суть як вексельного поручительства, банк несе тільки субсидіарну (додаткову) відповідальність, тобто вимога може бути звернена на нього тільки за невиконання її підприємством. За акцептного кредиту банк несе солідарну відповідальність і вимогу, на вибір кредитора, може бути звернено як на підприємство, так і на банк.

     Для підприємств, які інтенсивно використовують векселі, більш еластичною формою вексельного  кредиту є позики, що видаються під заставу векселів. Банки можуть відкривати підприємствам спеціальні позикові рахунки і відображати на них суму наданої позики, забезпечену прийнятими векселями. Позики оформляються без зазначення строку або до настання строку погашення векселів, що приймаються в заставу.

     Векселі приймаються (депонуються) як забезпечення не за їхньою повною вартістю, а за 60 — 90% їхнього номіналу залежно від  кредитоспроможності підприємства, що заставляє векселі, і надійності самих векселів.

     Погашення позики під векселі робить саме той, хто користується кредитом, після чого банк повертає йому векселі на суму погашеного боргу. Якщо від самого підприємства гроші не надходять, то на погашення позики обертаються суми, які надходять в оплату векселів.

 

2. Сутність контокорентного  кредитування.

Його  відмінності від  овердрафту.

     Для підприємства у комерційному банку  може відкриватись спеціальний позичковий рахунок — контокорент (італ. conto corrente — поточний рахунок) — єдиний рахунок, на якому враховуються всі операції підприємства. На контокорентному рахунку відображуються, з одного боку, погашення кредиту банку та інші платежі з доручення підприємства, з іншого — кошти, які надходять на користь підприємства (виручка від реалізації продукції, наданий кредит та інші надходження). Контокорент — це поєднання позикового рахунка з поточним, і він може мати дебетове та кредитове сальдо.

     Підприємству-позичальнику банк відкриває контокорентний рахунок  за схемою рис.1.2.

      Підприємство  може підтримувати комерційні стосунки з багатьма партнерами, і в нього постійно виникають грошові зобов’язання та вимоги. Банк бере на себе здійснення розрахунків за поточними вимогами і зобов’язаннями підприємства і з цією метою відкриває йому контокорентний рахунок. Грошові зобов’язання, які має підприємство, можуть у певний час перевищувати його фінансові можливості. У зв’язку з цим виникає потреба в отриманні контокорентного кредиту.

     Якщо  підприємство використовує контокорентний кредит без згоди з банком або  виходить за встановлені межі кредиту, то цю частину кредиту називають терміном «овердрафт».

     Овердрафт — короткостроковий кредит, що надається  банком надійному  підприємству понад  залишок його коштів на поточному рахунку  в межах заздалегідь  обумовленої суми шляхом дебетування  його рахунку.

     За  дебетового сальдо контокорентного рахунка банк за використані ним кошти сплачує підприємству відсотки, як правило, у розмірі ставки на вклади до запитання. За кредитового сальдо — навпаки, підприємство сплачує банку відсотки в розмірі, передбаченому кредитною угодою (рис. 1.3).

     Відкриваючи контокорентний рахунок підприємству, банк визначає ліміт кредиту, який може бути протягом року переглянутий за згодою сторін. Ліміт кредитування може бути збільшений, якщо підприємство переконає банк у доцільності такого рішення (плановане збільшення обсягів виробництва тощо).

     Ліміт кредиту за контокорентним рахунком залежить від розміру необхідного кредиту, можливості підприємства погашати його, щоденного обсягу реалізації продукції, міри довіри банку до свого клієнта.

     Коли  підприємство робить перевитрати за контокорентним рахунком, то банк може:

• переглянути ліміт кредиту (за наявності об’єктивних причин);
• стягнути штраф;
• відмовити у контокорентному кредиті.

       

     Рис. 1.3. Механізм контокорентного кредитування

     Використання  контокорентного  кредиту пов’язане  з більшими витратами для підприємства. Відсотки за користування позикою за контокорентним рахунком є найвищими у банківській практиці.

     Контокорентний  кредит може використовуватись для:

• фінансування придбання засобів виробництва, готової продукції, виробничих запасів;
• подолання тимчасових фінансових труднощів.

     Характерні  особливості контокорентного кредиту:

• встановлення ліміту кредитування;
• можливість скасування кредитної угоди будь-коли.

     З іншого боку, контокорентний кредит має певні переваги для підприємства-позичальника:

• відсотки за кредит нараховуються лише за фактичні дні користування;
• кредитними коштами підприємство може скористатись будь-коли без укладення додаткової кредитної угоди.
 

3. Сутність факторингу. Види факторингових операцій.

     До  послуг кредитного характеру, що надаються  банками підприємствам, належить факторинг — система фінансування, за умовами якої підприємство—постачальник товарів переуступає короткострокові вимоги за торговельними операціями комерційному банку. Факторингові операції включають: кредитування у формі попередньої оплати боргових вимог; ведення бухгалтерського обліку клієнта, зокрема обліку реалізації продукції; інкасацію заборгованості клієнту; страхування його від кредитного ризику.

     В основу факторингової операції покладено  принцип придбання банком рахунків-фактур підприємства-постачальника за відвантажену продукцію, тобто передачу банку  постачальником права вимагати платежі  з покупця продукції.

     Згідно  з конвенцією про факторингові операції 1988 року операція вважається факторинговою тоді, коли вона задовольняє принаймні дві з чотирьох умов.

     1. Наявність кредитування у формі оплати позикових зобов’язань.

     2. Облік дебіторської заборгованості підприємства-постачальника.

     3. Інкасування дебіторської заборгованості підприємства-постачальника.

     4. Страхування підприємства-постачальника від кредитного ризику.

     Підприємству  відкривається факторинговий рахунок, де здійснюється облік усіх операцій з факторингу. Факторингом більше користуються малі та середні підприємства, оскільки їм частіше бракує оборотних коштів.