Кредитування підприємств

     Сезонний  кредит застосовується підприємствами з метою створення необхідних запасів у період проведення сезонного розпродажу і дає змогу виробникові відстрочити платежі до кінця розпродажу. Перевага такого кредиту полягає в тім, що підприємства можуть випускати продукцію без додаткових витрат на складування і зберігання.

     Консигнація — застосовується здебільшого за реалізації нових товарів, попит на які важко передбачити. Суть консигнації полягає в тім, що роздрібна торгівля може одержувати товарно-матеріальні цінності без конкретного зобов’язання. Це означає, що оплата виробнику здійснюється тільки за умови реалізації товару. Коли попиту на новий товар не буде, товар повертають підприємству-виробнику.

     Комерційний кредит в Україні набрав певного  розвитку з прийняттям постанови Верховної Ради «Про застосування векселів у господарському обігу». Підприємствам і організаціям дозволено здійснювати постачання продукції, виконання робіт та надання послуг у кредит, використовуючи для оформлення таких угод векселі (рис. 1.6).

     

     Рис. 1.6. Обіг векселя у комерційному кредитуванні

     1. Трасант передає разом з товаром і виставлений на нього вексель (тратту) трасату. Трасат ставить на векселі під словом «Акцептовано» або «Приймаю» свій підпис, тобто дає згоду на оплату. Ця дія називається акцептуванням. 2. Акцептований вексель трасат повертає трасанту. 3. Трасант передає цей вексель ремітенту (одержувачу). 4. Ремітент, тобто останній власник векселя, пред’являє його до оплати.

     У певних випадках підприємство—власник векселя до настання терміну сплати векселя може дисконтувати його в комерційному банку. Тоді комерційний кредит трансформується у банківський.

     Вексель мусить бути оплаченим у день його пред’явлення ремітентом. У разі відмовлення  від оплати кредитор наступного дня  може подати протест або відстрочити (пролонгувати) термін погашення векселя. Це можливо, якщо власник векселя і боржник домовляться про виставлення нового векселя. Новий вексель виписують на попередню суму боргу, додаючи відповідні відсотки і комісійні платежі за користування новим кредитом. Коли боржник неспроможний оплатити вексель, кредитор може пред’явити претензію будь-кому з учасників вексельного обігу в порядку регресу.

     Кредитор  повинен своєчасно і з дотриманням  відповідних формальностей заявити протест одному або всім учасникам вексельного обігу. Інакше він втрачає право на фінансові претензії.

     Відносно  недавно виникли нові види комерційного кредиту. Це міжфірмові грошові кредити, що надаються під комерційні папери і прості векселі. У деяких країнах, наприклад у США, набули поширення комерційні папери нефінансових компаній, що гарантовані банками. Як засіб короткострокового залучення грошових коштів комерційні папери конкурують з депозитними сертифікатами та казначейськими векселями.

 

  Лізинговий  кредит — це стосунки між юридичними особами, які виникають у разі оренди майна (майновий кредит або лізинг-кредит).

     За  економічної кризи більшість  підприємств України неспроможна  власними коштами здійснювати технічне оновлення виробництва. Відтак виникає  об’єктивна необхідність розвитку лізингового бізнесу, що уможливлює залучення приватних інвестицій для фінансової підтримки підприємств, особливо у сфері малого та середнього бізнесу.

     Термін  «лізинг» походить від англійського дієслова «to lease», що означає «брати в оренду».

     Будь-яка лізингова операція має фінансовий (кредитний) характер. Власник майна (лізингодавець) надає користувачу (лізингоодержувачу) фінансову послугу: він купує майно у власність і за рахунок періодичних внесків лізингоодержувача покриває його повну вартість та отримує певний прибуток у вигляді лізингової маржі.

     В економічному розумінні  лізинг — це кредит, який надається в  товарній формі лізингодавцем лізингоодержувачу. Суб’єктами кредитних відносин тут виступають: у ролі кредитора — лізингодавець, позичальника — лізингоодержувач.

     З економічного погляду лізинг має  певну схожість з банківським  кредитом, який надається на придбання основних фондів. Кредитні та лізингові відносини між позичальником (лізингоодержувачем) та кредитором¹ (лізингодавцем) будуються на умовах терміновості, оплати, повернення, матеріального забезпечення (застави).

     Разом з тим між банківським кредитом та лізингом є певні відмінності (табл. 1.2).

     Сутність  лізингу проявляється у його функціях:

• фінансовій;
• виробничій;
• збутовій.

     Фінансова функція полягає:

• у звільненні підприємства від одномоментної повної оплати придбаних основних фондів та наданні їх на умовах довгострокового кредиту;
• у використанні підприємством податкових та амортизаційних пільг.

     Оскільки  орендну плату зараховують до складу валових витрат, то відповідним чином зменшується оподатковуваний прибуток підприємства.

     Застосування  механізму прискореної амортизації  сприяє не тільки зменшенню оподатковуваного прибутку в лізингоодержувача, а й прискоренню технічного оновлення виробництва.

     Виробнича функція полягає в оперативному вирішенні проблеми переоснащення виробництва не через купівлю машин та обладнання, а через їх тимчасове використання на умовах лізингу. Це ефективний засіб для забезпечення доступу підприємств до нових технологій та техніки.

     Таблиця 1.2 ПОРІВНЯЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА БАНКІВСЬКОГО ТА ЛІЗИНГОВОГО  КРЕДИТУ

 

     Збутова функція полягає в розширенні кола споживачів та освоєнні нових сегментів ринку за рахунок залучення насамперед тих підприємств, що неспроможні відразу придбати те чи інше майно.

     Об’єктом  лізингу може бути будь-яке нерухоме майно, що його можна віднести до основних фондів, яке не заборонене до вільного обігу на ринку і щодо якого немає обмежень на передачу в лізинг (оренду).

     До  об’єктів лізингу належать:

• машини та обладнання;
• засоби обчислювальної техніки;
• транспортні засоби;
• виробничі будівлі та споруди;
• інші основні фонди.

     Не  можуть бути об’єктами лізингу:

• об’єкти оренди державного майна, крім окремого, індивідуально визначеного майна державних підприємств;
• земельні ділянки та інші природні об’єкти.

     Класичному  лізингу притаманний тристоронній характер взаємовідносин: лізингодавець, лізингоодержувач, постачальник.

     Лізингодавець — суб’єкт підприємницької діяльності, у тім числі банківська (небанківська) фінансова установа, яка передає в користування об’єкти лізингу згідно з договором.

     Лізингоодержувач — суб’єкт підприємницької діяльності, який отримує в користування об’єкти лізингу за договором.

     Постачальник лізингового майна — суб’єкт підприємницької діяльності, який виготовляє машини, обладнання тощо і (або) передає власне майно, яке є об’єктом лізингу.

     Лізингодавцями  можуть бути:

• лізингові компанії;
• комерційні банки;
• філії, підрозділи підприємств—виробників обладнання;
• державні й місцеві органи (комітети з управління майном; відділи постачання).

     Лізингоодержувачі — це:

• юридичні особи, зайняті виробництвом тієї чи іншої продукції;
• фізичні особи, що займаються підприємницькою діяльністю.

     До  категорії продавців майна належать:

• виробники машин та обладнання;
• оптово-збутові організації;
• торгові фірми;
• власники майна та інші учасники угоди.

     Крім  основних учасників, у лізинговому бізнесі беруть участь посередники, тобто особи, що репрезентують економічні інтереси як продавців, так і покупців об’єктів лізингу. До таких належать:

• страхові компанії;
• брокерсько-дилерські фірми;
• сервісні центри з обслуговування машин та устаткування;
• інші посередники.

     Залучення посередників у лізинговий бізнес приводить  до скорочення терміну оборотності  капіталу, унаслідок чого підвищується дохідність виробництва.

     Взаємодію між учасниками лізингового бізнесу  показано на рис. 1.7.

     Для кожного із учасників лізингової діяльності цей вид підприємницької діяльності має певні переваги.

     Для продавця майна лізинг є зручним засобом  вирішення не тільки виробничо-технічних, а й фінансових проблем. Наприклад, за умов надвиробництва лізинг виступає як дійовий інструмент відшкодування вкладеного капіталу, оскільки оплата продукції підприємства здійснюється відразу після підписання угоди. Таким чином, скорочується можливість «заморожування» капіталу підприємства у вигляді залишку готової продукції на складі. Більше того, підприємство-постачальник позбавлене необхідності використовувати комерційний кредит.

 

     

     Рис. 1.7. Взаємодія між учасниками лізингового бізнесу

 

     1.Ініціація  отримання замовлення на лізинг. 2. Заявка на лізинг. 3. Розгляд заявки. 4. Заявка на проведення маркетингового дослідження основних постачальників обладнання. 5. Вибір найпридатнішого постачальника. 6. Пакет документів на вимогу лізингодавця. 7. Оцінка фінансового стану клієнта та ефективності лізингового проекту. 8. Замовлення-наряд на устаткування. 9. Вибір банку-кредитора. 10. Вибір страхової компанії. 11. Домовленість щодо продажу майна за залишковою вартістю.

 

      Підприємство —  лізингоодержувач також  здобуває дуже суттєві  переваги:

• лізинг дає змогу на 100% фінансувати придбання основних фондів на відміну від банківського кредиту, де фінансовими ресурсами забезпечується тільки 60—70% їхньої вартості;
• підприємству простіше отримати майно в лізинг, ніж позику на його придбання; лізингове майно виступає як застава, право власності на нього належить лізингодавцю;
• лізинг дає підприємству більше можливостей для маневрування під час виплати лізингових платежів, оскільки останні здійснюються підприємством, як правило, після отримання виручки від реалізації продукції, що її вироблено на обладнанні, узятому в лізинг;
• зменшується ризик морального старіння обладнання, тому що підприємство бере його не у власність, а в оренду: відтак розширюються можливості оперативного оновлення застарілої техніки без залучення власного капіталу на його фінансування;
• лізингове майно не зараховується на баланс підприємства, що підвищує ліквідність суб’єкта господарювання та його можливість отримати банківський кредит;
• лізингові платежі включають до складу валових витрат, що зменшує оподатковуваний прибуток підприємства-лізингоотримувача;
• зменшується ризик виробництва нової продукції, оскільки за недостатнього попиту на неї підприємство може повернути об’єкт лізингу безпосередньо лізингодавцю;
• досягається ефект фінансового стимулювання, оскільки щорічні фінансові вигоди перевищують розмір відсотків за банківський кредит.