Кредитування підприємств

     Класифікацію  факторингових операцій подано в  табл. 1.1.

     Таблиця 1.1

     КЛАСИФІКАЦІЯ  ФАКТОРИНГОВИХ ОПЕРАЦІЙ

 

     Внутрішній  факторинг передбачає, що постачальник, його контрагент та банк перебувають у тій самій країні.

     Зовнішній факторинг передбачає, що одна зі сторін факторингової угоди перебуває за кордоном.

     Конвенційний (відкритий) факторинг — це тип факторингу, коли підприємство-постачальник повідомляє підприємство-покупця (дебітора) про те, що права на одержання оплати переуступлено банку або факторинговій компанії.

     Конфіденційний (закритий) факторинг передбачає, що ніхто з контрагентів постачальника не знає про переуступку ним прав на одержання оплати банку чи факторинговій компанії.

     Факторинг з правом регресу дозволяє банку (факторинговій компанії) повернути підприємству-постачальнику розрахункові документи, від оплати яких відмовився покупець, і вимагати повернення підприємством-постачальником коштів.

     Факторинг без права регресу означає, що банк (факторингова компанія) бере на себе весь ризик щодо платежу.

     Повне факторингове обслуговування включає, крім суто факторингових послуг, і  надання ряду інших: аудиторських, обліку дебіторської заборгованості, повного  управління борговими зобов’язаннями тощо. Частковий факторинг — це оплата банком (факторинговою компанією) лише рахунків-фактур постачальника.

     Факторинг з попередньою  оплатою передбачає негайну оплату розрахункових документів постачальника, як тільки їх буде надано банку (факторинговій компанії).

     Факторинг без попередньої оплати — це такий вид факторингу, коли банк (факторингова компанія) зобов’язується оплатити передані йому постачальником розрахункові документи лише в день оплати документів боржником.

     Факторингові  послуги банк не надає:

• за платіжними зобов’язаннями бюджетних організацій;
• за платіжними зобов’язаннями збиткових і неплатоспроможних підприємств;
• за платіжними зобов’язаннями господарських організацій, оголошених некредитоспроможними;
• за компенсаційними або бартерними угодами;
• за договорами, умови яких застерігають право покупця повернути товар протягом певного часу, а також за договорами, які вимагають від продавця здійснення післяпродажного обслуговування;
• підприємствам, що мають велику кількість дебіторів, заборгованість кожного з яких є незначною.

     Практично суть факторингу зводиться до такого. Банк купує в підприємства-постачальника право на стягнення дебіторської заборгованості покупця продукції (робіт, послуг) і перераховує постачальнику 70–90% суми коштів за відвантажену продукцію в момент подання всіх необхідних документів. Після отримання платежу від покупця банк перераховує продавцю залишок коштів (30–10%) за мінусом відсотків за факторинговий кредит та комісійної винагороди.

     Перед укладенням факторингової  угоди банк вивчає підприємство-постачальника  з погляду відповідності таким вимогам.

     1. Продукція має бути високої  якості і користуватись попитом  на ринку.

     2. Постачальник повинен мати стійкі  темпи зростання виробництва  і дотримувати чітко встановлених  умов продажу продукції.

     3. Підприємство має бути фінансово стійким та мати добру репутацію.

     Для здійснення факторингових  операцій постачальник подає в банк такі документи:

1. заяву;
2. баланс на останню звітну дату;
3. копії розрахункових документів, виданих на покупця;
4. інші документи на вимогу банку.

     Укладаючи факторингову угоду, підприємство повідомляє банку (факторинговій фірмі) такі дані:

• найменування, адресу кожного платника та умови торгівлі з ним;
• суму боргових вимог, що переуступаються;
• суму боргу кожного платника (з урахуванням сум за рахунками-фактурами, сум недоплат);
• дані про умови платежів для кожного платника або стосовно різних видів рахунків;
• іншу інформацію, необхідну для інкасації боргових вимог, у тім числі листування з платником, інформацію про здійснені заходи щодо стягнення належних сум.

     Плата за факторингове обслуговування залежить від виду факторингу, фінансового стану підприємства-позичальника, масштабів і структури його виробничої діяльності та надійності покупців. Визначаючи плату за факторинг, ураховують відсоток за кредит і середній термін обороту коштів банку в розрахунках із покупцем.

     Приклад 1.

     Підприємство  звернулось у банк з проханням  викупити рахунки-фактури (дебіторську  заборгованість) на суму 20 000 грн. Плата за кредит — 32% річних. Середній термін обертання коштів у розрахунках з покупцем — 10 днів. Комісійна винагорода за факторингове обслуговування 3%. Плата за факторинг складається із плати за кредит та комісійної винагороди, тобто:

     

     Плата за факторинг у цілому становитиме:

     173,3 + 600 = 773,3 грн.

     Факторингові послуги банку (факторингової компанії) мають для підприємств такі переваги:

1. більша гарантія стягнення (інкасування) дебіторської заборгованості покупця;
2. надання продавцю короткострокового кредиту;
3. зменшення кредитних ризиків продавця;
4. продавець має можливість оперативно поліпшити своє фінансове становище, оскільки оплата за продукцію (роботи, послуги) здійснюється банком (факторинговою компанією) протягом 2–3 днів з моменту укладення факторингової угоди.

     Недоліком факторингу для підприємства є вища вартість цієї послуги порівняно зі звичайним кредитом.

     В Україні факторингове обслуговування підприємств не набуло поширення  у зв’язку з низьким рівнем платіжної дисципліни в народному  господарстві.

 

4. Кредитування під облік векселів.

     Кредит  під облік векселів (обліковий кредит) — це короткостроковий кредит, який банківська установа надає пред’явнику векселів, обліковуючи (скуповуючи) їх до настання строку виконання зобов’язань за ними і сплачуючи пред’явнику номінальну вартість векселів за мінусом дисконту.

     Переваги такого кредиту для підприємства:

• гарантія того, що кредити, які надає підприємство своїм контрагентам, можуть бути рефінансовані в банку за вигідною відсотковою ставкою;
• у зв’язку з наявністю солідарної відповідальності за векселем, банки не вимагають додаткових гарантій від підприємств;
• такий кредит поліпшує умови ліквідності суб’єкта господарювання.

     Надання облікового кредиту здійснюється на підставі поданої підприємством  заяви на дисконтування векселів. Банк ретельно перевіряє репутацію  підприємства-векселедавця, а також підприємства—пред’явника векселя. Коли їх фінансовий стан є позитивним, банк дисконтує векселі. При цьому він залишає за собою право повернути ті векселі, які викликають підозру.

     Механізм  дисконтування векселів підприємств  зображено на рис. 1.4.

 

     

 

     Рис. 1.4. Структурно-логічна схема вексельного  кредитування підприємства

 

     Розмір  та термін дії вексельного кредиту  залежать від строку пред’явленого  векселя. Термін, на який видається  вексель, не може перевищувати 90 днів.

     Приклад 2.

     Номінальна  вартість векселя — 10 000 грн. Банк викуповує в підприємства вексель за 90 днів до його погашення за ставкою 10% річних. Підприємство сплачує банку дисконт, що розраховується за формулою:

      ,

     де  С — сума дисконту; К — номінальна сума векселя; Т — строк (у днях) від дня обліку до дня платежу; П — ставка, за якою обліковується вексель.

     

     Банк  виплачує підприємству номінальну вартість векселя за мінусом дисконту, тобто 10 000 грн. – 246,6 грн. = 9753,4 грн.

     Погашення вексельного кредиту здійснюється в день оплати векселя платником (трасантом). Коли трасант неплатоспроможний, відповідальність за зобов’язаннями несе пред’явник векселя та інші особи, що мають солідарну відповідальність за цим векселем.

     Усі операції з обліку векселів здійснюються банком на підставі договору, укладеного з підприємством—власником векселя.

     Для укладення договору про облік  векселів підприємство подає в банк такі документи:

• заяву;
• оригінали векселів, що пропонуються до дисконтування;
• дві ксерокопії кожного векселя (лицьовий та зворотний бік);
• реєстр векселів;
• копії засновницьких документів фірми—власника векселя;
• баланс і звіт про фінансові результати за останній звітний період;
• довідку про операції за основним поточним рахунком пред’явника векселя;
• документ, що підтверджує товарний характер векселя.

     За  позитивного рішення банк та власник  векселя укладають договір. Предметом договору є порядок і умови придбання банком прав за векселем через його оплату до настання строку платежу.

     Зміст договору:

     1. Предмет договору.

     2. Права та обов’язки сторін.

     3. Порядок розрахунків (зазначення  строків перерахування банком  пред’явнику облікової вартості  векселів).

     4. Відповідальність сторін (зазначаються  штрафні санкції у разі невиконання  банком і пред’явником умов договору).

     5. Особливі умови (зазначається  порядок зміни умов договору, вирішення суперечок між банком  та пред’явником векселя).

     6. Строк дії договору.

     7. Юридичні адреси та реквізити  сторін.

     Дисконтуючи вексель у банку, власник векселя робить іменний індосамент на користь банку, указуючи реквізити індосанта. Передаточний напис підписують керівник та головний бухгалтер юридичної особи-індосанта і засвідчують його печаткою.