Економіка підприємства

1. Суть, функції, мета діяльності підприємства. Класифікація підприємств

Ринкова орієнтація розвитку економіки передбачає становлення підприємництва як невід′ємної форми господарювання підприємств і, зокрема, малого бізнесу.

Підприємництво  - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб’єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Сучасні дослідження показують, що процвітання  розвинутих країн світу забезпечує успішна реалізація підприємницького потенціалу як четвертого чинника виробництва (нарівні з землею, працею і капіталом).

Термін  “підприємництво” ввів в економічну термінологію французький економіст Рішар Кантіллон у вісімнадцятому столітті. Він охарактеризував підприємця як власника, в діяльності якого обов’язково є фактор ризику.

Відтоді зміст поняття підприємець значно змінився. Сучасна наука визначає підприємця як особу, що займається особливими видом діяльності, в основі якої є такі ознаки:

• Свобода  вибору видів і методів діяльності;

• Наявність  фактора ризику для початку і  розвитку бізнесу;

• Орієнтація на досягнення комерційного успіху;

• Інноваційний характер.

У ширшому розумінні, підприємництво - це певний тип господарської поведінки, для якої характерні:

* Інноваційність, постійних пошук нових можливостей, новаторських ідей:

* Готовність іти на обґрунтований ризик;

* Гнучкість та постійне оновлення;

* Цілеспрямованість і наполегливість.

Головні умови здійснення підприємницької  діяльності:

* Приватна автономність підприємця, тобто його повна економічна та господарська свобода у виборі сфери, методів, часу, місця здійснення підприємницької діяльності;

* Повна відповідальність підприємця за економічні, екологічні та соціальні наслідки своєї діяльності і пов′язаний з нею ризик;

* Власна орієнтація підприємця на комерційний успіх, на одержання прибутку.

Найширша  галузь застосування підприємництва притаманна малому бізнесу. В ньому діє більшість  підприємців. Малий бізнес створює  умови для розвитку підприємництва. Гнучкість, швидкість реакції на зміни в ринкових умовах, відсутність  жорсткої регламентації праці, можливості для прояву ініціативи і розумного  ризику, притаманні малому бізнесу, приваблюють  малого підприємця.  

Досвід  розвинутих країн переконливо доводить, що сьогодні підприємництво - найпрогресивніша система ведення господарства незалежно  від соціально-економічного устрою суспільства, Функції підприємництва різноманітні.

По-перше, це - гнучка форма організації виробництва, яка оперативно реагує на потреби  ринку, найновіші досягнення НТП  сприяє своєчасним структурним зрушенням  в економіці тощо. Наприклад, тривалий час вважалося, що досягнення НТП  найповніше реалізують великі фірми. Однак  це переважно було характерним для  першої половини XX ст. Сучасний же розвиток розвинутих країн переконливо доводить, що сам НТП, як і ефективна реалізація його досягнень, неможливі без широкої  підприємницької діяльності, без  використання найрізноманітніших форм організації виробництва.

По-друге, підприємництво - така форма господарювання, за якої утверджується почуття господаря  кожного учасника суспільного виробництва. Ще до недавнього часу в нашій економічній  літературі переважала думка, що підприємець - це "капіталіст", "ділок", "рвач". Однак родове поняття "господар" включав в себе багато економічних  суб'єктів: не лише капіталіста, а й  дрібного виробника, керівника підприємства, кооператора, орендаря, селянина-власника, кваліфікованого спеціаліста, робітника, власне, кожну ділову людину. Без  широкого розвитку економічних умов підприємництва утвердження почуття  господаря неможливе.

По-третє, підприємництво, якщо розуміти його як дійову організаційно-господарську творчість, як уміння вести справу, сприяє вільному розвитку працівників, вихованню в  них почуття чесності, порядності, сумлінності, впровадженню демократичних  принципів суспільного й економічного життя, самоуправління і т. д.

По-четверте, широкий розвиток підприємництва застерігає від суб'єктивізму й волюнтаризму і найповніше відповідає вимогам  природно-історичного процесу суспільного  розвитку. Він об'єктивно обумовлений  рівнем розвитку продуктивних сил і  відповідним характером відносин власності. Це проявляється, зокрема, в тому, що завжди рівень усуспільнення виробництва  в різних галузях неоднаковий, а  отже, передбачає наявність різних форм власності та необхідність різноманітних  методів підприємницької діяльності. Таким чином, широкий розвиток підприємництва збагачує економічну діяльність суспільства, урізноманітнює її форми, підвищує економічну й соціальну ефективність суспільного  виробництва. 

Підприємництво  як процес реалізації підприємницької  ідеї до її комерціалізації не залежить від форми власності суб'єкта підприємницької діяльності і може розглядатися за “кількісною” або “якісною” орієнтацією підприємницької структури будь-якої форми власності і, відповідно, виконувати в суспільстві дві функції: вирішення і зняття проблем дефіциту і стабілізації економічного стану держави, а також зміцнення конкурентної позиції фірм різних форм власності й країни в цілому на світовому ринку.

Діяльність  підприємця можна розглядати, таким  чином, з двох сторін: особистої і  суспільної. З точки зору особистих  інтересів діяльність підприємця зводиться  до отримання максимуму прибутку, тобто різниці між отриманим  доходом і видатками, що пов'язані  з веденням справи. А це досягається  шляхом продажу продукції за максимальними  цінами, прагненням підприємця заплатити  робітникові мінімальну зарплату, придбати ресурси за низькими цінами. З іншого боку діяльність підприємця пов'язана  з вивченням потреб суспільства  і їх задоволенням. У ринковій економіці  саме підприємець повинен “здогадатись”, яких товарів і послуг потребує споживач. Підприємець призначений виконувати певну суспільну функцію участі у створенні продукції і робить це з певними перевагами і користю для суспільства. Отже, діяльність підприємця сприяє тому, щоб задоволення потреб відбулося з меншими видатками, а спеціалізація підприємця призводить до того, що ресурси суспільства використовуються більш повно.

Сутнісний аспект підприємництва — його мотиваційна  орієнтація. Одним з фундаментальних  факторів діючої економічної системи  є наявність необмежених потреб суспільства в цілому та індивідуальних потреб людей.

Потреби та бажання людей їх задовольнити з метою отримання певної споживчої  вигоди стають головним мотиваційним чинником підприємницької поведінки.

Головною  мотивацією підприємницької поведінки  суб'єкта підприємницької діяльності є одержання максимально можливого  доходу, достатнього для забезпечення фінансування певної частки своїх необмежених  потреб. 

Достатньо повна класифікація підприємства має  бути забезпечена за умови використання таких ознак: 1) мета і характер діяльності; 2) форма власності майна; 3) належність капіталу; 4) правовий статус і форма  господарювання; 5) галузево-функціональний вид діяльності; 6) технологічна і  територіальна цілісність; 7) розмір за чисельністю працівників (таб.1.1).

- Для  переважної більшості підприємств  властивим є комерційний характер  діяльності з одержанням прибутку. До некомерційних відносяться:  освітянські, медичні, наукові.

- Приватними  є підприємства, що засновані  на власності майна окремих  громадян, з правом найму робочої  сили. До цього виду відносять  індивідуальні та сімейні підприємства. Вони базуються відповідно на  власності майна однієї особи  або членів однієї сім’ї, виключно  їх особистій праці.

- Колективне - це таке підприємство, що грунтується на власності його трудового колективу, а також кооперативну.

В Україні  функціонують державні та державні комунальні підприємства. Їх майно вважається відповідно власністю загальнодержавних  чи адміністративно-територіальних одиниць.

Якщо  підприємство засноване на базі об’єднання майна різних власників, то його називають  спільним підприємством.

- За  належністю капіталу і контролю  прийнято розрізняти підприємства: національні - капітал належить  підприємцям своєї країни; закордонні - капітал є власністю іноземних  підприємств. Змішані - капітал  належить підприємцям двох або  декількох країн.

- За  правовим статусом і формою  господарювання:

одноосібне  підприємство є власністю однієї особи або родини: воно несе відповідальність за свої зобов’язання своїм майном.

Кооперативні - добровільні об’єднання громадян з метою спільного ведення  господарської діяльності. Характерною  їх ознакою є особиста участь кожного  в діяльності.

Орендні підприємства - оренда означає засноване  на договірних взаєминах тимчасове  володіння і користування майном, що необхідне орендатору для підприємницької  діяльності.

Господарські  товариства являють собою певні  об’єднання підприємців. Поділяються:

1) Повне  товариство - несуть солідарну відповідальність.

2) Товариство  з обмеженою відповідальністю - таке, що має статутний фонд, поділений  на частини, учасники цього  товариства несуть відповідальність  в межах їх вкладів.

3) командитним  є товариство, яке поряд з членами  з повною відповідальністю, включає  одного учасника, відповідальність  якого обмежується особистим  вкладом у майно такого підприємства.

Найбільш  розвинутою формою господарських товариств  є акціонерні товариства. Вони бувають: відкритого типу, акції якого розповсюджуються шляхом відкритої купівлі-продажу  акцій; закритого типу - акції котрого  можуть розповсюджуватися лише між  його замовниками.

- Технологічною  і територіальною цілісністю  володіють так звані материнські  (головні) підприємства, дочірні  - юридично самостійна, проте головна  фірма суворо контролює діяльність, оскільки володіє контрольним  пакетом акцій.

- За  розміром та чисельністю відокремлюються  малі підприємства - з чисельністю  у промисловості і будівництві  до 200 чоловік, а в інших галузях  до 50 чоловік: наука - до 100 чоловік,  роздрібна торгівля - до 15 чоловік.

Підприємства  мають право на добровільних засадах  об’єднувати свою виробничу, комерційну діяльність.

Асоціації - найчастіша форма договірного об’єднання підприємств з метою постійної  координації господарської діяльності. Асоціація не має права втручатися у виробничу і комерційну діяльність будь-якого з її учасників.

Корпорації - договірні об’єднання господарюючих  суб’єктів на основі інтеграції їх науково-технічних, виробничих та комерційних  інтересів, з делегуванням окремих  повноважень централізованого регулювання  діяльності кожного з учасників.

Консорціуми - тимчасові статутні об’єднання промислового і банківського капіталу для досягнення загальної мети.

Концерни - форма статутних об’єднань підприємств, що характеризуються єдністю власності  і контролю. Після створення концерну господарюючі суб’єкти втрачають свою самостійність.

Картелі - договірне об’єднання підприємств, переважно однієї галузі для здійснення спільної комерційної діяльності - регулювання збуту виготовлюваної продукції.

2. Порядок заснування підприємств

Для створення  нового підприємства необхідно пройти ряд обов'язкових етапів.

На початковому  етапі створення нового підприємства визначається склад засновників, і  розробляються установчі документи. У залежності від типу підприємства існують наступні установчі документи:

1) Приватне  підприємство