Моделювання ризиків діяльності банку

Національний банк визначив систему для оцінки кожної категорії  ризику. Система оцінки ризиків надає  можливість в послідовний спосіб вимірювати ризики і визначати, яких наглядових процедур необхідно вжити. Для шести категорій ризику - кредитного ризику, ризику ліквідності, ризику зміни процентної ставки, ринкового ризику, валютного ризику та операційно-технологічного ризику - наглядовці оцінюють кількість ризику, якість управління ризиком, сукупний ризик і напрям ризику. Для ефективного використання системи оцінки ризиків наглядовці мають враховувати як поточний стан банку, так і фактори, які можуть вказувати на зростання ризиків.

Таблиця 3.1

Ранг операційних  ризиків серед дев'яти категорій  ризиків

Групи банків	Середній ранг (ступінь  важливості) операційних ризиків  для банків
Банківська система України  в цілому	5
Найкрупніші банки	4
Великі банки	6
Середні банки	6
Невеликі банки	6

 

Згідно із системою оцінки ризиків існують чотири основні  компоненти визначення параметрів ризику банку:

• кількість ризику, тобто рівень або обсяг ризику, на який наражається банк, характеризується як незначна, помірна або значна;
• якість управління ризиком, тобто наскільки добре здійснюється виявлення, вимірювання, контроль і моніторинг ризиків; характеризується як висока, така, що потребує вдосконалення, або низька;
• сукупний ризик, тобто узагальнений висновок, який відображає рівень занепокоєння органів нагляду, зважаючи як на кількість ризику, так і на якість управління ризиком, з урахуванням відносного значення кожного з цих аспектів. Сукупний ризик оцінюється як високий, помірний або низький за кожною з дев'яти категорій ризику. Пом'якшувальні фактори (наприклад, страхування) можуть вплинути на оцінку сукупного ризику. Оцінка сукупного ризику визначає стратегію нагляду, тобто які конкретні заходи щодо цього банку будуть вжиті банківським наглядом Національного банку і які ресурси будуть для цього виділені. Перелік факторів оцінки доповнюють складові оцінок;
• напрям ризику, тобто ймовірна зміна сукупного рівня ризику протягом наступних 12 місяців. Характеризується як такий, що зростає, стабільний або такий, що зменшується. Напрям ризику впливає на стратегію нагляду, зокрема на те, які додаткові наглядові заходи можуть бути вжиті. Якщо напрям ризику такий, що зменшується, це вказує на те, що на основі наявної інформації протягом наступних 12 місяців можна очікувати зменшення сукупного ризику. Стабільний напрям вказує на те, що сукупний ризик, ймовірно, залишиться незмінним. Якщо напрям ризику такий, що зростає, це свідчить про те, що, за очікуваннями, сукупний ризик через 12 місяців збільшиться. Не менш складна методологічна проблема - керування ризиками як на макро-, так і на мікрорівні. На рівні банківської системи основними механізмами регулювання банківських ризиків є: мінімальний розмір капіталу для новостворюваних банків; вимоги до складу й нормативи достатності капіталу; стандарти організації й діяльності служб внутрішнього контролю й керування ризиками; вимоги до розкриття інформації про фінансовий стан і загальний ризик банку; нормативні вимоги до методик кількісної оцінки ризику й т. д. На рівні банків на додаток до зовнішнього використовуються внутрішні механізми керування ризиками, які включають внутрішні моделі оцінки й методи керування ризиками (лімітування, хеджування, внутрішній контроль та ін.)

Спеціалізація банку на певних видах послуг впливає на його профіль  ризиків. Наприклад, банк, що активно  працює на ринку кредитування підприємств  нефінансового сектора, на міжбанківському  ринку, на ринку споживчого кредитування, буде підданий більшою мірою кредитним  ризикам, а банк, що вкладає значні ресурси у фондовий ринок, - ринковому  ризику. Мінімізувати ризики з урахуванням  впливу зовнішнього середовища й  специфіки діяльності банка покликана  саме система керування ризиками, наявність якої є обов'язковою  умовою успішної діяльності банківської  установи. Наявність такої системи часто дозволяє уникати значних втрат. Згідно з нормативними документами Національного банку України управління ризиками - це процес, за допомогою якого банк виявляє (ідентифікує) ризики, проводить оцінку їх величини, здійснює їх моніторинг і контролює свої ризикові позиції, а також враховує взаємозв'язки між різними категоріями (видами) ризиків. Комплекс дій з ризик-менеджменту має на меті забезпечити досягнення таких цілей:

• ризики мають бути зрозумілими та усвідомлюватися банком та його керівництвом;
• ризики мають бути в межах рівнів толерантності, встановлених спостережною радою; рішення з прийняття ризику мають відповідати стратегічним завданням діяльності банку;
• рішення з прийняття ризику мають бути конкретними і чіткими;
• очікувана дохідність має компенсувати прийнятий ризик;
• розподіл капіталу має відповідати розмірам ризиків, на які наражається банк;
• стимули для досягнення високих результатів діяльності мають узгоджуватися з рівнем толерантності до ризику.

З точки зору ризик-менеджменту, банківська діяльність зводиться до прийняття ризику й отримання  за це відповідної компенсації (економічної  вигоди).

Мета управління ризиками - сприяти підвищенню вартості власного капіталу банку, одночасно забезпечуючи досягнення цілей багатьох зацікавлених сторін, а саме: клієнтів та контрагентів; керівників; працівників; спостережної ради й акціонерів (власників); органів  банківського нагляду; рейтингових  агентств, інвесторів та кредиторів; інших  сторін.

Переважна кількість банків сприймає систему ризик-менеджменту  як взаємопов'язану систему трьох структурних елементів:

1. визначена система регламентів, процедур, встановлення лімітів, включена в загальну систему менеджменту банку;
2. сукупність економіко-математичних моделей, які дають можливість у числовій формі оцінювати ризики банку;
3. програмне забезпечення, яке на основі економіко-математичних моделей дозволяє оптимізувати ризики банку.

Одним з актуальних питань сучасного банківського ризик-менеджменту  в світі є питання про наявність  та тип системи інтегральної оцінки ризику. Дослідження в українських  банках вказує на суттєве відставання  в організації систем ризик-менеджменту. Так, переважна більшість банків (80%) використовує системи ризик-менеджменту, за яких ризики оцінюються окремо за кожною категорією. Експерти з цих банків вказують на відсутність потреби  в інтегральній оцінці ризиків банку. В кращому випадку вони планують впровадження інтегральної системи оцінки ризиків у майбутньому. Причиною даної ситуації є неповне розуміння функцій відділів ризик-менеджменту, частково обумовлене невисоким рівнем розвиненості фінансової системи в цілому.

 

3.2. Формалізація  ризиків

Одне із завдань, що стоять перед фахівцями фірм, – розробників банківських програм, є створення всеосяжної системи оцінки і управління ризиками в комерційному банку. Перш ніж проектувати таку систему, бажано створити її логічну модель – модель банківських рисок (МБР).

Формалізація ризиків

Уточнимо  наступні питання  і поняття:

• що таке ризик в комерційному банку і які його різновиди;
• як вимірювати (оцінювати) ризик;
• що означає "управляти ризиком" і які при цьому можуть виникнути проблеми.

Різновиди ризиків

Ризик - це можливість небажаної  події. Слід відрізняти "погані" події  від подій, лише при деяких обставинах тих, що наводять до поганого результату ("причинних" подій). Перші завжди є небажаним для даного об'єкту. Другі самі по собі не є негативними і не обов'язково спричиняють за собою погані наслідки.

Виходячи з цих визначень  розгляд рисок в комерційному банку почнемо з питання: що для  банку погано завжди? Для нього  завжди небажані три речі:

• незапланований відтік депозитів і/або клієнтів;
• зменшення чистого прибутку;
• зниження ринкової вартості банку як фірми.

Теоретично ці події незалежні, тобто кожне з них може виникнути  за відсутності інших і, прийнявши  широкі масштаби, привести до ліквідації банку. На практиці одна подія спричиняє  за собою інше і, перш ніж банк збанкрутує, встигнуть виявитися всі три.

Отже, на самому верхньому  рівні абстракції існують три  види рисок – поодинці для кожної поганої події. Проте для побудови МБР такої простої класифікації недостатньо – її потрібно деталізувати. При цьому бажано дотримуватися загальновживаної термінології і способів класифікації рисок (загальноприйнятої класифікації рисок доки немає, але визначення деяких їх видів в літературі вже устоялися).

Кажучи про види банківської  риски, майже завжди мають на увазі  причинні події і використовують семантичну конструкцію «ризик такої-то причинної події». Наприклад, процентний ризик – це ризик зміни процентних ставок, кредитовий, – це ризик затримки платежів або навіть повного неповернення кредитів.

Отже, ризики зазвичай класифікуються по різновидах причинних подій. Перерахуємо  деякі види рисок:

• затримка платежів або неповернення по активах;
• зміна валютних курсів;
• зміна процентних ставок;
• брак ліквідності;
• брак готівки;
• зміна цін на корпоративні акції;
• виникнення вимог по позабалансових зобов'язаннях;
• падіння попиту на кредити і послуги;
• розвиток альтернативних способів вкладення;
• погіршення репутації банку;
• технологічні помилки і шахрайство;
• зміна нормативної бази, податків і тарифів;
• зміна умов діяльності за кордоном;
• перехід на нову АБС.

Будь-яка погана або причинна подія характеризується масштабом  відповідних йому змін. Наприклад, погана подія «відтік клієнтів і/або  депозитів» характеризується числом втрачених  клієнтів, сумою вилучених депозитів  і тому подібне Причинна подія  «зміна процентних ставок» характеризується величиною цих змін. Таким чином, кожну подію можна охарактеризувати числовим вектором змін, що сталися, який надалі називатимемо величиною даної  події.

Зазвичай конкретний ризик  вимірюють двома основними способами:

Визначають ймовірність  виникнення причинної події, точніше, імовірнісний розподіл його величини або, принаймні, кількісні показники  цього розподілу. Приклад можливого  імовірнісного розподілу валютної ризики відносно долара США наведень нижче.

Зміна курсу долара протягом місяця

Діапазон зміни	0-20	20-40	40-60	60-80	Більш ніж 80
Імовірність зміни	0,1	0,4	0,3	0,1	0,1

 

Найбільш часто використовуваним показником імовірнісного розподілу  є середнє значення (математичне  очікування). У даному прикладі очікуване  середнє збільшення курсу долара складе приблизно 44 крб., тобто

0.1´10+0.4´30+0.3´50+0.1´70+0.1´90

Другий спосіб оцінки ризику полягає в тому, щоб виявити  залежність величини поганої події від величини причинної події або визначити показники цієї залежності. Наприклад, якщо припустити лінійну залежність (в більшості випадків це досить)

 

 

де Пл і Пр – величини відповідно поганої і причинної подій, то для оцінки ризику досить оцінити значення (назвемо його коефіцієнтом дії).

Наприклад, у разі процентного  ризику коефіцієнт дії на погану подію  «зниження прибутку» є не що інше, як GAP, тобто різниця сум чутливих до процентної ставки активів і суми чутливих до процентної ставки пасивів.

Якщо розглянути погану подію  «зниження цінності банку», то в  першому наближенні коефіцієнт дії  досить просто обчислюється на основі дюрациі активів і пасивів. Нагадаємо, що дюрація – це средньозважена тривалість повернення засобів, що отримується з урахуванням вартостей платежів,  дисконтованих до теперішнього моменту.

Показники (оцінки) ризику, обчислені  першим способом, називатимемо імовірнісними, а другим – масштабними.

Вказані два способи взаємно  доповнюють різні підходи до оцінки ризику. Наприклад, для обчислення середньої  можливої величини поганої події  необхідно оцінити ризик кожної причинної події відразу двома  способами.

Пояснимо це на прикладі простої моделі. Хай одній поганій  події відповідають декілька причинних  подій, і поява і вплив кожного  з них не залежать один від одного. Теоретично бажано мати для кожної причинної події відразу дві  оцінки – імовірнісну і масштабну. На практиці, проте, це не завжди потрібно, та і не завжди можливо.

По-перше, імовірнісна оцінка вимагає прогнозу, а він, як відомо, справа важка і навіть небезпечна. Можна, звичайно, використовувати статистику за минулий період, але в більшості  випадків вона даремна. Виключення, мабуть, складає технологічний ризик, для вимірювання якого статистика цілком підходить.

По-друге, вимірювати ризик  ми хочемо перш за все для того, щоб  їм управляти, а для управління нерідко  буває достатньо оцінки одного типу (як правило, масштабною). Крім того, для  багатьох видів ризику імовірнісний показник залежить від стану ринку  в цілому, і для його визначення недостатньо бази даних АБС, крім цього, їм не можна управляти (точніше, не можна впливати на його значення).