Моделювання ризиків діяльності банку

Створення платіжних засобів  тісно пов’язано з депозитною діяльністю. Депозит може виникнути  двома шляхами: у результаті внесення клієнтом готівки в банк чи перерахуванням коштів на рахунок або ж у процесі  банківського кредитування. Ці операції по-різному впливають на розмір грошової маси в країні. Спроможність комерційних  банків збільшувати і зменшувати депозити і грошову масу широко використовується центральним банком під час проведення грошово-кредитної політики.

Третя функціональна  сфера діяльності банків – посередництво  в кредиті. Комерційні банки, як зазначалося, виконують роль посередників між  господарськими суб’єктами, що накопичують  грошові кошти, і тими, що мають  потребу у цих коштах. Вони надають  власникам вільних капіталів  зручну форму збереження грошей у  вигляді різноманітних депозитів, що забезпечує збереження коштів і  задовольняє потребу клієнтів у  ліквідних засобах. Для багатьох клієнтів така форма збереження грошей є кращою, ніж вкладення коштів у цінні папери. Банківський кредит – теж дуже зручна й у багатьох випадках незамінна форма фінансових послуг, що дає змогу гнучко враховувати  потреби конкретного позичальника і пристосувати до них умови одержання  позички (на відміну від ринку  цінних паперів, де терміни й інші умови стандартизовані). Крім виконання  базових операцій, банки пропонують клієнтам велику кількість інших  фінансових послуг. Наприклад, банки  здійснюють різного роду довірчі  операції для корпорацій і приватних  осіб, пов’язаних із передаванням майна  в управління банку на довірчій основі, купівлею для клієнтів цінних паперів, управлінням нерухомістю, виконанням гарантійних операцій та ін.

Значна частина комерційних  банків України організована у формі  акціонерних компаній. Корпоративна форма дає змогу раціонально розподіляти повноваження, що істотно підвищує ефективність управління.

Загальні збори акціонерів – головний функціональний орган  управління. Такі загальні збори мають  повноваження затверджувати статут, вибирати спостережну раду і правління  банку, затверджувати баланси й  звіти, напрямок і цілі політики банку  та ін. Основні питання діяльності вирішуються спостережною радою  банку, що є представницьким органом  співвласників банку, його акціонерів. Спостережна рада банку формує органи управління, які проводять свою діяльність відповідно до рекомендацій і вказівок ради. Згідно з Законом України  «Про банки і банківську діяльність»  спостережна рада банку здійснює такі функції:

• призначає і звільняє голову та членів правління (ради директорів) банку;
• контролює діяльність правління (ради директорів) банку;
• визначає зовнішнього аудитора;
• установлює порядок проведення ревізій та контролю за фінансово-господарською діяльністю банку;
• приймає рішення щодо покриття збитків, формування фондів, необхідних для статутної діяльності банку;
• приймає рішення щодо створення, реорганізації та ліквідації дочірніх підприємств, філій і представництв банку, затвердження їх статутів і положень;
• затверджує умови оплати праці та матеріального стимулювання працівників банку;
• готує пропозиції щодо питань, які виносяться на загальні збори учасників [13].

Наступним важливим функціональним органом управління є правління  банку, що здійснює керівництво й  управління поточною діяльністю банку. Склад правління банку затверджується спостережною радою банку, членами  якої є керівники структурних  підрозділів.

У кожному комерційному банку  найважливішою є роль службовців, відповідальних за управління. До них  належать насамперед голова правління, заступники голови правління, головний бухгалтер. До компетенції голови правління  входить розроблення банківської  політики, планування і зв’язок  із громадськістю. Він не здійснює безпосереднього  керівництва банківськими операціями, хоча і може брати участь у співбесідах  із клієнтами, зокрема у разі надання  особливо великих позичок, та в іншій  роботі.

В організації діяльності банку велике значення має його структура. Кожний банк у побудові своїх органів  управління відтворює практично  ту саму схему, яка відбиває сукупність виконуваних ним операцій. Ще в 1914 р. Б. Бухвальд відзначав, що, за деяким винятком, розподіл робіт у більшості  банків майже той самий: каса, каса купонів й іноземних монет, вексельний відділ, біржовий відділ, відділ цінних паперів, відділ кореспонденції, бухгалтерія. При великих банках є ще особливі відділи, які не здійснюють банківських  операцій, а виконують допоміжні функції.

У роботі В. М. Усоскіна докладно описані кілька принципових схем побудови банку [96, 81–84]. Однак найвищий ступінь спеціалізації, на нашу думку, може бути досягнутий за допомогою організації холдинг-компанії, що володіє одним або кількома банками, або контролює їх діяльність. Холдинг-компанія надає своєму банку (банкам) певні послуги, такі як: проведення контрольно-ревізійних операцій, консультування з питань інвестування коштів, упровадження нових технологій, страхування, дослідження методів і форм здійснення операцій, навчання персоналу, реклама, консалтингові послуги та ін. Надання таких послуг певною мірою сприяє спеціалізації персоналу як самої компанії, так і банку, поліпшує якість його роботи, знижує витрати. Сучасну холдинг-компанію можна подати у вигляді супермаркету фінансових послуг.

Розрізняючись за місцем розташування і розмірами, комерційні банки обслуговують багатьох клієнтів, надають їм різні  послуги. Наші дослідження показують, що великі банки платять вищий  відсоток за ощадними вкладами і стягують нижчий відсоток за кредитами. Це пояснюється тим, що надання відносно великих кредитів великими банками підприємницьким структурам пов’язано з меншим ризиком і вимагає менше управлінських витрат, ніж надання дрібних кредитів невеликими банками. Таким чином, ефективність операцій банку прямо пов’язана з його розміром. У зв’язку з цим професор Е. Белтенспергер відзначає, що «ефект масштабу в умовах невизначеності є у певному розумінні основою буття для банків» [92, 467]. Великі банки мають можливість поглибити спеціалізацію, диверсифікувати активи й у такий спосіб розосередити ризики.

Слід також відзначити, що система універсальних банків має істотні переваги перед системою спеціалізованих банків. Прагнення  максимально задовольнити запити клієнтів веде до створення великого числа  банківських філій. При цьому  відбувається розподіл потужностей  банку, що допомагає йому уникнути зайвих витрат. В остаточному підсумку різноманітний  асортимент послуг знижує ступінь ризику шляхом його рівного розподілу. Збитки від одних угод покриваються прибутками від інших, вигідніших. При цьому  слід враховувати, що розвиток системи  банківських філій – це процес складний і дорогий. Управління роботою  філій являє собою серйозну проблему для банку. Управління філіями може бути або централізованим, або децентралізованим. В. М. Усоскін вважає, що «як централізована модель управління, так і децентралізована мають свої переваги і недоліки» [96, 86 – 87]. Вибір моделі банківської організації залежить насамперед від стратегічних завдань банку і загального підходу до проблеми управління. Не можна не погодитися з думкою І. О. Спіцина і Я. О. Спіцина, що «структура банку – це рухливий елемент із цілями організації» [95, 603]. Слід виділити п’ять елементів структури організації: стратегічну вершину, середню лінію, техноструктуру, допоміжний персонал, робоче ядро (рис. 1.2).

Стратегічна вершина  складається з вищого керівництва  організації (для банків – це правління  і вища виконавча ланка керівництва). Середня лінія – це середня ланка керівництва банком на рівні регіональних управлінь, філій і відділень. Техноструктура виконує функції контролю за роботою персоналу, за навчанням, плануванням тощо.

Рис. 1.2. Елементи організаційної структури

Допоміжний персонал включає фахівців із виробничих і  суспільних зв’язків. І, нарешті, робоче ядро, що є основою організації, складається  з економістів, операторів та ін. На нашу думку, в організації завжди існує напруженість, тому що зазначені  п’ять елементів мають різні  цілі. Так, стратегічна вершина прагне до централізації, середня лінія  намагається вибудовувати «імперію»  навколо себе, техноструктура прагне до стандартизації, допоміжний персонал – до співробітництва з фахівцями  відповідного профілю в інших  організаціях, робоче ядро – до автономії. Оскільки ці устремління можуть у  сукупності негативно впливати на організацію, то завдання полягає в пошуку шляхів управління такими процесами. Відтак необхідність удосконалення організаційної структури  може бути викликана такими чинниками:

• виникненням інформаційного розриву між головною конторою і філіями;
• затримкою в прийнятті рішень унаслідок перевантаження органів управління головної контори;
• недостатньою підготовленістю персоналу, викликаною відсутністю у структурі банку навчального центру і програм перепідготовки.

На наш погляд, одне з  головних напрямків удосконалення  організаційної структури – це створення  регіональних управлінь, що мають значні повноваження під час проведення операцій і контролю. Нижнім же рівнем є широка мережа відділень банку, що спеціалізуються на наданні всього спектра найсучасніших банківських послуг. При цьому досягається підвищення самостійності відділень, їхньої відповідальності й ініціативності. Триступенева організаційна структура сучасного комерційного банку зображена на рис. 1.3.

Рис. 1.3. Триступенева організаційна  структура сучасного комерційного банку

Банки складаються  з великої кількості різних служб. Як справедливо відзначають фахівці, «кількість банківських відділів залежить від розміру і характеру діяльності банку» [61, 82].

Поділ на відділи  дає змогу об’єднати подібні  види робіт і проводити їх поглиблену спеціалізацію. Це сприяє поліпшенню якості роботи, розширенню спектра наданих  послуг, підвищенню кваліфікації персоналу  і зниженню витрат. У структурі  банку виділяють два типи відділів: лінійні і штабні. До лінійних відносять  відділи, зайняті безпосереднім  виконанням операційної роботи. До них належать кредитний, депозитний, інвестиційний та інші відділи. При цьому лінійні функції пов’язують один рівень з іншим по вертикалі. Штабні відділи обслуговують лінійні.

До них належать відділи: кадрів, юридичний, статистики, навчальний центр та ін. На нашу думку, важливим елементом організаційної структури банку є навчальний центр. Таким чином, перехід на сучасну  триступеневу організаційну структуру  в сполученні зі створенням навчального  центру відкриває нові можливості і  висуває нові завдання щодо вдосконалення  управління сучасним комерційним банком.

Приклад організаційної структури  та системи управління сучасного  комерційного банку наведено на рис. 1.4.

Другу групу універсальних банків становлять кооперативні банки (кредитні товариства тощо). До них відносять  кооперативні ощадні інституції, які  організовані групами приватних  осіб, об’єднаних спільними економічними інтересами або профспілками.

Згідно з Законом України  «Про банки і банківську діяльність»  кооперативні банки створюються  за принципом територіальності і  підрозділяються на місцеві та центральний  кооперативні банки [13]. У країнах з розвинутою ринковою економікою це широко розгалужена мережа кредитних інституцій з великою кількістю окремих установ. Так, у США існує приблизно 12 тис. комерційних банків і більше 15 тис. кредитних спілок, у ФРН з 4,5 тис. банків кооперативні установи становлять 3,4 тис. або 75,5% [75, 289].

В Україні перше кредитне товариство було організоване в  
XIX ст. у м. Гадячі, і до жовтневого перевороту їх налічувалося вже понад 3000. Членами кредитних товариств були 2 млн осіб.

Зараз у країні розпочався процес відродження кредитних спілок, створена Національна асоціація  кредитних спілок України. Основна  мета діяльності кредитних спілок полягає  у наданні кредитів своїм членам водночас із забезпеченням їхніх  заощаджень.

Найвищим органом кредитної  спілки є збори, на яких кожний член спілки володіє одним голосом  незалежно від внесеної суми. Члени  спілки обирають правління, кредитний  і ревізійний комітети.

Рис. 1.4. Організаційна структура  та система управління сучасного  комерційного банку

Правління організовує роботу кредитної  спілки відповідно до чинного законодавства і в разі необхідності наймає виконавчого директора та спеціалістів із напрямків діяльності спілки.

У діяльності кредитної спілки можна  виділити такі фінансові потоки. Члени  кредитної спілки вносять грошові  кошти у кредитну спілку. Спілка надає позички своїм членам, які  потім погашають позички і  сплачують відсотки за ними. На завершальному  етапі кредитна спілка сплачує відсотки своїм членам. В умовах тривалого  спаду суспільного виробництва, високого рівня інфляції, нестійкості  грошово-кредитної системи країни вельми актуальними стають питання  формування і розвитку системи кредитних  спілок.

Ощадні банки  – це фінансові посередники, діяльність яких базується на залученні вкладів  від населення. Вони по-різному називаються  і класифікуються в різних країнах. Так, в Англії, досить розвинута мережа ощадних банків, що утворює банківську групу «TSB – Lloyd». США мають дві  групи ощадних банків: взаємоощадні банки і позичково-ощадні товариства. А в Німеччині ощадні банки  виділяються в окрему групу під  назвою «ощадні банки», які виконують  традиційні для комерційних банків функції.

Таке поняття, як «ощадні банки», виникло в Європі в середині XVIII ст. Банківські системи, що існували в  той час, підійшли до одного з основних етапів свого розвитку, тоді було поставлено питання про те, що банки у своїй  діяльності повинні керуватися почуттям відповідальності перед суспільством. Таку вимогу поставило саме суспільство  в особі своїх державних структур, оскільки банкіри в погоні за прибутками керуються винятково своїми особистими інтересами, часто жертвуючи при  цьому інтересами вкладників (як приватних, так і державних). Суспільство  також вимагало гарантії безпеки  для своїх вкладень.