Моделювання ризиків діяльності банку

ВСТУП

Ринкова трансформація економіки країни супроводжується глибокою фінансово-економічною кризою, яка проявляється в спаді виробництва, зростанні безробіття і державного боргу, наявності бюджетного дефіциту і платіжної кризи тощо. Саме тому побудова динамічної, гнучкої, заснованої на різних формах власності системи фінансово-кредитних установ, зорієнтованої на комерційний успіх, на отримання прибутку, є запорукою відтворення повномасштабних ринкових економічних відносин. В останні роки умови і становище комерційних банків істотно змінюються. Відносна стабілізація курсу національної грошової одиниці, зниження інфляції спонукають банки забезпечувати прибутковість за рахунок розширення обсягу банківських операцій та послуг. Разом з тим вони не мають можливості ефективно вкладати кредитні ресурси у сферу реального виробництва у зв’язку з його низькою рентабельністю. Тому банківська діяльність стає все більш ризикованою.

Забезпечення фінансової стійкості банків – необхідна умова ефективного функціонування економіки України. Але банк, як комерційне підприємство, заінтересований у найбільш прибутковому вкладенні наявних грошових ресурсів. Прагнення до максимізації прибутків зумовлює вкладення коштів в операції, що мають підвищений ступінь ризику. Отже, комерційний банк, здійснюючи певні операції, може зазнати ризику втрат та банкрутства. Класичне поняття про банківську систему виходить з існування трьох головних критеріїв, які слід враховувати комерційним банкам, розглядаючи проблему ризику. Це – ліквідність, рентабельність та безпечність.

Зважаючи на це, проблеми ефективного управління банківською  діяльністю необхідно досліджувати з позицій можливості досягнення комерційними банками динамічного  стану фінансової стійкості та підтримання  оптимальної позиції на шкалі  «прибуток–ризик». Такий підхід не є традиційним для вітчизняної школи фінансового управління комерційним банком, у розвинутих країнах він також недостатньо відпрацьований.

Аналізу основних аспектів забезпечення фінансової стійкості  фінансово-кредитних інституцій, зокрема  банків, та їх ролі у ринковій економічній  системі присвячені праці багатьох провідних вітчизняних та зарубіжних учених. У процесі дослідження  були вивчені та узагальнені результати праць, авторами яких є українські вчені: М.Д. Алексеєнко, В.В. Вітлінський, О.Д.Василик, О.Д. Заруба, С.Ф. Голов, Б.С. Івасів, Т.Т. Ковальчук, І.М. Лазепко, В.П. Малюков, М.І. Мирун, А.М. Мороз, А.А. Пересада, Д.В. Полозенко, Л.О. Примостка, М.І. Савлук, Р.І. Тиркало, В.М. Федосов, О.Л. Устенко, В.А. Ющенко, О.І. Ястремський; російські вчені: Л.Г. Батракова, В.В. Іванов, О.І. Лаврушин, Ю.С. Масленченков, Г.С. Панова, О.С. Стоянова, Є.Б. Ширинська, В. Е. Черкасов.

На сьогодні загальний  капітал банківської системи  країни, за нашими розрахунками, становить 4,9% офіційного валового внутрішнього продукту (для порівняння: у країнах  Центральної та Східної Європи цей  показник становить близько 40%). Загальні депозити на душу населення в Україні  дорівнюють лише 48 дол. США (в Росії  – 306, Естонії – 796, Польщі – 1318, Чехії – 3198 дол. США). Лише приблизно 75% комерційних банків функціонують у відносно нормальному режимі, спостерігається стійка тенденція до зниження прибутковості робочих активів у цілому по банківській системі. Питома вага проблемних кредитів і сьогодні залишається дуже високою, а темпи абсолютного зростання проблемних кредитів перевищують темпи формування банками резервів під кредитні ризики.

У цій ситуації особливої  актуальності набувають дослідження  забезпечення фінансової стійкості  комерційного банку, глибинних причин її порушення та механізму виникнення фінансової кризи. Конструктивна роль таких досліджень полягає у їх спрямованості на розроблення цілісного  підходу до оптимізації фінансового  управління банками в умовах нестабільності і ризику, пошуку можливих шляхів досягнення динамічного стану фінансової стійкості  та виходу на траєкторію стабільного  зростання.

Комерційному банку в  процесі діяльності постійно потрібно вирішувати дилему «прибутковість – ліквідність», від успішного вирішення якої багато в чому залежить його функціонування. Існування цієї проблеми зумовлене ризикованим характером здійснення багатьох банківських операцій. Суб’єктивні та об’єктивні чинники ринкового механізму суттєво впливають на банківську сферу, здійснюючи прямий чи непрямий вплив як на самі банківські установи, так і на клієнтів банку та його ділових партнерів. Надзвичайно високе значення банків в ефективно функціонуючій ринковій системі зумовлює такий стан справ, коли суспільство не ставитиме під сумнів платоспроможність та стабільність банківської системи, а депоненти та акціонери повинні мати повну впевненість у фінансовій стійкості свого банку.

Однак, незважаючи на значний  обсяг вагомих наукових робіт  з досліджуваних питань, можна  констатувати, що саме цей напрям не знайшов достатнього висвітлення  в теорії та практичних розробках. Методологічне  та прикладне значення вказаної проблеми, а також необхідність вирішення  ряду практичних питань обумовили вибір  теми даної роботи, її цільову спрямованість  та методи дослідження.

Мета і завдання даного дослідження – розробка економіко-математичних моделе ризиків у діяльності банку.

Для досягнення поставленої мети при виконанні роботи були визначені ряд завдань: вивчити праці провідних вітчизняних та зарубіжних науковців з досліджуваної теми; узагальнити основні нормативно-правові документи України, провести аналіз основних показників діяльності об’єкту дослідження, а також його організаційно-правовий статус; розробити економіко-математичну модель економічного процесу розвитку підприємства.

Робота виконана по матеріалах Закритого акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк», викладена на 100 аркушах, список використаних джерел складається з 104 найменувань. Робота містить 13 таблиць, 2 рисунки, 19 додатків. 

РОЗДІЛ 1

ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ ЕКОНОМІКО-МАТЕМАТИЧНОГО МОДЕЛЮВАННЯ РИЗИКІВ У ДІЯЛЬНОСТІ БАНКУ

1.1. Комерційні  банки: роль та місце в ринковій  економіці

Банківська система –  одна з найважливіших і невід’ємних  структур ринкової економіки. Розвиток банків, товарного виробництва й  обігу історично відбувався паралельно і тісно переплітався. При цьому  банки, як посередники в перерозподілі  капіталів, істотно підвищують загальну ефективність виробництва.

Комерційні банки належать до особливої категорії ділових  підприємств, що дістали назву фінансових посередників. Вони залучають капітали, заощадження населення й інші кошти, які вивільняються в процесі  господарської діяльності, і надають  їх у тимчасове користування іншим  економічним суб’єктам, які мають  потребу у додатковому капіталі. Банки створюють нові вимоги і  зобов’язання, що стають товаром на грошовому ринку. Так, приймаючи  внески клієнтів, комерційний банк створює нові зобов’язання – депозити, а видаючи позички – нові вимоги до позичальників. Цей процес створення  нових зобов’язань та вимог становить  сутність фінансового посередництва. Така трансформація дає змогу  перебороти труднощі прямого контакту кредиторів і позичальників, що виникають  через розбіжність запропонованих і необхідних сум, їхніх термінів, прибутковості.

Масштаби фінансового  посередництва в сучасній економіці  досить значні. Уявлення про це дає  схема грошових потоків (рис. 1.1). У  цій схемі господарство розділене  на ряд секторів: домашні господарства, ділові підприємства, державні установи, фінансово-кредитні інституції, зарубіжний сектор.

У країнах із розвинутою ринковою економікою сектор домашніх господарств слугує, як правило, постачальником капіталу для інших секторів. Сектор ділових підприємств в умовах нормальної економічної кон’юнктури  відчуває дефіцит коштів. Державний сектор звичайно дефіцитний, тому держава є позичальником на ринку позичкових капіталів. Зарубіжний сектор може мати як дефіцит, так і надлишок коштів залежно від стану платіжного балансу країни за поточними операціями.

Рис. 1.1. Перерозподіл грошових коштів у ринковій економіці

Сучасні системи фінансового  посередництва мають складну, багаторівневу  структуру. Якщо за основу класифікації взяти характер операцій і послуг, то можна виділити три найважливіші її елементи:

• центральний емісійний банк;
• комерційні банки (банки другого рівня);
• спеціалізовані фінансові установи (інвестиційні, страхові, іпотечні та ін.).

Комерційні банки –  це багатофункціональні установи, що оперують у різних секторах ринку  позичкового капіталу. Універсальні комерційні банки надають клієнтам повний спектр послуг, включаючи видачу кредитів, прийом депозитів, проведення розрахунків та ін. Комерційні банки традиційно відіграють роль базової ланки кредитної системи.

Переплетіння  функцій різних видів кредитних установ і популярність універсального типу банку створює відомі труднощі для визначення понять «комерційний банк» і «банківська діяльність». Частіше за все головною ознакою банківської діяльності вважається приймання депозитів, надання кредитів і здійснення розрахунків між клієнтами [75,93].

У вузькому розумінні комерційний банк – це банк, який виконує повний набір базових банківських операцій та єдиною метою якого є одержання максимального прибутку [75, 129]. Зазначене тлумачення комерційного банку характерне для банківського законодавства таких розвинутих країн, як США, Німеччина. У широкому ж розумінні комерційний банк – це банк, який функціонує на другому рівні банківської системи [75, 129]. Таке трактування комерційного банку характерне для банківського законодавства України. Згідно з Законом України «Про банки і банківську діяльність» банки – це «юридична особа, яка має виключне право на підставі ліцензії НБУ здійснювати у сукупності наступні банківські операції: залучення у вклади грошових коштів фізичних і юридичних осіб та розміщення зазначених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик, відкриття і ведення банківських рахунків фізичних та юридичних осіб» [13].

Існують два принципи побудови комерційних банків: принцип сегментування, коли банківська діяльність обмежена певним сектором фінансового ринку  чи видом здійснюваних операцій; принцип  універсальності, коли немає обмежень на діяльність комерційних банків [45, 130].

Принцип сегментування, наприклад, застосовується у банківському законодавстві  США, де комерційним банкам фактично заборонено здійснювати операції з  корпоративними цінними паперами, з  нерухомістю, а також деякі інші. На цей принцип спирається переважно  і банківське законодавство України [12]. Між тим у більшості країн Західної та Східної Європи такі обмеження зняті, і банки другого рівня можуть надавати достатньо широкий спектр фінансових послуг.

Але незалежно від принципів, на яких базується банківське законодавство, діяльність банків у кожній країні суттєво різниться за набором  і характером операцій та послуг, що надаються. Так, банки, які виконують широке коло операцій на різних сегментах фінансового ринку заведено відносити до універсальних. Банки, які обслуговують певні галузі економіки, здійснюючи окремі операції, відносять до спеціалізованих. За своїм характером спеціалізація може бути функціональною (коли банки виконують окремі операції, наприклад розрахункові, іпотечні, інвестиційні тощо) та галузевою (наприклад ощадні, банки). Згідно з Законом України «Про банки і банківську діяльність» комерційний банк набуває статусу спеціалізованого банку, якщо більше 50% його активів є активами одного типу, і спеціалізованого ощадного банку, якщо більше 50% його пасивів є вкладами населення [13]. Таким чином, залежно від побудови до складу банківської системи входять як універсальні, так і спеціалізовані банки. Наприклад, у США, поряд з універсальними, функціонує певна кількість спеціалізованих банків, на які припадає понад 50% усіх активів фінансових установ країни (до них належать взаємоощадні банки, позичково-ощадні товариства, кредитні спілки) [45, 62]. У Німеччині більше 90% усіх банків другого рівня належать до категорії універсальних, на них припадає біля 75% усіх банківських депозитів. Разом з тим у Німеччині функціонує група спеціалізованих банків – іпотечних, інвестиційних, кредитних товариств тощо [55, 70]. Більшість комерційних банків України відносять до категорії універсальних.

В умовах досить значних  темпів інфляції, які в останні  роки становили 10% і більше, навіть ті українські банки, що функціонували  як спеціалізовані, були змушені поступово  розширити спектр своїх операцій та послуг і в такий спосіб перетворитися  в універсальні банківські установи. Статус спеціалізованих за цих умов залишився у таких банків, як Ощадбанк та Укрексімбанк (державні за формою власності).

З урахуванням світового  досвіду всі універсальні банки  можна об’єднати в три групи: комерційні банки, кооперативні та ощадні банки, які різняться між собою  правовою формою, клієнтською базою  та напрямом діяльності.

Комерційні банки обслуговують підприємства різних секторів народного  господарства країни, а також фізичних осіб. За формою організації вони створюються переважно як акціонерні товариства чи товариства з обмеженою відповідальністю.

Термін «комерційний банк»  виник на ранніх етапах розвитку банківської  справи, коли банки обслуговували  переважно торгівлю, товарообмінні  операції і платежі. Їх основною клієнтурою були комерсанти. Банки кредитували  транспортування, збереження й інші операції, пов’язані з товарообміном. З розвитком промислового виробництва  з’явилися операції з короткострокового  кредитування виробничого циклу: позички  на поповнення оборотного капіталу, створення  запасів сировини, виплату зарплати та ін. Терміни кредитів поступово  збільшувалися, частина банківських  ресурсів почала використовуватися  для вкладень в основний капітал, цінні папери. У зв’язку з цим  термін «комерційний банк» утратив  свій зміст. Він позначає «діловий»  характер банку, його орієнтованість на обслуговування всіх господарських  суб’єктів незалежно від роду їхньої діяльності.

Сучасний комерційний  банк здатний запропонувати клієнту  до 300 видів різноманітних банківських  продуктів і послуг. Досить широка диверсифікація операцій дає змогу  банкам зберігати клієнтів і залишатися рентабельними навіть за умови дуже несприятливої господарської кон’юнктури. Слід враховувати, що далеко не всі  банківські операції використовуються в практиці конкретної банківської  установи (наприклад, виконання міжнародних  розрахунків або дилінгові операції). Але є певний базовий набір, без  якого банк не може існувати і нормально  функціонувати. До таких операцій, як уже зазначалося, відносять:

• здійснення грошових платежів і розрахунків;
• залучення депозитів;
• видачу кредитів.

Виконання зазначених операцій і створює той фундамент, на якому  ґрунтується робота банку. Так, банки  мають унікальну спроможність створювати засоби платежу, що використовуються в  господарстві для організації товарного обігу і розрахунків. Мова йде про відкриття і ведення поточних, чекових, карткових та інших рахунків, які слугують основою безготівкового обороту. Господарство не може існувати і розвиватися без добре налагодженої системи грошових розрахунків. Звідси велике значення банків як організаторів цих розрахунків.