Шпаргалка по "Бухгалтерскому учету"

За своїм  характером усі інструменти грошового  ринку є певними зобов’язаннями покупців перед продавцями грошей. Залежно від виду зобов’язання їх можна поділити на неборгові і  боргові.

До неборгових належать зобов’язання з надання  права участі в управлінні діяльністю покупця грошей та в його доходах. Такі зобов’язання мають форму акцій. До цієї групи можна віднести також деривативні інструменти, інші функціональні угоди (наприклад страхові).

Боргові зобов’язання як інструменти грошового  ринку, у свою чергу, можна поділити на кілька видів залежно від міри й умов передання продавцем покупцеві прав розпорядження відповідними сумами грошей:

- депозитні  зобов’язання(ощадні вклади (сертифікати), трастові вклади тощо);

- позичкові  зобов’язання(кредитні угоди, облігації, бонди, векселі тощо).

Усі види інструментів грошового ринку можна  виділити у такі три групи: позичкові  угоди, цінні папери, валютні цінності.

36. Ринок інвестиційних капіталів, сутність, сегменти, інструменти

Ринок капіталів –  це частина фінансового ринку, де формуються попит і пропозиція в основному на середньо- і довго­строковий позиковий капітал, специфічна сфера ринкових відносин, де об'єктом угоди є наданий у позику грошовий капі­тал і де формуються попит і пропозиція на нього.

Ринок інвестиційних капіталів класифікується як первинний (розміщення нових цінних паперів) та вторинний (торгівля цінними паперами, які були випущені раніше і перебувають в обігу). Фондові біржі є вторинними ринками капіталів, оскільки на них котируються цінні папери, які вже перебувають в обігу. Корпорація, акціями якої здійснюється торгівля на фондовій біржі, не бере участі в операціях на вторинному ринку і, відповідно, не отримує будь-якого прибутку від їх продажу. Також існують вторинні ринки для інших фінансових активів.

До інструментів ринку інвестиційних капіталів  відносять акції, заставні, облігації, цінні папери урядових установ, споживчі та банківські комерційні позички.

37. Валютний курс, чинники,  які на нього  впливають.

Валютний  курс – співвідношення між грошовими  одиницями двох країн, яке використовується для обміну валют при здійсненні валютних та інших економічних операцій.

Розрізняють кон'юнктурні та структурні (довгострокові) чинники, які впливають на валютний курс.

Кон'юнктурні чинники пов'язані з коливаннями  ділової активності, політичної та військово-політичної обстановки, з чутками (іноді ажіотажними), здогадками та прогнозами.

До структурних  чинників відносять:

• Зростання національного доходу.

• Темпи інфляції.

• Стан платіжного балансу.

• Різниця процентних ставок у різних країнах.

• Діяльність валютних ринків та спекулятивні валютні  операції.

• Ступінь  використання певної валюти на євроринку  і в міжнародних розрахунках.

• Ступінь  довіри до валюти на національному  та світовому ринках.

• Валютна  політика.

• Ступінь розвитку фондового ринку.

38. Валютні обмеження  як інструмент  регулювання валютного  ринку

Валютні обмеження — система правил, що регламентують операції з валютними  цінностями, зокрема з національною та іноземною валютами, золотом, цінними  паперами тощо. Вони включають заходи з регулювання переказів та платежів за кордон, вивозу капіталу, репатріації прибутків, часткову або повну заборону вільної купівлі та продажу іноземної валюти. Валютні операції у цьому випадку зосереджуються у центральних (національних) або спеціально уповноважених банках. Метою валютних обмежень є скорочення зовнішнього оборотного капіталу, яке впливає на попит на національну валюту та зовнішньоторговельні операції на поточних рахунках шляхом обмеження кількості валюти, яку дозволяється вивезти за кордон під час туристичних подорожей.        

39. Державні облігації,  їх значення для  розвитку національного  фінансового ринку.

Випуск  облігацій здійснюється державою з  метою державних витрат, якщо бракує бюджетних коштів. Держава гарантує викуп державних облігацій, через це вони вважаються першокласними цінними паперами з високим ринковим та кредитним рейтингом.

Державні  цінні папери характеризуються значною  різноманітністю і можуть бути класифіковані  за рядом ознак. Залежно від порядку обігу на ринку облігації бувають ринкові (публічні) та неринкові. Ринкові облігації більш поширені, їх відрізняє висока ліквідність, тобто їх можна швидко реалізувати на ринку, проте власники цих облігацій не можуть претендувати на погашення їх до визначеного строку. На відміну від них, неринкові облігації не підлягають відкритому продажу. Вони, звичайно, реалізуються через спеціальні фінансові інститути – пенсійні, ощадні фонди і т. п. Неринкові облігації можна пред’явити до оплати в будь-який час за бажанням їх власників. Проте при достроковій оплаті розмір доходу різко знижується. Випуск в обіг неринкових облігацій, наприклад, ощадних бон, має за мету залучити до фінансування державного боргу навіть невеликі заощадження населення. Потрібно зазначити, що частина неринкових облігацій індексується, тобто їх погашення й оплата процентів за ними здійснюється з урахуванням індексу інфляції.

40. Форвардні, ф’ючерсні  операції та операції  з опціонами.

Форвардні операції — це різновид строкових операцій, що полягає в купівлі-продажу валюти між двома суб’єктами з наступним переданням її в обумовлений строк і за курсом, визначеним у момент укладення контракту. У форвардних контрактах строки передання валюти звичайно визначаються в 1, 2, 3, 6 та 12 місяців. При їх підписанні ніякі аванси, задатки тощо не допускаються.

Ф’ючерсні операції — це теж різновид строкових операцій, в яких два контрагенти зобов’язуються купити або продати певну суму валюти в певний час за курсом, установленим у момент укладення угоди (купівлі-продажу ф’ючерсного контракту).

 Ф’ючерсні  операції широко застосовуються  з метою страхування від валютних  ризиків, тобто для хеджування, а також з метою одержання  додаткового прибутку, тобто для  спекуляції.

Опціонні  операції — це різновид строкових операцій, за яких між учасниками укладається особлива угода, що надає одному з них право (але не обов’язок) купити чи продати другому певну суму валюти в установлений строк (чи протягом певного строку) і за узгодженим сторонами курсом. Така угода називається опціон.

41. Своп: поняття, застосування

Своп  є угодою про обмін активів, процентних виплат, процентних ставок або інших  характеристик, вказаних в угоді, з  метою оптимізації структури  капіталу компанії і отримання додаткового  доходу. Угода між двома учасниками ринку про обмін у майбутньому платежами відповідно до умов угоди. Фактично своп полягає в зміні грошового потоку з одними характеристиками на грошовий потік з іншими характеристиками.

До угод "своп" особливо активно запобігають  центральні банки. Вони використовують їх для тимчасового підкріплення своїх валютних резервів у періоди валютних криз і для проведення валютних інтервенцій. Центральні банки використовують "своп" у якості одного з методів валютного регулювання, насамперед для підтримки курсів валют.

Угоди "своп" з золотом проводяться  аналогічним чином: метал продається на умовах готівкового продажу й  одночасно викуповується з платежем через визначений термін. Країни члени  євроринку із метою часткового забезпечення золотом емісії ЄВРО здійснюють внески 20% своїх офіційних золотих і доларових резервів у Європейський фонд валютного співробітництва у формі 3-місячних поновлюваних угод "своп", зберігаючи в такий спосіб право на ці резервні активи.

42. Фондова біржа, механізм її функціонування

 Фондова біржа - організаційно оформлений, постійно діючий ринок, на якому здійснюється торгівля цінними паперами; акціонерне товариство, яке зосереджує попит і пропозицію цінних паперів, сприяє формуванню їх біржового курсу та здійснює свою діяльність відповідно до чинного законодавства, статуту і правил фондової біржі.

В Україні  фондову біржу може бути створено не менш як 20 засновниками за умови  внесення ними до статутного фонду  не менш ніж 500 тис. грн.

Перш  за все фондові цінності проходять  спеціальну перевірку. Процедура допуску цінних паперів до торгівлі на біржі називається лістингом. Він забезпечує надійність паперів, що обертаються на біржі.

 Далі  створюється ефективна організаційна  структура, яка повинна мати  демократично обрані керівні  органи.

Для оперативного керування біржею вибирається біржовий рада, що є контрольно-розпорядчим органом поточного управління біржею.

Контроль  за фінансово-господарської діяльністю біржі здійснює ревізійна комісія, яка обирається загальними зборами  членів разом з біржовим радою. Стаціонарна структура біржі необхідна для ведення господарської біржової діяльності. Вона ділиться на виконавчі (функціональні) підрозділи і спеціалізовані.

43. Позабіржовий фондовий ринок, особливості торгівлі на ньому.

 Суть  позабіржового фондового ринку виражено його назвою — це та частина фондового ринку, що перебуває поза сферою діяльності фондових бірж.

На позабіржовому  ринку торгівля цінними паперами здійснюється через торговельно-інформаційні системи, які створюються торговцями цінними паперами відповідно до законодавства країни.

Позабіржовий  ринок пропускає через себе нові випуски облігацій, які потім, при  послідуючій перекупці, потрапляють  на біржу.

44. Депозитарні послуги на фінансовому ринку

Депозитарії це установи, що зберігають цінні папери та оформляють передавання прав власності на них, які створюються у формі відкритого акціонерного товариства, учасниками якого є не менше 10 зберігачів. Депозитарії здійснюють такі види діяльності: зберігання і обслуговування обігу цінних паперів на рахунках у цінних паперах та операцій емітента щодо випущених ним цінних паперів; кліринг та розрахунки за угодами щодо цінних паперів; ведення реєстрів власників іменних цінних паперів. Фондова біржа чи учасники організаційно оформленого позабіржового ринку можуть бути засновниками депозитарію. Діяльність, пов’язана із зберіганням цінних паперів та обліком прав власності на них, здійснюється на підставі договору про відкриття рахунку у цінних паперах, який укладається власником цінних паперів з обраним ним зберігачем; депозитарного договору, який укладається між зберігачем і депозитарієм, або договору про обслуговування емісії цінних паперів, який укладається між емітентом та обраним ним депозитарієм. Депозитарії можуть одержувати від емітента безпосередньо на свій рахунок доходи з цінних паперів для наступного перерахування їх зберігачам.

45. Клірингові послуги на фондовому ринку

Кліринг — це розрахунок шляхом заліку взаємних вимог. Клірингові послуги полягають  у тому, що банки ведуть рахунки  учасників фондового ринку і забезпечують розрахунки за угодами. Система клірингових заліків може використовуватися як для розрахунків між банками всередині країни, так і для міжнародних розрахунків.

До основних функцій клірингу і пов'язаних з  ним розрахунків відносять: забезпечення реєстрації угод, їх перевірка, реєстрація та інші операції; облік зареєстрованих угод; залік взаємних зобов'язань і платежів учасників фондових угод; гарантійне забезпечення угод; проведення грошових розрахунків; забезпечення поставки цінних паперів з укладених угод.

46. Котирування цінних паперів та лістинг на фондовій біржі

 Лістинг – процедура допущення цінних паперів до торгів на фондовій біржі та їх занесення до реєстру цінних паперів біржі після лістинг-контролю на предмет їх якості та надійності за умови надання біржовій раді та потенційним покупцям необхідної інформації про реальний фінансовий стан емітента.

   Після проходження процедури  лістингу заключається угода  між емінентом цінних паперів  та фондовою біржою чи небіржовим  учасником фондового ринк про передачу цінних паперів для продажу або ринкового котирування.

Котирування - це визначення курсів цінних паперів, яке здійснюється шляхом зосередження попиту та пропозиції, співставлення  лімітів цін замовлень на купівлю  і продаж цінних паперів та встановлення оптимальної ціни (курсу дня), при якій виконується найбільша кількість замовлень, здійснюється найбільший обіг цінних паперів.

Котирування цінних паперів відбувається:

а) методом  реєстрації;

б) методом  встановлення єдиного курсу.

47. Операції банків і господарських суб’єктів із векселями

Вексель — це цінний папір, який засвідчує безумовне грошове зобов'язання векселедавця (позичальника, боржника) сплатити після настання строку визначену суму грошей власникові векселя векселедержателю (кредитору).

Банки у сфері вексельного обігу  можуть здійснювати кредитні, торговельні, гарантійні, розрахункові, комісійні  та довірчі операції. Крім цього, окремі банки України виступають також  у ролі емітентів векселів. Банківський вексель являє собою вексель, емітентом якого є банк. Банківські векселі випускаються з метою мобілізації коштів, необхідних банку.