Шпаргалка по "Бухгалтерскому учету"

Автор: Пользователь скрыл имя, 04 Октября 2011 в 15:22, шпаргалка

Краткое описание

Работа содержит ответы на вопросы по дисциплине "Бухгалтерский учет".

Файлы: 1 файл

госсы.doc

— 412.50 Кб (Скачать)

 Точка беззбитковості розраховується за наступною формулою:

 О = Зпост / (Ц – Ззм ),

 де  О – обсяг виробництва, при  якому досягається беззбитковість;

 Зпост – умовно-постійні затрати;

 Ц –  ціна одиниці продукції;

 Ззм – змінні витрати у розрахунку на одиницю продукції.

 Розрахунок  точки беззбитковості полягає у  визначенні мінімального обсягу виручки від реалізації продукції, при якому рівень рентабельності діяльності буде більше 0,00 %.

 Q = F*S / S — V,     

 де: Q — мінімальний обсяг виручки, при якому рівень рентабельності більше 0,00%, грн; F — сума постійних витрат, грн; V — сума змінних витрат, грн; S — виручка від реалізації продукції. 

  1. Бюджетування  як технологія гнучкого фінансового планування.  Зведений та функціональні  бюджети

 Бюджетування — це адаптована до динамічних ринкових умов система планування, обліку та контролю ресурсів і результатів діяльності комерційного підприємства по центрах відповідальності (сегментах бізнесу), яка дозволяє аналізувати прогнозні та отримані економічні показники з метою управління бізнес-процесами. Планування по центрах відповідальності означає, що зведений (генеральний, головний) бюджет підприємства формується з часткових (функціональних) бюджетів.

 Бюджетування  як метод планування грунтується на наступних принципах побудови системи бюджетів підприємства: Принцип повноти, Принцип обгрунтованості і реальності,Принцип інтегрованості бюджетів по рівнях, Принцип гнучкості,  Принцип економічності.

 Зведений (генеральний) бюджет — це комплексний план діяльності підприємства, показники якого поєднують планові показники маркетингової, виробничої, інвестиційної і фінансової діяльності. Він складається з комплексу часткових бюджетів: операційного, інвестиційного і фінансового

 Операційні  бюджети включають часткові бюджети продажів, запасів виробництва, прямих змінних витрат (матеріалів, витрат праці і ін.), загальновиробничих витрат, комерційних витрат та управлінських витрат. Операційні і допоміжні бюджети потрібні насамперед для ув'язування натуральних показників планування (кг, шт.) з вартісними, для більш точного складання основних бюджетів, визначення найбільш важливих пропорцій, обмежень і допущень.

 Інвестиційний бюджет призначений для узагальнення даних про інвестиційні проекти з метою оптимізації інвестиційних витрат і їхнього обліку у фінансовому бюджеті.

 Фінансові (основні) бюджети включають бюджет доходів і витрат, бюджет руху грошових коштів, бюджет по балансовому листу.

 Допоміжні бюджети не є обов'язковими, їх призначенням є поглиблення планування динаміки активів та визначення системи обмежень конкретного бізнесу. Головними з допоміжних бюджетів є бюджет капітальних (первісних) витрат та кредитний план.

 Спеціальні (додаткові) бюджети деталізують окремі статті основних бюджетів, зокрема це план податків, бюджети розподілу прибутку, бюджети окремих проектів і програм. Спеціальні бюджети необхідні для більш точного визначення цільових показників і нормативів фінансового планування, більш точного обліку особливостей місцевого (регіонального) оподатковування.

  1. Ознаки банкрутства підприємства. Заходи плану санації боржника

 банкрутство – визнана арбітражним судом неспроможність боржника відновити свою платоспроможність та задовольнити визнані судом вимоги кредиторів не інакше як через застосування ліквідаційної процедури.

 Причини банкрутства:

 1) зовнішні, які практично дуже важко (іноді  неможливо) врахувати:

  • політичні;
  • соціально-економічні;
  • науково-технічні;
  • зовнішньоекономічні;

  2) внутрішні,  що безпосередньо залежать від  форм, методів та організації  роботи на самому підприємстві:

  • брак стратегічного плану розвитку;
  • низька якість менеджменту;
  • недосконалість механізму ціноутв;
  • збільшення деб заборгованості;
  • утримання зайвих робочих місць;
  • технологічна неузгодженість процесу виробництва;
  • брак довготер-го інвестування;
  • дефіцит власних оборотних коштів;
  • нераціональна орг.-йна структура.

Санація під-ва - це сукупність фінансових, виробничих та організаційних заходів по відновленню платоспроможності, прибутковості і конкурентоспроможності під-ва-боржника у довгостр-му періоді. Голов метою санації є фін оздоровлення під-ва. У випадку досудової санації голов мета санації, крім задоволення вимог кредиторів, доповнюється вимогою забезпечення довгострокової конкурентоспроможності під-ва.

 План  санації:

  1. мета та завдання плану
  2. інформація про підприємство
  3. аналіз фін стану підприємства
  4. план заходів щодо відновлення платоспроможності підприємства
  5. реалізація плану санації та задоволення вимог кредитора.

 змістом плану санації є реструктуризація фінансового капіталу (пасивів) та майнового капіталу (активів).

 Реструктуризація  пасивів під-ва змінює розміри та структуру фін джерел формування активів (зменш статутного фонду в цілях отримання санаційного прибутку з наступним використан його на покриття балансових збитків та приведення у відповідність розміру осн засобів та оборотних коштів під-ва з розміром його власного капіталу).

 Реструктуризацію  активів здійснюють, вживаючи такі санаційні заходи:

 - мобілізація  фін резервів за рахунок реалізації  окремих об'єктів осн засобів  та обігових коштів, які не  використ і не плануються до  використання в ході санації;

 - мобілізація  прихованих резервів шляхом їх  продажу або індексацією чим  покращується розділ пасиву балансу "Власний капітал";

 - застосування  зворотного лізингу основних  фондів;

 -здавання  в оренду основних фондів, які  не використовуються в операційній діяльності;

 -продаж  виокремлених нерентабельних або  низькорентабельних структурних підрозділів;

 -удосконалення  структури оборотного капіталу  за рахунок зменшення частки  низьколіквідних оборотних активів;

 -рефінансування  дебіторської заборгованості шляхом  переведення її в інші, ліквідні форми оборотних активів (гроші, короткострокові фінансові вкладення) застосуванням факторингу та обліку векселів. 
 
 
 
 

31. Структура фінансового ринку, характеристика його складових

Фінансовий  ринок — це сукупність обмінно-перерозподільних відносин, пов’язаних з процесами купівлі-продажу фінансових ресурсів, необхідних для здійснення виробничої та фінансової діяльності. Відносини обміну пов’язані з переданням одним суб’єктом іншому за відповідну плату (проценти, дивіденди, дисконтні скидки тощо) права на тимчасове чи постійне використання фінансових ресурсів.

Виділяють 4 основні складові фінансового ринку: ринок грошей, ринок капіталів, кредитний  ринок, фондовий ринок.

Грошовий  ринок – ринок обігу грошей та короткострокових кредитних операцій.

Кредитний ринок – ринок середньо- та довгострокових кредитів.

Фондовий  ринок – ринок, на якому відбувається емісія та купівля-продаж цінних паперів.

Валютний  ринок – ринок, на якому відбувається купівля-продаж іноземної валюти, а  також операції з валютними цінностями.

Також виділяють ринок золота – ринок, де здійснюються операції з купівлі-продажу золота для його промислового використання, придбання іноземної валюти або приватного накопичення.

32. Учасники фінансового ринку і особливості їх діяльності на ньому.

Суб’єктами  фінансового ринку є:

- фізичні  особи;

- юридичні особи;

- фінансові  посередники, які отримують для  управління гроші клієнтів і  повинні, виконуючи правила й  вимоги банківського та інвестиційного  менеджменту, одержати дохід у  розмірі, що дозволяє задовольнити  вимоги клієнтів, та мати норму  прибутку, середню для цього виду діяльності.

Суб’єктами  фінансового ринку можуть бути: практично  кожний індивідуум як фізична особа, що не обмежена законом у правосуб’єктності  та дієздатності; групи громадян (партнерів); трудові колективи; юридичні особи  усіх форм власності.

Суб’єкти  фінансового ринку класифікуються за формою та функціями.

За формою:

- господарчі  суб’єкти;

- домашні  господарства(інвестують власні  заощадження і сприяють розвитку  економіки);

- держава(може  виступати як емітетом, так і  інвестором, встановлює нормативно-правову базу на фінансовому ринку та контрол.є її дотримання);

- місцеві  органи влади(рефінансують бюджети місцевих адміністрацій за допомогою випуску боргових зобов’язань).

За функціями:

- емітенти(особа,  яка від свого імені розміщує  цінні папери);

- інвестори(особа,  яка стає власником цінних  паперів, вкладає і нх власні  кошти);

- інституційні  інвестори;

- фінансові  посередники(надають інформацію, здійснюють  розрахункові операції, зводять  покупців і продавців);

- інститути  інфраструктури ринку тощо. 33.Види процентних ставок їх визначення

Процентна ставка — це сума, вказана в процентному  вираженні до суми кредиту, яку платить  одержувач кредиту за користування ним з розрахунку на певний період (місяць, квартал, рік). З позиції  теорії грошей, процентна ставка — це ціна грошей як засоби збереження. Відсотки — це дохід від надання капіталу у борг в різних формах (позики, кредити), або це дохід від інвестицій похідного фінансового характеру.

Розрізняють просту і складну процентні ставки:

А)проста: S = (1 + in) P

Б) складна: S = (1 + i)nP,

де P —  вихідна сума S — нарощена сума (вихідна  сума разом з нарахованими відсотками) i — процентна ставка, виражена в  долях за період n — число періодів нарахування.

Також розрізняють номінальну і реальну  процентну ставку.  Реальна процентна ставка — це процентна ставка, очищена від інфляції.  Взаємозв'язок реальної, номінальної ставки і інфляції в загальному випадку описується наступною (наближеною) формулою:

ir = in –  π

де: in —  номінальна процентна ставка ir — реальна процентна ставка — очікуваний або планований рівень інфляції.

34. Грошовий ринок, сутність та найважливіші особливості.

Ринок грошей являє собою ринок, де здійснюється короткострокове інвестування коштів(до 1 року): короткострокові казначейські зобов'язання, ощадні та депозитні сертифікати, векселі, різні види короткострокових облігацій тощо. На ринку грошей корпорації залучають кошти для підтримки обігового капіталу в разі виникнення тимчасових короткострокових потреб у грошових коштах. Фінансові інститути, зокрема комерційні банки, залучають кошти на такому ринку для надання позичок іншим суб'єктам ринку та для підтримки ліквідності на належному рівні.  Короткострокові  цінні папери  на ринку  грошей  більш ліквідні  і характеризуються меншим коливанням цін, ніж на ринку капіталів, тому здійснення інвестицій на грошовому ринку менш ризикове, ніж на ринку капіталів.

35. Інструменти (товари) грошового ринку, їх характеристика.

Информация о работе Шпаргалка по "Бухгалтерскому учету"