Шпаргалка по "Бухгалтерскому учету"

2. Аналатичний. Розрахунково-аналітичний метод базується на вивченні тенденції змін прибутку і рентабельності та прогнозуванні змін факторів, що впливають на їхню величину.

 Величина  можливого прибутку визначається за формулою: Пможл=(Рртп*Тп)/100+∆П∆Ф

  Де Рртп — рівень рентабельності товарообороту звітного n-го періоду, % 
Тп — плановий товарооборот;

  ∆П∆Ф — прогнозні зміни прибутку підприємства за рахунок змін факторів, що впливають на його величину.

  Цей метод застосовується при великому асортименті продукції, які реалізується підприємством, а також як доповнення до прямого методу, тому що він дозволяє виявити вплив окремих факторів на плановий прибуток.

  Обчислення  прибутку аналітичним  методом включає  три  послідовних  етапи:

  1) визначення рентабельності товарообороту за звітний рік;

  2) обчислення обсягу товарообороту  на плановий період потім визначення  прибутку на товарну продукцію  виходячи з базової рентабельності;

  3) облік впливу на плановий прибуток  різних факторів: зниження собівартості  продукції, підвищення її якості й сортності, зміна асортиментів, цін і т. д.

  4)За  точкою беззбитковості. Цей метод  контролінгу зводиться до визначення  мінімального обсягу реалізації  продукції (за стабільних умовно  постійних витрат), за якого підприємство  може, з одного боку, забезпечити беззбиткову операційну діяльність у плановому періоді, з іншого — створити умови для самофінансування підприємства.

  Методи  підвищення прибутковості:

1. Загальної реалізації
2. Цільової дохідності капіталу
3. Прямого підрахунку витрат, який робиться з прибутку (= реаліз – с/в)

 

6. Сутність  та види дивідендної  політики підприємства.  Форми виплати  дивідендів. Визначення ставки дивідендів.

  Дивіденди — частина чистого прибутку, розподілена між учасниками (власниками) відповідно до частки їх участі у статутному капіталі підприємства.

  Дивідендна політика — це набір цілей і завдань, які ставить перед собою керівництво підприємства у галузі виплати дивідендів, а також сукупність методів і засобів їх досягнення.

  Види  дивідендної політики:

  1. Політика «нульового» дивіденду - полягає в невиплаті дивідендів взагалі

  2. Політика «100%» дивіденду -  Її сутність полягає у виділенні 100 відсотків нерозподіленого прибутку на виплату дивідендів. 

  3. Політика фіксованого  дивіденду - полягає у виділенні однієї і тієї самої абсолютної величини дивідендів із розрахунку на одну акцію. 

  4. Політика фіксованого  дивіденду з преміальними  виплатами - передбачає на додаток до фіксованої (гарантованої) частини дивідендів ще і додаткові преміальні виплати в ті періоди, коли керівництво компанією вирішить їх виплатити.

  5. Політика виділення  на дивіденди фіксованого відсотка з прибутку - Сутність даної дивідендної політики визначається саме методом обчислення дивідендів із розрахунку на одну акцію.

  6. Прогресивна дивідендна  політика - вона передбачає поступове постійне збільшення дивідендних виплат із розрахунку на одну акцію. 

  7. Регресивна дивідендна  політика - передбачає стале та поступове зменшення дивідендних виплат, що еквівалентно їх приросту з від'ємним темпом. 

  8. Політика негрошових  виплат - замість прямих грошових дивідендних виплат використовують, як правило, найближчі грошові замінники.

  9. Політика нагромаджених  кумулятивних дивідендів - дивіденди оголошуються, проте виплата їх відкладається до кращих часів.

  Загалом дивіденди можуть виплачуватися в  таких формах:

  - грошова;

 - негрошова(корпоративними правами, іншими фінансовими інструментами, товарами, знижками на товари)

 - змішана форма(Зборами власників може бути прийняте рішення, згідно з яким частина акціонерів (за їх вибором) одержує дивіденди в грошовій формі, а інша — у формі корпоративних прав)

 - приховані дивіденди(Керівництво підприємства може маніпулювати розміром чистого прибутку, який засвідчується в звітності і є джерелом виплати дивідендів та основою для прийняття рішення про це на зборах власників)

 Визначення ставки дивідендів Сума дивідендів : статутний капітал * 100% 
 

7. Нерозподілений  прибуток та напрямки його використання. Резервні фонди підприємства.

 Нерозподілений прибуток — це частина чистого прибутку, яка не розподіляється, а утримується підприємством, як правило, з метою реінвестування в його діяльність. Зазначений прибуток є джерелом власного капіталу внутрішнього походження.

 Нерозподіл прибуток (непокритий збиток) може включати:

• нерозподілений прибуток (збиток) звітного року;
• нерозподілений прибуток (непокритий збиток) минулих років;
• суми фондів спеціального призначення (фонди нагромадження, соціальної сфери, споживання та ін.).

 Використання нерозподіленого прибутку минулих років відбувається шляхом спрямування сум нерозподіленого прибутку на поповнення резервного капіталу; збільшення статутного капіталу; збільшення фондів спеціального призначення, створюваних підприємством відповідно до установчих документів; на виплату доходів засновникам підприємства та ін.

 Резервний фонд ств з  метою забезпеч безперебійності вир-тва у разі виникнення ризикових ситуацій. Формується за рахунок прибутку в розмірі, визначеному статутом підприємства. Як правило, не перевищує 25 % суми статутного фонду. Р. ф. п. використовується для покриття відносно малих збитків, зумовл непередбаченими обставинами. Дає можливість при укладанні страх договорів передбачати франшизу.

8. Сутність самофінансування. Визначення потоку самофінансування.

 Самофінансування- це здійснення розширеного відтворення за рахунок чистого прибутку без залучення бюджетних асигнувань та основних засобів і матеріальних цінностей.

 Ефект самофінансування проявляється з моменту одержання чистого прибутку до моменту його визначення, розподілу та виплати дивідендів, оскільки отриманий протягом року прибуток вкладається в операційну та інвестиційну діяльність. Рішення власників підприємства про обсяги самофінансування є одночасно і рішенням про розмір дивідендів, які підлягають виплаті.

 виокремлюють:

 1)приховане  самофінансування (Приховування прибутку здійснюється у результаті формування прихованих резервів. Приховані резерви - це частина власного капіталу підприємства, яка жодним чином не відображена в його балансі, отже, обсяг власного капіталу в результаті формування прихованих резервів буде меншим, ніж це є насправді.)

 2) відкрите самофінансування (тезаврація прибутку) - це спрямув його на формування власного капіталу під-ва з метою фін-ня інвестиц та операц діяльності.

 До осн  переваг самофінансування:

 1) залучені кошти не потрібно повертати та сплачувати винагороду за користування ними;

 2) відсутність затрат при мобілізації коштів;

 3) не потрібно надавати кредитне забезпечення;

 4) підвищується фінансова незалежність та кредитоспроможність підприємства.

 Недоліки самофінансування (тезаврації)

 1) оскільки на реінвестування спрямовується чистий прибуток, попередньо він підлягає оподаткуванню, в результаті чого вартість цього джерела фінансування збільшується;

 2) обмежені можливості контролю за внутрішнім фінансуванням знижують вимоги до ефективного використання коштів;

 3) помилковість інвестицій (оскільки рентабельність реінвестицій може бути нижча за середньоринкову процентну ставку, можливе зниження ефективності ринку капіталів у цілому). 

9. Необхідність  призначення та форми  залучення короткострокового та довгострокового позикового капіталу підприємством

 Позичковий капітал – це сума вільних грошей, які надаються їх власником у тимчасове користування іншій особі (підприємцю) з метою отримання відсотку.

 За періодом залучення позикові засоби поділяють на:

 1.  Позикові засоби, що залучаються на довгостроковий період;

 2.  Позикові засоби, що залучаються на короткостроковий період.

 Короткострокові фінансові зобов'язання. Короткострокові кредити і позики служать джерелом покриття оборотних активів. До них належать усі форми залученого позикового капіталу з терміном його використання до одного року. Попередню оплату покупцем товарів і послуг розглядають як безпроцентний кредит постачальникам, що часто генерує неплатежі в господарстві.

 Терміновою вважають заборгованість за отриманими позиками і кредитами, термін погашення якої за умовами договору не настав або продовжений (пролонгований) у встановленому порядку. Нарешті, до простроченої відносять заборгованість за отриманими позиками і кредитами з терміном погашення, що минув умовами договору

 Довгострокові фінансові зобов'язання. До них належать всі форми функціонуючого на підприємстві позикового капіталу з терміном його використання більше одного року Основними формами цих зобов'язань є довгострокові кредити банків і довгострокові позикові кошти, термін погашення яких ще не настав, або не погашені в передбачений термін.

 Довгостроковий позиковий капітал направляється на фінансування необоротних активів (капітальних) і частини оборотних активів. Довгострокові кредити і позики показують у бухгалтерському балансі як довгострокові зобов'язання з терміном погашення більше року. При цьому вирахування зазначеного терміну починають з першого числа календарного місяця, що йде за місяцем, в якому ці зобов'язання були прийняті до бухгалтерського обліку з урахуванням умов договорів про терміни погашення зобов'язань.  

10. Види  фінансових інвестицій підприємства.

 Фінансові інвестиції - це активи у різних формах майнових прав, які придбані підприємством з метою отримання прибутку (процентів, дивідендів тощо), або зростання вартості капіталу підприємства.

 Види фінансових інвестицій:

1. Довгостроковими фінансовими інвестиціями є фінансові інвестиції на період понад один рік, а також усі інші інвестиції, що не мають абсолютної ліквідності.

1. Фінансові інвестиції в активи (капітал) інших підприємств (довгострокові прямі фінансові інвестиції) здійснюються вкладенням капіталу в статутний капітал інших підприємств різних форм власності та різних організаційних форм. До складу таких інвестицій відносяться:

• інвестиції в асоційовані підприємства, в яких інвесторуналежить блокувальний (понад 25 %) пакет акцій (голосів), але незважаючи на це інвестор не бере участі в управлінні їх діяльністю, тобто такі підприємства за ознакою участі в управлінні підприємством не є дочірнім або спільним підприємством інвестора;
• інвестиції у дочірні підприємства, що перебувають під реальним контролем материнського (холдингового) підприємства, яке безпосередньо бере участь в управлінні підприємством через свого представника або через свого делегованого працівника;
• вкладення в спільну діяльність з іншим підприємством створенням юридичної особи, яка є підконтрольна одному чи декільком інвесторам і цей контроль оформляється договором про спільну діяльність.