Організація та шляхи вдосконалення обліку праці та її оплати в рослинництві

      До  інших заохочувальних та компенсаційних виплат належать надбавки і доплати, не передбачені чинним законодавством і понад встановлені розміри; винагороди за підсумками роботи за рік; премії за винахідництво і раціоналізацію; за створення, освоєння і впровадження нової техніки; за своєчасну поставку продукції на експорт; одноразові заохочення окремих працівників за виконання  особливо важливих виробничих завдань  тощо .

      Вичерпний перелік основної і додаткової заробітної плати та інших заохочувальних і  компенсаційних виплат міститься в  Інструкції зі статистиці заробітної плати, затвердженій наказом Мінстату України від 11.12.95 №323 .

      Мінімальні  розміри ставок (окладів) заробітної плати, як мінімальні гарантії в оплаті праці, визначаються генеральним узгодженням. За порушення законодавства про оплату праці винні особи притягуються до дисциплінарної, матеріальної, адміністративної та кримінальної відповідальності згідно з законодавством.

      Контроль  за додержанням законодавства про  оплату праці на підприємстві здійснюється: Міністерством праці України та його органами; фінансовими органами; органами Державної податкової інспекції; професійними спілками та іншими органами (організаціями), що представляють інтереси найманих працівників. Вищий нагляд за додержанням законодавства про оплату праці здійснює Генеральний прокурор України та підпорядковані йому прокурори. Постанова від 8 лютого 1995 року № 100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» зі змінами, внесеними згідно з Постановою Кабінету Міністрів України № 348 від 16.05.95.: порядок обчислення середньої заробітної плати застосовується у випадках:

      а) надання працівникам щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв‘язку  з навчанням, додаткової відпустки  працівникам, які мають дітей, або  виплати їм компенсації за невикористані  відпустки;

      б) надання працівникам творчої  відпустки;

      в) виконання працівниками державних  і громадянських обов’язків у  робочий час;

      г) переведення працівників на іншу, легшу нижче оплачувану роботу за станом здоров’я;

      д) переведення вагітних жінок і  жінок, які мають дітей віком  до трьох років, на іншу, легшу роботу;

      е) надання жінкам додаткових перерв для  годування дитини;

      є) виплати вихідної допомоги, збереження середньої заробітної прати вивільненим  працівникам на встановлений чинним законодавством період їх працевлаштування;

      ж) службових відряджень;

      з) направлення працівників на обстеження до медичних закладів;

      і) звільнення працівників – донорів  від роботи;

      ї) залучення працівників до виконання  військових обов’язків;

      й) тимчасового переведення працівників  у разі виробничої потреби на 
іншу, нижче оплачувану роботу;

      к) забезпечення допомогою у зв’язку  з тимчасовою непрацездатністю та допомогою  по вагітності і пологах;

      л) вимушеного прогулу;

      м) інших випадках, коли згідно з чинним законодавством виплати проводяться  виходячи із середньої заробітної плати.

      Закон України «Про відпустки». вводиться  в дію Постановою Верховної Ради № 505/96-ВР від 15.11.96 р. з 1 січня 1997 року, статті 7, 8 і частину першу статті 10 – з 1 січня 1998 року. Цей Закон встановлює державні гарантії права на відпустки, визначає умови, тривалість і порядок надання їх працівникам для відновлення працездатності, зміцнення здоров’я, а також для виховання дітей, задоволення власних життєво важливих потреб та інтересів, всебічного розвитку особи. Державні гарантії та відносини, пов’язані з відпусткою, регулюються Конституцією України, цим Законом, Кодексом законів про працю України, іншими законами та нормативно-правовими актами України. Право на відпустки мають громадяни України, які перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також працюють за трудовим договором у фізичної особи. Іноземні громадяни та особи без громадянства, які працюють в Україні, мають право на відпустки нарівні з громадянами України.

      Законом України «Про збір на обов’язкове  державне пенсійне страхування» визначено  основних платників збору, якими  є: суб’єкти підприємницької діяльності незалежно від форми власності, їх об’єднань, бюджетні, громадські та інші установи та організації, об’єднання громадян та інші юридичні особи, а  також фізичні особи — суб’єкти підприємницької діяльності, які  використовують працю найманих працівників; філії, відділення та інші відокремлені підрозділи платників податку, зазначених у п.1 цієї статті, що не мають статусу  юридичної особи, розташовані на території іншої, ніж платник  зборів, територіальної громади; фізичні  особи – суб’єкти підприємницької  діяльності, які не використовують працю найманих працівників, адвокати, приватні нотаріуси; фізичні особи, які працюють на умовах трудового  договору (контракту), та фізичні особи, які виконують роботи (послуги) згідно з цивільно-правовими договорами, в тому числі члени творчих  спілок, тощо.

      Об’єктами оподаткування є: для платників  збору, визначених пунктами 1 та 2 статті 1 цього Закону — фактичні витрати  на оплату праці працівників, які  включають витрати на виплату  основної і додаткової заробітної плати  та інших видів заохочень і  виплат, виходячи із тарифних ставок, у  вигляді премій, заохочень, у тому числі в натуральній формі, які  підлягають обкладенню податком на доходи фізичних осіб. До цих витрат не належать витрати на оплату виконаних робіт (послуг) згідно з цивільно-правовими договорами - виплата доходів у вигляді дивідендів, тощо, а також інші витрати, які не враховуються при обчисленні середньомісячної заробітної плати для призначення пенсій, перелік яких затверджується Кабінетом Міністрів України.

      В Постанові Кабінету Міністрів України  №571 від 27.04.98р. м. Київ «Про обчислення розміру допомоги по тимчасовій непрацездатності»  визначено розміри допомоги різним категоріям працівників в залежності від різних факторів.

      Законом України “Про колективні договори і угоди” передбачено складання угод трьох рівнів: на державному – державні, на галузевому – галузеві, на регіональному – регіональні угоди. На виробничому рівні (підприємства, що мають права юридичної особи та використовують найману працю) – укладаються колективні договори. У відповідності з цим Законом сторонами переговорів з метою укладання угод з питань, пов’язаних із трудовими відносинами, на всіх рівнях виступають, з одного боку – власники (власники майна підприємств) або уповноважені ними органи, а з іншого – профспілки або інші представницькі організації працюючих, що мають відповідні повноваження.

      Нові розміри мінімальної заробітної плати та прожиткового мінімуму на 2010 рік, встановлені Законом України «Про встановлення прожиткового мінімуму та мінімальної заробітної плати» 20 жовтня 2009 року № 1646 – VI та Законом України від 27.04.2010 р. № 2154-VI, та приведені в табл.1

      Таблиця 1 

      Мінімальна  заробітна плата та прожитковий мінімум на 2010 рік 

     Мінімальна  заробітна плата – розмір плати  за просту, некваліфіковану працю, нижче  якого не може проводитись оплата за виконану працівником місячну, годинну норму праці 

     1.2. Теоретичні аспекти обліку праці  та її оплати 

     Праця робітників є необхідною складовою  частиною процесу виробництва, споживання та розподілу створеного продукту. Участь працюючих в частці знов створеного матеріального та духовного блага виражається у вигляді заробітної плати, яка повинна відповідати кількості та якості затраченої ними праці.

      Заробітна плата — один з найважливіших  засобів підвищення зацікавленості працюючих у результатах своєї  праці, її продуктивності, збільшення обсягів виробленої продукції, поліпшення її якості та асортименту. Це один з  основних стимулів та мотиваторів праці. Збільшення суспільної продуктивності обумовлено, насамперед, збільшенням  виробництва та поліпшенням якості роботи.

      Під заробітною платою Іринина Н.Ю. розуміє  винагородження за труд у зв’язку  з кваліфікацієй працівника, важкістю, кількістю, якістю, умовами виконуваємої праці, а також виплати компенсаційного  та стимулюючого характеру .

      Економічне  зростання в Україні в останні  роки надає надію на створення  інноваційно-інвестиційної моделі розвитку. Але перехідний стан оплати праці, незавершеність її реформування може стати серйозною перешкодою на шляху такого руху. На думку Соболівської А. заробітна плата становить собою досить важке економічне явище, яке обумовлює взаємодію багатьох економічних процесів. Для роботодавця заробітна плата – вагома складова витрат виробництва, і тому він намагається їх мінімізувати, особливо в розрахунку на одиницю продукції. Проте низький рівень оплати праці руйнує двоєдність процесу розвитку - економічного зростання і добробуту населення, знижує якість робочої сили, звужує внутрішній ринок, обумовлює примітивізацію потреб, руйнує трудовий потенціал, сприяє розвитку тіньових процесів і відтоку кваліфікованих талановитих енергійних молодих людей за кордон. Економіка потрапляє у пастку масової бідності, з якої важко вибратися. Для працівніків заробітна плата є доходом, і вони намагаються довести її до можливого максимуму. Протиборство цих двух тенденцій, сила яких визначається також цілим рядом інших – як економічних, так і соціально – політичних – факторів, детермінує рівень та динаміку заробітної плати. Тому критерієм оплати за працю повинна бути гідна оцінка кожного, хто приймає участь в процесі виробництва. Адже, як було зазначено вище, низька оплата не стимулює якість праці, а висока – впливає на собівартість та конкурентність продукції на ринку.

      Труд  має властивість нормуватись, і  контроль за нормою труда та його оплатою  впливає на зниження або зростання  собівартості продукції. Тому, більшість  провідних світових фірм приділяють багато уваги кадровим питанням. Проводять  підготовку спеціалістів, здатних швидко і якісно виконувати працю та отримувати за це гідне винагородження.

     Розглядаючи теоретичні аспекти оплати праці, необхідно  зазначити важливість мотивації  праці, тому що погано мотивована оплата праці не сприяє зростанню продуктивності та ефективності праці, обмежує розвиток творчої інтелектуальної праці, веде до деградації національної економіки, спрощенню її структури, падінню  інвестиційної активності. Мотивація – це процес спонукання, стимулювання себе чи інших ( окремої людини чи групи людей ) до цілеспрямованої поведінки  або виконання певної дії, спрямованих на досягнення власної мети або мети організації. Мотивація працівників – одне з найважливіших завдань керівника. Успіху досягає той керівник, який має добре розвинені здібності спонукати працівників до вищого рівня виконання роботи.

       Вона  є не тільки об’єктом реформування, але й інструментом ринкових перетворень, уміло використовуючи який можливо  створити високоефективну соціально  орієнтовану ринкову економіку. Оплата праці - категорія не тільки економічна, але й моральна, покликана  забезпечити людині гідний рівень життя. Таким чином, радикальне мотиваційне  реформування оплати праці в трансформаційній економіці це не тільки наполеглива  необхідність, але й запорука становлення  інноваційно-інвестиційної моделі економічного зростання.

      Заробітна плата — частина національного  доходу, яка призначена для особистої потреби робітників та службовців. Заробітна плата — один з елементів системи виробничих витрат підприємства. Під словом система слід розуміти сукупність принципів. які служать основою любого вчення. По відношенню до оплати праці система включає два напрямки: організацію праці та нарахування заробітної плати. Перше пов’язане з обліком відпрацьованого часу, а друге — з кількістю виконаної роботи.

      Облік праці та заробітної плати є складовою  частиною бухгалтерського обліку. В  сучасних економічних умовах оплата праці не виступає відповідною нагородою  за працю, котра повинна забезпечити  працюючому гідний рівень життя. Підприємства самостійно, використовуючи законодавчу  та нормативну базу, вирішують це важливе  політичне питання. З початком реформ багато підприємств припинили своє існування. Неплатежі, податкові збори  привели к порушенню системи  розрахунків з працівниками, обмеження  у розмірах заробітної плати призвели до того, що великий контингент спеціалістів залишив сферу виробництва.