Облік дебіторської заборгованості

      При перевірці вручну перевірка дебіторської заборгованості здійснюється переважно  вибірково. Так як на базовому підприємстві бухгалтерський облік здійснюється у машинному вигляді, то є можливість провести суцільну перевірку.

      Враховуючи  те, що аудитор повинен підтвердити  дані фінансової звітності про дебіторську  заборгованість по встановленим критеріям  і критеріям (повнота, оцінка, фактична наявність, належність, правильність відображення, законність, обережність, постійність і відповідність), вибір методів і прийомів по кожному з них є найбільш важливим і відповідальним.

      Оцінка  дебіторської заборгованості по ознаці повноти відбувається в тісному взаємозв’язку з оцінкою по ознаці фактичної наявності. Тому методи і способи для цих цілей будуть загальними, однаковими.

      Для підтвердження дебіторської заборгованості по вказаним ознакам і критеріям  рекомендовано використовувати  як пріоритетні наступні методичні прийоми:

      спостереження – за проведенням інвентаризації;

      для перевірки дебіторської заборгованості по ознаці і критерію оцінки доцільно використовувати метод підтвердження  і прийом документальної перевірки, що дозволить встановити застосовуваний спосіб оцінки підприємством, а також довести документально реальність відображених сум заборгованостей.

      Перевіряючи належність заборгованості, рекомендується використовувати опитування, запит, підтвердження і документальну  перевірку. Такі ознаки і критерії, як правильність відображення, законність, обережність, постійність і відповідність підтверджуються при перевірці дебіторської заборгованості паралельно із застосуванням методів підтвердження, аналітичного огляду, спостереження та прийомів документальної перевірки і тестування.

      По  всім встановленим ознакам та критеріям  оцінки дебіторської та кредиторської  заборгованості застосовується метод  узагальнення, який дозволяє на основі зібраної інформації зробити поточний, робочий висновок по окремо взятій ознаці і критерію , а також документально його оформити.

      Можливо також, за бажанням аудитора, використовувати  і ряд інших прийомів, наприклад, технологічного контролю, анкетування  тощо.

      Аудиторська перевірка представляє собою  сукупність певних дій аудитора по перевірці фінансової (бухгалтерської) звітності. Такі дії аудитора називають аудиторськими процедурами.

      Аудиторські процедури в загальному вигляді  можуть бути представлені наступним  чином:

      розуміння діяльності підприємства, його організації, галузі, в якій здійснюється ця діяльність (справа);

      отримання та аналіз інформації про діяльність підприємства в цілому, а також  про облік і відображення господарських  операцій;

      вивчення  форми і методів обліку, визначення їх відповідності поставлених до них вимогам;

      глибина і спосіб вивчення залежать від важкості форми обліку і від того, в якій мірі аудитор може покластися на дані внутрішнього контролю;

      аналіз  форм і методів обліку з письмовим  викладенням фактів, складання схем документообороту, анкет (чи комбінація цих методів);

      використання  результатів аналізу діяльності, проведеного клієнтом з його дозволу;

      контроль  процесу відображення деяких операцій в обліку (“наскрізна перевірка”) як допоміжна процедура до аналізу  форми і методу обліку;

      перевірка того, що на протязі всього періоду діяльності форми і методи діяльності застосовувались так, як це відображено в нормативних документах.

      У відповідності з нормативами  аудитор зобов’язаний ретельно планувати, контролювати і вести облік своєї  діяльності. Цієї вимоги потрібно додержуватись, щоб бути впевненим, що в кожній конкретній ситуації застосовуються найбільш ефективні і діючі процедури аудиту незалежно від розміру підприємства і виду його діяльності.

      Особливу  увагу слід звернути на розгляд питань, що порушувались при проведенні аудиту в попередні роки; оцінку впливу змін у законодавстві на організацію обліку; вивчення звітів керівництва і проміжних звітів; розгляд важливих змін в обліку; аналіз звітів про діяльність підприємства, які могли бути підготовлені персоналом підприємства; оцінка роботи внутрішніх аудиторів; визначення чисельності; рівня кваліфікації аудиторського персоналу, необхідного для роботи; інструктаж аудиторського персоналу і підготовку плану конкретних дій.

      Одним з найважливіших складових роботи аудитора, а отже основних правил здійснення аудиту, є планування, у відповідності з яким аудитор повинен так організувати свою діяльність, щоб забезпечити її високу якість і бути впевненим, що в кожній ситуації будуть використані лише найбільш ефективні та діючі процедури аудиту.

      Отже, методичні прийоми і контрольно-аудиторські  процедури використовують при проведенні аудиту дебіторської заборгованості. їх вибір здійснюється при складанні  програми аудиту і коригується під  час її виконання. Як пріоритетні  використовують методичні прийоми: спостереження, підтвердження, документальна перевірка, опитування, запит, узагальнення.

      Дії аудитора при перевірці фінансової (бухгалтерської) звітності називають  аудиторськими процедурами. Висока якість аудиту залежить від використання лише найбільш ефективних процедур аудиту.

 

       Розділ 2

      Організація та облік дебіторської заборгованості

 
 

2.1 Визнання  дебіторської заборгованості 
 

      Визнання  елементу звітності – це процес, який передбачає опис статті, визначення її грошової суми (оцінки), в якій елемент звітності буде відображений у відповідній формі фінансової звітності.

      Відповідно  до П(С)БО 10 дебіторська заборгованість визнається активом у разі, якщо виконуються такі умови:

      існує ймовірність отримання підприємством  майбутніх економічних вигод;

      сума  дебіторської заборгованості може бути достовірно визначена.

      Поточна дебіторська заборгованість за продукцію, товари, роботи, послуги визнається активом одночасно з визнанням  доходу від реалізації продукції, товарів, робіт і послуг у разі наявності всіх наведених умов:

      покупцеві передані ризики й вигоди, пов'язані  з правом власності на продукцію (товар, інший актив);

      підприємство  не здійснює надалі управління та контроль за реалізованою продукцією (товарами, іншими активами);

      сума  заборгованості може бути достовірно визначена;

      існує впевненість, що в результаті операції відбудеться збільшення економічних  вигод підприємства.

      Оцінка  моменту, на який підприємство передає  покупцеві ризики й вигоди, пов'язані  з правом власності на продукцію, товар, потребує вивчення угоди між підприємством та покупцем і обставин операції. – Угода поставки продукції (товару), укладена між підприємством та покупцем, визначає умови переходу ризиків загибелі або пошкодження продукції (товару) і вигод, пов'язаних з правом власності на підставі ІНКОТЕРМС

 

      Рис. 2.1.1 Критерії визнання активом дебіторської заборгованості

      Вивчення  обставин операції обумовлено тим, що в більшості випадків передача ризиків  та вигод від володіння збігається з передачею юридичного права власності або з передачею у володіння покупця, наприклад, при здійсненні роздрібної торгівлі. Проте в інших випадках передача ризиків та вигод від володіння відбувається не одночасно з передачею юридичного права власності або з передачею у володіння, наприклад, реалізація товару за консигнаційними (комісійними) угодами, коли одержання доходу від певної реалізації залежить від доходу, який отримає покупець від власної реалізації цих товарів.

    Критерії  визнання дебіторської заборгованості активом подано на рис. 2.1.1 
 

2.2 Оцінка  дебіторської заборгованості та  зарахування її на баланс 

      Дебіторська заборгованість за продукцію виникає  одночасно з нарахуванням доходу. При цьому дебіторська заборгованість виникає з урахуванням суми ПДВ. По кредиту балансового рахунка 70 "Доходи від реалізації" у підсумку (тобто після зменшення відображеного по кредиту рахунка 70 валового доходу на суми зменшення відображених по дебету цього рахунка непрямих податків) залишиться сума чистого доходу .

      Звертаємо увагу на те, що у випадку оформлення частини заборгованості покупця векселем ця сума виключається з категорії дебіторської заборгованості За продукцію і переходить до категорії "Короткострокові векселі одержані". Після цього правила бухгалтерського обліку, встановлені для дебіторської заборгованості за продукцію, на цю суму вже не поширюються - облік ведеться за загальними правилами. Дебіторська заборгованість як складова елементу фінансової звітності активу має визнаватися і відображатися у Балансі і Звіті про фінансові результати у грошовій сумі.

      Грошова сума, за якою має визнаватися і  відображатися дебіторська заборгованість, визначається з урахуванням таких  чинників:

      оцінки  дебіторської заборгованості у поточному  обліку;

      оцінки  дебіторської заборгованості у фінансових звітах.

      Оцінка  дебіторської заборгованості у поточному  обліку ґрунтується на первісній  вартості. Вона змінюється залежно  від ряду чинників.

      Виходячи  з норм П(С)БО 10 поточна дебіторська  заборгованість, пов'язана з реалізацією  продукції, товарів, робіт, послуг, визнається активом одночасно з визнанням доходу від реалізації продукції, товарів, робіт, послуг.

      Сума  доходів від реалізації продукції, товарів, робіт, послуг, яка виникає  в результаті операції, визнається угодою між підприємством і покупцем. Ця сума вимірюється за справедливою вартістю компенсації, яку було отримано або яка підлягає отриманню.

      Слід  зазначити, що відповідно до П(С)БО 19 "Об'єднання  підприємств" справедлива вартість визначається як сума, за якою можна  обміняти актив або погасити заборгованість в операції між обізнаними, зацікавленими та незалежними сторонами.

      У більшості випадків дохід від  реалізації продукції, товарів, робіт, послуг обчислюється за номінальною  сумою отриманої компенсації (сумою  грошових коштів або їх еквівалентів, що була витрачена в момент придбання), яка отримана або підлягає отриманню і суттєво не відрізняється від її справедливої вартості.

      Отже, первісна вартість дебіторської заборгованості за реалізовану продукцію (товари) наближена  до її справедливої вартості, а різниця, яка виникає між ними, є незначною.

      Разом з тим в окремих випадках сума доходу може не збігатися із справедливою вартістю реалізованої продукції, товарів, робіт, послуг. Так, якщо продукція (товари) реалізовані з торговельною знижкою  або зі знижкою з обсягу, дохід визначається за меншою сумою, ніж справедлива вартість.

      Дохід від реалізації продукції (товарів) зменшується також на суму повернених товарів від покупців.

      Виходячи  з цього, первісна вартість дебіторської заборгованості за реалізовану продукцію  (товари) буде залежати від:

      надання покупцю торговельної знижки або  знижок з обсягу до дати реалізації;

      надання покупцю знижок після реалізації;

      повернення  товарів від покупців.

      Торгові знижки та знижки з обсягу до дати реалізації можуть використовуватися підприємствами, що здійснюють реалізацію продукції (товарів) за каталогами або мають прайс-листи про загальні ціни на свою продукцію. Такі знижки використовуються з метою запобігання зміни цін у каталогах під час сезонного розпродажу, при продажу товарів постійному клієнту, призначення різних цін за різну кількість реалізованої продукції (товару) або приховування дійсної ціни від конкурентів.